Переможець завжди самотнiй

9.11 вечора

Якась подружня пара проминає його з усмішкою й каже, що йому пощастило: дві такі красуні зовсім поруч!

Ігор машинально дякує й думає, що йому й справді треба трохи розвіятись. Скоро відбудеться така довгосподівана зустріч, і хоч він вважає себе чоловіком, спроможним витримувати будь-який тиск, він пригадує патрулювання поблизу від Кабула: перед кожною небезпечною операцією його товариші напивалися, базікали про жінок та спорт, розмовляли з такою безтурботністю, ніби були не тут, а у своїх рідних містах, за столом із родиною та друзями. У такий спосіб вони долали свою нервозність, віднаходили свої справжні «я» й виразніше усвідомлювали та більш осмислено готувалися до тієї небезпеки, що на них чатувала.

Як добрий солдат Ігор знає, що битва пов’язана не зі сваркою чи конфліктом, а з метою, якої треба досягти. Як добрий стратег — зрештою, почавши з нуля, він зумів перетворити своє маленьке підприємство на одну з найпотужніших та найуспішніших компаній Росії — він розуміє, що ця мета має залишатися тією самою, хоч нерідко причина, з якої він її перед собою ставить, змінюється з плином часу. Ось так сталося й сьогодні: він прилетів до Канна з однієї причини, але тільки тоді, коли почав діяти, зрозумів справжні резони, які ним рухали. Він був сліпий протягом усіх цих років, а тепер побачив світло; істина відкрилася йому нарешті. І саме тому він повинен дійти до кінця. Він ухвалював свої рішення з якоюсь відчайдушною, невтримною відвагою, навіть із певним безумом, але не тим, який руйнує людину, а тим, що допомагає їй вийти за власні межі. Він завжди так діяв у своєму житті; а перемагав тому, що вмів узяти свій безум під контроль у ту мить, коли треба було приймати рішення. Його друзі спочатку остерігали його: «Ти ризикуєш надто», але через неймовірно короткий час уже казали: «Я був переконаний, що ти робиш правильний крок». Він завжди був спроможний здивувати, утнути щось нове й несподіване, а передусім умів визначити межу прийнятного ризику.

Але тут, у Канні, можливо, тому, що середовище було йому цілком незнайоме, а може, тому, що майже не спав і свідомість йому туманилася, він ризикував занадто й без потреби й усе могло закінчитися для нього набагато раніше, ніж він планував. І якби справді так сталося, він би ніколи не дійшов до того розуміння, яке тепер примушує його дивитися зовсім іншими очима на ту жінку, яку він раніше палко кохав і за яку міг піти на страждання й муки. Він пам’ятає, як підійшов до поліціянта, щоб зізнатися у своєму злочині. Й саме в ті хвилини почалося його перетворення. Саме тоді дівчина з густими бровами захистила його й пояснила йому, що він діє правильно, хоч і з хибних міркувань. Концентрація любові приносить удачу, концентрація ненависті — нещастя. Той, хто не помічає, що за дверима причаїлися проблеми, часто залишає їх відчиненими, і трагедії можуть увійти крізь них. Він прийняв любов дівчини. Він був інструментом Бога, посланим, щоб урятувати її від гіркого майбутнього; а тепер вона допомагає йому йти вперед.

Він усвідомлює, що, попри всі вжиті ним заходи остороги, міг чогось не передбачити і його місія може урватися ще до того, як він доведе її до кінця. Але йому нема на що нарікати й немає чого боятися: він зробив усе, що міг, і якщо Бог не хоче, щоб він завершив свою роботу, то він має прийняти Його рішення.

Розслабся. Побазікай з дівчатами. Дозволь своїм м’язам відпочити перед останнім ударом, тоді вони зможуть завдати його з більшою точністю. Габріела — дівчина, яка сиділа сама-одна в барі, коли він сюди прийшов, — здається надзвичайно збудженою, і щоразу, коли офіціант приходить із келихом шампанського, повертає йому свій, навіть якщо він наполовину недопитий, і бере новий.

— Охолоджене, мені охолоджене!

Її веселість трохи заражає і його. З її слів він зрозумів, що з нею уклали контракт на участь у фільмі, хоч вона й не знає ані назви фільму, ані яку роль в ньому гратиме, але каже:

«Я буду головною актрисою». Режисер того фільму відомий своїм умінням добирати добрих акторів та добрі сценарії. Головний актор, якого Ігор знає і яким захоплюється, вселяє глибоку повагу. Коли вона згадує ім’я продюсера, він киває, бажаючи сказати: «Так, я знаю, хто він», але знає, що вона витлумачить його кивок інакше: «Я не знаю, хто він, але не хочу показати себе невігласом». Вона базікає, не змовкаючи, про кімнати, завалені подарунками, про червоний килим, про зустріч на яхті, про дуже строгі проби, які вона успішно відбула, про свої плани на майбутнє.

