Переможець завжди самотнiй

4.34 пополудні

Жасмина дивиться на море, до кінця викурює сигарету й не думає ні про що. У такі хвилини вона відчуває глибокий зв’язок із нескінченним і їй здається, ніби це не вона стоїть тут, а хтось набагато могутніший, спроможний на надзвичайні діяння.

Вона пригадує давню легенду, яку прочитала невідомо де. Ходжа Насреддин з’явився при дворі правителя в прегарному тюрбані і став просити грошей на доброчинність.

«Ти прийшов до мене просити грошей, а носиш на голові такий коштовний убір. Скільки коштує цей дивовижний тюрбан?» — запитав у нього володар.

«Це подарунок від одного дуже багатого чоловіка. А ціна йому — п’ятсот золотих монет», — відповів суфійський мудрець.

«Він бреше, — прошепотів на вухо володареві його міністр. — Жоден тюрбан не може коштувати так дорого».

Але Насреддин наполягав на своєму:

«Я прийшов сюди не тільки просити, а й запропонувати тобі, повелителю, ділову оборудку. Я знаю, в усьому світі лише один володар спроможний купити цю річ за шістсот монет, щоб я міг роздати надлишок ціни біднякам».

Султан, який любив лестощі, заплатив за тюрбан стільки, скільки просив Насреддин. Виходячи з палацу, мудрець сказав міністрові:

«Ти можеш знати ціну тюрбана, але тільки я знаю, як далеко гординя може завести людину».

Це було сказано про той світ, у якому вона тепер живе. Вона не має нічого проти своєї професії, не осуджує людей за їхні бажання, але добре розуміє, що насправді є в житті найважливішим. І воліє твердо стояти ногами на землі, попри всі ті спокуси, що насуваються на неї звідусіль.

Хтось відчиняє двері, каже, що до виходу на подіум залишилося півгодини. Найгірша частина дня, тривалий період нудьги, що передує показу, наближається до кінця. Дівчата витягують із вух навушники ай-подів, відкладають мобільні телефони й починають чепуритися — гримери підмальовують їм макіяж, перукарі поправляють зачіски.

Жасмина сідає перед дзеркалом у артистичній вбиральні й дозволяє дівчатам допоміжного персоналу робити свою роботу.

— Канн, звичайно, — це Канн, але ти не хвилюйся, — каже їй гримерка.

— А я й не хвилююся.

Чого б то вона мала хвилюватися? Навпаки, щоразу, коли вона виходить на подіум, то відчуває дивний екстаз, адреналін вливається в її жили бурхливим потоком. Гримерка, схоже, схильна поговорити, починає розповідати про зморшки тих знаменитостей, які пройшли через її руки, рекламує нову марку крему, каже, що стомилася від усього цього, запитує, чи в неї немає зайвого запрошення на якусь вечірку. Жасмина вислуховує її базікання з нескінченним терпінням, але думки її блукають вулицями Антверпена, вона повернулася ними в той день, коли вирішила знайти фотографів.

Спочатку їй довелося здолати деякі труднощі, але потім усе пішло гладко.

Усе буде гаразд і сьогодні. Усе нібито було гаразд і тоді, коли — разом із матір’ю, яка хотіла, щоб дочка якнайшвидше вийшла зі стану депресії, а тому погодилася супроводжувати її — вони подзвонили у двері фотографа, з яким вона колись зустрілася на вулиці. Двері відчинилися в невеличку залу з прозорим столом, заваленим фотонегативами, ще одним столом, на якому стояв комп’ютер і лежало щось на зразок архітекторського планшета, напханого паперами. Разом із фотографом у кімнаті була жінка віком років сорока, яка подивилася на неї згори вниз і всміхнулася. Вона відрекомендувалася як координатор проектів, і всі четверо посідали.

— Я переконана, ваша дочка має перед собою велике майбутнє, — сказала жінка.

— Я лише її супроводжую, — відповіла їй мати. — Тому якщо ви хочете щось сказати, то звертайтеся безпосередньо до неї.

Жінка на мить розгубилася. Потім узяла формуляр, стала записувати в нього якісь відомості, говорячи при цьому:

— Думаю, ім’я «Кристіна» не годиться. Надто воно звичайне й поширене. Насамперед нам треба змінити твоє ім’я.

