Плутонія

ПРОБУДЖЕННЯ ВУЛКАНА

Через кілька секунд розлігся оглушливий гуркіт, ніби гора розлетілась на частини або піднялася в повітря. Клуб помчав униз схилом, дивовижно розростаючись угору і в сторони і швидко перетворюючись на лілово-чорну хмару або цілу стіну хмар, які клубилися, змішувалися, звивалися в сяйві сліпучих блискавок. Ця стіна мчала схилом з швидкістю поїзда, і через кілька хвилин її край був уже біля підніжжя вулкана, а верхній край здіймався, клубочачись, далеко вище від його вершини.

— Це цілком нагадує жахливе виверження Лисої гори на острові Мартініці, що знищило в травні 1902 року місто Сен-П’єр з його двадцятьма сімома тисячами жителів за кілька хвилин! — вигукнув Каштанов. — Ця хмара, так звана пекуча, або палюча, складається з страшенно стисненої і перегрітої водяної пари та газів, переповнених гарячим попелом, і несе не тільки дрібне каміння, а й великі брили.

— Наше щастя, що хмара пішла не на озеро, а в другий бік, інакше нас спіткала б доля жителів Сен-П’єра! — зауважив Громеко.

— Так, вона, очевидно, скористалася, тим виломом у краї кратера, яким пройшли й ми, і тому повернула на південний схід, по останньому потоку лави.

— Що ж буде далі? — запитав Макшеєв.

— Ці палючі хмари можуть повторюватися через певні проміжки часу — годину або дві, а потім з’явиться лава.

— А чи не можуть дальші хмари повернути в інший бік, ніж перша, наприклад до нас?

— Якщо край кратера не змінився під час жахливого вибуху, що супроводжував вихід першої хмари з жерла, то і дальші хмари більш за все збережуть напрям першої, в іншому разі вони підуть новим шляхом.

— Отже, можуть піти і в наш бік?

— Звичайно, але сподіватимемось, що цього не трапиться, і поки що ми порівняно не у великій небезпеці.

Під час цієї розмови хмара, розповзаючись у сторони, закрила значну частину східного схилу гори, але рухалася вниз уже повільніше і наростала головно вгору. Всі три мандрівники стояли мовчки, споглядаючи жахливе й величаве видовище.

І раптом із-за гребеня найближчого горба підніжжя вулкана з’явився Папочкін. Він біг стрімголов, без шапки, з розпатланим волоссям, перестрибуючи через брили, що перегороджували йому шлях, його товариші кинулися йому назустріч, засипаючи запитаннями. Але він так захекався від швидкого бігу і хвилювання, що не міг говорити.

Тільки відлежавшись у тіні дерев біля озера і проковтнувши кілька чашок холодного чаю, він опам’ятався і почав своє оповідання.

— Незважаючи на ваші умовляння, я вирішив сходити за рушницею до вулкана, що, як мені здавалося, був мало загрозливий. Я сподівався, що рушниця залишилась на одному з двох привалів, зроблених нами під час підйому, або, в крайньому разі, на вершині. Я виждав, поки ви міцно поснули, і близько десятої години пішов так, взявши лише кілька стеблин тростини. На місці першого привалу рушниці не було, а тому що вулкан не посилював своєї діяльності, я поліз далі. Я піднявся вже дуже високо, і до вершини залишалося не більше від півкілометра. Клятий вулкан, як і раніше, слабо димів, і повертатися не хотілося.

— Я вже піднімався до пролому в краї кратера, і мені здавалося, що бачу свою рушницю, приставлену до брили лави за сотню кроків спереду, коли раптом пролунав сильний гуркіт і з жерла викинуло багато диму, який знявся вгору. Я зупинився вагаючись. Іти далі було вже небезпечно, а повернутися назад — прикро, коли до рушниці було так близько. Але дрібне каміння й грудки грязі, що посипалися зверху, поклали край моєму ваганню. Вони сипалися градом навколо мене, і одна грудка так садонула мене по плечу, що я скрикнув; мабуть, вона набила мені здоровий синяк — я ледве рухаю рукою. Ось-ось можна було сподіватися нового вибуху і бомбардування більшим і розжареним камінням. Я побіг униз, як тільки можна було нерівним місцем. Через півкілометра почувся другий вибух, після якого вершина вулкана зникла в диму. Поривом вітру зірвало мою шляпу, навколо мене знову почало падати каміння, а я все біг і біг. Останній страшенний вибух, коли я був недалеко від підніжжя, кинув мене з усього розмаху на землю, і я трохи не звихнув собі руку. Підвівшись, я побачив ту жахливу хмару і, зібравши останні сили, побіг знову, побоюючись, що вона мене наздожене й задушить.

