Переможець завжди самотнiй

4.52 пополудні

Навіть Царю Царів Ісусові Христу довелося відбути випробування, перед яким постав тепер Ігор: спокусу дияволом. І він мусить нігтями й зубами чіплятися за свою віру, щоб не втратити рішучість і не відмовитися від виконання покладеної на нього місії.

Диявол просить, щоб він зупинився, щоб простив, щоб забув про все. Диявол — професіонал найвищої якості, й він уміє залякати слабких людей, навіюючи їм почуття страху, стурбованості, безпорадності, розпачу.

Коли йому доводиться мати справу з людьми сильними, то він удається до набагато витонченішої спокуси — добрих намірів. Саме так він повівся з Ісусом, коли зустрівся з ним у пустелі: він запропонував Йому перетворити каміння на їжу. У такий спосіб Він зможе не тільки наситити свій голод, а й нагодувати всіх, котрі просили чогось поїсти. Проте Ісус виявив мудрість, якої і слід було чекати від Сина Божого. Він відповів, що не тільки хлібом живе людина, а й усім, що приходить від Духа Святого.

Добрі наміри, доброчесність, непідкупність, порядність — що це таке? Люди, які вважали себе порядними й непідкупними, бо слухняно підкорялися своєму уряду, в кінцевому підсумку, побудували концентраційні табори в Німеччині. Лікарі, переконані в тому, що комунізм — найсправедливіша у світі система, ставили діагноз психічного захворювання інтелектуалам, які боролися проти режиму, й засилали їх у Сибір. Солдати вирушають на війну боротися за ідеал, не розуміючи, про що, власне, йдеться, сповнені добрих намірів, доброчесні, непідкупні й порядні.

Ні, все не так. Грішити в інтересах добра — це доброчесність, бути доброчесним в інтересах зла — гріх.

У його випадку лукавий бентежить душу тим, що закликає до прощення. Він каже йому: «Ти не єдиний опинився в такому становищі. Багато людей були покинуті особою, яку вони любили понад усе на світі, але навіть за таких обставин вони вміли перетворити гіркоту на радість. А ти уяви, як тепер почувають себе родини людей, яких ти спровадив на той світ? Вони опановані тепер ненавистю, бажанням помсти, гірким смутком. І в такий спосіб ти хочеш поліпшити світ? І це те, що ти хочеш запропонувати жінці, яку кохаєш?» Але в Ігоря вистачає мудрості відкинути спокуси, які тепер намагаються підкорити його душу: якщо він витримає ще трохи, голос спокус, зрештою, стомиться й перестане надокучати йому. Передусім тому, що одна з осіб, якій він допоміг переселитися до раю, з кожною хвилиною стає все більше присутня в його житті: дівчина з густими бровами каже йому, що все гаразд, що існує велика різниця між прощенням і забуттям. У його серці немає ані крихти ненависті, й він це робить не для того, щоб помститися світові.

Диявол не відстає від нього, але він повинен виявити твердість, нагадати собі, чому перебуває тут.

Він заходить до першої піцерії, яка трапляється на його шляху. Замовляє піцу «Маргариту» й просту кока-колу. Ліпше підкріпитися тепер, бо йому не вдасться — як ніколи не вдавалося — поїсти на тій або тій званій вечері, де за столом сидітимуть й інші особи. Усі вони вважають за свій обов’язок підтримувати жваву й легку розмову й неодмінно звернуться до нього з якимсь запитанням саме в ту мить, коли він уже наготується покласти в рот шматочок зі смачних наїдків, що стоять перед ним на столі.

За нормальних обставин він завжди має план, щоб уникнути такої прикрої ситуації. Він бомбардує інших своїми запитаннями, надавши їм змогу говорити якісь розумні речі, поки він спокійно собі вечеряє. Але сьогодні він не налаштований бути приязним і чемним. Сьогодні ввечері він буде непривітним і неуважним. У крайньому випадку зможе прикинутися, що не розуміє мови, якою до нього звертаються. Він знає, що в наступні години Спокуса тиснутиме на нього сильніше, ніж будь-коли, вимагаючи, щоб він зупинився, щоб відмовився від свого наміру. Але він не зупиниться; він мусить виконати свою місію, навіть якщо причина, з якої він заходився її виконувати, змінилася.

