Плутонія

ПЕРЕЇЗД ЧЕРЕЗ МОРЕ

Другого дня погода була цілком сприятлива для плавання по морю. Небо було майже безхмаре, дув слабкий північний вітер, який давав змогу використати парус і, одночасно, не здіймав великої хвилі. Готуючись у дорогу, уважно оглянули човни та пліт і розіп’яли намет між двома баграми, що заміняли щогли. На піраміді з плавнику, що її спорудив Макшеєв на березі, поставили ще жердину з білим прапором, який повинен був служити сигналом, коли повертатимуться назад. Трохи далі від берега, біля самого краю заростів, куди прибій міг дістати тільки у виняткових випадках, у піску викопали яму і сховали в ній зібрані колекції — гірські породи, гербарії, черепи, кістки та шкури тварин, щоб бува не підмочити їх під час плавання і не везти зайвого вантажу. Над засипаною ямою спорудили другу піраміду з плавнику, щоб хижаки, приваблювані запахом шкур, не могли розкопати її. До піраміди прив’язали пляшечку з коротким описом шляху експедиції від юрти до берега моря.

Закінчивши ці роботи, мандрівники сіли в човни і вирушили в дорогу, тримаючи курс прямо на південь, до протилежного берега, що ледве вирисовувався вдалині. Коли судно трохи віддалилось від берега, вітер надув парус, і рух став швидший.

Відпливши від північного берега моря, мандрівники краще могли роздивитися його загальний характер. В обидві сторони, на схід і на захід від гирла ріки Макшеєва, берег обступала та ж висока зелена стіна, розірвана в небагатьох місцях гирлами подібних же річок. Піраміда з прапором добре вирізнялася на зеленому фоні. Ні гір, ні навіть горбів за смугою заростів не було видно, і місцевість, що межувала з цим берегом моря, на чималій віддалі являла, очевидно, низовинну рівнину, як видно поспіль лісисту і болотисту.

Після двох годин плавання зробили відпочинок, пустивши судно пливти тільки під парусами.

Море було майже спокійне. Легкий вітерець здіймав маленькі брижі на його поверхні, зовсім пустинній далі від берегів. Глибина була велика, бо шнур з тягарем, завдовжки в сто метрів, не дістав дна. Інших засобів виміряти глибину у мандрівників не було. Відпочивши, вони знову взялися за весла і гребли ще годину.

Тепер вони були приблизно посеред моря, бо обидва береги здавалися однаково віддалені. Незабаром вітер повіяв дужче. Попливли швидше. Вже добре було видно високі кручі чорного, лілового й червонуватого кольору, що підносилися уступами у глиб країни. Вони тягнулися вздовж самого берега, а далі вправо поступалися місцем зеленій стіні лісу. Стіну цю ще далі вправо змінювали високі червонуваті горби, які то доходили до самої води, то відмежовувалися від неї вузькою смугою зелені.

У міру наближення до берега море почало оживати. З’явилися величезні медузи, до метра в діаметрі, прозорі драглисті тіла яких погойдувалися на хвилях. Коли переставали гребти, у воді можна було розглядіти зграї великої і дрібної риби. Іноді показувалися наутилуси, що розпускали свої паруси і червоні щупальця поверх сніжно-білої черепашки.

За два кілометри від берега кількість жителів моря ще побільшала. Подекуди водорості утворювали цілі плавучі острови, і весла насилу занурювалися в їх зелену м’яку масу; разом з стеблинами цих рослин можна було добувати з моря дрібних черепашок, рибок і комах.

Кинули свій імпровізований лот; глибина становила двадцять п’ять метрів. Звідси вже добре видно було білу смугу прибою біля підніжжя кручі.

Досі плавання йшло якнайкраще і більше скидалося на веселу прогулянку. Але незабаром мандрівникам судилося зазнати і тривожних моментів. Приблизно за кілометр від берега з води швидко виринула на віддалі якихось тридцяти метрів від судна голова плезіозавра і, граціозно колихаючись на довгій шиї, почала посуватися назустріч. Ящер плив повільно, роздивляючись людей, яких він разом із судном, очевидно, вважав за якогось великого небаченого звіра.

Рушниці з розривними кулями були напоготові і, коли плезіозавр наблизився, гримнули два постріли. Обидві кулі влучили в ціль; струнка шия здригнулася, кров ринула з напівроззявленої пащі, голова безпорадно звисла на роздробленій шиї, і тварина почала кидатись на воді, здіймаючи такі хвилі, що мореплавцям довелося якнайшвидше відпливти далі, щоб їх не затопило.

Вони посилено гребли до берега, коли повз них, здіймаючи дві гряди хвиль, ніби підводний човен, промчала темна маса; з води виступала зелено-бура спина і довга величезна голова, що нагадувала голову крокодила. Напівроззявивши пащу, усаджену гострими зубами, страховище поспішало до вмираючого плезіозавра, сподіваючись на легку поживу.

— Це, певно, іхтіозавр! — вигукнув Каштанов, проводячи поглядом страшного ящера.

— Ну, ця гадина буде гірша за ту, — зазначив Макшеєв, — він легко може схопити й перекусити надвоє людину.

— І його важко помітити й підстрелити у воді, — сказав Громеко.

Берег був уже близько. Підпливаючи до нього, дослідники могли ще бачити, як молодий іхтіозавр ганявся за рибою, що тікала від нього, вихоплюючись із води, так само, як вихоплюються піскарі, гольяни, в’язі, переслідувані ненажерливою щукою; паща іхтіозавра дуже була схожа на пащу щуки.

Ухиляючись від бурунів біля підніжжя голих скель, мандрівники гребли до низького берега, облямованого зеленою стіною, де видно було рівний піщаний майданчик, зручний для стоянки. Але море біля берега було таке мілке, що довелося вилізти у воду і тягти руками човни й пліт. Переїзд через море забрав близько шести годин. Наближалося до полудня, і після обіду та відпочинку можна було ще походити навколо.

Пліт і човни витягли на берег, поставили намет і почали варити обід. Тут же виявили, що прісна вода кінчається,

— Ми зробили дуже необачно, — сказав Папочкін. — Хтозна, чи є на цьому березі прісна вода. Треба було взяти з собою води на кілька днів.

— Якщо ми води не знайдемо, доведеться пливти назад через море, майже нічого не побачивши на цьому березі, — промовив Громеко.

— Я думаю, що наші побоювання даремні, — заспокоїв Каштанов. — Коли б на цьому березі зовсім не було рослинності, тоді інша справа. Але тоді б ми, звичайно, привезли з собою прісну воду; на цю думку наштовхнув би нас його пустинний характер.

— Я певен, що ми поблизу знайдемо або струмок, або джерело, — сказав Макшеєв, — бо ця розкішна рослинність не може існувати на солоній воді.

Після обіду й відпочинку зоолог і ботанік пішли в ліс по воду, а Каштанов і Макшеєв повинні були оглянути берегові кручі на схід від стоянки.

Всі озброїлись рушницями, зарядженими розривними кулями, якщо бува зустрінуться з сухопутними ящерами чи якими-небудь іншими хижаками. Генерала прив’язали біля намету, а осторонь розклали велике багаття, що мало лякати непроханих гостей.