Материками й океанами

СКАЧКА ДО ПОЛЮСА

Шостого квітня 1909 року, прокинувшись після кількагодинного важкого сну, що нагадував непритомність, Роберт Пірі записав у дорожньому щоденнику:

«Нарешті біля полюса. Приз трьох століть. Моя мрія і мета протягом двадцяти років. Нарешті він мій! Я не можу усвідомити це як належить. Все здається таким простим і звичайним».

Пальці, скоцюблені від холоду, погано слухались. Літери виходили неоковирними. Крекчучи і охкаючи, Пірі виповз із снігової халупи.

Так, він узяв приз! Треба будити інших, увіткнути в сніг прапори тих товариств і клубів, які дали йому гроші на експедицію, сфотографуватися урочистіше, ще раз провести астрономічні спостереження…

Двадцять років він прагнув сюди. Двадцять років!

Роберт Пірі включився в міжнародні скачки до Північного полюса наприкінці XIX віку.

Скачками цю боротьбу — кому першому ступити ногою на північний кінець земної осі — назвав котрийсь дослідник. І справді, вона скидалася на азартні змагання. Забивалися на крупні парі. В Америці визначили навіть грошовий приз тому, хто першим досягне мети.

Пірі ввійшов у цю гру майже випадково, уже після того, як багато експедицій зазнали невдачі. Він був інженером і працював у джунглях Нікарагуа — шукав, де можна прокласти канал. Коли канал передумали будувати, Пірі почав шукати, чим би зайнятися, йому трапила на очі коротенька замітка про безлюдні простори Гренландії та її вічну кригу. Пірі вирішив, що там є де прикласти сили енергійній і небоязкій людині.

Вперше Пірі вирушив до Гренландії на судні «Коршун». Під час маневрів корабля залізний румпель переламав мандрівникові ногу. Перелом був дуже важкий, але учасник експедиції лікар Фредерік Кук показав себе чудовим лікарем. Він самовіддано доглядав хворого. Пірі не міг нахвалитися своїм товаришем і його мистецтвом.

Тільки-но переломи зрослись, як Пірі разом з Метью Хенсоном вирушив у похід через льодову верховину Гренландії. Навіть для зовсім здорової людини цей шлях був найважчим випробуванням. Пірі пройшов його. У новачка виявилась така воля і настирливість, що йому могло б позаздрити багато уславлених арктичних мандрівників.

Повернувшись до Америки, Пірі почав готуватися до нової експедиції. Йому потрібні були гроші, багато грошей. Тоді він поїхав по містах з лекціями про Гренландію. Пірі виступав по кілька разів на день, затьмарюючи найневтомніших церковних проповідників. Він прочитав 168 лекцій і заробив 13 тисяч доларів. Але полярні експедиції обходяться дуже дорого. Ділки радять Пірі показувати за гроші свого пом'ятого льодами «Коршуна», як показують різні визначні пам'ятки на ярмарках. Повагавшись, Пірі згодився. А зробивши перший крок, він не втримався і від другого: вигідно запродав нью-йоркській газеті «Сен» свої ше не написані листи і щоденники ще не розпочатої експедиції…

Однак ця експедиція закінчилась невдало. Але Пірі не з тих людей, яких легко зламати. Роздумуючи, Де б дістати грошей, він згадує про метеорити, що їх виявили багато років тому на мисі Йорк. Норденшельду пощастило навіть вивезти частину цих метеоритів у шведські музеї. То чи не ганьба для національної честі Америки не мати добрий шмат міжпланетного заліза і в своїх музеях?

«Ганьба, ганьба!» — підхоплюють газети.

Пірі ладен врятувати національну честь, йому допомагають спорядити експедицію. Він привозить з мису йорк кілька осколків і крупний метеорит вагою в 90 тонн. На цей метеорит знаходиться солідний покупець — любитель рідкісностей містер Моріс Джезуп, У кишені Пірі — чек на 40 тисяч доларів.

Популярність Пірі починає зростати. У недільних журналах з'являються його портрети. Коли кореспондент газети запитує, яку користь приносять полярні дослідження, Пірі відповідає:

— А яку користь приносять змагання на яхтах, атлетичні змагання, випробування машин і військових суден або яке-небудь із багатьох випробувань, які були з сивої давнини єдиним засобом визначити перевагу одних людей, машин, методів, націй над іншими?

