Різдвяні кружляння

Розділ дев’ятнадцятий

На вулиці небо перетворилось на глибоку океанську блакить, переповнену крихітними блискучими срібними рибинами. Повітря таке колюче, що мені доводиться кілька разів глибоко вдихнути, аби тіло звикло, а з легень вивітрився сухий дух будинку. Два кроки від задніх дверей, і долоня Ендрю накриває мою, пальці переплітаються з моїми так, ніби він робив це вже тисячу разів.

— Ніколи не бачила такого неба вдома, — зізнаюся.

— Я забуваю, як сильно люблю його, аж поки не опиняюсь надворі вночі, й тоді я такий «о, так, важко було б від цього відмовитись».

З грудей виривається крихітний придушений звук, і я перетворюю його на кашель.

— Може, спробуй вмовити батьків не продавати хижку?

Його мовчазна пауза говорить мені, що він, імовірно, цього не зробить.

— Знаєш, хай роблять те, що вважають за краще.

Вільною рукою пригладжую своє волосся. Пасма, що вибиваються, знов і знов лізуть в обличчя, і я пальцями намагаюсь їх забрати.

— У тебе так багато волосся, — тихо каже Ендрю. — Воно таке гарне.

— Це — мій біль. Бачив би ти мої гребінці, — темно-каштановою шевелюрою я вдалася в маму, але густота дісталася від татової лінії.

— Подумай про всі пташині гнізда, які ти допомогла тут звити, — жартує Ендрю.

Я сміюся, проте коли ми рухаємось у темряві крізь сніг, який світиться блакитним і є таким замерзлим, що ми можемо йти ним і не провалюватися, страх вражає мене, мов крижана брила.

— Я хочу дещо сказати, — починаю, — перш ніж ми зайдемо до плавучого будинку. Хай це звучить дивно чи неправильно — будь ласка, не припиняй спілкуватися зі мною. Обіцяю, все буде в порядку, якщо ти вирішиш, що не хочеш, але не ігноруй мене.

— Ти справді думаєш, що я б таке зробив?

Взагалі ні. Навіть уявити не можу.

— Твоя правда.

— І чому ти припускаєш, що з нас двох саме я зміню свою думку?

— Я просто намагаюся вберегти нас і наші родини. Нам так добре, але я знаю, що це — не маленьке діло.

Він схиляється, коли я говорю це, треться ротом об мої губи. Це схоже на наступне речення розмови, тільки не сказане. Щось на кшталт «довірся мені, гаразд?».

Ось ми й біля плавучого будинку, і він повертається, витягує руку й штовхає скрипучі двері, відкриваючи темну порожнечу. Я не впевнена чому, але плавучий будинок уночі поряд з Ендрю в таких умовах перетворює холодну чорноту на дражливу, а не похмуру чи негостинну. Так, усередині холоднеча, але я знаю, що в дальньому кутку лежить купа спальних мішків, і за кілька хвилин я загорнуся в них, а Ендрю притиснеться до мене.

«Що, як ми кохатимемося?»

Саме це слово спалахує в моїй голові, вібрує флуоресцентним і неоновим. Лише якісь кілька годин тому я дізналася, як це — цілувати його. Але ось ми тут, уже не діти й не друзі всього життя. Якщо пристрасть між нами не схожа на ту, що була в шафі та коморі, і більш як десять років придушування жаги будуть заховані під моєю шкірою, я не знаю, як нам втриматись від того, аби не зірвати весь одяг, щойно зачинимо двері.

Вони глухо закриваються, Ендрю тягнеться повз мене й рухає засув. Клацання відлунює один раз на контрасті зі стакато[36] мого серця.

— Заходь, — він веде мене в кінець кімнати та вмикає маленьку лампу в кутку; м’яке жовте світло осяює конус простору. — Та-дам.

Коли Ендрю відступає, я бачу, що він розклав спальні мішки на підлозі, і вже за кілька секунд усвідомлюю, що це зроблено тому, що похідне ліжко за шириною розраховане тільки на одну людину. Але, якщо застебнути спальні мішки з фланелевою основою разом, вийде затишне ліжечко для двох. Подушки прилаштовані біля стіни, щоб на них можна було спертися, якщо ми захочемо. Ендрю навіть приніс кілька пляшок моєї улюбленої газованої води з кухні.

Мабуть, я дивлюся на нього закоханими очима. Коли він узагалі встиг?

— Ти сказав, у тебе немає напоїв.

— Я сказав, що в мене немає чого випити на ніч, — усміхається він, — але знаю, що ти любиш.

Намагаюсь зосередити свою уяву, але в голові спливає спогад про жменьку хлопців із мого минулого, які й під примусом не пригадали б, скільки льоду я люблю в напоях, і не назвали б нічого мого улюбленого, не кажучи вже про те, щоб дістати мені це.