«Є й інші причини, чому ім’я Кристіна погане, — подумала дівчина. — Бо воно належало тій, котра стала калікою в той день, коли в неї на очах убили людину, й померла тоді, коли заперечила в суді те, що її очі відмовлялися забути». Якщо вже вона вирішила почати цілком нове життя, то передусім повинна відмовитися від імені, яким називали її, відколи вона себе пам’ятає. Вона мусить змінити все, геть усе. І відповідь була вже в неї на язиці:

— Жасмина Рись. Лагідна, як квітка, небезпечна, як дикий звір.

Жінці нове ім’я сподобалося.

— Життя моделі не таке легке, яким воно здається на перший погляд, але тобі пощастило в тому, що принаймні перший крок ми допоможемо тобі зробити. Існує чимало питань, які треба вирішити, але ми тут якраз для того, щоб допомогти тобі потрапити туди, куди ти хочеш. Ми сфотографуємо тебе й розішлемо твої світлини по спеціалізованих агенціях. Тобі також буде потрібен композит.

Жінка сподівалася, що Кристіна запитає: «А що таке композит?» Але запитання не пролунало. Проте жінка знову швидко отямилася від несподіванки.

— Композит, як тобі, певно, вже відомо — це аркуш спеціалізованого паперу з твоєю найліпшою фотографією і твоїми розмірами, виписаними поруч. На протилежній сторінці — ще фотографії, в різних позах і ситуаціях. У бікіні, у студентській уніформі, на одній — лише обличчя, на другій — теж обличчя, але з більшою кількістю макіяжу, на той випадок, якщо комусь захочеться обрати дівчину трохи старшого віку. Твої груди…

Запала ще одна коротка мовчанка.

— …твої груди дещо більші, аніж норма, встановлена для моделей.

Вона обернулася до фотографа.

— Треба буде це приховати. Запиши.

Фотограф зробив якийсь запис. Кристіна — яка тепер швидко перетворювалася на Жасмину Рись — подумала:

«Але ж рано чи пізно, справжній розмір моїх грудей буде виявлено».

Жінка взяла в руки прегарну шкіряну теку й дістала звідти списаний аркуш паперу.

— Нам треба викликати гримера. Й перукаря. Ти ж раніше ніколи не виходила на подіум, чи не так?

— Ні.

— Так от, там треба ходити не так, як ти ходиш по вулиці. Бо інакше ти відразу впадеш — адже йти треба дуже швидко, а підбори високі. Ноги треба переставляти по-котячому, одну попереду другої. Усміхатися не можна. А головне — постава.

Вона зробила три позначки на аркуші паперу.

— Треба взяти напрокат кілька суконь. Ще одна позначка.

— На перший раз оце, здається, й усе.

Вона засунула руку у свою елегантну сумочку й дістала звідти калькулятор. Узяла аркуш паперу, написала на ньому кілька цифр і почала додавати їх. Ніхто в залі не наважувався промовити й слово.

— Близько двох тисяч євро, я думаю. Я не рахую фотографії, бо Ясер — вона кивнула на фотографа — бере дуже дорого, але для тебе він вирішив зробити їх безкоштовно, якщо ти йому дозволиш використати матеріал. Гримера та перукаря ми зможемо викликати завтра на ранок, а я спробую розвідати, чи знайдеться для тебе вакансія. Не сумніваюся, що тебе вдасться прилаштувати. Я також певна, що, вклавши гроші в саму себе, ти створиш нові можливості для свого майбутнього й за короткий час повернеш усі свої витрати.

— Ви хочете сказати, що за все доведеться платити мені?

«Координаторка проектів» знову була трохи збита з пантелику. Зазвичай дівчата, які сюди приходили, божевільно прагнули здійснити мрію цілого покоління: стати найжаданішими жінками планети, — й тому не ставили неделікатних запитань, які могли збентежити співрозмовника.

— Послухайно, люба Кристіно…

— Жасмино. Відтоді як я переступила через цей поріг, я перетворилася на Жасмину.

Задзвонив телефон. Фотограф дістав його з кишені й пішов у глибину зали, де досі панувала цілковита темрява. Коли він відсунув одну зі штор, Жасмина побачила стіну, обтягнуту чорною матерією, триноги з апаратурою, якісь ящики зі світлом усередині, потужні світильники під стелею.

