Кабульський книгар

Весілля третього сорту

Вечір напередодні великого дня. Кімната роїться людьми. Усі наявні місця в кімнаті зайняті чиїмось жіночим тілом, що жує, танцює або веде балачку. Це вечір хни. Сьогодні як нареченому, так і нареченій розфарбують хною долоні та підошви ніг. Уважається, що помаранчевий орнамент на їхніх руках гарантуватиме щасливе подружнє життя.

Але наречений не є разом з нареченою. Чоловіки бенкетують окремо від жінок. Полишені самі на себе, жінки демонструють нестримну, майже грубу силу. Вони б’ють одна одну по сідницях, щипають за груди й танцюють одна для одної. Руки літають, як змії, стегна немов у арабських танцівниць. Малі дівчата танцюють, ніби вони народилися, щоб спокушати, звиваючись через всю кімнату, кидаючи викличні погляди й піднімаючи брови. Навіть старші баби пробують згадати молодість але зупиняються на півдорозі, до того, як танець закінчується. У цьому все ж є якась давня магія, але сил витримати танець до кінця в них уже нема.

Шакіла сидить на єдиному предметі, що є з меблів у кімнаті — софі, яку занесли з цього приводу. Вона відсторонено спостерігає, адже їй не можна усміхатися або танцювати. Радість образить матір, яку вона покидає, сум — свекруху, до якої вона йде. Вираз обличчя нареченої повинен бути нейтральним. Вона не повинна роздивлятися навсібіч, а має дивитися строго перед собою. Шакіла тріумфує, ніби готувалася до цього вечора все своє життя. Вона сидить прямо, як королева й спокійно розмовляє з тими, хто сідає поруч на софу — честь, яка надається всім по черзі. Рухом одних лише губ вона відповідає на запитання гостя на канапі.

На ній костюм у червоних, зелених, чорних і золотистих кольорах. Виглядає, ніби її загорнули в афганський прапор посипаний золотим пилком. Груди її здіймаються, як вершини гір. Ясно, що бюстгальтер, який вона вибрала на око, добре підійшов. Талія туго стягнена під одягом. На лице вона нанесла товстий шар крему «Perfact», очі обвела чорним, а губи нафарбувала новою червоною помадою. Її вигляд — перфектний. Наречена має виглядати штучно, ніби лялька. Слово, що означає ляльку і наречену одне і те саме — арус.

Цього вечора у ворота входить процесія з тамбуринами, бубнами і ліхтарями. Це жінки з дому Вакіла: його сестри, родички по першій дружині, доньки. Ніч темна, як комин. Плескаючи й пританцьовуючи, жінки співають:

Вакілові жінки чуттєво витанцьовують, обрамлюючи своє тіло й обличчя чадрами та шалями. У кімнаті духота й пахне солодким потом. Усі вікна відчинені навстіж, фіранки гойдаються від вітру, але ніяке весняне свіже повітря не може остудити цих жінок.

Аж коли настає перерва в танцях, вносять наповнені до країв тарелі з пловом. Хто де стояв чи танцював, усідається на підлогу. Тільки найстарші всідаються на подушки попід стінами. Шакілина наймолодша сестра Лейла й молодші кузини розносять їжу, яку приготували у великих казанах у дворі. На підлогу викладають миски з рисом, великими шматками баранини, баклажанами в йогуртовому соусі, лапшою змішаною зі шпинатом і часником, картоплею в папричному соусі. Жінки юрмляться навколо мисок. Правою рукою вони виминають кульки рису і кладуть їх до рота. М’ясо й підливу підбирають великим шматком відламаного хліба, теж тільки правою рукою. Ліва, брудна рука, має залишатися нерухомою. Тепер чути лише звуки, що видають жінки під час їди. Споживання вечері проходить спокійно. Тиша порушується лише тоді, коли припрошують їсти більше. Правилом доброго тону є передати найапетитніший шматочок сусідці.

Коли всі наситилися, може починатися церемонія накладання хни. Усі сили цього вечора вже витрачені. Ніхто більше не танцює. Хтось спить, хтось сидить поряд із Шакілою і спостерігає, як Вакілові сестри втирають болотно-зелену пасту на кисті й стопи нареченої, співаючи при цьому відповідних ритуальних пісень. Руки покриті хною і тепер їх треба закрити. Її майбутні зовиці намотують сувої навколо кожної кисті, щоб утворився візерунок, а зверху обгортають їх якоюсь м’якою тканиною, щоб не забруднити одяг і постільну білизну. Вона роздягається до білизни — довгих білих ситцевих шароварів і довгої сорочки і, кладучи голову на подушку, лягає на килимок у центрі кімнати. Її годують великими шматками м’яса, смаженої печінки та серединками сирої цибулі. Усе дбайливо приготовлено Шакілиними сестрами.

