Різдвяні кружляння

Розділ сьомий

— А-а-а-а-а-а! — репетую на всю, прийшовши до тями, вражена відчуттям падіння вниз зі звивистого сходового маршу. Мої руки простягаються вбік, аби вхопити поруччя. Але його немає, як немає і сходів. Я знову плескаю брата прямо по обличчю.

Він видає зболене «ауч!» і хапає мене за руку.

— Агов, якого дідька, Мей?

Виструнчившись в обіймах паска безпеки, я вже пітнію. Торкаюся шиї. Я вже схожа на штопор? Голова на місці? Чи можу я бачити власний зад? Із полегшенням заглибившись у крісло, я раптом помічаю той самий білий шум гудіння двигуна, те ж саме сухе рециркуляційне повітря. Усе те саме.

— Ні, — шепочу, і серце вистрибує з грудей. — Тільки не знову.