Він не має найменшого уявлення про те, наскільки три насильницькі смерті вплинули на кримінальну статистику Канна; якщо це звична картина, то поліція не подумає, що сталося щось надзвичайне. Вона розпочне свої звичні бюрократичні процедури, які завжди забирають багато часу, й він спокійно зможе вилетіти звідси завтра вранці. Він також не знає, ідентифікували вони його чи ні; зрештою його могли б упізнати кілька людей: літнє подружжя, яке вранці привіталося з продавчинею сувенірів, один із охоронців Джавіца й той, хто бачив, як він убив Морін.

Спокуса тепер змінює стратегію: намагається навіяти йому страх, як вона це робить зі слабкими людьми. Схоже, диявол не має найменшого уявлення про те, що ж відбулося насправді і як зміцнили його дух випробування, що їх накинула йому доля.

Він дістає мобілку й набирає на ній нове послання.

Намагається уявити собі реакцію Єви, коли вона його прочитає. Якийсь інстинкт підказує йому, що вона буде водночас налякана й задоволена. Вона глибоко розкаюється за той крок, який зробила два роки тому, коли, покинувши все, навіть свій одяг та коштовності, доручила своєму адвокатові сконтактуватися з ним і розпочати формальний процес розлучення.

Причина: несумісність характерів. Так ніби всі цікаві люди світу думають однаково й мають між собою багато спільного. Звісно, то була брехня: справжня причина була в тому, що вона закохалася в іншого чоловіка.

Пристрасть. Хто у світі міг би похвалитися тим, що після п’яти років подружнього життя не дивився в бік і не бажав опинитися в іншому товаристві? Хто міг би похвалитися, що принаймні один раз у житті не зраджував свого чоловіка або своєї дружини, хай би навіть ця зрада відбулася лише в його уяві? І скільки жінок та чоловіків ішли з дому з цієї причини, потім відкривали, що пристрасть не триває довго, й поверталися до своїх справжніх партнерів? Треба лише трохи зрілої розважливості, й усе забудеться. Такі вчинки є абсолютно нормальними, прийнятними, вони становлять одну з особливостей людської біології.

Безперечно, до цієї істини він прийшов не відразу. На початку він дав інструкції своїм адвокатам поставити перед нею максимально суворі вимоги: якщо вона хоче його покинути, то мусить також відмовитися від того статку, який вони накопичили помалу-потроху протягом майже двадцяти років спільного життя. Він щодня напивався протягом тижня, чекаючи від неї відповіді на цю вимогу; гроші для нього мало важили, просто він хотів повернути її в будь-який спосіб, а іншого способу натиснути на неї він не знав.

Проте Єва була налаштована дуже рішуче, і її адвокати прийняли висунуті ним умови.

Про крах їхнього подружнього життя незабаром довідалася преса — і про нового обранця своєї дружини Ігор прочитав у газетах. То був один із найуспішніших модельєрів планети, який усе починав з нуля, як і він. Йому теж було близько сорока років, як і Ігорю. Він не був пихатим і працював день і ніч.

Як і Ігор.

Він не міг зрозуміти, що ж, власне, сталося. Незадовго до Лондонського фестивалю моди їм із Євою пощастило провести наодинці кілька щасливих і романтичних днів у Мадриді. Хоч вони прилетіли туди на реактивному літаку компанії і влаштувалися в готелі з усіма можливими й неможливими зручностями та комфортом, вони вирішили знову відкрити світ разом. Не резервували собі місця в ресторанах, вистоювали довжелезні черги до музеїв, їздили на таксі замість лімузинів, біля яких завжди чекав водій із розчиненими дверцятами, блукали по місту. Багато їли, ще більше пили, поверталися до свого готелю, виснажені й щасливі, кохалися кожну ніч.

Вони жодного разу не вмикали ані свої ноутбуки, ані мобільні телефони. Це виявилося нелегкою справою, але вони домоглися успіху. І повернулися в Москву, переповнені щасливими спогадами, з усміхненими обличчями.

Ігор знову поринув у свою роботу, з подивом відкривши, що й за його відсутності фірма працювала цілком надійно. А Єва наступного тижня полетіла до Лондона й назад уже не повернулася.

