Казино «Руаяль»

ВЕСПЕР

Наступного дня Бонд попрохав, щоб його провідала Веспер. Раніше бажання бачити її не виникало. Казали, що вона щоденно навідується до лікарні та розпитує про його стан, передавали від неї і квіти. Бонд квітів не любив, тож попросив сиділку віддавати їх іншим пацієнтам. Після другого випадку букетів більше не приносили. Бонд не намагався образити Веспер, просто терпіти не міг жіночі атрибути довкола себе. Йому здавалося, що квіти потребували взаємної подяки тому чи тій, хто їх подарував, або натякали на деяку симпатію та ніжність, і Джеймса це втомлювало. Він ненавидів телячі ніжності, від них у нього починався приступ клаустрофобії.

Сама думка, що доведеться пояснювати все це Веспер, засмучувала, як бентежила необхідність поставити кілька запитань щодо останніх подій, котрі його насправді турбували. Її відповіді вочевидь виставлять її дурепою. Але він мав надати М. повний звіт про операцію, в якому не бажав виставляти Веспер у поганому світлі. Це могло позбавити її роботи.

Проте, мав визнати Бонд, він сам уникав відповіді на найболючіше питання.

Лікар не раз обговорював із Джеймсом поранення. І щоразу наголошував, що ніяких наслідків для здоров’я жорстока екзекуція не матиме. Він обіцяв, що здоров’я Бонда відновиться повністю і жодна функція організму не буде порушена. Однак власні спостереження та відчуття не надавали оптимізму. Синці й набряки нестерпно боліли, тільки-но закінчувалася дія знеболювальних. Але найбільше постраждав його гонор. Година в кімнаті з Ле Шифром змусила повірити у неминучість власної імпотенції. Це залишило глибоку рану в душі, яку не могли загоїти лікарі.

Від того дня, коли Бонд уперше зустрів Веспер у барі «Ермітаж», вона викликала бажання, приваблювала його і, якби тоді, в нічному клубі, події розвивалися за іншим сценарієм, якби Веспер зробила крок назустріч, не було б викрадення, а вечір вони б закінчили в одному ліжку. Навіть згодом, у «Сітроені», дорогою до вілли, коли, Бог свідок, у нього і без неї турбот вистачало, її непристойна нагота викликала сильне сексуальне бажання.

Тепер, коли Бонд міг побачити її знову, йому стало страшно. Страшно, що його тіло та душа не відгукнуться на її чуттєву красоту. Страшно, що не відчує пробудження бажання близькості й кров не заграє у жилах. Він розцінював цю першу після викрадення зустріч як свого роду тест, відповіді на який намагався уникнути. Оце була істинна причина, чому він вирішив почекати й відтягнув їхню зустріч на тиждень. Бажав би відтермінувати її ще, але треба писати звіт про операцію, і тепер будь-якого дня з Лондона мав прибути емісар, щоб отримати повну картину з усіма подробицями, отже, нинішній день був нічим не кращим за завтрашній, і якщо Бонду судиться дізнатися найгірше, час нічого не змінить.

На восьмий день він нарешті виказав бажання побачити Веспер, коли, прокинувшись зранку, відчув себе посвіжілим та відпочилим.

Невідомо чому Джеймс очікував побачити дівчину блідою та хворобливою після випробувань, що випали на її долю. І зовсім не сподівався побачити високу засмаглу красуню в кремовій шовковій сукні з чорним поясом, яка весело упурхнула в кімнату, чарівно усміхаючись.

— Боже правий, Веспер! — мовив Бонд та незграбно помахав рукою. — Виглядаєте ви абсолютно приголомшливо. Пригоди вам на користь. Звідки такий розкішний загар?

— Відчуваю страшенну вину, — відповіла дівчина, підсідаючи поруч, — але поки ви лежали тут, я щодня ходила на пляж. Лікар прописав сонячні ванни, і мій бос не заперечив, отже, я подумала: якщо сидітиму цілими днями в номері, вам це не допоможе. Тож знайшла прекрасний пляж, беру зі собою ланч та книгу і не повертаюсь в місто до вечора. У тому напрямку курсує автобус, ще трохи по дюнах — і ви на місці. Намагаюся не звертати уваги на той факт, що це по дорозі на ту віллу, — її голос затремтів.

