Двійник

25

— Як запитаєте мене, — сказав детектив Сарм’єнто з поліції Натика, — то це чергова справа Лейсі Петерсон[22]. Шлюб розладнався, чоловік завів іншу на стороні.

— Він зізнався, що має коханку? — спитала Ріццолі.

— Поки ні, але я це відчуваю, розумієте? — Сарм’єнто стукнув по носі кінчиком пальця й зареготав. — Запах іншої жінки. «Певно, він і справді може таке внюхати», — подумала Ріццолі, коли Сарм’єнто вів їх із Фростом повз столи, на яких мерехтіли монітори комп’ютерів. Він був схожим на чоловіка, добре знайомого з ароматами жінок. Було щось таке в його ході — упевнених кроках крутого хлопця, у тому, як він звично відставляв руку вбік завдяки рокам, проведеним зі зброєю на правому стегні. Здавалося, усе в ньому наче кричить про те, що він коп. Баррі Фрост ніколи не поводився так самовдоволено. Поряд із високим темноволосим Сарм’єнто він зі своєю вірною ручкою та записником скидався на бляклого офісного працівника.

— Зниклу жінку звати Матильда Первіс, — сказав місцевий детектив, узявши зі столу теку й простягнувши її Ріццолі. — Тридцять один рік, європеоїдної раси. Сім місяців тому вийшла заміж за Двейна Первіса. Він власник салону «БМВ» у нашому місті. Востаннє бачив дружину минулої п’ятниці, коли вона заїжджала до нього на роботу. Там вони, очевидно, посварилися, бо свідки бачили, як вона їхала звідти в сльозах.

— І коли він повідомив про її зникнення? — запитав Фрост.

— У неділю.

— До нього тільки через два дні це дійшло?

— Він сказав, що після сварки хотів, аби все охололо, тому поїхав до готелю й додому повернувся лише в неділю. Побачив у гаражі дружинине авто, а суботня пошта досі лежала в скриньці. От він і подумав, що щось не так. Ми прийняли заяву в неділю ввечері. А нині зранку побачили ваше попередження щодо зникнення вагітних. Я не певен, що це підходить під вашу тему. Мені більше схоже на класичну домашню сварку.

— Перевірили той готель, де він зупинявся? — запитала Ріццолі.

Сарм’єнто вишкірився.

— Коли ми з ним востаннє говорили, він не міг згадати, який саме то був готель.

Ріццолі відкрила теку, побачила фото Матильди Первіс із чоловіком, зроблене в день їхнього весілля. Якщо вони одружені всього лише сім місяців, то на знімку вона вже на другому місяці вагітності. Наречена була миловидна — темне волосся, карі очі, по-дівочому круглі щоки. На обличчі сяяла щаслива усмішка — то був вигляд жінки, яка щойно здійснила головну мрію всього свого життя. Двейн Первіс, який стояв біля неї, виглядав стомленим, мало не знудженим. До світлини цілком годився підпис: «Попереду проблеми».

Сарм’єнто повів їх далі коридором, у темну кімнату. За дзеркальним вікном було видно кімнату для допитів, нині порожню. Голі білі стіни, стіл та три стільці, відеокамера в кутку. Кімната, призначена для того, аби витискати з людей правду.

Детективи побачили, як по той бік вікна відчинилися двері, до них увійшли двоє чоловіків. Один із них — коп із випнутими грудьми та головою, що вже почала лисіти, на порожньому обличчі — жодного певного виразу. Саме з таких відчайдушно хочеться витиснути хоч якусь емоцію.

— Цього разу з ним говоритиме детектив Лайджетт, — пробуркотів Сарм’єнто. — Побачимо, чи вдасться витягнути з нього щось новеньке.

— Сідайте, — почувся голос Лайджетта.

Двейн сів обличчям до вікна. Йому воно мало здаватися простим дзеркалом. Чи він розумів, що крізь скло на нього дивляться очі? На мить здалося, що він спрямував погляд чітко на Ріццолі. Вона вгамувала бажання відступити на крок, зайти глибше в темряву. Не те, щоб Двейн Первіс виглядав загрозливо. Йому було трохи за тридцять, убрання цілком повсякденне — застібнута біла сорочка без краватки, брунатні літні брюки. На руці годинник фірми «Брайтлінг»; з його боку то було не надто розумно — прийти на допит до відділку з коштовністю, яку коп не може собі дозволити. Двейн був пріснувато привабливий, його самовпевненість мала подобатися деяким жінкам — яких ваблять чоловіки, що вихваляються дорогими годинниками.