Ігор уклав договори з однією з найкращих фірм приватного розшуку — вона зазвичай виконувала замовлення з промислового або політичного шпіонажу — й тепер мусив дивитися на сотні фотографій, на яких його дружина була знята поруч із новим супутником свого життя. Детективам пощастило підсунути їй подругу, яку вони підібрали на підставі інформації, одержаної від її колишнього чоловіка. Єва випадково зустрілася з нею в одній із крамниць; її нещаслива співвітчизниця приїхала з Росії, чоловік покинув її, вона не може влаштуватися на роботу, з огляду на суворі британські закони, й тепер мало не помирає з голоду. Єва спочатку поставилася до неї з недовірою, але потім вирішила допомогти їй. Вона поговорила зі своїм коханцем, і той погодився піти на ризик і прийняти її на службу до однієї зі своїх контор, хоч вона й не мала легальних британських паперів. Це єдина подруга, з якою Єва може поговорити своєю рідною мовою. Вона самотня. З невлаштованим особистим життям. На думку психологів детективної агенції, ідеальний претендент на здобуття необхідної інформації: звичайно ж, Єва ще не пристосувалася до нового середовища, і нормальний інстинкт за подібних обставин спонукає кожне людське створіння ділитися своїми інтимними думками навіть із кимсь незнайомим, хто опинився у подібній ситуації. Не для того, щоб одержати якісь відповіді чи поради, а для того, щоб скинути тягар із душі.

«Подруга» записує всі ці розмови, потім вони опиняються на столі в Ігоря, і він приділяє їм більше уваги, аніж паперам, що чекають його підпису, запрошенням на всілякі урочистості, подарункам, які треба розіслати головним клієнтам, постачальникам, політикам, підприємцям.

Ці записи набагато корисніші — й доставляють Ігорю набагато більше болю, — ніж фотографії. Він довідується, що стосунки між Євою та знаменитим модельєром розпочалися ще два роки тому на Тижні Високої Моди в Мілані, де обоє були присутні з професійних міркувань. Спочатку Єва чинила опір — той чоловік був оточений найгарнішими жінками світу, а їй тоді вже виповнилося тридцять вісім років. Але навіть за таких обставин вони вже наступного тижня лягли до ліжка в Парижі.

Коли Ігор про це довідався, він почув себе надзвичайно збудженим і спочатку не міг зрозуміти, чому його тіло так відреагувало на цю інформацію. Чому, уявивши, як його жінка розсовує ноги і в неї проникає інший чоловік, він пережив ерекцію, а не огиду?

То була єдина мить у його житті, коли він засумнівався у своїй нормальності. І вирішив зробити щось подібне до публічного зізнання, аби ослабити своє почуття провини. Розмовляючи з товаришами, він обмовився про те, що «один його друг» пережив величезну втіху, коли довідався про те, що його дружина має позашлюбні статеві стосунки. Отоді й настав йому час дивуватися.

Його товариші, переважно високі урядовці та політики різних суспільних прошарків і національностей, спочатку вжахнулися тому, що він розповів. Але після десятої чарки горілки призналися, що така пригода чи не найбільше хвилює та збуджує в подружньому житті. Один із них завжди просив, щоб дружина розповідала йому про найбрудніші подробиці її позашлюбного сексу, про слова, якими вона в ті хвилини обмінювалася з коханцем. Інший признався, що свінґ-клуби — заклади, відвідувані подружжями, які полюбляли колективний секс, — то ідеальні ліки для врятування шлюбного життя.

То було, звичайно, перебільшення. Але він пережив велику радість, довідавшись, що він не єдиний чоловік, який збуджується від усвідомлення того, що його дружина має статеві зносини з іншими. І дуже засмутився, зрозумівши, як мало він знає про людський рід, а надто про чоловічу його частину — його розмови з іншими чоловіками здебільшого оберталися навколо справ і дуже рідко торкалися персональних тем.

Його думки знову повертаються до тих повідомлень, які йому надходили від детективів. Коли Єва полетіла в Лондон (тижні високої моди, щоб полегшити життя професіоналів, відбувалися там досить часто), той модельєр уже був у неї закоханий; у що було неважко повірити, адже йому зустрілася одна з найнезвичайніших жінок у світі. Що ж до Єви, то вона все ще вагалася. Хусейн був лише другим чоловіком у її житті, причому працювали вони в одній галузі, де вона почувалася незрівнянно нижчою за нього. Якщо вона одружиться з ним, то їй доведеться облишити свою мрію працювати в царині моди — не конкурувати ж їй із власним чоловіком! — і знову стати простою домогосподаркою.