— Так, ви щасливо уникнули жахливої небезпеки! — сказав Каштанов, коли зоолог закінчив своє оповідання.

— І покарані за свою впертість — втратили шляпу і стомилися, як кінь у плузі! — додав Громеко.

— Радіймо, що наш товариш повернувся, і обміркуймо, що робити далі, — зазначив Макшеєв.

— Треба йти далі від цього жахливого вулкана! — вигукнув Папочкін.

— Та хіба ви спроможні йти зараз? Ви ще не встигли відпочити від учорашньої ходьби і додали до неї нову. Лягайте і спіть, години дві ми можемо почекати.

— А чи не краще нам справді відійти далі від вулкана, хоч на два-три кілометри? — запропонував Макшеєв. — Його, сусідство стає небезпечним, а ми перебуваємо біля самого підніжжя вулкана.

Громеко теж підтримав цю думку. Вирішили відійти на поверхню Чорної пустині поблизу краю ущелини, де улоговина озера переходила в долину струмка. З цього пункту можна було спостерігати, як далі відбуватиметься виверження вулкана. Наповнили бляшанку водою, нав’ючились сіркою й припасами. Два мішки сірки приладнали в’юком на Генерала, який спершу протестував і пробував скинути важку ношу, але потім скорився і поплентався потихеньку поруч з людьми, замість того, щоб никати по сторонах, шукаючи якої-небудь поживи.

З озерної улоговини невисокими уступами зійшли на поверхню Чорної пустині і, пройшовши нею кілометрів два, зупинилися біля того місця, де ущелина розширювалась у долину. Виверження ніби припинилось, перша палюча хмара вже розходилась, вершина гори звільнилась від димової завіси і з кратера підіймався тільки тонкий стовп чорного диму. Розглянувши вулкан у бінокль, Каштанов зазначив, що його вершина зазнала деякої зміни під час перших вибухів: край кратера з східної сторони знизився, і вершина здавалася зрізаною навскіс.

Потроху всі мандрівники задрімали, розташувавшись навколо мішків з сіркою на голій поверхні пустині. Так минуло години зо три, коли знову страшенний гуркіт розбудив їх і прикував погляди до вулкана. З кратера знову вихопилася зловісна хмара і помчала вниз схилом, але цього разу на північний схід, до улоговини озера. Каштанов з годинником у руках стежив за рухом хмари, що розширювалася, як і перша, на високу і широку стіну сіро-лілового кольору. Через чотири хвилини після вибуху стіна насунулась вже на озеро, і воно зникло з очей спостережників.

— Хмара рухається з швидкістю кур’єрського поїзда, близько шістдесяти кілометрів за годину! — вигукнув Каштанов.

— Яке щастя, що ми пішли звідти!

— Так, шлях хмари змінився градусів на вісімдесят проти першого напряму, очевидно внаслідок зруйнування країв кратера.

— А що було б, коли б ми залишились біля озера? — поцікавився Папочкін.

— На підставі спостережень, зроблених експедицією, спорядженою французькою Академією наук для вивчення Лисої гори на Мартініці, я можу сказати, що ми б обпеклися і задихнулись в атмосфері перегрітої пари з попелом, який становить основну масу хмари, або нас убило б камінням, яке вона виносить у великій кількості. Хмара переносить навіть брили в чотири-шість кубічних метрів на кілька кілометрів від вулкана. На своєму шляху вона знищує все — тварин, рослин, і після неї залишається пустиня: гола смуга гарячого попелу, великого і малого каміння, обгорілих дерев і почорнілих трупів.

— Що ж могло статися з озером?

— Воно завалене гарячим попелом, камінням, виступило з берегів, а струмок, що тече з нього, перетворився на брудний і гарячий потік, очевидно, короткочасний.

В цей час палюча хмара пронеслась через улоговину озера і піднялась над чорною пустинею кілометрів за два від того місця, де стояли мандрівники. Незважаючи на таку віддаль, люди відчули пекучі подихи хмар у вигляді сильного й гарячого вихру, що примусив їх попадати на землю і прикрити обличчя руками та одягом. Вони пролежали так з півгодини, обливаючись потом, поки не настала рівновага в атмосфері.

Підвівши голови, вони побачили над пустинею довгу і високу стіну клубів білої й сірої пари, що тягнулася в один бік ще кілометрів на десять далі від місця, де вони перебували, і піднімалася вгору на півтори тисячі метрів. Повітря все ще було задушливе й гаряче.

— Ходімо, поки живі й здорові, далі від цього жахливого вулкана! — вигукнув Громеко. — Хто знає, чи не заманеться йому викинути наступний заряд прямо в наш бік.

