Плутонія

ПЕРЕДМОВА

Наша Земля існує вже багато мільйонів років, на протязі яких життя на поверхні зазнало великих змін. Згустки білкової речовини, що утворилися в теплій воді перших морів, мало-помалу ускладнюючись, перетворилися в ряд різноманітніших рослинних і тваринних організмів, які через незчисленні покоління досягли сучасного стану.

Цю зміну форм органічного життя можна простежити, вивчаючи їх рештки, що збереглися в товщах земної кори у вигляді окам’янілостей. Вони дають нам можливість досить повно уявити собі, які рослини і тварини населяли поверхню Землі в минулі часи, на протязі так званих геологічних періодів, яких налічують 11 з тих пір, відколи сформувалось органічне життя. І чим далі даний період від сучасності, тим більша різниця між формами властивого йому органічного життя і сучасними.

Вивченням форм цього минулого життя, їх особливостей, умов існування і причин змін, вимирання одних, розвитку і вдосконалення інших займається галузь науки, що називається палеонтологією. Її вивчають у деяких вищих школах. Але й кожній людині цікаво дістати хоча б загальне уявлення про форми і умови минулого життя. Це завдання і спробував я розв’язати в написаній мною книжці у вигляді науково-фантастичного романа. Можна було б показати, як на плитках каменю знаходять відбитки рослин і по окремих листках складають собі уявлення про ціле дерево або кущ; як з каменю вилучають різні черепашки, корали і рештки інших морських безхребетних, очищають їх, визначають їх назви; як з великою обережністю викопують кістки хребетних тварин і складають з них цілі скелети, по яких можна судити про зовнішній вигляд цих істот.

Але такі описи були б дуже довгі і нудні; вони потрібні лише студентам, майбутнім палеонтологам, а широкому колу читачів не дали б живого уявлення про минулі форми життя. Тому я обрав форму романа. Але як повести читача в цей світ давно зниклих істот і обстановки, в якій вони жили?

Я знаю лише два романи, в яких зроблено подібну спробу. Один — це роман Жуля Верна «Подорож до центра Землі», в якому вчені спускаються вглиб жерлом одного з вулканів Ісландії і знаходять підземні пустоти, населені загадковими істотами і зниклими тваринами, описаними невиразно. А назад на поверхню вчені випливають жерлом іншого вулкана плотом по киплячій воді і, нарешті, навіть по розплавленій масі. Все це дуже неправдоподібно. Жерла вулканів — це відкрита труба, що йде далеко вглиб, вони заповнені застиглою лавою; плотом по киплячій воді, а тим більше-по розжареній лаві, пливти неможливо. Геологічні помилки в цьому романі спонукали мене в 1915 р. створити «Плутонію». До цього випадку я ще нічого не писав для молодих читачів і не збирався цього робити.

Другий — роман Конан Дойля, в якому мандрівники в Південній Америці відкривають високе, трудноприступне плато, відрізане від усієї навколишньої місцевості і населене первісними людьми, великими людиноподібними мавпами і деякими тваринами, що вже зникли в інших місцях Землі. Діставшись на плато, дослідники зазнають різних пригод. Але в цьому романі також багато неправдоподібного; він знайомив читача лише з світом, близьким до сучасного, і справив на мене таке слабе враження, що я забув його назву, хоч читав його двічі і не дуже давно, значно пізніше, ніж роман Жуля Верна.

Хороший науково-фантастичний роман мусить бути правдоподібним, він повинен вселяти в читача переконання, що всі описувані події за певних умов можуть мати місце, що в них нема нічого надприродного, чудесного. Якщо в романі нагромаджені різні чудеса — це вже не роман, а казка для маленьких дітей, яким можна розповідати всякі небилиці.

Вже перші видання романа «Плутонія» показали, що він задовольняє вимоги правдоподібності. Я одержав від читачів немало листів, в яких одні цілком серйозно запитували, чому не споряджаються нові експедиції в Плутонію для вивчення підземного світу; інші пропонували себе як членів майбутніх експедицій; ще інші цікавились дальшою долею мандрівників, виведених в романі. Тому в останньому виданні «Плутонії» авторові довелося пояснити читачам у післямові, що для того, щоб ознайомити їх з тваринами і рослинами кількох минулих періодів у такій формі, ніби вони існують десь в надрах Землі і досі, він мусив прийняти як істину гіпотезу, що була висунута на початку минулого століття і серйозно обговорювалась тоді вченими. Вона докладно наводиться в передостанньому розділі («Наукова бесіда»), де організатор експедиції захищає її справедливість. Насправді ж наука давно вже її відкинула.

Автор сподівається, що і це видання[1] «Плутонії», як і минулі, викличе у молодих читачів бажання ближче ознайомитися з геологією і зайнятися цією цікавою наукою, яка з’ясовує склад і будову нашої планети і розповідає, які рослини і тварини населяли її в минулі періоди, як вони змінювались і приходили на зміну одно одному, поки з середовища тварин не висунулась мисляча істота — людина, що стала володарем Землі.