А ще більш непокоїло її те, що вона ніяк не могла зрозуміти, чому чоловік такий впливовий і могутній зацікавився нею, росіянкою вже не першої молодості.

Ігор міг би їй це пояснити, якби вона надала йому бодай одну нагоду для розмови: одна її присутність ніби осявала тих, хто її оточував, і всі вони почували себе кращими, ніби відроджувалися з попелу минулого, наповнені світлом і надією. Саме це колись відбулося і з тим юнаком, що повернувся з кривавої та безглуздої війни.

Спокуса повертається. Диявол нашіптує йому, що все не так, що він своєю нестямною працею вже залікував свої травми. Прощення й забуття — найліпший спосіб загоїти свої рани, хай би навіть якісь психіатри і визнали це симптомом душевного захворювання. Єва тут, власне кажучи, ні до чого. Ігор повинен перестати ототожнювати всі свої емоції зі стосунками, що вже не існують.

«Ти не перший, — знову й знову повторював йому диявол. — Не перший із тих, хто творить зло, вважаючи, що в такий спосіб він будить добро».

Ігор починає нервувати. Він чоловік добрий, і щоразу, коли йому доводиться творити зло, він його творить в ім’я якоїсь великої мети: послужити своїй країні, полегшити страждання знедолених, він завжди готовий і підставити другу щоку, і застосувати батіг, як робив Ісус Христос — єдиний взірець у його житті.

Він перехрестився, сподіваючись, що Спокуса дасть йому спокій. Намагається пригадати ті записи, в яких Єва признається, що не знає щастя з новим супутником життя. Але при цьому вона сповнена рішучості не повертатися у своє минуле, бо була одружена з чоловіком «психічно неврівноваженим». Яка нісенітниця! Схоже, їй промивають мізки у тому новому середовищі. Певно, товариство, в якому вона опинилася, не можна назвати найкращим. Він переконаний, що вона збрехала, коли сказала своїй новій російській подрузі, що вийти заміж її спонукала лише одна причина: вона боялася залишитися сама-одна.

У юності вона відчувала, що її відкидають, їй ніколи не щастило бути собою — вона мусила постійно вдавати, ніби її цікавить те саме, що й подруг, ті самі розваги, ті самі вечірки, що вона шукає доброго чоловіка, який би подарував їй домашній затишок, дітей і подружню вірність. «То була брехня», — зізнається вона.

Насправді вона завжди мріяла про пригоди та пізнання невідомого й непоясненного. Якби вона мала змогу обрати для себе фах ще в підлітковому віці, то обрала б мистецтво. З дитячих літ вона дуже любила вирізати картинки з примітивних комуністичних журналів і клеїти з них колажі; хоч їй було бридко дивитися на те, що вона там бачила, вона розмальовувала сірий одяг яскравими фарбами і з радістю милувалася результатами своїх зусиль. Купити одяг для ляльок було неможливо, тому вбрання для її іграшкових подруг вигадувала й шила мати. Єва не тільки захоплювалася її виробами, а й твердила собі, що одного дня й сама навчиться виготовляти гарний одяг.

У Радянському Союзі моди не існувало. Там почали довідуватися про те, що діється на решті планети, тільки тоді, коли впала Берлінська стіна і в країну стали надходити іноземні журнали. Вона на той час була вже підлітком і тепер могла робити набагато яскравіші й цікавіші колажі, й одного дня наважилася поговорити з батьками і сказала їм, що мріє створювати нові моделі одягу.

Проте, коли вона закінчила школу, батьки послали її навчатися на юридичний факультет. Хоч вони й були вельми задоволені щойно здобутою свободою, проте вважали, що деякі капіталістичні ідеї можуть зруйнувати їхню країну, відвернути народ від справжнього мистецтва, замінити твори Толстого й Пушкіна авантюрними романами про шпигунів, зіпсувати класичний балет модерновими спотвореннями. Їхню дочку треба було негайно рятувати від моральної деградації, яка прийшла разом із кока-колою та розкішними лімузинами. В університеті вона познайомилася з порядним, амбітним хлопцем, котрий думав точнісінько, як вона: ми не повинні припускати можливості, що режим, який існував у нашій країні, повернеться. Він відійшов — і назавжди. І треба починати нове життя.