— Тисячі дівчат, які з’їхалися до цього міста, й мільйони в усьому світі хотіли б перебувати тут, розмовляючи з вами та розповідаючи вам те, що розповідаю я. Мої молитви були почуті. Мої зусилля винагороджені.

Друга дівчина здається стриманішою й сумнішою — можливо, з огляду на свій юний вік і на брак досвіду. Ігор стояв за фотографами, коли вона проходила, чув, як вони вигукують її ім’я, як репортери чіплялися до неї зі своїми розпитуваннями в кінці коридору. Але, схоже, інші люди, присутні на цій вечірці, не знали, хто вона така; спочатку її взяли у справжню облогу, а тепер покинули саму-одну.

Звичайно ж, саме балакуча дівчина першою підійшла до нього й запитала, щó він тут робить. Ігор спочатку не був налаштований розмовляти, але розумів, що якби не вони, то згодом хтось інший неодмінно підійшов би до нього, кому не захотілося б і далі залишатися самому, показувати, що він усіма покинутий, не знає, що йому робити, й не має друзів на цій вечірці. Тому Ігор почав розмовляти з дівчатами — точніше кажучи, прийняв їхнє товариство, хоч його розум був зосереджений зовсім на іншому. Він сказав їм, як його звуть (Ґюнтер), він, мовляв, німецький промисловець, що працює в галузі важкого машинобудування (тобто в тій галузі, що не цікавить нікого), а на цю вечірку його запросили друзі. Завтра він звідси їде (Ігор сподівався, що так воно й буде, хоч шляхи Господні й недовідомі).

Коли актриса довідалася, що він не працює в кіноіндустрії і вже завтра покине фестиваль, то мало не відійшла геть; але друга дівчина її затримала, сказавши, що завжди приємно познайомитися з новою людиною. І вони залишилися втрьох: він чекав друга, який чомусь не приходив, вона — асистента, який кудись зник, а мовчазна дівчина взагалі нікого не чекала, їй хотілося лише трохи спокою.

Усе сталося дуже швидко. Актриса помітила якусь порошинку на смокінгу Ігоря, підняла руку, перш ніж він устиг відхилитися, й здивовано запитала:

— Ти куриш сигари? Нехай будуть сигари…

— Атож, після вечері.

— Дозвольте запросити вас обох на яхту, там уночі відбудеться свято. Але спершу мені треба знайти мого асистента. Друга дівчина радить їй так не квапитися. Вона щойно уклала контракт і ще не має права заводити друзів (або «антураж», так зазвичай називають дармоїдів, що юрмляться навколо знаменитостей). Правила доброго тону вимагають, щоб сьогодні вона пішла на яхту сама-одна.

Актриса дякує їй за пораду. Їх проминає ще один офіціант — Габріела ставить надпитий келих із шампанським на тацю й забирає звідти повний.

— Гадаю, тобі не слід так багато пити, — каже Ігор/Ґюнтер, делікатно взявши з рук у Габріели келих і виливши шампанське за бар’єр.

Актриса робить рух протесту, але відразу заспокоюється: вона розуміє, що чоловік, який стоїть поруч із ними, зробив це для її ж таки добра.

— Я й справді дуже збуджена, — зізнається вона. — Мені треба трохи заспокоїтися. Ти пригостиш мене однією зі своїх сигар?

— Пробач, але в мене тільки одна. А крім того, науково доведено, що нікотин збуджує, а не заспокоює.

Сигара. Цей предмет і справді схожий на сигару, але крім форми він не має з нею нічого спільного. У ліву верхню кишеню піджака він поклав нейтралізатор звуку, який називають також глушником. Такий собі циліндрик завдовжки в десять сантиметрів, який, коли його нагвинчують на ствол «беретти», що лежить у кишені штанів Ігоря, створює справжнє чудо — перетворює гучний «бах» на тихенький «пуф». Цьому сприяють кілька дуже простих законів фізики, які починають діяти, коли відбувається постріл: швидкість кулі трохи зменшується, бо вона мусить протиснутися крізь кілька гумових кілець, а порохові гази, що виділяються під час пострілу, заповнюють порожній простір у цьому пристрої, швидко охолоджуються й гасять звук.

Такий глушник змінює траєкторію польоту кулі, тому стріляти з ним на відстані не рекомендується. Але він незамінний при пострілах упритул.

Ігор починає втрачати терпець: можливо, подружжя вирішило не приходити на цю вечірку? А може — і тут він на якусь частку секунди розгублюється — він підсунув конверта саме в той номер, де вони оселилися?

Ні, ні, такого не може бути, доля не могла підсунути йому такий сюрприз. Він думає про родини людей, що померли від його руки. Якби досі його єдиною метою було повернути дружину, яка покинула його задля чоловіка, що був не вартий її, то всі його зусилля виявилися б марними.

Він починає втрачати холоднокровність: може, саме з цієї причини Єва жодного разу не спробувала увійти з ним у контакт, попри всі повідомлення, які він їй надіслав? Він двічі телефонував їхньому спільному другові, й той повідомив, що не має жодних новин про неї.