Готуючи свою першу експедицію до Північного полюса, Пірі не приховує, що для нього головне — прийти першому, довести свою перевагу.

Але Пірі знову не щастить. В дорозі він обморожує ноги. Як би йому стало в пригоді тепер мистецтво лікаря Фредеріка Кука! На жаль, Кука нема в експедиції. Частину пальців доводиться ампутувати.

І знову Пірі виявляє величезну силу волі. Ще не розлучившись з костурами, він плентається за Метью Хенсоиом далі на північ, створюючи в крижаній пустелі запаси харчів для своїх майбутніх експедицій. Невдача не охолоджує його.

Незабаром виходить книга Пірі про його перші полярні подорожі. Він перераховує свої заслуги:

«Я відкрив новий спосіб полярних подорожей».

«Я можу вважати себе ініціатором ідеї використання самих собак на їжу собакам».

«Я ввів уперше і показав придатність різних нових методів видатної цінності для полярного мандрівника».

«Вплив моєї експедиції на ескімосів полягав у тому, що підняв усю расу до добробуту».

Всю расу — ніяк не менше! Як видно, скромність — не на рахунку доброчесностей Роберта Пірі.

Але зате скільки в ньому завзятості, настирливості, тверезого розрахунку! Писання книги тільки ненадовго затримує його в Нью-Йорку. Крок за кроком він розвідує підступи до полюса. Експедиції ідуть одна за одною. Шлях невеликому загону в краю крижаного безмов'я незмінно прокладає той самий Метью Хенсон. Але, вже не раз згадуючи це ім'я, ми, здається, забули розповісти про людину, яка його носила.

Надамо ж слово для рекомендації самому Пірі: «Метью Хенсон — мій служник; сміливий чорношкірий, родом з Віргінії, 23 років, його розум і відданість, поєднані з відвагою, що їх виявив він протягом кількох років, проведених зі мною в різних експедиціях і в джунглях Нікарагуа, змусили мене дивитись на нього, як на цінного члена експедиції».

Чим дужче захоплює Пірі «велика полярна гра», тим помітніше гравець витискує в ньому дослідника.

Далеко на півночі американець зустрічає норвежця Отто Свердрупа. Свердруп радіє: от прекрасна нагода переслати близьким листи, звіт про результати наукової роботи.

— Листи? Із задоволенням, — каже Пірі. — Але звіт… На жаль, я не можу це взяти на себе.

Пірі припускає, що норвежець встиг зробити більше, ніж він. Не буде лиха, якщо світ дізнається про це із запізненням.

Коли Пірі щастить відкрити найпівнічніший мис Гренландії, він не перебирає в пам'яті імен найдостойніших полярних дослідників, ще не увічнених на карті. Чом погана назва: «Мис Моріса Джезупа»? Джезуп щедро заплатив за метеорит і може пригодитися надалі.

Ще не досягши полюса, Пірі стає знаменитим не менше чемпіонів з боксу. Організовано «Арктичний клуб Пірі» на чолі з містером Морісом Джезупом. Для Пірі спеціально побудовано судно «Рузвельт», на якому нема хіба що пташиного молока. Існують «сани Пірі». Є «мило Пірі». Нарешті відомий «метод Пірі», який зрештою обов'язково має принести перемогу в скачках до полюса. В чому полягає цей метод?

— В тому, — відповідає Пірі, — що дві людини їстимуть в останні чотири-п'ять днів свого зворотного мандрування від полюса м'ясо своєї останньої собаки, яка перед цим з'їсть всіх своїх подруг.

Не гаючи даремно часу, Пірі готується до вирішального ходу в грі. Він змушений поспішати: в нього багато конкурентів. Гонористий американський мільйонер Циглер посилає на полюс експедицію; щоправда, навряд чи їй пощастить зробити багато, бо очолює її колишній кавалерист Фіала, спокушений не стільки в арктичних мандрах, скільки в скачках з перешкодами.

