З книжки «МЕДЬЙОЗА» (1939)

Я не самотній

Обтяжена

Легкими плодами на вустах

Прикрашена

Безліччю квітів різнобарвних

Уславлена

В обіймах сонця

Щаслива

Від близького птаха

У захваті

Від крапельки дощу

Чарівніша

Аніж ранкове небо

Вірніша

Я говорю про сад

Я мрію

Та власне я кохаю.

Кохав я вчора

Кохав я вчора і ще кохаю

Нічого в світі не уникаю

Моє минуле мені вірне

Бо час у моїх жилах плине.

Мій краєвид

Мій краєвид то велетенське щастя

Моє ж обличчя — чистий всесвіт

Втім плачуть чорними слізьми

Йдуть від печери до печери

Тут не можна загубитись

А своє обличчя я у воді прозорій бачу

Оспівати самотнє дерево

Шліфувати жорству

Відсвічувати небокрай

Я тулюсь до дерева

Сплю на жорстві

На воді вітаю сонце й дощ

І суворий вітер.

У першому чистому слові

У першому чистому слові у першій усмішці твого тіла

Дорога важка зникає

Все починається знову

Квітка ляклива квітка без вітру неба нічного

Руки нездалі невмілі

Руки дитячі

Зведені очі до твого обличчя і саме це є днем на землі

Молодість перша завершена

Втіха єдина

Осердя землі осердя запахів і роси

Без віку без причин без зв'язків

Забуття без тьми

Загрузка...