Казино «Руаяль»

ГРА ПІД НАЗВОЮ «БАКАРА»

Бонд озирнувся навсебіч, переконуючись, що можливості їх підслухати нема, та й ікру подадуть тільки разом з тостами, які ще смажили.

— Розкажіть, — його очі заблищали.

— Вони схопили третього болгарина на шляху до Парижа. Він їхав у «Сітроені» й дорогою підібрав для прикриття двох англійських туристів. На дорожньому посту під час перевірки настільки погано відповідав французькою, що у нього попросили документи, а він витягнув пістолета і застрелив патрульного. А другому, не знаю як, удалося його затримати і не дати застрелитися. Потім болгарина доправили до Руана і розв’язали язика — гадаю, у звичайному французькому стилі.

Виявилося, що усі троє з одного осередку, із тих, кого засилають у Францію для таких справ — диверсантів, найманих вбивць і тому подібних. Колеги Матіса вже працюють над захопленням решти. Цій трійці пообіцяли два мільйони франків за вашу голову, й агент, який їх інструктував, сказав: якщо вони правильно виконають інструкції, нема жодного ризику, що їх схоплять.

Веспер ковтнула горілки.

— І тут починається найцікавіше. Агент видав їм два футляри для фотоапаратів, які ви помітили. Сказав, що різні кольори полегшать завдання. Пояснив, що у синьому — потужна димова шашка, а в червоному — вибухівка. Коли один з них кине червоний футляр у вас, інший має натиснути кнопку на синьому, і вони удвох під прикриттям диму зможуть відійти непомітно. Насправді димова шашка виявилася вигадкою — просто, аби болгари повірили, що зможуть зникнути. Обидва футляри містили однакову потужну вибухівку. Жодної різниці між вмістом синього та червоного не було. Задум полягав у тому, щоб одночасно знищити і вас, і бомбометальників. Для усунення третього, напевне, був ще якийсь план.

— Продовжуйте, — Бонда захопила винахідливість розробників цієї подвійної операції.

— Отже, болгари, вочевидь, подумали, що план хоча й гарний, але краще не ризикувати і діяти напевне — влаштувати димову завісу, а потім — з-поза густого диму — кидати у вас бомбу. Те, чому ви стали свідком, був саме момент, коли підручний бомбометальника натиснув кнопку на футлярі з нібито димовою шашкою, і, звісно, обидва злетіли у повітря.

Третій болгарин чекав на спільників поза «Сплендідом». Коли побачив, що сталося, вирішив: його люди щось переплутали. Але поліція підібрала деякі фрагменти червоної бомби, яка не розірвалась, і їх йому показали. Коли зрозумів, що їх обдурили і двоє його друзів мали загинути з вами, почав говорити. Гадаю, він усе ще дає покази. Але ніщо не пов’язує болгар із Ле Шифром. Їх найняв посередник, можливо, один з охоронців Ле Шифра, а ім’я Ле Шифра тому болгаринові, який вижив, нічого не каже.

Веспер закінчила розказувати саме того моменту, коли підійшли офіціанти з ікрою, горою гарячих тостів і тарілочками з дрібно нарізаною зеленою цибулею та розтертими яйцями: жовток на одному блюдці, білок — на іншому.

Ікру переклали акуратними гірками їм на тарілки, й обоє мовчки почали їсти.

Нарешті Бонд порушив мовчання.

— Маю визнати, що відчуваю неабияке задоволення, коли вбивці стають трупами замість мене. У цьому випадку вони буквально попались у власну пастку. Матіс, напевно, дуже задоволений результатами роботи: п’ятеро супротивників нейтралізовані за двадцять чотири години, — і він розповів, як вони сплутали карти подружжя Мюнців.

— До речі, — поцікавився Бонд, — а яким чином до цієї справи долучили вас? У якому ви відділі?

— Я — особистий помічник начальника відділу «С», — відповіла Веспер. — Оскільки план розробив він, то забажав, щоб його відділ узяв участь в операції, і попросив дозволу М. скерувати сюди мене. Йшлося про роль зв’язкового, отже, М. погодився, хоча й попередив шефа, що ви розлютитеся, коли дізнаєтеся, що вам нав’язали жінку, — вона зробила паузу, але Бонд промовчав, тож Веспер продовжила: — Я мала зустрітись із Матісом у Парижі, й звідти ми приїхали сюди. Моя подруга працює продавщицею у Діора, і вона якимось чином примудрилася позичити мені ці речі та сукню, в якій я була зранку, інакше не змогла би змагатись із цією публікою, — дівчина обвела рукою залу.

На роботі мені усі страшенно заздрили, хоча й не знали, в чому саме полягатиме завдання. Було лише відомо, що доведеться працювати з кимось із «подвійних нулів». Звісно, вас вважають нашими героями. Мені це лестило.