Без якихось обережних розрахунків — тільки з вдячністю та бажанням — я рухаюсь просто до Ендрю. Мої руки обвивають його шию, та й з його боку немає коливання; Боже мій, це схоже на вибух у зворотній перемотці, на танення. Його руки притягують мене, а рот накриває мій з напівсміхом-напівстогоном щасливого полегшення. Це відчуття — мов проміння сонця. Тут немає паузи, як було в шафі, ні остраху, що нас хтось знайде. Існує лише тепло його усмішки, крихітний полегшений видих.

Ендрю розвертає нас, притискає мене до стіни. Грайливий, милий, світлий Ендрю прихований тінню чоловіка переді мною, який незворушно усміхається, проте навколо так темно й захопливо. Його руки хапають мої стегна, притягуючи мене впритул, дозволяючи мені відчути, що він так само зголоднів за цим, як і я.

Ми опускаємось на підлогу. Моя футболка зісковзує через голову. Нарешті я можу стягнути його фланелеву сорочку з плечей і провести долонями по його руках, відчуваючи гладеньку чіткість, нагромадження м’язів у спині, коли він здіймається наді мною, тиснучи в тій точці, де я й хотіла.

Неонова вивіска повертається. Секс. Секс. Секс.

Ми провели в плавучому будинку хвилини чотири, а вже наполовину роздяглися. Не те щоб я здивована, але… Не хочу здатися тупою.

— Ендрю, — бурмочу йому в привідкритий рот.

Він відхиляється, і навіть у тьмяному світлі я можу побачити тривогу на його обличчі.

— Що?

Сказати це? Чи виявимо, щойно перейдемо до справи? Але, якщо чесно, думка така собі. Миттєва пристрасть — це реальність, і ми в самому її розпалі.

— Прозвучить дивно, але в мене немає…

Він чекає, поки я закінчу речення, але раптом це здається зарозумілим. Надто швидко. Ми щойно зняли футболки, Мей, угамуйся.

— Не бери в голову.

— Чого в тебе немає? — наполягає Ендрю. Він злегка сунеться вперед, схиляючись до моїх гарячих ніг.

— М-м-м… Не те що б ми збиралися це робити… Тобто, звісно, ми не будемо. Але якщо одна річ призведе до іншої та…

Ендрю розтягується в усмішці:

— Мейлін Джонс, ти про контрацепцію?

Навряд чи я можу бути більш пригніченою, ніж тепер.

— Як я і сказала, — доповнюю миттю, — не думаю, що до цього дійде, адже ми щойно опинилися тут, тож я хочу бути…

— В безпеці, — закінчує він дражливим голосом і ніжно стискає долонею моє стегно. — Я про це подбав. Не переймайся.

Ендрю схиляється і стає таким милим і нестямним, ніби ми спустили атмосферний тиск, просто сказавши про вірогідність уголос.

Повітря в плавучому будинку здається холоднішим, ніж надворі, але в застебнутих разом спальних мішках тепло до рум’янцю. Ендрю хоробро вправляється з моїм ліфчиком, що для мене переконливо й привабливо водночас, а потім білизна зникає, відкинута кудись за ліжко. Його вуста прокладають теплу стежку по моїй шиї, груди вкривають ніжні покусування й цілунки.

Подібно до бажання натиснути на гальма й на газ водночас, мені хочеться прискоритись, відчути, як він рухається в мені, але також я жадаю просмакувати кожну мить, бо так багато моїх фантазій, що накопичилися за все життя, справджуються, а він такий довершений, ніби прочитав «Інструкцію до тіла Мей» та має намір не проґавити кульмінаційний момент. Я навіть не здогадувалася, що Ендрю відчуває щось, крім великих братніх почуттів, стосовно мене до сьогодні, однак одне моє просте запрошення пізнати нас — і він на борту. Цілковито. Ніби Ендрю також цього чекав. Мав власні фантазії, які зрештою можна втілити в життя. Що досі було цілком нереально.

Він зникає за верхівкою спального мішка, і завдяки комбінації цілунків, спритності пальців і рішучості рук йому вдається розстебнути ґудзик моїх джинсів, стягнути з ніг і скинути на підлогу.

Я не бачу Ендрю, лише відчуваю його рот на моєму коліні, стегні, дрібні цілунки між ногами, і я ладна померти на місці, бо не думала, що колись у житті хотіла чогось більше. Я готова пожертвувати всім, просто щоб відчути безпосередній тиск його пекучих губ саме там…

Ендрю здирається моїм тілом, повзе в панічному пориві та глибоко ковтає повітря, щойно йому вдається вилізти з мішка.

— Святий Боже, — дихає важко, — ніколи ще я не був так близько до смерті.

