Плутонія

ЗАГИБЕЛЬ МУРАШНИКА

Коли останні партії мурахів повернулися додому і мурашник заспокоївся, мандрівники взялися виконувати свій план. За день вся сірка була потерта на порошок з допомогою плоских каменів. Наповнивши нею заплічні мішки і захопивши блюда з яєчної шкаралупи, всі попрямували до мурашника, де кожний мав покласти в одному з головних входів свою порцію сірки, насипавши її грядкою впоперек входу, щоб газ ішов у глиб споруди. Запаливши сірку, треба було ще закласти вихід стовбурами, взявши їх із стін, а потім злізти по зовнішній поверхні і розставити в найближчих отворах блюдця з рештою сірки, щоб отруїти повітря в усій нижній частині мурашника і перешкодити мурахам шукати порятунку вгорі. Для того, щоб сірка на блюдцях не дуже швидко горіла і не запалила сухі колоди споруди, її злегка змочили водою.

Цей план був точно виконаний; але тільки в двох головних входах, обернених на південь і на захід, Макшеєв і Громеко несподівано зустріли вартових мурахів. На щастя, мурахи були напівсонні і не встигли зняти тривогу, як їх забили ударами ножів.

Мандрівники запалили сірку і, відійшовши на бік, стали на варті з рушницями в руках, щоб знищувати мурахів, які тікатимуть з приміщення. Через чверть години з кількох отворів найвищих поверхів, де сірки не клали, з’явилися мурахи, що тягли великі білі пакунки, очевидно ляльок. Вони бігали з ними по поверхні мурашника, спускаючись униз, але, не діставшись землі, падали, отруєні газом сірки, що горіла біля нижніх входів. Лише кільком пощастило злізти на землю, і вони заходилися розтягувати колоди, що загороджували один з найголовніших входів, очевидно гадаючи, що цим вони врятують своїх товаришів, які задихаються всередині. Але ці несподівані рятівники були знищені кількома пострілами. Більше ніхто не з’являвся — все населення мурашника, захоплене під час сну, загинуло.

Коли сірка догоріла і з усіх отворів потяг легкий сизий димок, доводячи, що весь мурашник наповнений сірчистим газом, Папочкін цілком слушно запитав:

— А як же ми самі проникнемо всередину цієї споруди? Адже вона і для нас отруєна надовго!

— Треба розгородити нижні отвори, щоб посилити доступ повітря, а потім чекати може кілька днів, доки сірчистий газ поступово вийде, — відповів Каштанов.

— Чекати так довго без діла — дуже нудно, — зазначив Макшеєв. — А чи не можна влаштувати яку-небудь посилену вентиляцію, щоб вигнати газ?

— З допомогою чого? Вогню розкладати не можна, щоб не викликати пожару, а інших пристроїв у нас немає.

— Коли б нам пощастило застрелити ігуанодона або великого птеродактиля, — сказав інженер, — я б змайстрував з його свіжої шкури великий міх.

— Це ідея! Але з чого ми зробимо труби для вдування повітря в глибину мурашника?

— А хвощі хіба! непридатні? — запропонував Громеко. — Адже їх стовбури порожнисті і треба тільки пробити перегородки між окремими колінами, щоб зробити з них прекрасні довгі труби. А їх уже можна з’єднати одну з одною.

— Злидні на вигадки хитрі! — погодився Папочкін. — І я переконуюсь дедалі більше, що ми, як і Робінзон, виплутаємося з усякої біди, яку ще приготує нам доля.

— І навіть краще від Робінзона, — зазначив Каштанов, — бо він був один, а нас четверо, і всі ми спеціалісти різних галузей. Нам було б соромно, коли б ми на загальній нараді не могли придумати виходу з будь-якого скрутного становища.

— Отже, до роботи! — вигукнув Макшеєв. — Двоє із нас з Генералом підуть на полювання, а решта візьметься виготовляти труби. Матеріал під руками — майже весь мурашник складений із сухих стовбурів хвощів.

Папочкін і Громеко повернулися до місця стоянки, відв’язали Генерала, піднесли ближче до мурашника майно, що залишилося, і потім попрямували понад узліссям на схід.

Макшеєв і Каштанов пішли до мурашника, але, не дійшовши до нього кроків на двадцять, відчули гострий запах сірчистого газу. Вони почали кашляти і переконалися, що підійти ближче неможливо.

— Доведеться почекати ще!

— А поки що давайте наносимо замазки для труб, — запропонував інженер. — У руслі струмка, після того як став бурхливий потік, спричинений виверженням вулкана, залишилося дуже багато липкої білуватої грязі. Треба наносити її сюди, поки вона не засохла.

Взявши заплічні мішки, що звільнилися від сірки, обидва пішли до русла і за кілька разів наносили цілу купу грязі, що являла собою чудову замазку. Купу накрили мішками і зайвим одягом, щоб її не висушило палюче проміння Плутона.

Далі почали розколювати стовбури хвощів з допомогою ножів, клинків та великого каменя, що правив за молоток, і знищувати перегородки між колінами, після чого половини стовбура знову стуляли, склеювали замазкою і зроблену так трубу обв’язували в кількох місцях гнучким пруттям.

