Плутонія

ЗВІЛЬНЕННЯ ПОЛОНЕНИКІВ

Виспавшись добре, мандрівники склали всі речі на нарти і приготували все до негайного від’їзду. Потім пішли до стоянки дикунів, захопивши з собою одяг і взуття для полонеників, рушниці для них та пакунки з подарунками для дикунів. Наблизившись до галявини, вони почули звідти викрики і гавкіт собак. Очевидно, люди ще не пішли. Тим-то мандрівники, крадучись, підійшли до краю галявини і почали стежити з-за кущів.

Вони побачили, що все стійбище заворушилося. Круг між наметами був заповнений людьми, які збиралися на полювання. Жінки й чоловіки виносили з наметів списи, дротики, скребачки, жмути реміння. Діти сновигали всюди між ними, займали зброю, діставали стусанів, верещали й вили. Підлітки пробували дротики, оглядали списи і, випробовуючи їх вістря, кололи жартома один одного. Десятка півтора собак, в яких неважко було впізнати експедиційних, але напівздичавілих, трималися поза кругом, осторонь наметів, очевидно збираючись супроводжувати мисливців, а поки що сварилися й гризлися один з одним.

Нарешті, всю зброю повиносили, і дорослі, озброївшись списами, рушили натовпом на схід. За ними йшли підлітки, які несли дротики, ножі та реміння; вони, очевидно, були зброєносцями та носіями здобичі. Діти, хто на двох ногах, хто на чотирьох, бігли ззаду і по боках з вереском і криком. Собаки йшли віддалік. На краю галявини діти відстали і повернули назад, а натовп мисливців, не менш як сто чоловік, витягнувся довгим рядком по стежці, поступово зникаючи в лісі.

На стійбищі тепер видно було тільки старих. Вони заходилися прибирати намети і витрушувати шкури, які служили підстилкою і покривалом під час сну. З кількох наметів вилізли згорблені старі жінки і посідали біля входу; виповзли найменші діти, а немовлят виносили на руках і клали на шкури біля наметів на час прибирання.

Тільки біля намету полонеників залишилися три дорослі жінки, які, очевидно, виконували обов’язки вартових. Одна з них заходилася розрізувати шкури кістяним ножем на ремені; друга таким самим ножем стругала палички для стріл, а третя колола товсті кістки на гострі скалки для наконечників списів і стріл.

Незабаром з намету вийшов Іголкін, напівголий, як і напередодні, підкинув дров у вогнище і сів біля жінок. Побалакавши з ними про щось, він вийняв свій великий матроський ніж і став допомагати різати ремені. З його допомогою справа пішла помітно швидше. Потім з’явився і Боровий, але він не взявся до роботи, а почав дивитися в бік, де напередодні почулися постріли товаришів.

Дивлячись на цю сцену мирного співробітництва матроса XX століття і людей кам’яного віку, спостережники в кущах не могли стриматися від посмішки. Мала кількість людей, що залишалася, а також примітивність їх озброєння вселяли в них впевненість в успішному звільненні товаришів добром або силою. Але треба було виждати ще години півтори або дві, щоб мисливці відійшли досить далеко і не могли почути ні покликів, ні пострілів, і щоб навіть вартові жінки не могли наздогнати їх і повернути за короткий час.

Діти, які проводжали мисливців, поступово поверталися назад і розпочинали різні ігри в кругу і поза ним. Вони боролися, перекидалися, билися, а деякі, старші, запускали дротики в повітря або в покрівлю наметів.

Розрізавши шкуру, Іголкін пішов до свого намету і виніс звідти кусень м’яса, розрізав його на шматочки, нанизав на палички, виготовлені для стріл, і повстромляв їх у землю біля вогнища, щоб посмажити цей шашлик. Очевидно, полоненики ще не снідали і збиралися добре попоїсти перед втечею. Коли м’ясо підсмажилося, обидва посідали недалеко від вогнища і почали уминати шашлик. Іголкін час від часу підносив шматок м’яса то одній, то другій із жінок, що працювали біля вогнища, але ті сміялися і відверталися. Потім одна з них принесла з свого намету великий шматок сирого м’яса, і вони почали їсти його в такому вигляді, відрізуючи кістяними ножами довгі тонкі смужки, а також давали і дітям, що підбігали до них.

