Вибрані вірші

Жінка щоночі

Мандрує у велику таїну.

Село утоми

Де в дівчаток голі руки

Як водограї

Юність виростає в них

І сміється ставши навшпиньки

Село утоми

Де всі люди схожі.

Комахи входять сюди

Тіні вогню наїжачені

Полум'я геть зіржавіло

Заляпаний багнюкою сон

Його ложе з плоті й чеснот.

Гора море і чарівна купальниця

У домі злидарів

На вицвілому небі яке тримає їм тінисте місце

Ховаються тисячі й тисячі тьмавих ліхтарів

Поле зблисків згуртувало сльози

Заплющило очі

Все переповнилося вщерть.

Слідом за образами

Безмір світла струмує до інших сновидінь.

Тіло і мирські фіґури

Неймовірна змова

Ніжних кутів як крил

Але рука що мене пестить

Це мій сміх що її розтулює

Це моє горло що її тримає

І знищує

Неймовірна змова

Відкриттів і несподіванок.

Усе життя спливло у мої зморшки

Немов аґат аби зліпити

Найкращу із посмертних масок.

Дерева білі дерева чорні

Молодші за природу

Щоб знову віднайти ту мить народження

Треба старіти.

Чи може знову встати той хто спить

Не бачить ночі він невидиме не бачить

У нього велетенські ковдри

І подушки криваві на подушках брудних

У нього дах над головою а руки згорнуті

На знаряддях втоми

Він спить аби відчути свою силу

Сором бути сліпим в такій великій тиші.

На берегах де б'ється море

Не бачить там він поз безмовних

Вітру що змушує ввійти людину в свої статуї

Коли вона навік спочине.

Жадання сну

З кінця одного в інший смерти.