При згадуванні інциденту очі Бонда спалахнули.

Дівчина хоробро продовжила, незважаючи на відсутність реакції з його боку.

— Лікар вважає, що скоро вам дозволять встати. Я подумала... я подумала, можливо, згодом ми могли б з’їздити туди разом. Лікар каже, що морські купання будуть вам на користь.

Бонд хмикнув.

— Тільки Богові відомо, коли я знову зможу купатися, — сказав. — Лікар верзе нісенітниці. Та й коли дійде до такого черга, мені краще робити це наодинці. Не хочу нікого жахати. Не кажучи про все інше, — він кинув красномовний погляд на простирадло. — Моє тіло — мішанина синців та порізів. А ви розважайтеся, нема потреби себе обмежувати.

Веспер уразили несправедливість та гіркота його слів.

— Вибачте, — пробурмотіла вона. — Я просто думала. .. Я намагалась... — її очі налилися сльозами. Вона глитнула. — Я просто хотіла... вас підтримати.

Її голос зірвався. Вона жалібно подивилася на Бонда, а коли побачила в його очах лише осуд, не витримала, затулила обличчя руками і розридалася.

— Вибачте, — мовила приглушено голосом. — Мені дуже шкода, — однією рукою вона намацала в сумочці носовичок. — Це моя вина, — вона приклала хусточку до очей, — я розумію...

Нарешті Бонд зласкавився. Він витягнув з-під простирадла забинтовану руку і поклав на коліно дівчини.

— Усе гаразд, Веспер. Прошу вибачити, я повівся грубо. Це від заздрощів, що ви ніжитеся на сонечку, а я прикутий до ліжка. Тільки-но здоров’я поліпшиться, обов’язково поїдемо з вами на той пляж. Ви праві, саме це мені й потрібно. Буде чудово опинитися на свободі.

Веспер вдячно потиснула йому руку, піднялася та підійшла до вікна. З хвилину приводила себе до ладу, потім повернулася до ліжка.

Бонд з ніжністю дивився на неї. Як усі суворі, загартовані життям чоловіки, він був схильний до сантиментів. До того ж Веспер дуже вродлива і його приваблювала. Він вирішив не травмувати її запитаннями.

Джеймс пригостив дівчину сигаретою, і деякий час вони базікали про візит начальника підрозділу «С» та про реакцію Лондона на розгром Ле Шифра.

Із її слів Бонд зрозумів, що кінцева мета операції досягнута блискавично. Цю історію в подробицях смакували в усьому світі, а журналісти провідних англійських і американських газет ринули до Руаяля у спробі розшукати ямайського мільйонера, який розорив Ле Шифра за картярським столом. Вони вийшли на Веспер, але вона скерувала їх хибним шляхом. За її словами, Бонд сказав, що збирається в Канни та Монте-Карло спробувати й там щастя. Погоня перемістилася на південь Франції. Матіс за допомогою поліції позамітав усі сліди, і газетярам не лишилося нічого іншого, як зосередитися на страсбурзьких аспектах розтрати й паніці у лавах французьких комуністів.

— До речі, Веспер, — сказав Бонд через деякий час, — що саме сталося, коли ви залишили мене у нічному клубі? Я бачив лише момент викрадення.

І він кількома словами переказав їй сцену біля казино.

— Напевне, я просто розгубилася, — винувато відповіла Веспер, відводячи очі. — Не побачивши Матіса у вестибюлі, вийшла на ґанок, і портьє запитав, чи я, бува, не міс Лінд, а тоді сказав, що чоловік, який надіслав записку, чекає на мене в машині біля сходів. Мене це чомусь не здивувало. Ми з Матісом були знайомі лише кілька днів, і я не знала, як він працює, отже, просто підійшла до авто. Воно стояло праворуч у затінку. Тільки-но наблизилася, Ле Шифр зі своїми поплічниками вискочили з-за сусідніх машин і задерли сукню мені на голову.

Веспер зашарілася.