Бібі Гуль уважно за всім спостерігає. Вона дивиться на кожен шматок, що сестри кладуть нареченій до рота. Вона плаче. Тоді кожен починає те саме, але вони запевняють одна одну, що з Шакілою все буде добре.

Після того, як її нагодували, вона присувається ближче до матері, згорнувшись калачиком, як ембріон. Ніколи в житті Шакіла не спала в кімнаті без своєї матері. Це остання ніч у лоні своєї родини. Наступна ніч належить її чоловікові.

Через кілька годин її будять, і сестри розмотують тканину з її рук. Вони зішкрібають хну. На долонях і підошвах ніг утворився орнамент. Шакіла змиває з обличчя вчорашню ляльковість і, як завжди, добре снідає: смажене м’ясо, хліб, солодкий пудинг і чай.

О дев’ятій вона готова до накладання косметики, укладання волосся й чепуріння. Шакіла, наймолодша сестра Лейла, Султанова друга дружина Соня та кузина йдуть гуртом в одну квартиру на Мікрорайоні. Це салон краси. Салон, що існував і за Талібану. Навіть тоді, незважаючи на незаконність, наречені хотіли гламуру. Хотіли наряджатися як пави. Укази Талібану навіть допомагали: заходиш у паранджі, виходиш у паранджі, але під нею нове обличчя.

Перукарка має дзеркало, крісло й полицю, повну пляшечок і тюбиків, яким на вигляд кілька десятків років. На стінах розвішані афіші з зірками індійських фільмів. Красуні з глибокими декольте запобігливо всміхаються до Шакіли, а вона тихо й розслаблено сидить у кріслі.

Мало хто скаже, що Шакіла красуня. У неї груба шкіра й набряклі повіки. Лице широке, могутня щелепа. Але в неї наймиліші серед усіх зуби, блискуче волосся і впевнений погляд. Вона найбагатша на претендентів донька Бібі Гуль.

«Не розумію, чому ти мені так подобаєшся, — говорив їй Вакіл під час вечері в домі Міріам. — Ти навіть не є красивою». Але він сказав це так мило, що Шакіла прийняла це за комплімент.

Тепер вона переживає, чи вдасться їй бути досить красивою. Грайливість зникає: весілля — це смертельно серйозно.

Спочатку беруться за темну копну волосся й накручують його на тоненькі дерев’яні бігуді. Потім за густі брови, що аж сходяться на переніссі — їх вищипують. Це важлива ознака її статусу нареченої, адже незаміжнім не можна вищипувати брови. Шакіла скрикує, перукар смикає. Брови стають прекрасними дугами й Шакіла милується собою в дзеркалі. Якимось чином її обличчя помолодшало.

— Якби ти прийшла раніше, я б відбілила волоски на верхній губі, — каже жінка. Вона показує їй щось дивне. На облупленому тюбику ще видно надпис «Крем-висвітлювач для небажаного волосся». — Але тепер не маємо часу.

Потім вона наносить Шакілі на обличчя «Perfact». Далі використовує тіні для повік важкого бордового й золотистого кольорів, підводить очі чорним олівцем і вибирає темну брунатно-червону помаду.

— Що б я не робила, я ніколи не буду така гарна, як ти, — каже Шакіла своїй молоденькій невістці Соні, Султановій другій дружині. Та усміхається і, зітхаючи, щось бурмоче. Вона натягає через голову світло-блакитну тюлеву сукню.

Тепер після Шакіли Сонина черга бути приведеною в порядок. Шакілі допомагають одягти сукню. Лейла позичила їй свій пояс, широку еластичну стрічку, яка допоможе Шакілі тримати талію. Сукня пронизливого, блискучого салатно-зеленого кольору, з синтетичним мереживом, рюшами й золотим кантом. Сукня повинна бути зеленою — колір щастя та ісламу.

Після того, як одяг припасований і ноги взуті в білі туфлі на височезних каблуках із золотими застібками, перукарка береться розкручувати бігуді. Волосся тепер кучеряве, його закріплюють тугим гребенем на маківці, а чубчик-гривку формують набік у вигляді хвилі, не шкодуючи при цьому лаку для волосся. Далі черга салатно-зеленої фати та наприкінці, як вишеньки на торт — розсипані на волосся небесно-сині з золотим краєм невеликі липучки. У подібному стилі прикрашаються щоки — на кожну наносять три срібні зірочки. Шакіла набуває вигляду індійської кінозірки, що на стіні.

— О, ні. Полотно! Шмат полотна, — раптово кричить наймолодша сестра Лейла. — О, ні.

— О, ні, — викрикує Соня й дивиться на Шакілу, яка навіть не кліпнула.