— Так, ми вже спробували, як важко стало дихати за два кілометри від краю хмари. Можна собі уявити, як було б нам у її обіймах!

Зібравши своє майно, мандрівники пішли пустинею на північ, поступово наближаючись до долини річки, куди вони мали намір спуститися в першому зручному місці. Але коли вони підійшли до краю долини і глянули вниз, то виявилося, що спокійний і чистий струмок перетворився на бурхливий брудно-білий потік, який виступив із свого русла і шалено мчав по дну долини, знищуючи рослинність своїх берегів.

— Чи варто спускатися вниз? — запитав Каштанов своїх товаришів. — Іти рівною пустинею легше, ніж піщаним дном долини, а пити воду з струмка, переповненого гряззю, тепер уже не можна.

Усі погодилися йти далі пустинею і спуститися аж на низу долини, де схили були більше зриті ярами, йшли недалеко від краю кручі і час від часу підходили до нього, щоб глянути вниз. Бурхливий потік через годину-дві після другого виверження почав уже спадати і незабаром води в ньому зовсім не стало. Видно було тільки голе русло, повалені з корінням дерева, вирвані кущі, траву, прибиту до ґрунту і занесену брудно-білим мулом.

— Вулкан помстився за те, що ми викрали з нього сірку! — пожартував Макшеєв. — Він знищив струмок, щоб заморити нас спрагою.

— Так, тепер без води нам буде погано, — зазначив Громеко, — і треба берегти наш запас, поки не знайдемо іншого джерела навколо мурашника.

— І це може перешкодити негайній облозі мурашника.

Незважаючи на важку ношу і пекельну спеку Чорної пустині, мандрівники зробили посилений перехід і зупинилися на ночівлю тільки після того, як спустилися на дно долини недалеко від її виходу із столової височини та від мурашника. Каштанов і Макшеєв пішли на розвідку, щоб уважно вивчити фортецю своїх ворогів. Вони піднялися на поверхню пустині і пройшли на схід понад краєм кручі, з якої можна було добре роздивитися мурашник.

Він скидався на величезний горб, складений з сухих стовбурів та гілок, і мав цілий ряд поверхів. На рівні землі були розміщені головні входи, по одному з кожної сторони горизонту. Ходи були невисокі, але такі широкі, що в них могли пройти чотири або п’ять мурахів поруч. У цих входах відбувався безперервний рух. Одні мурахи виходили цілими колонами, розходячись у різні сторони добувати їжу, інші поверталися парами та поодинці і тягли стовбури дерев гілки, мертвих і живих комах, личинок, ляльок, стебла тростини, і з усім цим зникали всередині своєї фортеці.

На вищих поверхах теж чорніли отвори на різній висоті і в різних місцях. Але вони служили, очевидно, тільки для припливу повітря і, можливо, на випадок нападу ворогів — для виходу захисників. Вони були вужчі і нижчі від головних і крізь них міг виходити один мурах за одним, З цих отворів час від часу теж з’являлися мурахи, бігали уступами мурашника, очевидно оглядаючи, чи все в порядку.

— А чи не стане на перешкоді нашому планові така велика кількість отворів? — запитав Макшеєв. — Якщо рух повітря по мурашнику буде дуже вільний, то сірчистий газ почне швидко виходити і не матиме відповідного впливу.

— Сірчистий газ важчий за повітря і тільки поступово витисне останнє, — відповів Каштанов. — Крім того, важливі частини мурашника — склади личинок, ляльок, яєць, запаси їжі, — очевидно, містяться вглибині, можливо в камерах, викопаних у ґрунті. Сірчистий газ піде спершу в ці більш глибокі частини, а потім почне поширюватися у вищих поверхах. Проте частину отворів можна буде позатикати, якщо ми побачимо, що тяга надто велика.

— А чи не покласти горючу сірку у верхні отвори?

— Це може викликати пожар усього мурашника. Адже в нас немає ніяких підстилок, що не боялися б вогню — жаровень, сковорід чи що — і сірку довелося б класти просто на сухе дерево.

— Можемо скористуватися шкаралупою яйця ігуанодона, з якого зроблені наші тимчасові тарілки і блюдо.

— Їх тільки п’ять, а отворів далеко більше.

— Треба спробувати роздобути сьогодні ще одно або двоє яєць, тоді можна буде зробити ще з десяток чаш для спалювання сірки.

— Це ідея! Часу до вечора у нас ще багато, зробимо екскурсію в піски, звідки мурахи тягнуть ці яйця.

Закінчивши огляд мурашника, Макшеєв і Каштанов повернулися до місця стоянки і розповіли про свій план товаришам. Усі з охотою погодилися сходити другого дня до піщаних горбів по яйця, а тим часом Макшеєв і Каштанов будуть товкти сірку.