Журналіст Уельман збирається до полюса на повітряній кулі. Газети повідомляють, що за кулею буде тягтися по льоду п'ятдесяти-метрова диво-ковбаса, начинена сумішшю сушеного м'яса і гороху. Вона налагоджена так, що в дорозі від неї відриватимуться шматки — готові склади харчів на зворотному шляху Уельмана…

Хоч невдаха-журналіст пролітає всього кілька кілометрів, галас навколо його польоту неприємний Роберту Пірі.

І от розпочата 1908 року його нова експедиція змушує забути і про Циглера, і про Фіалу, і про Уельмана, і про всіх інших.

Для вирішального стрибка Пірі вибрав собі чудових помічників. Ось вони:

Квітучий, сповнений сил Роберт Бартлет — «капітан Боб». Молоді вчені: професор Марвін, який не раз побував у Арктиці, і доцент-фізик, чудовий спортсмен Мак-Міллан. Незмінний переможець університетських змагань силач Боруп. Зрозуміло. Метью Хенсон. Лікар Гудсел, якому, щоправда, далеко до наймилішого лікаря Фредеріка Кука, але все ж він знає свою справу. Нарешті багато ескімосів; з них можна вибирати найздоровіших і найнепримхливіших.

Багато років тому на арктичний лід вперше ступила сповнена надій молода людина, вольова і мужня. Вона пронесла ці якості через нелегке життя полярного мандрівника. Але він живе в тому світі, де влада золота нівечить людину, принижує найсильніші натури.

Пірі не відкриває супутникам свої карти. Ніхто, крім самого Пірі, не повинен знати, як далеко по дорозі до полюса піде кожен з них. Така умова була поставлена відразу.

Хай стараються з усіх сил, хай кожен сподівається, що саме він буде супутником Пірі на останніх етапах і розділить з ним славу відкривача полюса.

22 лютого 1909 року санні партії йдуть на штурм. Пірі, у своєму хутряному костюмі, зшитому так, що людина здається оброслою теплою волохатою шерстю, пропускає повз себе упряжку за упряжкою. Він має іти останнім, зберігаючи сили.

Тяжку роботу — прокладати шлях — доручено спочатку загонові Бартлета. «Капітан Боб» ламає тороси, протоптує колію, будує «іглу» — ескімоські снігові хатини для відпочинку загону Пірі.

Ополонки парують. Мороз такий, що гас стає білим і в'язким. Вітер збиває з ніг. Але чи те ще бачили Пірі і його супутники минулих своїх експедицій!

Поступово Пірі відсилає назад поодинці тих людей, які, на його думку, зробили свій потрібний хід у грі.

Ідуть лікар і засмучений Мак-Міллан.

За ними вирушає Боруп, який щойно, ризикуючи життям, врятував собачу упряжку, котра зірвалась в ополонку, і, на загальну думку, не поступався перед ескімосами витривалістю і спритністю.

Потім, виконуючи наказ, повернувся назад Марвін, який знайшов на зворотному шляху смерть в одній з ополонок.

«Капітан Боб» і Метью Хенсон, змінюючи один одного, протоптують шлях далі до полюса. Пірі ночує в приготованих снігових хатинах. Він почуває себе бадьорим, сповненим сил. Все обіцяє його успіх. Мороз перекинув крижані мости через ополонки. Ескімоси рвуться вперед: Пірі пообіцяв тим, хто дійде з ним до полюса, дати човен, рушницю і патрони. Заради такого незліченного скарбу будь-який ескімоський мисливець ладен закласти душу дияволу!

Вранці 30 березня у сніговому таборі на широті 84°47' Пірі вибирає собі супутників для останнього стрибка до полюса.

Перед ним стоїть загін Бартлета: сам «капітан Боб» — прекрасний астроном і найдосвідченіший мандрівник, поруч — молодий, легковажний ескімос Укеа, який вперше бере участь у полярній експедиції, і ще три старших ескімоси.

— Укеа, ти підеш зі мною, — повільно говорить Пірі, не дивлячись на «капітана Боба». — І ти, Хенсоне.

Бартлет блідне. Як, Пірі бере з собою недосвідченого Укеа і відсилає назад його, Бартлета?! Ні, він не те почув, не може бути…

— Мені безмежно шкода… — каже Пірі.

