Вибрані вірші

Смеркання

Вертикальна пустеля, шкляр рив землю, гробар хотів повіситись, і в чаду моєї голови стверджувалось забуття. То був час між псом і вовком, між кіптявою і смолою. Миле запаморочення. Перед тим як зникнути, небо недоречно скривилося. Я жив тихенько, спокійно, в теплі, бо вклав свою коштовну лють денну в жорстокі груди своїх переможених ворогів.

Літо

Цього ранку я мандрую, саме цього ранку я всміхаюся жінкам і дітям, коли я працюю. Наголошено на скандалі.

І часто я п'ю біле вино, а інколи їм круасани.

Нічниці

Я відступав повільно. Я ставав бездіяльним, непродуктивним; я ставав недоступним, невидимим. Ще одна ніч, мене ледь вихопили з темряви; потім склеп, увесь оздоблений корінням, лискучими тваринами, кістками. Ніхто у цьому не сумнівався, ніхто туди зі мною не пішов.

Смерть

Смерть приходить самотня і йде самотня, а той, хто любив життя, залишився сам.

Бідний

Це містерія чистого повітря, повітря хліба. Це містерія урагану, урагану бідного. У бідних оселях люблять тишу. Люблять також тишу. Але діти репетують, жінки плачуть, чоловіки кричать, музика — жахлива. Хотілося б зібрати жниво, щоб присоромити зірки. Який чорний безлад, яке гниляччя, яке лихо! Киньмо ці пелюшки у потік, викиньмо наших жінок на вулицю, викиньмо наш хліб у смітник, киньмося у вогонь! Киньмося у вогонь!

На глибині серця

На глибині серця, на глибині нашого серця чудовий день, чудовий день твоїх очей триває. Поля, літо, ліси, ріка. Лише ріка незрушність вершин оживляє. Наша любов — то жага життя і зневага смерти. Із непевного і стражденного вічне полум'я постає. В очах твоїх лише день без руху і без смеркання, день на землі світліший, ніж на відкритому ґрунті смертні троянди в полуденних струмках.

На глибині нашого серця твої очі неосяжніші за небеса, за їхнє серце теменне. Стріли радости, вони убивають час, убивають надію, убивають розлуку.

Життя, тільки життя — сутність людська довкруг твоїх світлих очей.