— Прийом нібито дитячий, — вона кинула винуватий погляд на Бонда, — але страшенно ефективний. Одразу стаєш безпорадною полонянкою і, хоча я кричала, не думаю, що мене почули. Звісно, я брикалась із усіх сил, але даремно, бо нічого крізь тканину не бачила, а руками допомогти не могла. Немов зв’язане курча. Мене підхопили і засунули на заднє сидіння. Я пручалась як могла, і коли машина рушила, вони намагалися зав’язати вузол на сукні над головою, тоді я вивільнила руку і викинула сумочку через вікно. Сподіваюся, це допомогло.

Бонд кивнув.

— Я діяла інстинктивно. Подумала, що ви не знатимете, що трапилось, і мені стало страшно. Тож зробила перше, що спало на думку.

Бонд розумів, що метою зловмисників був саме він, і якщо б Веспер не викинула у вікно сумочку, це зробив би Ле Шифр, як тільки він вийшов на сходи.

— Звісно, це допомогло, — відгукнувся Джеймс, — але чому не подали жодного знаку, коли після аварії мене захопили і кинули в машину, а я з вами заговорив? Я дуже хвилювався. Подумав, що вас оглушили.

— Здається, я знепритомніла, — пояснила Веспер. — Від нестачі повітря зомліла, а коли отямилася, вони прорізали дірку в сукні. Я була напівнепритомна і погано пам'ятаю, як опинилася на віллі. Тільки коли ви кинулися до мене по коридору, зрозуміла, що вас також схопили.

— Вони вас не скривдили? — запитав Бонд. — Чи, може, чіплялися, поки мене катували?

— Ні, — заперечила Веспер. — Вони кинули мене на крісло. Пили і грали в карти — здається у «белот» — а потім заснули. Гадаю, саме тому агентові СМЕРШу і вдалось з ними розправитися. Вони зв’язали мені ноги і посадили в крісло обличчям до стіни. Я не бачила, хто то був, але чула дивні звуки. Думаю, завдяки їм і опам’яталася. Почула, наче тіло падає з крісла на підлогу, кроки, що віддалялися, клацання дверей. Далі — нічого, поки за кілька годин у будинок не увірвалися поліцейські з Матісом. Я майже увесь час була немов у напівсні. Не знала, що вони роблять із вами, — її голос затремтів, — хоча одного разу мені здалося, що чула крик. Немов здалеку. Думаю, то був крик. Але тоді вважала, що то галюцинації.

— Боюся, то була не галюцинація, — відгукнувся Бонд. Веспер торкнулася його руки. Її очі були повні сліз.

— Це жахливо, — мовила. — Те, що вони накоїли з вами. Це моя вина. Якби я тільки... — вона закрила обличчя руками.

— Усе нормально, — заспокоїв її Бонд. — Нічого плакати над розлитим молоком. Усе закінчилось, і, слава Богу, вас не скривдили, — він поплескав дівчину по коліну. — Вони збиралися зайнятися вами, тільки-но впораються зі мною. Нам є за що подякувати СМЕРШу. Гаразд, забудьмо про це! Вашої вини тут точно нема. Будь-хто спіймався б на ту вудочку. Усе в минулому, — додав уже весело.

Веспер вдячно глянула на нього крізь сльози.

— Обіцяєте? — спитала. — Я думала, ви ніколи мені не вибачите. Я... я спробую загладити вину. Ще не знаю як...

«Загладити вину?» — повторив Бонд про себе і поглянув на неї. Вона усміхнулась, і Бонд усміхнувся у відповідь.

— Стережіться! — віджартувався. — Можу спіймати вас на слові.

Дівчина пильно подивилась йому в очі й нічого не сказала, але Бонд зрозумів, що недоговорений виклик прийнятий. Вона потиснула йому руку і підвелася.

— Домовилися, — сказала.

Цього разу вони обоє розуміли, про що йдеться.

Веспер узяла з ліжка свою сумочку і підійшла до дверей.

— Можна провідати вас завтра? — запитала серйозним тоном.

— Будь ласка, Веспер, — відгукнувся Бонд. — Мені приємно. А поки вивчайте місцевість. Буду мріяти про те, чим ми займемося, коли одужаю. Згодні?

Із секунду вони вдивлялись одне в одного. Потім дівчина вийшла і зачинила за собою двері. Бонд прислухався до її кроків, поки вони не ущухли.