— Певно, чимало «БМВ» продає, — сказала Ріццолі.

— Він по вуха в кредитах, — відповів Сарм’єнто. — Дім належить банку.

— Дружина застрахована?

— На двісті п’ятдесят тисяч.

— Для вбивства цього замало.

— Усе одно, це двісті п’ятдесят штук. Але без тіла він їх не отримає. А тіла поки немає.

Детектив Лайджетт у сусідній кімнаті сказав:

— Гаразд, Двейне, я хочу прояснити деякі деталі.

Голос у нього був так само невиразний, як і обличчя.

— Я вже все сказав іншому копові, — відповів Первіс. — Забув ім’я. Він ще схожий на того актора, на Бенджаміна Братта.

— Детектив Сарм’єнто?

— Так.

Ріццолі почула, як Сарм’єнто, який стояв поряд з нею, вдоволено крякнув. Завжди приємно почути, що ти схожий на Бенджаміна Братта.

— Не знаю, чому ви марнуєте зі мною час, — сказав Двейн. — Вам би зараз шукати мою дружину.

— Ми шукаємо, Двейне.

— Хіба це чимось допоможе?

— Тут не вгадаєш. Ніколи не знаєш, яка дрібниця може допомогти в розшуку. — Лайджетт помовчав. — Наприклад.

— Що?

— Готель, в якому ви були. Ще не згадали назву?

— Просто якийсь готель.

— Як ви розплатилися?

— Це не стосується справи!

— Кредитною карткою?

— Напевно.

— Напевно?

Двейн роздратовано видихнув.

— Гаразд. Так. Я платив кредиткою.

— Отже, назва готелю мусить бути у виписці. Треба тільки перевірити.

Тиша.

— Гаразд, я згадав. То була «Краун Плаза».

— Та, що в Натику?

— Ні. У Велслі.

Сарм’єнто раптом потягнувся до телефону на стіні. Пробуркотів у слухавку:

— Детектив Сарм’єнто. Зв’яжіть мене з готелем «Краун Плаза» у Велслі…

Лайджетт у кімнаті для допитів сказав:

— Велслі далеченько від дому, чи не так?

Двейн зітхнув.

— Мені хотілося дихати вільніше, от і все. Мати час для себе. Знаєте, Метті останнім часом була така липуча. І на роботі від мене всім щось потрібно.

— Життя складне, еге ж?

Лайджетт сказав це спокійно, без натяку на сарказм, який мав відчувати.

— Усі чогось хочуть. Мушу на всі зуби посміхатися покупцям, які вимагають місяця з неба. Я не можу дістати їм місяць. «БМВ» — хороше авто, за нього треба заплатити. І в них є гроші — ось що мене вбиває. Гроші в них є, а вони все одно хочуть збити з мене хоча б цент.

«Його дружина зникла, може й загинула, — подумала Ріццолі, — а він біситься, бо покупці «БМВ» хочуть знижок?»

— Я тому й зірвався. Ми через це й посварилися.

— З дружиною?

— Так. Справа була не в нас. Усе через бізнес. З грошима сутужно, розумієте? У цьому вся річ. Просто проблеми.

— Ваші працівники, які бачили сварку…

— Які працівники? З ким ви говорили?

— Продавець та механік. Вони обидва сказали, що ваша дружина пішла звідти засмучена.

— Ну, вона ж вагітна. Її засмучують дуже дивні речі. Усі ці гормони, вони через них казяться. Вагітним жінкам нічого не поясниш.

Ріццолі відчула, як спалахнули її щоки. Подумала — невже Фрост так само думає про неї?

— До того ж вона постійно втомлена, — вів далі Двейн. — Плаче з будь-якої причини. То спина болить, то ноги. Щодесять хвилин до туалету бігає. — Він знизав плечима. — Мені здається, я ще й непогано даю собі раду з усім цим.

