Навіщо. What For

Лавру, Валерію Лавренову, бійцю батальйону «Донбас»

Цієї ночі сиджу на підвіконні,

Очі ріжуть вогники криваво-червоні,

Це на тобі кров розстріляних батальйонів –

Телевежа сирецька, башта моя Вавілонська,

Той, хто вийшов із пекла, тримає зброю в долонях,

Йде повз соняхи, їх навколо мільйони,

І між ними спокійно, а далі куди – невідомо,

Бо червоні озера під Червонопільським і чорне сонце.

Голови соняхів нині схилилися долі

Під вагою думок у чорній міцній шкаралупі

Надто довго, фатально довго були слухняними сонцю,

Повертали тільки за ним, корилися долі.

Ти правий, вороги, з`ясувалося, всюди,

Ті, що просто всередині, розбивають на друзки груди,

Ті, що слухають, чи ніхто жалітись не буде,

Тримають радари на горизонті.

Я виводжу тебе із цього згубного місця

По доріжці світлій в річці від місяця,

По словах ясновидиці,

Пунктиру на карті,

Зіроньці з неба.

Ти не зможеш більше тут загубитися —

Не треба.

31 серпня 2014 року