— Послухайно мене, люба Жасмино, існують тисячі, мільйони дівчат, які хотіли б опинитися на твоєму місці. Тебе відібрав один із найвідоміших фотографів міста, найкращі професіонали готові допомогти тобі, я сама особисто спрямовуватиму твої подальші кроки. Але, як і в усіх інших випадках життя, тут також треба вірити у свою перемогу й інвестувати гроші в те, щоб вона відбулася. Ти достатньо гарна для того, щоб домогтися успіху, але цього не досить у цьому світі, де панує гостра конкуренція. Треба бути не просто гарною, а найгарнішою, а це коштує певних грошей, принаймні на початку.

— Але якщо ви вважаєте, що я маю всі ці якості, то чому ви не інвестуєте в мене свої гроші?

— Я зроблю це пізніше. Спочатку ми повинні подивитись, наскільки твої наміри серйозні. Я маю бути певна, що ти хочеш стати справжнім професіоналом, а не просто засліплена можливістю подорожувати, пізнати світ, знайти собі багатого чоловіка.

У голосі жінки тепер зазвучали суворі ноти. Фотограф повернувся зі студії.

— На телефоні — гример. Він хоче знати, на котру годину йому завтра приїхати.

— Якщо це так необхідно, то я зможу зібрати цю суму… — сказала мати.

Але Жасмина вже підвелася й пішла до дверей, не потиснувши руки ані фотографу, ані жінці.

— Дуже дякую. Але я не маю таких грошей. А якби й мала, то витратила б їх на щось інше.

— Але ж це твоє майбутнє!

— У тімто й річ, що воно моє. Моє, а не ваше.

На вулиці вона розплакалася. Спочатку вона пішла до того шикарного ательє, і там не тільки зустріли її непривітно, а ще й звинуватили в тому, що вона бреше, ніби знайома з їхнім хазяїном. А тут вона уже встигла уявити собі, що скоро розпочне нове життя, вигадала собі нове чудове ім’я, а їй сказали, що треба мати дві тисячі євро тільки для того, аби зробити перший крок!

Мати й дочка поверталися додому, не обмінявшись жодним словом. Телефон дзвонив кілька разів; дочка дивилася на номер і знову ховала його до кишені.

— Чому ти не відповідаєш? Хіба вони не призначили нам другу зустріч, сьогодні ввечері?

— А чого нам зустрічатися з ними? У нас нема двох тисяч євро.

Мати взяла її за плечі. Вона знала, в якому стані перебуває дочка. Треба було щось робити.

— Ми їх маємо. Я працювала щодня, відколи помер твій батько, й заощадила дві тисячі євро. Я знайду й більше, якщо буде треба. Тут, у Європі, прибиральниця заробляє добре, бо нікому не хочеться колупатися в бруді. А йдеться про твоє майбутнє. Ми не можемо повернутися додому ні з чим. Телефон задзвонив знову. Жасмина знову стала Кристіною і послухалася матір, відповівши на дзвінок. Жінка на протилежному кінці лінії назвала себе й попросила пробачення за двогодинну затримку — їй треба було терміново залагодити якусь іншу справу.

— Це не так важливо, — відповіла Кристіна. — Але, щоб ви, пані, не гаяли свій час, я хочу відразу запитати вас, скільки мені коштуватимуть ваші послуги.

— Скільки коштуватимуть мої послуги? Про що ви?

— Річ у тому, що я повертаюся з іншої зустрічі, й там від мене зажадали дві тисячі євро за фотографування, макіяж…

Жінка на протилежному кінці лінії засміялася.

— Нічого вони не коштуватимуть. Я знаю цей трюк. Ми про це детальніше поговоримо, коли ти прийдеш сюди.