— Який співчутливий, — зауважив Фрост.

Сарм’єнто раптом повісив слухавку й вийшов із кімнати. Тоді вони побачили через вікно, як він просунув голову в кімнату для допитів і зробив Лайджетту знак. Обидва детективи вийшли. Двейн лишився за столом сам. Подивився на годинника, посовався на стільці, глянув у дзеркало й насупився. Дістав із кишені гребінця і став вовтузитися із зачіскою, аж поки кожне пасмо волосся не лягло ідеально. Невтішний чоловік готується до зйомок для випуску новин о п’ятій.

Детектив Сарм’єнто повернувся до Ріццолі й Фроста, багатозначно їм підморгнув.

— Піймався, — прошепотів він.

— Що у вас на нього?

— Ви дивіться.

У вікно вони побачили, що Лайджетт повернувся до кімнати. Він зачинив двері й став, пильно дивлячись на Двейна. Первіс завмер, але було помітно, як на шиї над комірцем сорочки тріпотить його пульс.

— То що, — сказав детектив. — Не хочете зараз сказати мені правду?

— Про що?

— Про ті дві ночі в готелі «Краун Плаза».

Двейн засміявся — за цих обставин така реакція була зовсім недоречна.

— Я не знаю, про що ви.

— Детектив Сарм’єнто щойно говорив із готелем. Вони підтвердили, що ці дві ночі ви провели в них.

— От бачите? Я ж казав…

— Що за жінка була з вами, Двейне? Білява, приваблива. Снідала разом із вами в їдальні обидва дні.

Первіс замовк. Глитнув.

— Ваша дружина знала про білявку? Це тому ви з Метті сварилися?

— Ні…

— То вона про неї не знала?

— Ні! Тобто, ми не тому посварилися.

— Авжеж тому.

— Ви намагаєтеся виставити все якомога гірше!

— То що, у вас немає коханки? — Лайджетт підійшов ближче, майже впритул до Двейна. — Її нескладно буде знайти. Вона напевно сама нам зателефонує. Побачить ваше обличчя в новинах і зрозуміє, що краще їй вийти вперед із правдою.

— Це ніяк не пов’язано… я розумію, це має поганий вигляд, але…

— Авжеж.

— Гаразд, — зітхнув Двейн. — Гаразд, я трохи збився з дороги, ясно? Так буває з багатьма хлопцями в моїй ситуації. Важко, коли твоя дружина така велетенська, що з нею більше не можна цього робити. У неї черево стирчить. І їй нецікаво.

Ріццолі дивилася перед собою, думаючи, чи Фрост із Сарм’єнто зараз зиркають на неї. «Так, от вона я. Ще одна черевата. І чоловік в іншому місті». Вона дивилася на Двейна й уявляла, що це Гебріел сидить на цьому стільці та промовляє ці слова. «Господи, не треба так із собою, — подумала вона, — не заплутуй сама себе. Це не Гебріел, це лузер на ім’я Двейн Первіс, якого застукали з коханкою, а він не здатний за це відповісти. Дружина дізнається про ціпочку на стороні, і ти думаєш: прощавайте годинники «Брейтлінг», і половина будинку, і вісімнадцять років аліментів. Ні, це мудило точно винне».

Вона подивилася на Фроста. Той похитав головою. Обидва розуміли, що це все — повторення старої трагедії, яку вони бачили вже десятки разів.

— Вона погрожувала розлученням? — запитав Лайджетт.

— Ні. Метті нічого про неї не знала.

— Вона просто прийшла до вас на роботу і почала сварку?

— То була дурня. Я все Сарм’єнто розповів.

— Чому ви так розізлилися, Двейне?

— Бо вона катається зі спущеною шиною і сама того не бачить! От якою треба бути тупою, щоб не помічати, що дряпаєш диск? Це помітив інший продавець. Новенька шина і вся у шмаття, розідрана вщент. Я це бачу і, звісно ж, починаю на неї кричати. А в неї очі на мокрому місці, і це мене ще більше бісить, бо я й так почуваюся останнім нікчемою.

«Бо ти і є нікчема», — подумала Ріццолі. Подивилася на Сарм’єнто.

— Гадаю, ми достатньо почули.

— Що я вам казав?