Раптовий здогад осяває Бартлета: Пірі не хоче ділити славу і гроші з іншою білою людиною! Він бере з собою негра і ескімосів — а хто ж з ділків у Америці вважає їх за людей…

Уже не бравий «капітан Боб», а стомлена, згорблена людина, придавлена кричущою несправедливістю, мляво бреде на південь, роздумуючи про ціну дружби.

Що думає в цей час Пірі? Чи просинається в ньому каяття, чи відчуває він муки совісті, чи душа його уже так зачерствіла, що такі почуття їй неприступні? Ми ніколи не взнаємо цього. У свій заздалегідь проданий газетам щоденник Пірі записує про Бартлета таке:

«Ми з ним сердечно розпрощались. Я довго дивився вслід могутній постаті капітана… Мені було невимовно сумно, що довелось розлучитися з кращим товаришем і безцінним супутником, завжди життєрадісним, спокійним і мудрим, на долю якого випала найтяжча робота — прокладати шлях для наших партій. Але що вдієш…»

Після відходу Бартлета головну упряжку повів Хенсон. Ескімоси Егінгва, Сіглу, Ута і Укеа допомагали йому. Вранці 6 квітня Пірі визначив широту: до полюса залишилось три милі.

Далося взнаки нервове напруження останніх днів. Пірі ледве пересував ноги. Хенсон і ескімоси поспішно збудували хатину.

Трохи відпочивши, Пірі зробив кілька поїздок в різних напрямках, визначаючи широту. Переконавшись, що його загін перебуває в районі полюса, він наказав увіткнути прапори, потім відзначив у записках про досягнення північного кінця земної осі і поклав їх у скляну пляшку. Потому всі тричі прокричали «ура». Пірі потиснув руку ескімосам і особливо подякував вірному Хенсону.

А пізніше у своїй книзі він написав, що білі супутники могли виявитися на останньому етапі до полюса в ролі пасажирів (це Бартлет пасажир!), «Хенсон же був ніби частиною транспортного механізму».

Це про людину, яка самовіддано і безкорисливо ділила з ним всі небезпеки полярних подорожей!

Пірі повертається з тріумфом. На нього чекають слава і великий грошовий приз. Назустріч «Рузвельту» виходить пароплав з кореспондентами мало не всіх нью-йоркських газет. Журналісти оточують Пірі. І перше запитання після поздоровлень:

— Що пан Пірі думає з приводу відкриття лікаря Кука?

— Лікар Кук? А-а, Фредерік Кук, давній приятель! Але що ж він таке відкрив, цей славний хлопець, лікар Кук?

Кореспонденти розгубились. Як, хіба пан Пірі не знає? Лікар Кук відкрив Північний полюс!

Пірі приголомшений. Його випередили. Не може бути! Тільки не це…

— Я ще не знаю деталей, але переконаний, що ваш лікар Кук — брехун і шахрай, яких не бачив світ, — каже він.

Кореспонденти в захопленні. Сенсація! Жирні заголовки: «Пірі проти Кука», «Ще одна загадка полюса», «Пірі каже: «ні!», «Пірі обіцяє вивести Кука на чисту воду».

А лікар Фредерік Кук у цей час роз'їжджає по Америці з лекціями про те, як йому пощастило скорити полюс. Газети називали його не інакше, як «великий лікар Кук». Дорослі й діти зачитувались книгою про його арктичний похід.

Дякуючи щедрій допомозі освіченого мільйонера містера Брадлея, розповідав лікар у цій книзі, він зміг спорядити полярну експедицію. Шлях до полюса він, Кук, разом з кількома ескімосами почав 18 березня 1908 року. Через деякий час йому пощастило виявити невідому землю. Кук назвав її на честь свого благодійника землею Брадлея. Переборюючи бурі і морози, споживаючи собаче м'ясо, лікар Кук і два ескімоси дісталися 80°59' 46'' північної широти. Тут лікар впав від утоми, але наступного дня дійшов до полюса і поставив американський прапор. Ескімоси побудували снігову хатину. Фотографія цієї хатини прикрашає книгу.

Коли Куку повідомили, що Пірі обізвав його брехуном і шахраєм, «великий лікар» не дійшов до лайки у відповідь.