Бонд насупився.

— Отримати «подвійний нуль» не так уже й важко, якщо готовий убивати людей, — сказав. — У цьому й полягає значення таких цифр, і тут нема чим хизуватися. Свої горезвісні нулі я отримав в обмін на життя японського дешифрувальника в Нью-Йорку та норвезького подвійного агента у Стокгольмі. Можливо, вони були цілком нормальними людьми. Просто їх закрутило у світовій круговерті, як того югослава, котрого прибрав Тіто[110]. Це — суперечлива професія, але якщо взявся за

справу, доводиться виконувати накази. Як вам терте яйце з ікрою?

— Фантастичне поєднання, — відповіла Веспер. — Усе мені сподобалося. Мені майже соромно... — дівчина осіклася, побачивши холодний погляд Бонда.

— Якби не завдання, ми б не зустрілися, — мовив той.

Раптом Бонд пожалкував про приятельську близькість цих вечері й розмови. Відчув, що наговорив зайвого і що суто ділові стосунки починають перетворюватися на дещо більше.

— Давайте обговоримо план дій, — мовив сухо, переходячи до справи. — Я спробую пояснити, що збираюся робити, і тоді з’ясуємо, чим ви зможете мені допомогти. Боюся, роботи для вас небагато, — додав. — Двома словами справа ось у чому.

Бонд обмалював Веспер план операції, перелічивши різноманітні варіанти розвитку подій.

Метрдотель простежив за переміною страв, і коли обоє насолодилися смаком їжі, Бонд продовжив.

Дівчина слухала з холодним обличчям і стриманою покірністю, хоча й уважно. Її дуже зачепила раптова різкість Бонда, і вона докоряла собі, що мала б серйозніше прислухатися до наставлянь шефа.

«Він відданий справі, — сказав начальник відділу «С», ознайомлюючи її із завданням. — Не думайте, що це стане розважальною прогулянкою. Бонд не думає ні про що інше, крім дорученої справи, і під час роботи зосереджений тільки на ній. Проте він професіонал, яких мало, і поруч з ним ви не гаятимете часу. Бонд привабливий, але навіть не мрійте закохатися. Не думаю, що він щедрий на почуття. В будь-якому разі зичу вам удачі, й бережіть себе».

У цьому відчувався певний виклик, і вона приємно здивувалася, коли зрозуміла, що приваблює та цікавить Бонда — так підказала інтуїція. Раптом опісля натяку на те, що їм добре удвох, натяку, котрий промайнув у початкових словах звичайної світської фрази, він наїжачився і замкнувся в собі, відсахнувся, немов теплі людські стосунки для нього гірше отрути. Веспер відчула себе ураженою і не знала, як поводитися далі. Дівчина подумки знизала плечима і зосередилася на тому, що казав Бонд. Більше вона такої помилки не допустить.

— ...і головне — сподіватися, що вдача усміхнеться мені, а від нього відвернеться.

Бонд пояснював правили гри в бакара.

— Ця гра схожа на будь-які інші азартні ігри. Шанси банкомета і гравця більш-менш рівні. Тільки якщо гра розгорнеться проти одного з них, можна буде «зірвати банк» чи розорити гравців.

Сьогодні Ле Шифр, як нам стало відомо, викупив місце банкомета в єгипетського синдикату, що тримає тут столи з високими ставками. Він виклав за це мільйон франків, отже, його капітал зменшився до двадцяти чотирьох мільйонів. У моєму розпорядженні приблизно така сама сума. Загалом гравців, думаю, буде з десятеро.

За столом гравці розсаджуються у формі квасолини.

Зазвичай стіл розділяють на дві частини. Банкомет веде дві гри одночасно — по одній на ліву і праву половини. У такій грі банкомет може виграти за допомогою складних підрахунків, граючи на одній половині стола проти іншої. Але в «Руаялі» гравців у бакара небагато, і Ле Шифр спробує випробувати удачу проти гравців тільки на одній половині. Такі партії рідкісні, оскільки шанси банкомета в цьому випадку невисокі, але все ж вони на його користь, і звісно, він встановлює розмір ставки.

Отже, банкомет сидить по центру стола поруч із круп’є, який збирає карти та оголошує величину кожного банку, a chef de partie виступає у ролі арбітра. Я спробую сісти напроти Ле Шифра. Попереду нього стоятиме «сабо»[111] зі шістьома добре перетасованими колодами. Будь-які маніпуляції зі «сабо» неможливі. Круп’є тасує карти, потім один із гравців знімає колоду і на очах усього столу кладе її назад у «сабо». Ми перевірили персонал казино — усі абсолютно чесні. Є потенційний варіант із крапленими картами, але це означає змову, принаймні з круп’є. В будь-якому разі ми стежитимемо і за цим.