— Повідомите, якщо будуть новини?

— Так, так. — Детектив не зводив очей із Двейна. — Коли вони такі тупі, з ними легше.

Ріццолі з Фростом розвернулися до виходу.

— Хтозна скільки миль вона так проїхала? — вів своє далі Первіс. — Чорт, та їй шину могло спустити ще перед візитом до лікаря.

Ріццолі зупинилася. Знову повернулася до вікна, похмуро впилася очима в Двейна. Відчула, як у скроні калатає кров. «Господи. Мало не пропустила».

— Про якого лікаря йдеться? — спитала вона Сарм’єнто.

— Її прізвище Фішмен, я вчора з нею говорив.

— Чому місіс Первіс до неї їздила?

— Звичайне гінекологічне обстеження, нічого особливого.

Ріццолі подивилася на нього.

— Лікарка Фішмен — акушерка?

Сарм’єнто кивнув.

— Приймає в жіночій клініці на Бейкон-стрит.

Сьюзен Фішмен більшу частину ночі провела в лікарні, і зараз її обличчя було вкрай виснаженим. Немите каштанове волосся зібране у хвіст, а кишені білого халата, одягненого на зім’ятий хірургічний костюм, повні різноманітних інструментів — здавалося, наче під цією вагою її плечі хиляться до підлоги.

— Ларрі зі служби безпеки приніс відео з камер, — сказала вона, ведучи Ріццолі та Фроста з рецепції клініки до бічного коридора. Її тенісні туфлі рипіли на лінолеумі. — Усе його обладнання — в кімнаті позаду. Дякувати Богу, мене ніхто не змушує за цим стежити. У мене й відеопрогравача вдома немає.

— У клініці можуть бути записи тижневої давнини? — запитав Фрост.

— У нас контракт із фірмою «На варті безпеки». Вони зберігають усі записи щонайменше тиждень. Ми їх про це просимо, зважаючи на всі погрози.

— Які погрози?

— Розумієте, наша клініка за вільний вибір. Ми не робимо абортів тут, але сам тільки факт, що ми називаємося жіночою клінікою, наче змушує правих казитися. Тому краще вже будемо стежити за всіма, хто заходить сюди.

— То раніше ви мали проблеми?

— Усе, чого можна чекати в таких умовах. Листи з погрозами. Конверти начебто зі спорами сибірської виразки. Різні покидьки, які вештаються поблизу, фотографуючи наших пацієнток. Саме тому в нас на паркувальному майданчику є камера. Ми прагнемо наглядати за всіма, хто наближається до наших дверей.

Тепер лікарка вела їх іншим коридором, прикрашеним звичними для гінекологічних кабінетів яскравими плакатами. Діаграми щодо грудного годування, харчування матері, «п’ять ознак того, що партнер має схильність до насильства». Анатомічне зображення вагітної, вміст живота — в поперечному розрізі. Ріццолі було ніяково йти повз нього поряд із Фростом, наче це її власну тілобудову було виставлено напоказ. Кишки, сечовий міхур, матка. Згорнений зародок із переплетеними кінцівками. Лише тиждень тому Матильда Первіс ішла повз цей плакат.

— Ми всі переживаємо через Метті, — сказала Фішмен. — Така мила жінка. І в такому захваті від майбутньої дитини.

— На минулому огляді все було добре? — запитала Ріццолі.

— О, так. Серцебиття плоду сильне, лежить правильно. Усе було чудово. — Лікарка глянула на детектива, похмуро спитала: — Ви підозрюєте чоловіка?

— А чому ви питаєте?

— Ну, це ж часто буває саме чоловік? Він приходив із нею тільки раз, із самого початку. Поводився так, наче йому нудно. Після цього Метті завжди приходила сама. Для мене це характерно. Якщо ви зробили дитину разом, то й будьте ласкаві на огляди ходити разом. Але це моя особиста думка. — Вона відчинила двері. — Це наша конференц-зала.

Ларрі з «На варті безпеки» чекав на них.

— Я підготував для вас відео, — сказав він. — Той проміжок часу, який вас цікавить. Лікарко Фішмен, вам теж треба подивитися. Скажете, коли побачите свою пацієнтку.

Фішмен зітхнула і всілася перед монітором.