— Авжеж, — заявив він представникам преси, — у мене нема сумніву, що мій друг Пірі, якого я безмежно поважаю, справді досяг полюса. Але я був на полюсі 21 квітня 1908 року, а мій друг Пірі — 6 квітня 1909 року. На рік пізніше. Я розумію його стан і не серджусь на його вибрики.

Одначе Пірі не збирався визнати себе за переможеного. Він знайшов підозрілі протиріччя в книзі Кука і невпинно повторював скрізь і всюди, що той нахабний брехун.

Тоді «великий лікар Кук» розлютився. Він послав президентові телеграму, звинувачуючи Пірі… в крадіжці грошей — щоб розповсюджувати в Арктиці багатожонство. «В даний час, — закінчував Кук свою кляузу, — на безвідрадній півночі є принаймні двоє дітей, які кричать про хліб, молоко і свого батька. Вони є живими свідками паскудств Пірі, який вкритий коростою невимовної розпусти».

Не будемо наводити тут дальших деталей сварки, яку американська преса роздмухувала кілька років. Розкажемо, чим вона закінчилась.

«Великого лікаря Кука» викрили ескімоси. Кук вважав їх за наївних дикунів. Але ескімоси непогано розбирались в карті і чудово орієнтувалися на льоду. Вони розповіли, що побудували Кукові хатину за 12 миль від одного з островів. Ескімоси відразу впізнали її на знімку, під яким Кук написав:

«На Північному полюсі». Насправді ж від хатини до полюса залишалось 900 кілометрів!

Коли все це виявилось, деякі газети оголосили Кука «психологічною загадкою». Справді, він вважався досвідченим полярним мандрівником і не менш досвідченим лікарем, мав солідне становище в суспільстві і раптом — такий конфуз!

— Яка там психологічна загадка! — заперечували інші газети. — Просто цей спритний чоловік Кук зумів захопити приз під самим носом у Пірі, та ще заробити купу грошей лекціями і книжкою. А його афера з ученим Рассмусеном — теж психологічна загадка? У цього Рассмусена десь там, у льодах, не вистачило харчів, і він збирався жувати ремені від собачої упряжки. Тут і нагодився лікар Кук. Він дав Рассмусену харчів, але тільки в обмін на купу голубих песців, колосально заробивши на цій справі. Слухайте далі! На зворотному шляху Кук знайшов у хатині Рассмусена продані цьому невдасі свої харчі і сам же скористався з них. Ні, що не кажіть, а цей Кук хлопець з головою, він цілком міг би стати мільйонером.

Перемогу Пірі заперечував не тільки Кук. Сумнівалися й учені, які розглядали всі подані скорювачем полюса матеріали. І настільки сумнівалися, що, коли Пірі надавали звання адмірала, в грамоті слова «За відкриття Північного полюса» були виключені.

Деякі авторитетні вчені вважали, що Пірі трохи помилився через не досить ретельно проведені астрономічні спостереження. На їхню думку, Пірі не дійшов до полюса півтора градуса широти, поставивши свої прапори за 167 кілометрів від мети.

Але запідозрити Пірі в навмисному обмані нема ніяких підстав. У літописах видатних географічних відкриттів його заслужено названо першовідкривачем найпівнічнішої точки планети.

Після вдалої подорожі Роберт Пірі облишив кар'єру полярного дослідника. Наукові результати експедиції, котра його прославила, не були значні: кілька промірів глибин океану на високих широтах — та й годі.

Справжнє наукове вивчення району поблизу заповітної точки земної кулі почалося 1937 року, коли на Північний полюс прилетіла радянська повітряна експедиція. Вона залишила там чотирьох сміливців-папанінців, які розпочали довготривалі наукові спостереження на славнозвісній дрейфуючій станції «Північний полюс».

Відтоді радянські полярники не поступаються ні перед ким першістю у вивченні Арктики. Вони провели дослідження в сотнях місць, які вважалися раніше абсолютно неприступними. Червоні прапори майорять тепер над новими дрейфуючими станціями, а літаки з червоними зірками можуть будь-якої миті вільно і буденно злітати до полюса і назад.