Лейла зривається й вибігає. На щастя, дім недалеко. Що, якби вони забули про шмат полотна, найважливіший зі всього предмет?

Решта, не зворушені панікою Лейли, залишаються всередині. Усі прикрашають волосся і щоки липучками, а далі хапають паранджі. Шакіла старається припасувати свою, не зруйнувавши зачіски. Вона не натягає її на голову, а ледь накидає поверх кучерів. Це означає, що сітка знаходить не навпроти очей, а ближче до маківки. Соні й кузинам доводиться вести її, як сліпу, униз сходами. Шакіла швидше впаде, ніж вийде на люди без паранджі.

Паранджа була знята (до речі, кучері таки прим’ялися) лише коли вона зайшла у двір до Міріам, де відбувалося весілля. Коли вона з’явилася, гості кинулися до неї. Вакіл ще не прибув. Усе в повному розпалі. Двір кишить людьми. Вони закидають у себе плов, кебаб і тюфтелі. Запрошено сотні родичів. Кухар зі своїм сином ще від світанку січуть, ріжуть і готують. Для весільного частування було закуплено сто п’ятдесят кілограмів рису, п’ятдесят шість кілограмів баранини, чотирнадцять кілограмів телятини, сорок два кілограми картоплі, тридцять кілограмів цибулі, п’ятдесят кілограмів шпинату, тридцять п’ять кілограмів моркви, кілограм часнику, вісім кілограмів ізюму, два кілограми горіхів, тридцять два кілограми олії, чотирнадцять кілограмів цукру, два кілограми борошна, двадцять яєць, кілька різновидів спецій, два кілограми чорного чаю, чотирнадцять кілограмів солодощів і три кілограми карамелі.

Після банкету дехто з чоловіків зникає в сусідньому будинку, де знаходиться наречений. Мають відбутися останні переговори — деталізовані угоди про гроші та зобов’язання на майбутнє. Вакіл має гарантувати певну суму, якщо він без причини розлучиться з Шакілою. Він має обіцяти їй одяг, їжу й дах над головою. Старший брат нареченої Султан виступає від імені Шакіли, і чоловіки з обох родин підписують контракт.

Після досягнення згоди вони полишають сусідський будинок. Шакіла з сестрами знаходиться в будинку Міріам, спостерігаючи за всім цим із-за штори. Поки чоловіки домовляються, вона встигає переодягнутися в білу сукню. На її голову опускають накидку з російським мереживом. Вона чекає, коли до неї підведуть Вакіла й вони зможуть піти разом. Він підходить досить знічений. Вони вітаються, очі опущені, як заведено, і виходять плече в плече, не дивлячись одне на одного. Коли зупиняються, мають наступити ногою на ногу іншого. Хто виграє, той буде босом у подружньому житті. Вакіл виграє, тобто Шакіла дозволяє йому виграти, як і повинно бути. Негарно зазіхати на владу, яка не належить тобі по праву.

У саду виставлено два крісла. Їм треба постаратися сісти одночасно. Якщо наречений усядеться першим, домінувати в родині буде наречена. Вони обоє не хочуть усідатися, поки врешті-решт Султан не обходить їх ззаду й не штовхає обох на крісла одночасно. Навколо плещуть.

Старша Шакілина сестра Фероза накидає покривало на голови молодят і тримає люстерко перед ними. Вони обоє мають в нього подивитися. Згідно з традицією — це момент, коли вони вперше дивляться ввічі одне одному. Вакіл і Шакіла, як і має бути, пильно вдивляються в люстерко, так ніби вони ніколи не бачили одне одного. Фероза тримає Коран у них над головами, а мулла читає благословення. З похиленими головами вони приймають слова Бога.

Тоді приносять і ставлять перед ними таріль із пудингом, зробленим із подрібненого бісквіту, цукру й олії та приправленого кардамоном. Під загальні оплески вони годують одне одного ложкою, а потім так само напоюють. Усе це символізує побажання щасливого життя в шлюбі.

Але не всі захоплені сьорбанням лимонаду.

— Колись ми забавлялися шампанським, — шепоче тітка. Вона пам’ятає ліберальніші часи, коли на весіллях подавали і вино, і шампанське.

— Але ті часи ніколи не повернуться, — зітхає вона. Епоха нейлонових панчіх, західного вбрання, голих рук, як і все, що передувало носінню паранджі, — тепер лише туманні спогади.

— Весілля третього сорту, — стиха кидає позаду найстарший Султанів син Мансур. — Погана їжа, дешевий одяг, тюфтелі з рисом, сорочки та чадри. Коли я одружуватимусь, орендую бальну кімнату в «Інтерконтиненталі». Усі будуть у сучасному одязі й подавати будемо лише найкраще. Імпортні продукти! — наголошує він, і додає: — Тим більше, що я одружусь закордоном.