— Раніше мені не доводилося їх переглядати.

— То вам щастило, — сказав Ларрі. — Вони здебільшого дуже нудні.

Ріццолі з Фростом сіли обабіч лікарки.

— Гаразд, — мовила Ріццолі. — Показуйте, що там у вас.

Ларрі натиснув на кнопку.

На моніторі з’явився центральний вхід до лікарні. Ясний день, сонце відбивається від автомобілів, припаркованих перед будівлею.

— Це камера з ліхтаря на стоянці, — пояснив Ларрі. — Внизу видно час: п’ять хвилин по другій дня.

У кадрі з’явився «Сааб», зупинився. Відчинилися двері біля місця водія, з них вийшла висока брюнетка, неквапливо пішла до клініки та зникла всередині.

— Метті прийшла на пів на другу, — сказала лікарка. — Може, треба трохи перемотати?

— Ви дивіться, — заперечив Ларрі. — Ось. Пів на третю. Це вона?

З клініки вийшла жінка. На мить зупинилася на сонці, прикривши очі рукою — наче засліплена яскравим світлом.

— Вона, — погодилася Фішмен. — Це Метті.

Метті на екрані саме пішла від клініки, качиним перевальцем, таким характерним для глибоко вагітних жінок. Дорогою не поспішаючи порпалася в сумочці у пошуках ключів — неуважна, розвіяна. Раптом зупинилася та збентежено роззирнулася навкруги, наче забула, де поставила своє авто. «Так, така жінка могла й не помітити пробиту шину», — подумала Ріццолі. А Метті розвернулася й пішла в геть іншому напрямку, зникнувши з очей камери.

— Це все, що є? — запитала Ріццолі.

— Ви ж цього хотіли? — перепитав Ларрі. — Підтвердити, коли саме вона вийшла з будівлі?

— Але де її автомобіль? Ми не бачимо, як вона сідає в нього.

— А в цьому є якісь сумніви?

— Я просто хочу побачити, як вона їде зі стоянки.

Ларрі підвівся, підійшов до відеосистеми.

— Можу показати зйомку під іншим кутом, з дальнього боку стоянки, — сказав він, переставляючи плівку. — Але навряд чи це дуже допоможе, надто вже далеко.

Він узяв пульт і знову натиснув на кнопку.

На екрані з’явилася інша картинка. Цього разу було видно тільки ріг будинку клініки, майже весь екран займали автомобілі.

— Стоянка тут спільна із медично-хірургічною клінікою через дорогу, — пояснив Ларрі, — тому автівок так багато. Так, дивіться. Це ж вона?

З такої відстані поміж двома рядами автомобілів було видно голову Метті. Тоді вона зникла з очей. За мить із місця зрушило синє авто й виїхало за межі кадру.

— Більше нічого немає, — сказав Ларрі. — Вона виходить із будівлі, сідає до свого авто, їде геть. Що б з нею не сталося, то було не на нашій парковці.

Він потягнувся за пультом.

— Чекайте, — втрутилася Ріццолі.

— Що?

— Перемотайте.

— Далеко?

— Секунд на тридцять.

Ларрі натиснув кнопку, цифрові пікселі на моніторі на мить змішалися, тоді знов утворили картинку з припаркованими авто. Метті сіла до свого автомобіля. Ріццолі підвелася, підійшла до монітора й стала вдивлятися в нього, поки вона від’їжджала. У кутку проскочило щось біле, у тому ж напрямку, що й «БМВ» Метті.

— Стоп, — скомандувала Ріццолі. Кадр завмер, вона торкнулася екрана. — Ось. Цей білий фургон.

— Їде паралельно з автівкою жертви, — завважив Фрост.

«Жертва». Він уже припускав, що з Метті сталося найгірше.

— То й що? — спитав Ларрі.

Ріццолі глянула на лікарку.

— Ви не впізнаєте цей транспорт?

Та знизала плечима.

— Не те, щоб я взагалі звертала увагу на автомобілі. Нічого не знаю про марки та моделі.

— Але ви бачили цей білий фургон раніше?

— Не знаю. Мені він схожий на будь-який інший білий фургон.