Їй дуже подобався той хлопець. Вони стали зустрічатися. Вона бачила, що він розумний і багато чого досягне у своєму житті. Він був спроможний розуміти її. Звичайно ж, йому довелося повоювати в Афганістані, він навіть був поранений у бою, але рана його не була тяжкою; він ніколи не згадував про своє минуле і протягом тих багатьох років, які вони прожили разом, вона жодного разу не помітила в ньому слідів душевного розладу або психічної травми.

Одного ранку він прийшов до неї з букетом троянд. Сказав, що йде з університету, бо хоче розпочати власний бізнес. І сказав, що хоче одружитися з нею. Вона погодилася; і хоч на той час вона не мала до нього інших почуттів, крім товариського захоплення, проте сподівалася, що кохання прийде під час спільного життя. Крім того, той хлопець був єдиним, хто її по-справжньому розумів і підбадьорював; якщо вона втратить цю нагоду, то, можливо, більш ніколи не зустріне чоловіка, котрий прийме її такою, яка вона є.

Вони одружилися без особливих формальностей і без підтримки своїх родин. Хлопцеві давали гроші особи, що здавалися їй небезпечними, але вона нічого не могла вдіяти. Потроху заснована ним компанія почала зростати. Після того як вони прожили разом майже чотири роки — помираючи від страху — поставила перед ним свою першу вимогу: щоб він негайно розплатився з особами, які позичали йому гроші в минулому і які здавалися мало зацікавленими повернути їх назад. Він послухався її поради і згодом не раз дякував їй за це.

Минали роки, протягом яких їм довелося пережити чимало невдач і поразок, безсонних ночей, а потім обрій перед ними зненацька почав прояснюватися, їхні справи стали швидко поліпшуватися, і, як ото розповідається у відомій дитячій казці, гидке каченя перетворилося на прекрасного лебедя, яким палко захоплювалися геть усі.

Єва стала нарікати на своє життя домогосподарки. Замість зреагувати на це так, як зреагували б чоловіки її подруг, які вважали, що жінка втрачає жіночність, коли йде працювати, Ігор купив їй ательє в одному з найпрестижніших кварталів Москви. Вона продавала там одяг, скроєний за моделями найбільших світових фірм високої моди, хоч ніколи не наважувалася створювати власні моделі. Проте робота давала їй іще одну втіху: вона подорожувала, відвідуючи салони високої моди, зустрічалася з цікавими людьми й саме тоді познайомилася з Хамідом. Але навіть сьогодні вона не знала, чи кохає його — якби її про це запитали, то найімовірнішою відповіддю була б: «Ні». Але вона почувала себе зручно й затишно поруч із ним. І не мала чого втрачати, коли він признався, що ніколи досі не зустрічав такої жінки, як вона, й запропонував жити разом. Вона не мала дітей. Її чоловік, як то кажуть, одружений зі своєю роботою і навряд чи й помітить її відсутність.

«Я все покинула, — сказала Єва (він почув це на одному із записів). — І не шкодую про своє рішення. Я зробила б те саме, навіть якби Хамід — усупереч моїй волі, до речі, — не купив чудову віллу в Іспанії й не записав її на моє ім’я. Я зробила б те саме, навіть якби Ігор, мій колишній чоловік, запропонував мені половину свого статку. Я зробила б те саме тому, що не хочу більше боятися. Якщо один із найжаданіших чоловіків світу хоче бути поруч зі мною, то я, либонь, краща, аніж про себе думаю».

З іншого запису Ігор довідався, що його кохана переживає дуже серйозні психологічні проблеми.

«Мій чоловік утратив розум. Не знаю, що його до цього довело — війна чи перенапруга, спричинена надміру тяжкою працею, але він вважає, що спроможний розуміти наміри Бога. Перш ніж його покинути, я відвідала психіатра, сподіваючись, що той допоможе мені ліпше його зрозуміти, зрозуміти, чи залишається якась можливість зберегти наші стосунки. Я не вдавалася в надмірні подробиці тоді, щоб не надто скомпрометувати його, не стану вдаватися в подробиці й тепер, у розмові з тобою. Але думаю, він спроможний на жахливі вчинки, якщо переконає себе, що робить їх в інтересах добра. Психіатр мені пояснив, що багато великодушних людей, які співчувають своєму ближньому, іноді спроможні цілком змінити свою поведінку. На цю тему було здійснено кілька досліджень, і така зміна поведінки дістала назву «ефекту Люцифера», за ім’ям найулюбленішого янгола Божого, якому зрештою захотілося зрівнятися могутністю із самим Богом».

