Навіщо. What For

***

«Добрий вечір, мамо, як ваші спра…»

Я далі не чую – там вибухає «Град».

Це дуже голосно,

Дуже, дуже голосно,

Так голосно, що навіть немає з чим порівняти.

І я кричу, страшно кричу «Ховайся!!!»

А у відповідь, поміж градинками, жартома:

«Мамо, як ви нервуєте, то не буду дзвонити».

Відтак спокійно кажу, аби вдів свій шолом,

А ще заткнув у вуха патронні гільзи —

Калібр 5, 45 для цього найкращий,

І дізнаюся, що так вже п`яту годину

Рідна мати зранку телефонує,

Він ніяк не може їй відповісти,

Бо для неї — в столиці на будівництві,

Там, зазвичай, тихіше, ніж зараз в нього.

Так влаштувався зручно – в одного сина дві мами,

А в мене лише дві доньки,

І я питаю у себе,

Якби він справді мій, рідний,

Чи ще б гучніше кричала,

Чи падала б на порозі, хапала його за ноги,

Аби не йшов добровольцем гвардійського батальйону,

Не вчився влучно вбивати, не міг…

Ой, ні, ще наврочу.

І відповіді не маю.

Ні, маю, таки кричала б,

Але мовчазно, мов риба.

У сина мого дві мами,

Обидві зараз далеко,

Десь поруч третя, ворожа.

Вона, сказали сусіди,

Втекла, коли сина вбили,

Снайпера-сепаратиста.

Мій був у їхній квартирі,

Забрав два гранатомети,

Приціл і купу патронів,

А далі побачив рибок,

Вони сіпали ротом.

Кажуть, риби дуже погано чують,

Мабуть, навіть досі не чули «Граду».

Золоті такі, акваріумні,

З тих, що здійснюють три бажання.

Він не загадав,

Нагодував,

Змінив їм воду,

Бо вода має бути чистою,

Дуже чистою,

Дуже, дуже чистою,

Прозорою,

Як все наше нинішнє життя.

Квартиру опломбував, звичайно,

Тепер питає, чи вистачить рибкам корму,

Доки війна скінчиться,

Чи доки мама прийде.

8 серпня 2014 року