Місто собачих снів

РОЗДІЛ 10

Зима прийшла у Місто, як завжди, несподіванно. Рівнесенько 1 грудня. Зима прийшла, притрусивши за одну ніч вулиці і будинки білим сніжним покривалом, чим викликала шалену паніку у лавах комунальних служб, які чомусь не очікували такої швидкої її появи. Тому Місто, вкрите замерзлими калюжами, що були засипані снігом і нашвидкуруч де-не-де посіяні піском наймоторнішими двірниками, являло собою химерний здоровенний ковзанярський каток. Слизькі дороги, аварії, автомобільні корки… Жах, що творилося у Місті!

Гриня сунув по засніженому тротуару і подумки матюкався. Один раз у житті відпросився з роботи, щоб на базар сходити зранку і ось, на тобі! Ще й метелик цей дурнуватий сниться вже третю ніч підряд! Може до якогось психолога сходити? Ні, це даремна витрата часу і грошей…

Климовський ніс два великих пакети з продуктами і балансував з ними, немов канатоходець в цирку. Ну, ще двісті метрів і рідний дім. Маркіта обіцяла зранку зайти, в неї аж третя пара… Так, тепер у провулок… От тільки б не впасти, щоб їх…

Щойно Гриня про це подумав, як земля підло втекла кудись з під ніг і хлопець, картинно змахнувши пакетами, гепнувся на спину.

Добре, що молоко тепер продають в пластикових пляшках, вони не б’ються, подумав Климовський. А далі вже просто говорив. Що говорив, про кого, чиїх матерів згадував Гриня, куди вони всі мали піти святковим строєм по двоє за ручку ми уточнювати не будемо. Потім він послав подалі цей “галімий” безлюдний провулок і зробив спробу підвестися. Климовський сів на тротуарі і відчув як нестерпно заболіло десь в районі правої лопатки. Він огледів поле бою: пакети валялись поруч цілі і неушкоджені, лише кілька сонячних апельсинів викотились подивитись на небачений ними досі сніг. Гриня поволі встав на коліна і почав збирати допитливі фрукти назад у сумку.

– Допомогти? – почулося зненацька у нього за спиною.

Гриня здригнувся від несподіванки і оглянувся. Позаду стояв бомж, старенький дідок з незрозумілого кольору бородою. Климовський не відповів і продовжив збирати апельсини. Дідок зайшов спереду і нахилився до Грині.

– Не забився, малий? – співчутливо спитав він.

Хлопець сердито подивився на бомжа.

– Все окей, дідуля, – сказав він і закинув останню жовту кульку в пакет.

Проте бомжа, вочевидь, було важко здивувати поганими манерами. Він переклав свою брудну сумку у ліву руку і, обтерши правицю об нечисте старе пальто, простягнув її хлопцю.

– Давай допоможу? – запропонував дідок.

Гриня косо зиркнув на руку помочі, буркнув “Я сам” і неквапом звівся на ноги. Бомж дивився на Гриню дитячим довірливим поглядом. Він опустив руку і тихо сказав:

– Може, пацан, рука моя і брудна, зате сумління чисте…

Дідок розвернувся і повільно пішов геть. Гриня відчув себе незручно. “Він все ж таки допомогти хотів, – подумав хлопець. – Небагато в наш час людей, які взагалі хоча би підійшли…”.

– Шановний, зачекай! – гукнув Гриня і рушив за дідком.

Той злякано повернувся. Гриня, шкандибаючи, підійшов до нього, поставив пакети на землю, дістав з кишені пачку сигарет і простягнув її бомжу.

– Дякую, дідуля, – сказав Климовський.

Бомж глянув на сигарети і посміхнувся.

– Я не курю… – похитав він головою. – Не турбуйся, малий, все гаразд…

Тоді Гриня дістав з пакету два апельсини. Дідок зробив спробу відмовитися від них, але Климовський швидко запхав фрукти йому до сумки. Бомж ще раз посміхнувся, подякував і пішов. Гриня закурив і деякий час дивився йому вслід. Потім підхопив пакети і рушив додому.

Коли хлопець завернув у свій двір, йому кинувся у очі сріблястий автомобіль, що стояв біля його під’їзду. Гриня, проходячи мимо, не без заздрості обдивився його. А я тут з пакетами швендяю, подумав він. Ще й впав… А зараз на четвертий поверх, без ліфту… Гриня зітхнув, підійшов до дверей під’їзду і буквально зіштовхнувся із сусідкою.

– Добрий день, тьотя Люся, – ввічливо привітався Климовський. – З першим снігом вас!

– Доброго дня, Григорій. – Тьотя Люся глянула на пакети. – З базару? – Гриня кивнув. – Ой, Григорій, ти що, впав? Спина вся в снігу!

Тьотя Люся мала звичку цікавитися всім і всіма. Вона жила на першому поверсі, була на пенсії і біля її вікон проходило практично все життя будинку. Не було такого мешканця в цьому домі, про якого тьотя Люся чогось би не знала. Сусіди за очі називали її Довідковою.