— Чим він так вас зацікавив? — спитав Ларрі. — Ви ж бачите, вона сіла в своє авто й поїхала собі, безпечно.

— Перемотайте, — наказала Ріццолі.

— Хочете ще раз подивитися?

— Ні. Треба далі назад. — Вона глянула на Фішмен. — Ви сказали, їй було призначено на пів на другу?

— Так.

— Тоді перемотайте до першої години.

Ларрі натиснув кнопку на пульті. Пікселі на моніторі зібгалися, тоді вишикувалися знову. Унизу були цифри 1 : 02.

— Доволі близько, — відзначила детектив. — Запускайте.

На годиннику минали секунди, вони дивилися, як автомобілі приїжджають та зникають з екрана. Бачили жінку, яка витягла з дитячих крісел двох маленьких дітлахів і перетнула майданчик, міцно тримаючи їхні крихітні рученята в своїх.

О 1 : 08 з’явився білий фургон. Повільно проїхав повз ряд автомобілів, тоді зник із кадру.

О 1 : 25 синій «БМВ» Метті Первіс приїхав на стоянку. Ряд машин закривав її від камери, тому спостерігачі бачили тільки її маківку, коли вона вийшла з автомобіля й рушила в напрямку до клініки.

— Це все? — запитав Ларрі.

— Не вимикайте.

— Що ми шукаємо?

Ріццолі відчула, як пришвидшився її пульс.

— Ось, — м’яко сказала вона.

Білий фургон знову з’явився в кадрі. Він повільно їхав поміж рядами автомобілів, тоді спинився між камерою та синім «БМВ».

— Чорт, він усе затулив! — вигукнула вона. — Не видно, що робить водій.

За кілька секунд фургон рушив далі. Вони не побачили ані обличчя водія, ані номерного знака.

— То в чому справа? — запитала Фішмен.

Ріццолі подивилася на Фроста. Тут не потрібні були слова, вони обоє розуміли, що сталося на паркувальному майданчику. «Здута шина. У Терези й Ніккі Веллс теж пробило колесо».

Ось як він їх знаходить. Стоянка жіночої клініки. Вагітні жінки приїздять до лікарів. Різкий удар по шині, і лишається тільки чекати. Вистежити здобич, коли вона поїде зі стоянки. А коли зупиниться — ось ти, зовсім поряд.

Готовий допомогти.

Фрост кермував, а Ріццолі думала про те життя, що згорнулося всередині неї самої. Про те, яка тонка стіна м’язів та шкіри захищала це дитя. Лезо заходить не надто глибоко. Швидкий надріз, униз по животу, від грудини до тазу, не переживаючи про шрами, бо рана ця ніколи не загоїться і турбуватися про материне здоров’я не треба. Вона — просто лушпайка, яку можна викинути, забравши з неї скарб. Детектив притиснула долоні до живота, їй раптом стало млосно від думки про те, що зараз, можливо, доводиться терпіти Метті Первіс. Звісно ж, Метті не радували гротескні картинки, які вона бачила в дзеркалі. Можливо, вона дивилася на розтяжки, які павутинням укривали її живіт, і оплакувала свою втрачену принадність. Горювала, бо чоловік тепер дивився на неї без зацікавлення, без пристрасті. Без любові.

«Чи знала вона, що в Двейна є коханка?»

Ріццолі подивилася на Фроста.

— Йому потрібен посередник.

— Що?

— Коли він отримує новонародженого, що він із ним робить? Мусить принести до посередника. До того, хто влаштує всиновлення, зробить усі папери. І заплатить готівкою.

— Ван Ґейтс.

— Ми знаємо, що принаймні один раз він це вже робив.

— То було сорок років тому.

— І скільки дітей він віддав на всиновлення з того часу? Скільки немовлят отримали родини, котрі могли заплатити? Це має бути прибуткова справа.

«Достатньо для утримання статусної дружини в рожевому спандексі».

— Ван Ґейтс не погодиться на співпрацю.

— Нізащо. Але ми знаємо, що тепер шукати.

— Білий фургон.

Фрост помовчав.

— Знаєш, — сказав він, — якщо фургон таки з’явиться біля його дому, це буде значити, що…

Він не договорив. «Що Метті Первіс уже мертва», — подумала Ріццолі.