Студія була схожа на попередню, але розмова тут була зовсім іншою. Жінка-фотограф поцікавилася, чому Кристіна сьогодні така сумна — схоже, вона добре пам’ятала їхню першу зустріч. Дівчина розповіла їй, щó відбулося сьогодні вранці. Жінка сказала, що так діється здавна, хоч віднедавна влада почала трохи боротися з такою практикою. У цю саму хвилину в різних місцях планети гарненьких дівчат запрошують показати «потенціал» своєї краси, дорого заплативши за таку можливість. Посилаючись на те, що вони шукають нові таланти, різні сумнівні люди винаймають апартаменти в готелях, розташовують там фотоапаратуру, обіцяють дівчатам, що влаштують їм вихід на подіум протягом року або «повернуть гроші», луплять фантастичну ціну за свої фотографії, запрошують різних невдах на ролі гримерів і перукарів, беруть гроші за влаштування до школи моделей і нерідко потім зникають без сліду. Кристіні ще й пощастило, бо вона була сьогодні у справжній студії, проте вона вчинила дуже розумно, відмовившись від їхніх пропозицій.

— Людину створено істотою марнославною, і її марнославство — річ природна, треба тільки вміти захищатися від його крайніх виявів. Щось подібне відбувається не тільки у світі моди, а й у інших сферах людського життя: письменники нахваляють власні твори, художники рекламують свої виставки, кінематографісти влізають у борги, намагаючись здобути собі місце під сонцем і витримати конкуренцію з великими студіями, дівчата твого віку все кидають і влаштовуються офіціантками у великих містах, плекаючи надію, що одного дня якийсь продюсер відкриє їх талант і зробить із них кінозірку.

Ні, ні, я не робитиму з тебе фотографій тепер. Мені треба краще тебе пізнати, бо натиснути на кнопку фотоапарата — це остання річ у тривалому процесі розкриття таємниць людської душі.

Вони ще трохи поговорили й призначили зустріч на наступний день.

— Ти повинна обрати собі ім’я.

— Жасмина Рись.

Її бажання пробудилися.

Жінка-фотограф запросила її провести вікенд на морському узбережжі на кордоні з Голландією, і там вони присвячували по вісім годин на день усіляким експериментам перед лінзами фотоапарата.

Їй треба було зображувати на обличчі емоції, що їх розбуджували в ній різні слова, такі як «вогонь», «спокуса» або «вода». Показувати добру й погану сторону своєї душі. Дивитися перед собою, вбік, униз, у нескінченність. Уявляти чайок і демонів. Уявляти собі, як на неї нападає чоловік старшого віку, як її замкнули в туалетній кімнаті бару, як її ґвалтують один чоловік або кілька, почуватися грішницею і святою, розпусною і невинною.

Вони робили фотографії просто неба — вона дуже мерзла, але була спроможна реагувати на кожен стимул, підкорятися будь-якому навіюванню. Вони обладнали невеличку студію в одній із кімнат їхнього номера, там звучала різна музика, освітлення змінювалося щохвилини. Жасмина сама наносила макіяж, жінка-фотограф робила їй зачіску.

— Усе гаразд? Навіщо ви марнуєте стільки часу на мене?

— Про це ми поговоримо згодом.

Жінка-фотограф не лягала спати. Вона з вечора до ранку переглядала свою роботу, про щось міркувала, робила якісь помітки. Вона ніколи не казала, задоволена вона чи розчарована результатами.

І лише в понеділок уранці Жасмина (Кристіна на той час остаточно загинула) вислухала її думку. Вони були на вокзалі Брюсселя, де чекали потяг на Антверпен.

— Ти — найкраща.

— Це неправда.

Жінка скинула на неї здивованим поглядом.

— Атож, ти — найкраща. Я працюю в цій галузі вже двадцять років, уже сфотографувала безліч людей, мені доводилося мати справу і з професійними моделями, і з кіноактрисами. Тобто з людьми вельми досвідченими; але ніхто з них, абсолютно ніхто не вмів так виразити свої почуття, як умієш їх виражати ти.

Знаєш, як це називається? Талант. Для певних категорій професіоналів його легко визначити: для кінорежисерів, які спроможні взятися допрацювати загублений фільм і перетворити його на високоприбутковий. Для спортсменів, які б’ють рекорди. Для кіноакторів, чиї творчі здобутки живуть не менш як протягом двох поколінь. Але чи можна з певністю говорити про наявність очевидного таланту, коли йдеться про модель? Так, я можу визначити його з певністю. Бо я професіонал. Тобі вдалося показати своїх янголів і своїх демонів перед об’єктивом фотоапарата, а це нелегко. Я говорю не про молодиків, які полюбляють наряджатися вампірами й приходити на зібрання готів. Я говорю не про дівчат, які прикидаються невинницями і розбуджують інстинкт педофілії, що ховається в чоловіках. Я говорю про справжніх демонів і про справжніх янголів.

