Кабульський книгар

Самогубство і пісня

В Афганістані табуйоване прагнення жінки кохати. Воно заборонене родовим поняттям честі й муллами. Молоді люди не мають права зустрічатися, закохуватися або вибирати. Кохання має мало спільного з романтикою. Навпаки, кохання можна розглядати, як серйозний злочин, за який карають смертю. Недисциплінованих убивають жорстоко. Страчують лише винного, яким виявляється завжди жінка.

Молоді жінки — це насамперед предмети обміну та продажу. Шлюб — це міжродинний або внутрішньородинний контракт. Рішення ухвалюються відповідно до користі, яку шлюб принесе родові — на почуття рідко коли зважають. Упродовж століть афганки мали миритися з несправедливістю, що чинилася з ними. Але про своє життя жінки розповідали в піснях і поемах. І хоч ці твори не призначені для публікації, їхній лункий розголос шириться в горах і пустелях.

«Вони протестують піснею і самогубством», — написав афганський поет Саїд Багодін Мажрух у передмові до збірки поезій пуштунських жінок. Він зібрав ці поезії з допомогою своєї невістки. Самого Мажруха вбили фундаменталісти в Пешаварі в 1988 році.

Вірші й римовані рядки живуть у популярних приповідках і переходять з вуст в уста біля криниць, по дорозі в поле, біля печі. Вони розповідають про заборонене кохання, і, без винятків, коханою людиною завжди є не той, із ким жінка одружена; у них ідеться про відразу до (часто набагато старшого) чоловіка. Але зазвичай вони також відображають гордість і сміливість. Ці вірші називаються ландаї, що означає «короткий». Це всього лише кілька рядків, коротких і ритмічних, «як крик увігнаного ножа», за висловом Мажруха.

Але жінки в цих віршах також непокірні; вони ризикують своїм життям заради кохання — у суспільстві, де пристрасті заборонені, а покарання безжалісне.

Майже всі «крики» присвячені розчаруванню й непрожитому життю. В одному з віршів героїня звертається до Бога з проханням зробити її в наступному житті краще каменем, аніж жінкою. У жодному із цих ландаїв немає надії — навпаки, панує суцільна безнадія. Жінки не нажилися, не скуштували плодів своєї краси, молодості, утіх кохання.

Вірші також сповнені милозвучності. Із щирою відвертістю жінка прославляє своє тіло, чуттєвість кохання й заборонені плоди — немов хоче шокувати, зачепити чоловічу силу.