Сумнів поступово переходить у впевненість: атож, вони обоє, мабуть, уже мертві. Це пояснює, чому раптово зник асистент актриси, яка тепер стоїть поруч із ним. І також пояснює цілковиту самотність дев’ятнадцятирічної дівчини, з якою щойно уклали контракт і запросили її сюди, щоб вона з’явилася на людях поруч із великим модельєром.

Можливо, Бог так тяжко карає його за те, що він так сильно кохав жінку, що не заслуговувала на це? Можливо, саме вона, його колишня дружина, задушила його руками дівчину, у якої все життя було попереду, яка могла винайти ліки від раку або донести до свідомості людства, що воно руйнує планету. Хай навіть Єва нічого про це не знала, але саме вона наштовхнула його на думку застосувати кілька різновидів отрут. Ігор був переконаний, цілком переконаний, що якби вона поводилася нормально, то до цього не дійшло б, йому досить би було зруйнувати один світ, і його послання дійшло б до своєї мети. Він привіз сюди із собою справжній невеличкий арсенал, знаючи, що йдеться про гру, не більше. Коли вона прийде до бару, щоб випити шампанського, перед тим як вирушити на гала-вечерю, то побачить, що він тут і зрозуміє: він простив її за все те лихо, якого вона накоїла, й те горе, якого йому завдала. Він вичитав у якихось наукових трактатах, що люди, які багато часу прожили разом, спроможні відчувати присутність одне одного в одному середовищі, навіть не знаючи точно, де саме кожне з них є.

Але так не сталося. Байдужість Єви учора ввечері — а може, то була не байдужість, а почуття провини за те, що вона так брутально повелася з ним, — не дозволила їй помітити чоловіка, що вдавав, ніби ховається за колоною, але умисне розіклав на своєму столі російські економічні журнали, яких було досить, щоб навести на правильний слід людину, що шукає іншу людину, яку вона загубила. Якщо людина закохана, то їй завжди й повсюди — на вулиці, на святах і званих обідах, у театрах — ввижається велика любов її життя: мабуть, Єва проміняла свою любов на блиск і гламур. Він починає заспокоюватися. Єва сама була найсильнішою отрутою, яка тільки може бути на поверхні землі, а тому нічого дивного в тому, якщо вона отруїлася ціанідом. Вона заслуговувала на гіршу смерть.

Двоє дівчат розмовляють далі; Ігор відходить від них, він не повинен піддатися паніці, що сам таки зруйнував власні плани. Йому потрібна самота, холоднокровність, спроможність швидко відреагувати на несподівану зміну ситуації. Він наближається до гурту людей, котрі жваво обговорюють методи, які застосовують для того, щоб відучитися від куріння. Атож, це одна з найулюбленіших тем на цьому світі: показати друзям, що ти спроможний виявити силу волі, спроможний подолати навіть такого ворога, як тютюн. Щоб трохи розважитися, Ігор закурює сигарету, хоч і знає, що це розцінять як провокацію.

— Ви завдаєте шкоди своєму здоров’ю, — каже жінка, обвішана діамантами, з тілом скелета, з келихом помаранчевого соку в руці.

— Жити — означає шкодити своєму здоров’ю, — відповідає Ігор. — Така звичка рано чи пізно неминуче зводить у могилу.

Чоловіки сміються. Жінки дивляться з цікавістю на того, хто тільки-но підійшов. Але в цю мить із коридору, до якого звідси метрів двадцять п’ять відстані, долинули крики фотографів:

— Хамід! Хамід!

Навіть здалеку, попри те що люди, які снують по саду, заважають йому дивитися, він бачить славетного модельєра, що заходить зі своєю подругою — тією самою, що в минулому в інших містах світу ходила поруч із ним, тримаючись за його лікоть із ніжністю й делікатною елегантністю.

Але не встиг Ігор зітхнути з полегкістю, як щось примусило його подивитися в протилежний бік: якийсь чоловік увійшов у сад із протилежного боку й, не зупинений жодним із охоронців, став проштовхуватися між гостями, крутячи головою в усі боки: він явно когось шукав і шукав він не друга, що загубився на святі.

Не попрощавшись із цим гуртом людей, Ігор повертається до муру, де досі перебувають, розмовляючи між собою, двоє дівчат, і бере актрису за руку. Він мовчки молиться, звертаючись до дівчини з густими бровами; просить у неї прощення за те, що засумнівався, але люди — створіння нечисті, неспроможні оцінити благодать, що дарується їм великодушно й щедро.

— Тобі не здається, що ти надто прискорюєш події? — запитує його актриса, не зробивши, проте, жодної спроби випручати руку.

— Мабуть, що так. Але з твоєї розповіді я зрозумів, що сьогодні всі події у твоєму житті зазнали значного прискорення.

Вона засміялася. Сумна дівчина теж засміялася. Поліціянт пройшов мимо, не звернувши на них уваги, пильно придивляючись до всіх сорокарічних чоловіків, а надто до тих, чиї чуби посріблені сивиною.

Але тільки до тих, які були самі-одні.