«А чому це з ним сталося?» — запитав інший жіночий голос. Проте відповіді немає, на цій фразі запис закінчується.

Певно, час для нього було розраховано невдало.

А Ігорю дуже хотілося б почути відповідь. Бо він знає, що в нього не було наміру зрівнятися з Богом. Бо він упевнений, що його кохана вигадала цю теорію для самої себе, мабуть, вона хотіла б повернутися, але боїться, що він не прийме її. Звісно, йому доводилося вбивати людей із необхідності, але який це має стосунок до їхнього шлюбу? Ігор забрав не одне життя на війні, бо солдати мають офіційний дозвіл убивати. Він убив ще двох або трьох осіб, бажаючи їм кращої долі, бо вони втратили спроможність жити достойно. А в Канні він убивав тільки тому, що мав виконати свою високу місію. І ту, котру кохає, він убив би, коли б зрозумів, що вона збожеволіла, що збилася зі своєї дороги і стала руйнувати власне життя. Він ніколи не дозволив би, аби втрата розуму затьмарила їхнє чудове й наповнене великодушною шляхетністю минуле.

Він убив би ту, котру кохає, тільки для того, щоб урятувати її від тривалого і болісного саморуйнування.

Ігор дивиться на «мазераті», що зрештою зупиняється навпроти нього, в забороненому місці. Це безглуздий і незручний автомобіль; у місті, попри свій потужний мотор, він змушений їздити з тією самою швидкістю, що й інші машини, для путівців він надто низько посаджений, а на автострадах — надто небезпечний.

Чоловік віком років п’ятдесяти — але який хоче, щоб йому давали тридцять, — відчиняє дверці й виходить, що коштує йому неабияких зусиль, бо дверці надто низькі. Він заходить до піцерії й замовляє там «quattro formaggi»,[3]щоб забрати із собою.

«Мазераті» й піцерія. Це речі несумісні. Але іноді вони сполучаються.

Спокуса повертається. Але тепер вона вже не говорить йому про прощення, великодушність, не умовляє його забути про минуле і йти далі своєю дорогою — тепер вона нашіптує йому сумніви. А що як Єва розповідає своїй «подрузі» правду й вона справді була розчарована й нещаслива у шлюбі з ним? Що як, попри свою велику любов до нього, вона вже провалилася у прірву хибного рішення, як це сталося з Адамом у ту мить, коли він узяв запропоноване йому яблуко й накликав прокляття на весь людський рід?

Ігор усе продумав, усе спланував, повторює він собі чи не в тисячний раз. Його задум полягає в тому, щоб вони повернулися звідси разом, не дозволивши, щоб таке нікчемне слово, як «прощай», могло остаточно зруйнувати їхнє спільне життя. Адже не випадає сумніватися в тому, що кожне подружнє життя переживає моменти кризи, здебільшого після вісімнадцяти років.

Але також відомо, що добрий стратег мусить постійно змінювати свої плани. Ігор знову надсилає повідомлення по мобільному телефону лише для того, аби переконатися, що воно дійшло. Підводиться й проказує молитву, просячи, щоб йому не довелося пити з чаші зречення.

Душа маленької продавчині кустарних сувенірів витає поруч із ним. Він тепер розуміє, що вчинив несправедливість, адже йому нічого не варто було зачекати, коли з’явиться гідний суперник на зразок того псевдоатлета з волоссям кольору червоного дерева. Або поки випаде нагода врятувати ту чи ту особу від подальших страждань у її житті, як та жінка, яку він убив на пляжі.

Проте дівчина з густими бровами витає поруч із ним, ніби свята, і просить його не каятись. Він учинив правильно, бо врятував її від майбутніх страждань і майбутнього болю. Її чиста душа потроху відганяє від нього Спокусу, даючи йому зрозуміти: він прилетів до Канна не для того, щоб повернути втрачене кохання — адже це неможливо.

Він тут для того, щоб урятувати Єву від занепаду й гіркоти. Бо хоч вона й була несправедлива з ним, те, що вона зробила для нього раніше, заслуговує на вдячність.

«Я чоловік добрий».

Він підходить до каси, оплачує рахунок, купує пляшку мінеральної води. Коли виходить, виливає воду з пляшки собі на голову.

Він повинен міркувати ясно. Ігор так довго чекав цього дня, а тепер, коли він нарешті настав, думки йому мішаються.