Забудь-річка

* * *

Він ліквідував її нічні сорочки. Бо хотів мати постійний доступ до тіла і не терпів навіть нитки, яка б заважала цьому. Його руки торкалися її постійно, і могли почати більш глибокі дослідження у будь-який момент — опівночі чи під ранок, коли дрімота змішує в одне сон і реальність. Якщо немає сорочки. І її не було. Уляна з дитинства звикла спати в нічній сорочці, а взимку навіть у піжамі — однак зараз було літо, Київ млів від денної спеки та нічної задухи, крім того Настуня була у мами. Тому Уляна не протестувала.

Тоді він пішов далі — якось ввечері приєднався до неї у ванній і жартома, але наполегливо і владно, за допомогою бритви позбавив її кучериків, що брали початок внизу живота і спускалися донизу, як останній бастіон цнотливості. Тепер цей останній бастіон впав, і замість нього виблискувала гола шкіра. Це мало страшенно непристойний вигляд, Уляна спочатку навіть обурювалася, але він був невблаганним. «Споживач завжди правий», — казав він і знову пропонував свої послуги у цій справі, але вона згадала улюблену бабусину фразу «що занадто — то не здраво», і врешті здалася, взявши процес у власні руки. Дивилася на себе у дзеркало і дякувала, що не ходить до спортклубу і взагалі нікуди, де доводиться роздягатися — бо що подумають люди.

Але він не спинявся і хотів її тіла завжди, коли вона була вдома — вдень, увечері, зранку перед роботою. І тому роздягав за першої нагоди. Казав, що любить мистецтво, але не має хисту колекціонера, а тому хоче милуватися живим тілом. Неначе там було чим милуватися. І тут вона вже пручалася по-справжньому, тому що ліжко — це одне, це інтим, так само як і зачіска, а точніше, її відсутність. А ходити голою по квартирі їй було елементарно незручно. Ну, ніяк. Однак халати, шорти і навіть бікіні — усе це дуже швидко летіло до шафи, залишаючи її в натуральному вигляді. Суперечка тривала довго, поки знайшовся компроміс — велика чоловіча футболка на голе тіло, щоправда вона була закоротка, і задиралася по саме нікуди за будь-якої спроби підняти руки, але це був бодай якийсь одяг.

Він взагалі був дуже жадібний. А точніше, його руки — вони зазіхали на неї, пірнаючи під футболку, яка насправді нічого не прикривала, навіть на кухні, коли вона готувала вечерю чи варила каву. Іноді це закінчувалося на кухонному столі, а іноді минало без продовження, було просто грою, такими собі скульптурними вправами, що уперто та невпинно ліпили з неї жінку. І від цього Уляна відчувала роздвоєння. З одного боку, розум та душа протестували проти такого примітивного, фізіологічного використання себе, але з ними категорично не погоджувалося тіло — воно само по собі вигиналося назустріч за першого доторку, підставляючи для пестощів ті частини, які саме зараз цього прагнули. І плювати воно хотіло на міркування про пристойність, на зведення ролі жінки до сексуальної іграшки та подібну маячню. Тіло занадто довго було без уваги, і тепер вело власну партію, жодним чином не узгоджену з господинею. Воно починало свою пісню іще дорогою додому з роботи, на сходовому майданчику, у передчутті того, що зараз відкриються двері, і сильні руки обіймуть її, а потім почнуть гарячково, а може навпаки — повільно та смакуючи знімати речі одну по одній, поки дістануться останньої.

Це було погано — мати таке неслухняне тіло, але Уляна нічого не могла вдіяти — хіба що тихо обурювалася сама собою. Ще в інститутські часи дівчата багато просторікували про стосунки з чоловіками, про те, як встановити у коханні незалежний статус і не перетворитися на домашню рабиню або іграшку для чоловічих забаганок. Деякі навіть згадували постулати фемінізму, але насправді жодна не могла похвалитися практичним застосуванням цих теорій через банальну причину — відсутність власного чоловіка. Натомість пізніше, коли більшість вже повиходила заміж, Уляна втратила бажання обговорювати подібні теми — адже їй заміжжя не світило навіть здаля.