На вокзалі зібралося багато людей. Жасмина подивилася на розклад руху поїздів і запропонувала вийти назовні — їй дуже хотілося закурити сигарету, а курити в приміщенні було заборонено. Вона подумала, казати їй чи не казати те, що в неї було в ту мить у душі.

— Може, я й справді маю талант, але якщо це так, то мені вдалося показати його лише з однієї причини. Протягом тих днів, які ми провели разом, ви майже не промовили жодного слова про своє особисте життя й не поставили мені жодного запитання про моє власне. Дозвольте, я допоможу вам нести ваше обладнання. Фотографія як професія більше пасує чоловікам: адже фотографові доводиться повсюди тягати за собою важку апаратуру.

Жінка засміялася.

— Я нічого не можу тобі на це відповісти, крім того, що я дуже люблю свою роботу. Мені вже скоро 38 років, я розлучена й бездітна, маю зв’язки, які надають мені можливість досить комфортного існування, хоч і без особливої розкоші. До речі, на додаток до всього сказаного я хотіла б дати тобі одну пораду: якщо все буде гаразд, ти ніколи, НІКОЛИ не поводься, як людина, чиє виживання повністю залежить від професії, навіть якщо це й справді буде так. Якщо ти не послухаєш цієї моєї поради, то система легко маніпулюватиме тобою. Звичайно, я використаю твої фотографії й зароблю на цьому якісь гроші. Але від сьогоднішнього дня я раджу тобі найняти професійного агента.

Жасмина прикурила ще одну сигарету; або тепер, або ніколи.

— А знаєте, чому мені вдалося виявити свій талант? Тому, що в моєму житті відбулося таке, про що я навіть подумати не могла: я закохалася в жінку. І я хочу, щоб вона була зі мною поруч, щоб спрямовувала кожен крок, який мені треба буде ступити. Я закохалася в жінку, яка завдяки своїй лагідності і своїй вимогливості змогла проникнути в мою душу, витягши назовні все, що було найгіршого і найкращого в підземеллях мого духу. І вона домоглася цього не завдяки тривалим вправам із медитації чи застосуванню тонких прийомів психоаналізу — як намагалася робити моя мати. Вона домоглася цього лише…

Вона зробила паузу. Їй було страшно, але вона мусила закінчити свою думку — їй уже не було чого втрачати, анічогісінько не було.

— Лише завдяки фотоапарату.

Час на залізничній станції зненацька зупинився. Люди більш не снували тудисюди, усі звуки стихли, вітер більше не свистів, дим від її сигарети ніби замерз у повітрі, світло погасло — й тепер світилися лише дві пари очей, що зустрілися між собою, світилися все яскравіше і яскравіше.

— Готово, — каже гримерка.

Жасмина підводиться й дивиться на свою подругу, яка ходить туди-сюди по кімнаті, перетвореній на гримерну, щось поправляючи, щось підбираючи. Певно, модельєрка хвилюється, адже сьогодні перший її вихід на подіум у Канні і якщо все буде гаразд, то вона зможе укласти непоганий контракт із бельгійським урядом. Жасмині хочеться підійти й заспокоїти її. Сказати їй, що все буде гаразд, як і досі було. Вислухати відповідь приблизно такого змісту: «Тобі лише дев’ятнадцять, що ти знаєш про життя?»

Вона їй відповіла б: я знаю твої спроможності, так само як ти знаєш мої. Я знаю, як виникли ті взаємини, що змінили моє і твоє життя в той день, три роки тому, коли ти підняла руку й лагідно доторкнулася до моєї щоки на вокзалі. Ми обидві тоді відчули страх, ти пам’ятаєш? Але ми пережили той страх. І завдяки цьому я тепер тут, а ти, залишившись чудовим фотографом, здійснила ще одну свою давню мрію: вигадувати нові моделі одягу.

Проте Жасмина знає, що цього робити не варт. Адже, коли ти просиш когось заспокоїтися, ця людина починає хвилюватися ще дужче.

Вона підходить до вікна й закурює нову сигарету. Вона багато курить, але що їй робити? Адже це її перший вихід на подіум у Франції.