З усього того що я розповів про себе що ж залишилось
Я зберіг скарби фальшиві у порожніх шафах
Безпотрібний корабель єднає моє дитинство з моєю тугою
А мої ігри з утомою
Від'їзд з химерами моїми
Шторм з малими арками ночей де я самотній
Острів без тварин з тваринами що я люблю
Жінку покинуту із жінкою завжди новою
Схильною до краси
Єдина реальна жінка
Тут деінде
Даруючи мрії відсутнім
Її рука простягнута до мене
Її зображення в моєму
Я всміхаючись вітаюсь
Ніхто не має й гадки про невігластво
Проте невігластво горує
Так я жив надіями
Тепер розчарувавсь в усьому
В житті в коханні в забутті у сні
У силах слабкостях
Мене вже не впізнати
Мої ім'я і тінь — то чорні маски.