Весільний бенкет Шакіли та Вакіла проходить у глиняному домі Міріам, у дворі, де нічого не росте. Стіни понівечені слідами куль і знаками від осколків снарядів. Пара позує для фото дивлячись прямо перед собою. Відсутність усмішок і сліди від куль на тлі надають певної трагічності фотографії.

Молодята підходять до весільного торта. Тримають разом ніж і концентруються на розрізанні. Вони пригощають одне одного через напіввідкриті уста, які ніби занадто натягнені, щоб відкрити їх повністю. Повсюди падають крихти.

Після торта — музика й танці. Для багатьох гостей це перше весілля з часу відступу Талібану з Кабулу. Іншими словами, перше весілля з музикою й танцями. Забравши музику, таліби позбавили людей половини радості від весільного застілля. Усі кидаються в танець, крім молодят, що сидять і спостерігають. Уже пізній післяобідній час. Через комендантську годину, весілля влаштовують не у вечірній час, а вдень. Усі мусять бути дома до десятої.

Коли вечоріє, молоде подружжя під ухкання й ревіння залишає вечірку. У машині, прикрашеній стрічками та квітами, вони їдуть у дім Вакіла. Усі, хто зміг протиснутися в машини, приєднуються до кортежу. У машину Вакіла й Шакіли набилося восьмеро людей. В інші ще більше. Вони женуть кабульськими вулицями. У цей час проходить фестиваль з нагоди закінчення посту — еід, тому вулиці міста спорожнілі й автівки ганяють на швидкості дев’яносто кілометрів на годину. Дві машини розбиваються, що трохи розхолоджує святкування, але ніхто серйозно не постраждав. Ці автомобілі з розбитими фарами та пошкодженими шасі відправляються до дому Вакіла. Така поїздка ніби символізує здачу позицій. Шакіла залишає свою родину й приймається в родину свого чоловіка.

Найближчим родичам можна зайти в дім Вакіла, де чекають його сестри з чаєм. З цими жінками Шакіла ділитиме подвір’я. Вони зустрічатимуться біля колонки з водою, де пратимуть одяг і годуватимуть курей. Зашмаркані діти з цікавістю поглядають на жінку, що стане їм матір’ю. Вони ховаються за тітчиними спідницями й захоплено дивляться на сяючу наречену. Музика стихла, тріумфальні вигуки припинилися. Шакіла з гідністю входить у новий дім. Він досить великий, з високими стелями. Як і всі інші будинки в селі, він із глини і має масивні сволоки. Вікна затягнені пластиком. Навіть Вакіл не наважився сподіватися, що бомби більше не падатимуть. Він ще почекає зі зміною поліетиленових щитів.

Усі роззуваються й безшумно проходять через дім. Після дня, проведеного в тісних і з високими каблуками білих туфлях, ноги в Шакіли почервоніли й напухли. Усі гості, тобто найближча родина заходять в спальню. Величезне подвійне ліжко займає практично весь простір. Шакіла із задоволенням дивиться на блискуче, гладке червоне покривало й подушки, які вона купила, та нові червоні штори, які вона сама пошила. Її сестра Маріам прибрала кімнату за день до цього, повісила штори, застелила ліжко й оздобила кімнату весільними декораціями. Сама Шакіла ніколи не була в цьому домі. Відтепер і до кінця її життя це буде її господою.

Під час усієї весільної церемонії ніхто не бачив, щоб молодята усміхалися одне одному. Тепер, у своєму новому домі, Шакіла не може не всміхатися. «Як ти все добре зробила», — каже вона Маріам. Уперше в житті в неї буде своя спальня. Уперше в житті вона спатиме в ліжку. Вона сідає поряд із Вакілом на м’яке покривало.

Залишається остання церемонія. Одна з Вакілових сестер дає Шакілі великий цвях і молоток. Вона знає, що треба робити й тихо підходить до дверей спальні. Шакіла вганяє в них цвях. Коли все зроблено, їй аплодують. Бібі Гуль хлипає. Свою долю вона прибила до цього дому.

Наступного дня перед сніданком Вакілова тітка приходить до Шакілиної матері. У її торбі — шмат тканини, про який Лейла мало не забула. Найважливіша серед усього річ. Вона закривавлена. Бібі Гуль дякує, усміхається й сльози течуть їй по обличчю. Вона поспіхом промовляє молитву. Усі жінки дому збігаються, щоб подивитися й мати демонструє це всім, хто хоче побачити. Навіть маленьким донькам Міріам показують закривавлений шмат полотна.

Якщо б не було крові, до дому повернули б Шакілу, а не шматок тканини.