Сердечна терапія

28

Вадим до ранку не повернувся. Телефонувати йому Олександра не насмілювалася, щоб не заважати. Учора вночі, коли він так несподівано поїхав на роботу, вона навіть не встигла всього усвідомити, якось адекватно відреагувати. Може, й не варто було залишатися тут, у чужій квартирі? Хто вона йому? Щоправда, він сам запропонував..; Якийсь надто довірливий, адже майже не знає її, а лишив тут, дав запасні ключі...

Олександра тоді ще деякий час стояла біля вікна, дивилася на лапатий сніг, що падав з неба, і складала шматочки прожитого дня у цілісну картину. Зранку робота на ринку (перед Новим роком було багато покупців, це втомлювало, але тішило вагомо більшою виручкою), потім на дві вечірні години її підмінила приятелька з сусіднього контейнера, а вона поспішила в дитсадок перевдягнутися на Стасин концерт. Аж тут зателефонував Вадим із пропозицією їхати туди разом його машиною, і вечір закрутився. Хто міг подумати, що він так дивно закінчиться? І як би все пішло, якби не той дзвінок із лікарні? Як би вони сьогодні зранку дивилися один одному в очі, якими словами прощалися б на порозі?

Коли залишилася вночі сама, спати не хотілося. Олександра прибрала зі столика, перемила посуд, сховала продукти в холодильник, витерла стіл на кухні. Знову постояла біля вікна. Походила кімнатою. Прочинила двері у спальню, ввімкнула там світло. Невеличка квадратна кімната мала з меблів лише широке подружнє ліжко, дві тумбочки з обох боків від нього, дзеркальну шафу-купе та один стілець, на якому було кинуто чоловічий махровий халат. На стіні в рамках висіли чорно-білі світлини з видами якихось незнайомих Олександрі вулиць і будинків. На одній була Ейфелева вежа.

Жінка завмерла, думаючи, що їй робити далі — вкладатися спати тут чи лягти на низькому диванчику у вітальні, де вони вечеряли. Накопичена за довгий день втома змушувала її вкладатися. З останніх сил Олександра через вітальню вийшла у коридорчик, зайшла до вбиральні і побачила там замість ванної душову кабіну, а поруч пральну машину. Все було сучасно, компактно і зручно. Вона роздяглася і ввійшла у високий скляний будиночок. Струмені гарячої води обпекли тіло, вона зойкнула, здригнулася, сон знову відскочив від неї і дозволив насолодитися неспішним купанням.

Похапцем прощаючись у дверях, Вадим щось казав про те, що все необхідне у шафі, але Олександра згадала про це вже потім. Тож вона витерлася його великим рушником і притулила його до обличчя, вдихаючи запах чоловічого шампуню або парфумів, який заблукав у численних маленьких петлях махрової тканини. Так стояла кілька хвилин, аж поки на очі не навернулися сльози — чи то від спогадів про запах іншого чоловіка, чи від передчуття нової епохи в її житті.

Будильник, встановлений на її мобільному, продзвенів о пів на шосту ранку. Не розплющивши очей, Олександра ткнулася носом у подушку і ще раз повільно і глибоко вдихнула той самий ледь відчутний запах, який учора віднайшла в рушнику. Вона всміхнулася, швидко встала, заправила широке ліжко, на якому займала цієї ночі замалим чверть, прихопила свій одяг і рушила до вітальні.

Вадим до ранку не повернувся і не зателефонував. Які могли бути претензії, коли така вже робота, де від нього залежить чиєсь життя? Вона глянула на годинник. Метро починає роботу з шостої. На кухонному столику біля плити вона помітила вчора баночку розчинної кави, тож іще мала час покавувати на самоті у чужій квартирі. «Які тільки дива не трапляються у великому місті! — думала Антоніна. — Хоча б там усе добре в лікарні, хоч би добре! Бідна дитинка... Така малесенька...»

Дзижчав невеличкий холодильник, клацав годинник на стіні, булькотіла десь у трубах вода — будинок прокидався. Антоніна стояла з чашкою кави біля вікна. У дворі було ще темно, але сніг уже не падав, він розділився надвоє: одна частина вкрила білим пухким килимом землю і все на ній, інша завмерла в небі до наступного разу. Завтра вони зі Стасею вирушать додому святкувати разом із бабусею та дідусем. За три дні настане Новий рік. Умовний рубіж, від котрого, як хочеться вірити щороку, все зміниться на краще.