І от зараз, опинившись сам на сам з проблемою, вона не могла дати собі ради. Ну не будеш же телефонувати Катьці і запитувати: а це добре, якщо чоловік тебе весь час мацає? Або ж турбувати Черешеньку, щоб з’ясувати, чи вона з Вікінгом спить голою чи ні? Якесь ідіотство, справді. А з іншого боку — якщо в усьому слухатися чоловіка, то недовго і справді перетворитися на залежну від нього істоту.

Своїми сумнівами вона врешті-решт поділилася-таки з Катькою. Ну, не напряму, без подробиць про гоління та роздягання на кухні — так, у загальних рисах.

— Ти хочеш запитати, чи добре, якщо чоловік до тебе пристає? — не зрозуміла подруга.

— Ні, ну не те, щоб пристає. Але якось воно, розумієш…

Катька мудро посміхнулася:

— Це тільки доводить, що твій капітан хоч і не першого рангу, але в штанах у нього те, що треба, а не як там каже твоя Ларунда.

Улянина колега Ларунда твердила, що в українських чоловіків замість яєць — яєчний порошок. Цю свою сентенцію вона не втомлювалася повторювати за першої-ліпшої нагоди, бо мала вагомі підстави.

Киянка з окремою квартирою у центрі, що залишилася від бабусі, великими цицьками, успадкованими від мами, та престижною освітою і перспективною роботою, забезпеченими батьком — хто, як не вона, мала право розраховувати на успіх у чоловіків? А проте пошуки щастя затягнулися — можливо через те, що Ларунда була твердою прихильницею старого принципу: не бігай за чоловіком і за трамваєм, почекай, і прийде наступний. Власне, оце «почекай» і забезпечило їй глибокі знання про чоловічу породу, а точніше, про український її підвид.

Ні, звісно, пару разів вона, як сама висловлювалася, «сходила заміж». Перша спроба була такою химерною, що Уляна, яка неодноразово чула цю оповідь, все-таки у глибині душі досі не йняла віри, що то все сталося з однією жінкою та одним чоловіком.

Це був домашній київський хлопчик, мамин син, не розбещений столичними спокусами та не спотворений боротьбою за виживання, а ще й цілком симпатичний. Весілля зіграли за всіма канонами — фатою, вінчанням і першою шлюбною ніччю. Але якщо пасивність молодого у цю саму першу ніч можна було пояснити «хорошим» домашнім вихованням і тим, що, можливо, вона для нього і справді була першою — то повторення такої поведінки під час другої, третьої і навіть тридцять третьої зрозуміти було важко. Врешті Ларунда наважилася з боєм взяти своє на подружньому ліжку і навіть потроху призвичаїлася до такого сценарію, бо, як посміювалася сама, з дитинства вирізнялася активною життєвою позицією.

Аж тут на сцені з’явилися нові персонажі — молоде подружжя десь із Боярки — друзі чоловіка. І хоч вони були птахами не вельми високого польоту, особливо жінка, сімейна пара виглядала все-таки кращим варіантом для дружби, ніж приятель-холостяк чи подруга-розлучениця. Під час їхніх візитів Ларунда як господиня забезпечувала каву-частування і частенько не поспішала повертатися з кухні, щоб зайве не дратуватися присутністю не надто приємних гостей. Проте все частіше з вітальні долинали дивні звуки — жіночий сміх, якесь шурхотіння, чоловіка вона нерідко заставала розпашілим, рум’яним — не те, що у подружньому ліжку — дівка поправляла одяг, її благовірний хихотів. Казна-що. До того ж чоловік почав розводити дивні розмови про свінг — секс за участі подружніх пар, який дозволяє відкривати нові обрії… Тут Ларундина активна життєва позиція проявилася на повну силу і дружбу з претендентами на нові обрії було скасовано, як, про всяк випадок, і будь-які інші — хто його знає, що іще передбачає той свінг.