Гриня вирішив скористатися моментом і безкоштовною інформаційною службою.

– Тьотя Люся, а це хто собі таку ляльку купив? – запитав він, вказуючи на машину.

Довідкова здивовано подивилася на хлопця.

– Ти, Григорій, неначе на Марсі живеш. Твої сусіди на четвертому поверсі ще два тижні тому квартиру в аренду здали. Чи продали… Якомусь бізнесмену чи щось таке… Я й сама ще не знаю. – Гриня ледь стримав саркастичну посмішку. – Це його машина, напевно, привіз майстрів, щоб ремонт починали…

Гриня обмірковував новини від тьоті Люсі, піднімаючись по сходах. Гм, буду мати “крутих” сусідів… Та що мені з того? Ділити мені з ними щось, чи що? Може, навпаки, спокійніше буде? Побачимо…

Ось і моя, 98-ма. Гриня поставив пакети, порився у кишенях і дістав ключі. Замок по-змовницькому клацнув і квартира прийняла притомленого “хрестовим походом” юнака. З кухні смачно пахло кавою і долинало дівоче мугикання. Маркіта вже прийшла.

Гриня скинув куртку, навшпиньках зайшов до кухні і поцілував Мар’яну в плече. Дівчина злякано обернулась і ледь не випустила з рук горнятко з кавою.

– Климовський, як же я не люблю коли ти так робиш! – з награною образою сказала вона.

Гриня хитро примружився:

– Що саме? Коли підкрадаюся чи коли цілую?

Маркіта засміялась і цмокнула хлопця в колючу неголену щоку. Гриня пригорнув дівчину, потім м’яко вивільнився з її обіймів, приніс з коридору пакети і заходився викладати продукти.

– Тепер ти переконалась, що свої ключі це зручно? – спитав хлопець і отримав ствердний кивок.

Далі Климовський повідав свою ранкову пригоду. Маркіта ніскільки не здивувалась.

– Ти щойно познайомився з Кутузовим. – І, зауваживши здивований погляд Грині, пояснила: – Це наш районний талісман, так би мовити. Його тут всі знають, це ти просто нещодавно тут живеш і ще з ним не стикався. Цікавий дядько… Буває, стане біля хлібного магазину і починає напам’ять читати “Гайдамаків” Шевченка чи “Енеїду” Котляревського. Без помилок, люди навіть перевіряли! І читає допоки йому хтось шматок хліба не дасть. Кажуть, що він був кандидатом, не пам’ятаю щоправда яких, наук, мав посаду, положення в суспільстві… А потім застав дружину з іншим. Розлучення, скандали… Кутузов залишив їй квартиру, звільнився з роботи, опинився на вулиці і якось перебрався у наше Місто. Після всіх цих проблем він трохи поїхав головою. Та ти сам, напевно, бачив… Але Кутузов не буйний. Він тут вже, кажуть, років п’ятнадцять крутиться і ще нікого не скривдив…

– А чому Кутузов? – замислено поцікавився Гриня.

– Та, ніби-то, це його справжнє прізвище, – невпевнено сказала Маркіта.

– А-а-а, – трохи розчаровано протягнув Климовський. – А я подумав, що це в честь цього, полководця… Того, що Наполеона розгромив. А звідки ти все це знаєш?

Дівчина замислилась.

– Я і сама не пам’ятаю… Люди говорили… Слухай, Гринька, тобі каву приготувати? Зовсім забула спитати…

Гриня запхав пляшку з молоком у холодильник і повернувся до Маркіти.

– Приготуй, сонце. Після морозу це буде дуже до речі.

Климовський присів за кухонний столик і закурив.

– Ти знаєш, що в нас будуть нові сусіди? – запитав він Мар’яну.

– Знаю, – незадоволено сказала та. – Я якраз двері відчиняла, коли він прийшов. З робітниками якимись… – Гриня подумав, що Довідкова, незважаючи на вік, працює цілком пристойно. – Огледів мене з ніг до голови, козел… Каже: “Невже в мене буде така вродлива сусідка?”. І посміхається так противно… Мені аж моторошно стало, а що скажу? Що я ніяка йому не сусідка? Думаю: треба мовчати. Він ще щось потриндів таке тупе і приторне і пішов з робітниками у квартиру. Ось, візитку дав… Казав: “Звертайтесь, якщо що…”.

Маркіта дістала із задньої кишені джинсів шматок картону і з дивною ненавистю жбурнула його на столик.

– На, подивися, хто тепер поруч жити буде!

Гриня з цікавістю взяв візитку і, вражений, завмер.

– Ні фіга собі! – аж присвиснув він. – Світ таки тісний!

На візитці чорним по білому було видруковано: “Борис Володимирович Ткачук. Начальник відділу маркетингу та збуту Фірми”.