Відпивши шампанського, Бонд продовжив.

— Гра відбуватиметься таким чином. Банкомет оголошує відкриття банку з п’ятистами тисячами франків, тобто приблизно з п’ятистами фунтів. Кожне місце пронумероване, нумерація починається праворуч від банко-мета, і гравець поруч з ним чи гравець номер один може або прийняти ставку і виставити свої гроші на стіл, або спасувати, якщо сума для нього зависока чи він просто відмовляється робити хід. Тоді право прийняти ставку або спасувати переходить до другого номера, далі — до третього і так далі. Якщо жоден із гравців ставку не приймає, її пропонують усьому столу, охоплюючи іноді й глядачів, поки не набереться п’ятсот тисяч.

Це невелика ставка, і її приймуть швидко, але коли дійде до мільйона чи двох, буває важко знайти отримувача-понтера або групу понтерів, якщо банкомету щастить. У такі моменти я спробую прийняти ставку і вступити в гру. Проте атакуватиму банк Ле Шифра за будь-якої нагоди доти, доки не зроблю банкрутом його чи не збанкрутую сам. На це піде якийсь час, але врешті-решт хтось із нас здолає один одного — незважаючи на інших гравців, які, звісно, також мають змогу зробити мого супротивника багатшим чи біднішим.

У нього як у банкомета є певна перевага в грі, але, навіть знаючи мою мету, він може лише припустити, який капітал у мене в розпорядженні, й це діятиме йому на нерви. Тож, гадаю, ми будемо в однакових умовах.

Бонд перервався, коли принесли суниці й авокадо.

Деякий час вони мовчали, а потім, коли подавали каву, просто балакали. Обоє курили, відмовившись від коньяку та лікеру. Під кінець вечері Бонд вирішив пояснити механіку гри.

— Правила доволі прості, — сказав. — Ви одразу все зрозумієте, якщо хоч раз грали в «двадцять одне», де мета — набрати суму очок, якнайближчу до двадцяти одного. В бакара я беру собі дві карти і банкомет бере дві. Якщо жоден із нас не виграє одразу, ми беремо ще по карті. Мета гри — маючи на руках дві чи три карти, набрати дев’ять очок або число, максимально наближене до дев’яти. Картинки та десятки варті нуль очок; туз дає одне очко, усі інші карти йдуть за номіналом. У сумі очок враховують лише останню цифру. Отже, дев’ять плюс сім дають шість очок, а не шістнадцять. Виграє той, хто набере суму, найближчу до дев’яти. Якщо нічия — гра починається спочатку.

Веспер слухала уважно, від неї не сховався пристрасний вираз обличчя Бонда, хоча він розповідав про гру.

— Якщо банкомет, — продовжив Бонд, — здав мені дві карти, які в сумі склали вісім чи дев’ять — так звана «натуральна» комбінація, — я розкриваю карти і виграю, за умови, якщо він не набрав стільки або більше. Якщо я не набрав натуральної комбінації, то можу запинитися на семи чи шести; можу попросити карту, якщо у мене п’ять, і однозначно прикуплю третю карту, коли маю менше п’яти. П’ятірка — поворотний пункт у грі. При п’яти очках шанси покращити свою руку чи погіршити її — рівнозначні.

Банкомет має право заглянути у свої карти, тільки якщо я попрошу карту чи постукаю пальцем по столу, що означає: я зупиняюсь. Якщо у нього натуральна комбінація, він розкриває карти та виграє. В іншому випадку він опиняється перед тією ж дилемою, що я. Однак мої дії можуть допомогти йому прийняти рішення брати чи ні третю карту. Якщо я зупинився, логічно припустити, що у мене на руках п’ять, шість або сім; якщо беру карту, він знатиме, що у мене менше шести і я сподіваюсь поліпшити свою руку. А ця карта здається відкритою. Побачивши її номінал та підрахувавши шанси, банкомет розуміє, брати йому прикуп чи зупинитися.

Отже, деяка перевага на його боці. У нього завжди є маленька підказка щодо того, брати чи не брати прикуп. Але в цій грі є проблемна комбінація — брати чи зупинитися на п’яти, і як вчинить в аналогічному випадку ваш супротивник? Деякі гравці завжди беруть, інші — завжди зупиняються. Я прислуховуюся до інтуїції.

— Але врешті-решт, — Бонд загасив сигарету і подав знак, щоби принесли рахунок, — усе вирішує вісімка та дев’ятка на першій здачі, тож треба лише, щоб вони частіше йшли до мене, а не до супротивника.