З моїх грудей виривається суміш шокованого сміху та приборканого крику.

Невже там внизу усе так жахливо й лячно? Чому ніхто ніколи не розповідав мені правди?

Плескаю долонями перед обличчям:

— І… з тобою все гаразд?

— Я почуваюся просто фантастично. Я хотів, але не зміг втримати дихання, — хекає Ендрю. — У фланелевому спальному мішку так спекотно, практично немає повітря.

Вибухаю від реготу, скинувши руки:

— Я подумки намагалася домовитись із собою про те, щоб пожертвувати всіма нашими рідними, якщо це змусило б тебе продовжувати, але це не варте твоєї смерті від задухи.

Він згинається, притуливши лоб до мого голого плеча:

— Я висуваю обвинувачення Мей у спальному мішку та її піхві.

Я втрачаю голову, коли він говорить це, а його й самого трусить від сміху. Відверто кажучи, реготати з Ендрю голяка — найкраще відчуття, яке в мене колись виникало. Він ковзає вбік у гігантських здвоєних спальних мішках, спершись головою на долоню. Пальцями однієї руки малює маленькі кола на моєму животі, грудях, шиї.

Мені подобається бачити Ендрю в такому світлі; кут, під яким воно падає в цій кімнаті, робить його риси маскулінними та м’якими водночас. Гостра лінія щелепи й вилиць, ніжний бант губ, неймовірно довгі вії.

— Тобі хтось казав, що в тебе — найкрасивіші очі? — запитує він. — Такий невинний погляд, як у Ґіджет.

Я сміюся:

— Так говориш, як дід старий, Мендрю.

— Ні, послухай, — наполягає він, відштовхнувшись і схилившись наді мною. — Я дивився повтори «Ґіджет»[37], коли хворів удома, і я не жартую, бо Селлі Філд була моєю найпершою любов’ю.

— У цьому є щось дивне? — запитую. — Не розумію.

— Та ні, — цілує моє підборіддя. — Вона — та ще кралечка. Навіть у свої сімдесят.

— Ти знав, що Тому Крузу майже шістдесят? — замислююсь.

Ендрю дещо стривожено киває:

— У тебе щось на думці з Томом Крузом?

Чухаю носа:

— Точно ні. Просто це так цікаво, бо він має вигляд всього на сорок.

Ендрю вдумливо мугикає:

— Ти знала, що Крістоферу Вокену майже вісімдесят?

Дивуюсь:

— Звідки нам це все відомо?

— Ми в хорошому сенсі диваки? — губи Ендрю ковзають моєю шиєю.

— Але хіба не в поганому сенсі дивно, — запитую, — що я — гола, і ми говоримо про Крістофера Вокена?

— Це дуже добре, що ти гола. І відверто кажучи, — зазначає Ендрю, — я радий розділити цю мить з Крістофером Вокеном.

Мене так сильно пожирає захоплення, що я хапаю долонею обличчя Ендрю й притягую до себе. Річ не тільки в тому, які це гарні відчуття чи який він безперечно красень, а й у тому, як легко й природно бути з ним, говорити між поцілунками, лежати абсолютно голою й не соромитись, сміятися з того, що Ендрю ледь не помер між моїми ногами.

Поцілунок починається солодко та спокійно, проте коли він проводить зубами по моїй губі, я видаю звук, що відкорковує щось у ньому, і він знов опиняється зверху, затиснувши мою голову між ліктями, та цілує мене так смачно, що паморочиться в голові від того, як сильно я його хочу.

Мої пальці граються з поясом його штанів і плавно ковзають під ним, а потім — чом би й ні? — я спускаю їх на його стегна, торкаючись теплої шкіри Ендрю. На мить я думаю, що все відбувається надто швидко, і бачу те ж усвідомлення на його обличчі, бо він сунеться назад і підіймається.

Я ніколи не мала ні з ким такої синхронізації. Схоже, що минули години, поки ми цілувалися й пестили одне одного, говорили та вибухали спонтанним гучним реготом. Секс прямо тут, але також і чорнота ночі, яка нагадує нам, що ніхто не поспішає, і в нас є вдосталь часу повеселитися. Навіть незграбне розпаковування презерватива доводить нас до істерики. Він усе ще сміється, цілуючи мене, коли рухається наді мною та заглиблюється в мене, а потім я бачу тиху зосереджену сторону Ендрю — того, хто зробив справою всього життя слухання, а тепер так обережно працює над тим, щоб відреагувати на кожнісінький звук, який я видаю.

Коли ми нарешті натягуємо одяг і він веде мене крізь осяяний місяцем простір снігу, є дві речі, яких я жадаю однаково палко: розвернутися в бік плавучого будинку й оголитися у спальному мішку, і щоб він пішов за мною на кухню, сів за стіл, і ми говорили годинами.