З книжки «ЯК ДВІ КРАПЛІ ВОДИ» (1933)

З усього того що я розповів про себе

З усього того що я розповів про себе що ж залишилось

Я зберіг скарби фальшиві у порожніх шафах

Безпотрібний корабель єднає моє дитинство з моєю тугою

А мої ігри з утомою

Від'їзд з химерами моїми

Шторм з малими арками ночей де я самотній

Острів без тварин з тваринами що я люблю

Жінку покинуту із жінкою завжди новою

Схильною до краси

Єдина реальна жінка

Тут деінде

Даруючи мрії відсутнім

Її рука простягнута до мене

Її зображення в моєму

Я всміхаючись вітаюсь

Ніхто не має й гадки про невігластво

Проте невігластво горує

Так я жив надіями

Тепер розчарувавсь в усьому

В житті в коханні в забутті у сні

У силах слабкостях

Мене вже не впізнати

Мої ім'я і тінь — то чорні маски.

Загрузка...