Так протягом кількох годин виготовили дюжину труб завдовжки близько шести метрів кожна. Тому що стовбури до вершка були помітно тонші, то труби неважко було з єднати одну з одною, вставляючи тонший, добре змазаний замазкою, край однієї труби в ширший отвір другої.

Під кінець цієї роботи прибули й мисливці, які добули шкуру ігуанодона.

З тонших стовбурів хвощів Макшеєв зробив остов для міху. Коли міх був готовий, його встановили біля одного з великих входів до мурашника. Потім почали прокладати виготовлені труби, поступово посуваючи їх вузьким краєм уперед у глибину галереї і доточуючи з широкого краю. Згодом усі дванадцять труб зникли в темряві галереї, звідки багато ще виходило газу, через що доводилося припиняти роботу і відбігати набік, щоб віддихатися на свіжому повітрі. Широкий кінець останньої труби вставили в міх, туго обв’язали — і імпровізований вентилятор був готовий.

Після вечері негайно взялися провітрювати мурашник, змінюючись коло міха. Поки один працював, троє могли спати.

Провітрювання швидко почало позначатися — вихід газу з усіх отворів посилився. Несподівану допомогу подала також гроза з сильним вітром, але майже без дощу. Пориви вітру проникли в отвори мурашника, видуваючи газ з верхніх поверхів.

Вранці заходилися оглядати мурашник, озброївшись невеликими факелами, що їх Громеко виготовив із сухого стовбура дуже смолистого хвойного дерева. Галерея, по якій були прокладені труби вентилятора, йшла в глиб мурашника, положисто спадаючи вниз. Вона мала більш як два метри завширшки, але тільки півтора метра заввишки, через що доводилося йти зігнувшись. Уже недалеко від входу почали попадатися трупи мурахів, застуканих газом під час втечі. Чим далі, тим їх ставало більше, і за нижнім краєм труб вентилятора доводилося вже прочищати собі дорогу, відкидаючи трупи набік.

Галерея закінчувалася в центральній великій камері, в якій, ніби радіуси, сходилися й інші три головні ходи. Ця камера була вже вкопана на глибину чотирьох метрів у ґрунт рівнини, але склепіння її складалося з стовбурів хвощів, розміщених дуже майстерно по радіусах, як кладуться крокви плоско-конічної покрівлі цирку. В проміжках між виходами чотирьох головних галерей в стінах камери починалися інші чотири ходи, що йшли теж радіусами, але з похилом від центра до кола. Вони були цілком викопані в дуже щільному морському піску з прошарками гальки. В камері трупи мурахів, ляльок і личинок, яких перші рятували, лежали цілими купами, а тому доводилося перелазити через них.

Мандрівники пішли навмання в один з нижніх ходів, який увесь був засланий трупами. Цей хід був такий же низький, як і верхні, і щоб не лізти майже рачки, мандрівники були змушені складати трупи один на один попід стінами, очищаючи собі прохід посередині. Хід, заглиблюючись у землю, привів на віддалі сімдесяти кроків від центральної камери до поперечної галереї, що мала вже майже два метри заввишки, а тому в ній можна було випростатися. Ця галерея йшла по обводу круга під усією площею мурашника і була найважливішою його частиною, бо праворуч і ліворуч від неї містилися окремі камери різної величини і різного призначення: в одних лежали рядами білі ляльки, схожі на дитячі трупи, загорнені з головою в саван, в інших, окремо й купами, валялися мертві личинки — товсті білі черви, наче обрубки колод; в дальших були розкладені яйця мурахів, що нагадували жовтуваті хлібини. Всі камери, зайняті цими майбутніми поколіннями мурахів, містилися з одного боку кільцевої галереї, саме з внутрішнього, тоді як з зовнішнього боку були камери з складами харчів — купами солодкої тростини, молодих стебел кущів і трав, різних комах — бабок, жуків, черв’яків, гусені, цілої й розірваної на шматки. Сморід від них ішов такий, що його не перебивав навіть запах сірчистого газу, більш помітний у цьому поверсі мурашника.

Оглянувши ряд камер по обидва боки кільцевої галереї, мандрівники, нарешті, на превелику свою радість, наткнулися на пограбоване в них майно: всі речі були складені в одній із зовнішніх камер одна біля одної і більш-менш у порядку. Тут був і намет, і ящики а, інструментом та припасами, і сумки з одягом та білизною, сокира, рушниця, посуд — навіть зразки залізної руди і золота, принесені з першої екскурсії до берегових ущелин і не покладені ще в мішки з колекціями.

Речі перенесли за два заходи: спершу в центральну камеру, а потім винесли їх з мурашника на свіже повітря, яке здалося мандрівникам надзвичайно приємним після цілої години перебування під землею в атмосфері, насиченій смородом гниючих комах та залишків сірчистого газу.

Відпочивши і переглянувши свої речі, серед яких запас тютюну особливо порадував курців, які не мали його цілий тиждень, мандрівники захотіли оглянути ще верхні надземні яруси мурашника, щоб мати повне уявлення про його будову.

Виявилось, що основне призначення надземної системи — захист підземних частин від негоди та ворогів. Ходи в цій надбудові, що теж ішли радіусами, були вузькі й низькі, і в кожному ярусі сходилися в невеликій центральній камері. Яруси були з’єднані короткими й крутими ходами.