Коли сніданок закінчився, мандрівники, які сиділи в засідці, глянули на годинник. Часу минуло вже достатньо. Вони вийшли з лісу, стали в ряд і, піднявши рушниці та стріляючи по черзі холостими зарядами в повітря, швидко попрямували до наметів.

При перших же пострілах у стійбищі все затихло. Ті люди, що сиділи, посхоплювалися, а ті, що стояли, — застигли на місці, повернувшись обличчям до мандрівників, які підходили з такими страшними громоподібними звуками. Коли мандрівники вступили в круг куренів, люди простяглися на землі перед ними безмовно, і тільки найменші діти заревли від страху.

Підійшовши до намету полонеників і передавши їм одяг та зброю, мандрівники продовжували по черзі стріляти, поки Іголкін і Боровий одягалися. Макшеєв сказав матросові:

— Розтлумачте людям, що ви вже досить погостювали в них і що за вами прийшли тепер ще могутніші чарівники. За гостинність, виявлену вам, їм принесли подарунки, щоб вони пам’ятали про незвичайних пришельців, які спустилися з країни вічних льодів. Скажіть їм, щоб вони не сміли переслідувати нас, бо інакше вони будуть жорстоко покарані. Скажіть, що боги льодів уміють робити не тільки грім, а й блискавки, які вражають неслухняних.

Коли Іголкін і Боровий вийшли з намету переодягнені, їх товариші перестали стріляти, і матрос, який краще опанував їх мову, бо був більш компанійський, звернувся до простягнених на землі з промовою, в якій загалом повторив сказане йому Макшеєвим. Але наприкінці він додав, звертаючись до трьох жінок, які вартували їх:

— Ці подарунки віддайте старшим, коли вони повернуться з полювання, хай вони поділять їх. Ще ми залишаємо вам вогонь, яким ви можете тепер користуватися. Але не давайте йому ніколи завмерти, живіть його, як ми живили. І ще повторюю наказ: не женіться за нами. Ми йдемо туди, в країну вічних льодів, а коли стане знову тепло, повернемося до вас.

Коли він закінчив і поклав пакунки з подарунками біля входу в свій намет, всі шестеро, знову стріляючи по черзі в повітря, пройшли через круг між простягненими людьми, які не насмілювалися навіть поворухнутися, і зникли в лісі.

На узліссі вони зупинилися на хвилину, щоб подивитися, що робитимуть люди. Останні, коли постріли припинились, почали підводитися з землі і стиха перемовлятися, очевидно, обговорюючи незвичайну пригоду. Частина стовпилася навколо вогнища, переданого в їх володіння, і дивилася в огонь, що втратив своїх господарів, ніби він міг пояснити їм що-небудь. Незабаром дві з вартових жінок, озброївшись списами, побігли в ту сторону, куди пішла орда, очевидно, щоб повідомити про те, що сталося. Третя жінка залишилася біля намету полонеників, мабуть для того, щоб діти й підлітки не розтягли подарунків, до яких вона сама не насмілювалася доторкнутися.

Прийшовши до нарт, залишених у лісі, мандрівники попрямували назад, на північ. Нарти доводилося тягти вузькою тропою, вкритою опалим листям.

Віддаляючись від стійбища, Іголкін час від часу подавав різкий посвист, до якого привчив собак. Останні весь час трималися навколо орди, слухаючись цього посвисту. Іголкін годував їх покидьками, але собаки дуже здичавіли, бо первісні люди боялися їх і не допускали до наметів. Частина собак загинула в боротьбі з різними хижими звірами, решта пішла тепер з ордою на полювання, і на посвист матроса прибігло тільки п’ять собак, що залишилися навколо стійбища. Вони йшли на певній віддалі за нартами, але в руки не давались і огризалися на Генерала, що підбіг до них. Їх треба було протягом кількох днів приручати годівлею, щоб мати упряжку хоч би для однієї нарти.

Пройшовши дванадцять годин і зробивши близько п’ятдесяти кілометрів, розташувалися, нарешті, на ночівлю, впевнені, що їх уже не наздоженуть.