Але на цьому не завершилося. Попри те, що найбільш розповсюджена, за твердженням Ларунди, в Україні позиція «жінка згори» нібито не сприяє заплідненню, врешті вона призвела-таки до вагітності, а потім і до цілком вже закономірної появи на світ синочка. Чоловік на цей час отримав за її висловом «сексуальний декрет» — Ларунда вирізнялася гострим язиком, втім, як і багато хто з юристів. На диво, під час цього декрету виявилося, що «хороший хлопчик» може перетворитися на турботливого батька, який залюбки гуляє парком із коляскою з немовлям — самостійно, а з найбільшим задоволенням ще й під ручку з дружиною. Частенько вони бачили на алеях пару з сусіднього будинку — молодого інваліда на візку, якого супроводжувала симпатична жінка. І Ларундин чоловік раптом знову почав дивні розмови — як це добре коли жінка отак за тебе дбає, як би я хотів, щоб так за мене дбали…

Ларунда, яка тепер мала за кого дбати, віджартовувалася, аж поки одного дня не побачила посеред вітальні інвалідного візка, якого купив чоловік, щоб вони могли колись гуляти, як та парочка… Фінал був цілком прогнозований — зі сходів полетів спочатку чоловік, а потім і інвалідний візок навздогін. Розвінчатися у церкві не вийшло, але цивільне розлучення фаховий юрист Ларунда завершила за якийсь місяць. «Коли береш гору над чоловіком, він все одно примудряється вилізти тобі на шию», — зробила вона висновок на майбутнє.

Тому наступному чоловікові вирішила коритися.

Він з’явився лише за кілька років як результат усвідомлення сумного факту, що «клімакс близиться, а Германа нема». В ліжку, слава Богу, аномалій не проявляв ані у той, ані в інший бік, зате сина прийняв і дружині приділяв належну увагу. Чим не дарунок долі? Проте з часом цей дарунок став періодично пропадати на добу або й більше. Коротке розслідування двох версій — бабник та алкоголік — несподівано відкрило третю, правдиву: він запійно грав на гроші в автомати. Грав бюджетно, тобто в межах певної суми, але завзято: якщо вигравав, то зависав у залі на кілька діб.

«Кончений», — поставила Ларунда безжальний діагноз, вигнала його з хати і відтоді виключила зі свого лексикону слово «стосунки». «Скінчив діло, гуляй сміло», — так формулювала вона відтоді свої принципи у взаєминах із сильною статтю і обов’язково додавала тезу про яєчний порошок у штанях.

Звісно, Уляниного Степана не можна було ставити на одну дошку з такими персонажами, але гризота в жіночій душі завжди знайде собі місце.

— Ні, насправді мені з ним добре. Але отут — Уляна показала собі на лоба, — відчуваю, неначе я річ якась. — Вона замислилася, підшуковуючи правильний вираз. — Неначе сама собі не належу.

— Щоб оце у всіх були такі проблеми, як у тебе. А у тебе щоб не було жодних інших, — засміялася у відповідь Катька.

— А він не буде думати, що я якась… — вона зупинилася, бо не знайшла годящого формулювання.

— Якась? Якщо ти будеш сильно пручатися, буде думати, це однозначно. А якщо тільки для початку — то все нормально. Знаєш, як та курка: чи не занадто швидко я біжу?

Куряча філософія не приваблювала Уляну, але хоч би що крутилося в голові — коли твоє тіло стає на бік чоловіка, тут нічого не вдієш.

— Дитинко, не думай про дурниці, — раптом посерйознішала Катька. — Тримай те, що є. Бо як твій капітан піде у море, матимеш досить часу на самоїдство.

Від цих слів щось штрикнуло Уляну попід серцем.