Позивний – Літак,
Тому що Антонов,
Сьогодні збили…
Двічі вже друзі хотіли забрати тіло –
Вогонь стіною,
Ворожа засада,
Підуть утретє,
А ще вчора він жартував,
Аби в добровольців,
Хто йшов на війну з Майдану,
Лікарі брали сперму
І зберігали
Для дружин, коханих
І тих незнайомих дівчат,
Хто потім заплаче,
Побачивши в чорній рамці його обличчя,
І скаже: «Ну чому, чому гинуть найкращі?»
А так би всі вони мали можливість
Народити хлопчика,
А ще краще – дівчинку,
Двох, трьох дівчаток
З такою ж посмішкою, як у нього,
Дивовижною, справді, посмішкою,
Який несмішний цей його жарт.
Який болючий.
Навіть обличчя кривиться,
Наче вкусила кислого.
Ще не сезон антонівки,
А хлопчаки збивають.
Падають, падають яблука.
Повертаються в землю.
Нехай росте!
10 серпня 2014 року