Плутонія - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Володимир Обручов (ЛИСТ ТРУХАНОВА) #17

ЛИСТ ТРУХАНОВА

Обговорюючи питання про дальший маршрут експедиції, всі згодились, що Земля Нансена дала вже експедиції не тільки багато нового, але й багато непояснимого, і що незвичайні факти множилися з кожним днем посування вперед.

Екскурсії останнього дня показали, що попереду за тундрою починаються ліси, йти якими з нартами і собаками було неможливо. Отже, доводилося залишити нарти, лижі, частину вантажу та собак і йти далі пішки, несучи на собі необхідне.

Тимчасом було зовсім невідомо, чи далеко тягнуться ці ліси і що доведеться зустріти за ними. Найбільш імовірним здавалося, що тепло, рослини і тварини обмежуються дном глибокої западини Землі Нансена і що далі, на протилежному схилі її, знову почнуться сніги й льоди; отже, знову потрібні будуть нарти, лижі і собаки.

Зважаючи на таку можливість, доцільний був і інший план дальшого руху: йти тундрою понад краєм льодів на нартах, щоб обстежити всю западину навкруги, а в глиб западини робити екскурсії, нічого не беручи з собою зайвого. Але тоді середина западини, очевидно найбільш цікава з погляду флори, фауни, а, можливо, й геології, могла б залишитися недослідженою. Беручи до уваги, що з краю льодів у глиб западини стікають численні річки, там повинні бути чималі озера або одно велике озеро.

Кожний план мав свої переваги і свої недоліки. На який же з них пристати? Боровий, Іголкін і Макшеєв відстоювали маршрут понад краєм льодів, тоді як дослідники природи, звичайно, вважали за краще заглибитися до центра западини, де сподівалися знайти більше матеріалу за своєю спеціальністю.

Зрештою, можна було поділитися на дві партії, пославши одну з важким багажем понад краєм, другу без речей упоперек западини, щоб потім зустрітися на протилежній стороні. Але хто міг знати, як далеко западина простягається на схід і на захід і чи можна її обійти? Чи не зустрінуться якісь непереборні перешкоди і чи не опиняться обидві партії або одна з них в безпорадному становищі? Чи не призведе цей поділ до загибелі всієї експедиції?

Отже, питання було дуже складне, і те чи інше рішення могло мати погані наслідки.

Зваживши на все це, Каштанов сказав товаришам, які завзято сперечалися між собою, обстоюючи кожний свою пропозицію:

— Згадаємо, що в нас є запечатаний пакет, даний нам організатором експедиції на той випадок, коли ми опинимося в скрутному становищі. Його дозволено розпечатати, коли ми не розумітимемо, де перебуваємо і що робити далі. Чи не вважаєте ви, що цей момент настав? За останній час ми бачили стільки непояснимого, незвичайного, а тепер навіть не знаємо, куди спрямувати наші дальші кроки!

Про цей пакет Труханова інші забули, і пропозиція Каштанова була зустрінута всіма одностайно. Пакет вийняли з ящика, в якому зберігалися найцінніші інструменти і гроші. Каштанов розпечатав його і прочитав голосно:

Дорогі друзі!

Хвилина, коли ви прочитаєте ці рядки, буде, можливо, дуже важкою для вас, але я сподіваюсь, що надії ваші дістати пораду і роз’яснення я виправдаю.

Я повинен, передусім, признатися, що втяг вас у таку рисковану і незвичайну справу, що коли б ви знали, куди я пропоную вам їхати, ви б визнали мене за божевільного і відмовилися від експедиції. Я вже зробив спробу — поділився своїм планом з одним ученим і пропонував йому організувати експедицію на мої кошти, але він категорично відмовився і назвав мене безпідставним мрійником.

Тому єдиний спосіб організувати експедицію для перевірки моїх теоретичних передбачень було замовчати про її кінцеву мету і завдання. Її потрібно було відрядити нібито для вивчення невідомої ще площі арктичного краю. Адже могло статися, що мої передбачення справді помилкові і що експедиція тільки і знайде острови або материк, скуті льодами і, обмежившись їх вивченням, щасливо повернеться назад. Мої витрати на неї і в цьому разі не були б даремні, бо вона довела б раз і назавжди помилковість моєї гіпотези і, одночасно, знищила б останню білу пляму на карті арктичного, краю.

Але перейду до суті справи. Цілий ряд спостережень на обсерваторіях Монблану і Мунку-Сардику, вивчення літератури, даних багатьох сейсмічних станцій та дослідження над розподілом і аномаліями сили тяжіння привели мене до висновку, що ядро нашої планети має зовсім не той характер, який геологи і геофізики приймають досі. Я переконаний, що Земля має більш-менш велику внутрішню порожнину, пустоту, певніш за все з маленьким центральним світилом, можливо вже згаслим. Ця порожнина може сполучатися з поверхнею кулі одним або двома більш-менш значними отворами, які дають можливість проникнути на внутрішню поверхню цієї порожнистої кулі.

Підтвердити чи відкинути мої міркування могла тільки спеціальна експедиція, відряджена на розшуки одного з зазначених отворів, які, звичайно, треба було шукати на невідомих ще просторах обох арктичних країв. Для початку я взяв північний край, як більш приступний для російської експедиції.

Якщо вам пощастило знайти отвір, спробуйте спуститися в нього. Можливо, що ви вже спустилися в нього непомітно, гадаючи, що спускаєтесь у глибоку западину материка. Якщо так і якщо ви зберегли ще сили й засоби для пересування, спробуйте пройти глибше і дослідити, наскільки можливо, цю внутрішню порожнину Землі, не рискуючи тільки без потреби своїм життям.

Якщо це завдання чомусь буде надсильне, поверніться назад, бо вже одне констатування входу у внутрішню порожнину Землі буде величезним відкриттям, а дослідження порожнини можна буде доручити новій експедиції, організованій на підставі набутого досвіду. Як справжні вчені, ви, я певен, пориватиметесь вперед, коли опинитесь на порозі великих і чудесних відкриттів. Але прошу вас, всебічно обміркуйте становище, зважте всі за і проти і робіть найбільш розсудливо, щоб не рискувати втратою вже досягнутого.

Можливо, ви поділитесь на дві партії, з яких одна піде в глиб порожнини, а друга залишиться біля входу, щоб потім іти на виручку першої або принести науці звістку про чудесне відкриття.

Я глибоко сумую, що доля позбавила мене можливості поділити з вами працю, злигодні і відкриття і що я змушений обмежитися цим листом. Якщо він нічого не роз’яснив вам, не зважайте на нього. В усякому разі бажаю вам від щирого серця всяких успіхів.

М. І. Труханов. «Полярна зоря» 14 червня 1914 року.