Казино «Руаяль»

МОМЕНТ ІСТИНИ

Ле Шифр із зацікавленням подивився на нього; великі, на викоті очі додавали вигляду француза лялькової апатичності.

Його рука повільно сповзла зі столу і ковзнула в кишеню смокінга, коли ж витягнув, у ній був металевий циліндр. Ле Шифр відкрутив кришечку і з недоречною ретельністю встромив по черзі горлечко циліндра в кожну ніздрю, з насолодою втягуючи пари бензедрину.

Не кваплячись, він сховав інгалятор у кишеню, простягнув руку і звичним рухом трусонув «сабо».

Упродовж цієї образливої пантоміми Бонд холоднокровно тримав погляд банкомета, ретельно вивчаючи широке бліде обличчя, увінчане йоржиком рудувато-каштанового волосся, вологі червоні губи без натяку на посмішку, широкі плечі, на яких, мов на шафі, висів величезний смокінг. Але під лискучими атласними лацканами приховувався торс Мінотавра, густо вкритий волоссям, який здіймався над трав’яно-зеленим сукном грального поля.

Бонд витягнув з кишені пачку банкнот і, не рахуючи, кинув її на стіл. Якщо програє, круп’є візьме стільки, скільки потрібно, і цим невимушеним жестом Бонд давав зрозуміти, що програвати не збирається, а пред’явлені гроші — невелика частина тих, що він має у розпорядженні.

Інші гравці відчули напруження між цими двома, і коли Ле Шифр витягнув чотири карти зі «сабо», за столом запанувала повна тиша.

Круп’є кінчиком лопатки посунув до Бонда його карти. Той, не зводячи очей із Ле Шифра, витягнув на кілька дюймів праву руку, мигцем глянув у карти, байдуже подивився на супротивника і зневажливим жестом перекинув карти лицем догори.

Четвірка та п’ятірка — непереможна дев’ятка.

Столом прокотився заздрісний подих, і учасники, які сиділи ліворуч він Бонда, обмінялися тужливими поглядами, відчайдушно шкодуючи, що не вони прийняли ставку у два мільйони франків.

Ледь помітно знизавши плечима, Ле Шифр повільно перегорнув обидві свої карти і відкинув їх убік. Два непотрібні валети.

— Le baccarat, — співуче вимовив круп’є, підсовуючи до Бонда лопаткою купку жетонів.

Бонд поклав їх у праву кишеню смокінга, разом із пачкою грошей, що так і не знадобилася. Його обличчя не виказувало жодних емоцій, але він радів неочікуваному успіху в першому ж раунді, а також початку мовчазного зіткнення.

Жінка ліворуч — американка місіс Дюпон — повернулася до нього, криво посміхаючись.

— Треба було випередити вас, — сказала вона. — Як тільки здали карти, я вже кусала лікті.

— Гра тільки почалася, — мовив Бонд. — Можливо, спасувавши наступного разу, ви будете праві.

Містер Дюпон, який сидів поруч із дружиною з іншого боку, нахилився до Бонда і філософськи зауважив:

— Якби щоразу щастило комусь одному, ми б тут не сиділи.

— Я б не відмовилася, — розсміялася його дружина. — Ти ж не думаєш, що я граю заради власного задоволення.

Гра рушила далі. Бонд зиркнув на глядачів, які зібралися біля огорожі. Він одразу помітив охоронців Ле Шифра. Вони зайняли місця по боках від хазяїна. Обидва виглядали респектабельно, але трималися недостатньо відсторонено, щоб залишатися непомітними.

Той, який стояв праворуч від Ле Шифра, був високим, і смокінг надавав йому похоронного вигляду. Обличчя землисто-сірого відтінку, а очі блищали та бігали, немов у змовника. Його довге тіло безупинно рухалося, руки тривожно полірували латунне поруччя. Бонд припустив, що такий має вбивати без зайвих питань і з усіх способів віддає перевагу напевне удушенню. В нього було дещо від Ленні з роману «Про мишей та людей»[123], з тією різницею, що у цього жорстокість ґрунтувалася не на інфантилізмі, а на наркотиках. Марихуана, визначив Бонд.

Інший — коротун, смуглявий із пласкою головою, покритою густо набриоліненим волоссям, — нагадував корсиканського крамаря. Він був, мабуть, кульгавим: перед ним на поруччі висіла масивна бамбукова тростина з гумовою п’яткою. Цей охоронець мав отримати спеціальний дозвіл, — подумав Бонд, знаючи, що для запобігання насильству будь-які палиці й тростини у гральних залах заборонені. Він виглядав випещеним та відгодованим. Рот тримав напіввідкритим, оголюючи гнилі зуби. Густі чорні вуса, тильна сторона долонь, покладених на поруччя, поросла теж чорними волосками. Вочевидь така сама рослинність покривала більшу частину його кремезного тіла. Без одягу, подумав Бонд, у нього напевне зовсім непристойний вигляд.

Гра тривала без несподіванок, шальки терезів не схилялися на користь жодного. Третя партія в «залізці» й бакара — свого роду звуковий бар’єр. Удача може залишити гравця першого та другого разу, але якщо не пощастило тричі — це повне фіаско. Він укотре опиняється на землі. Зараз була саме така ситуація. Ні банкомету, ні будь-кому з гравців не посміхалась удача. Однак потроху, невблаганно гроші текли до банку, становлячи сукупно вже близько десяти мільйонів франків. Бонд не мав і гадки щодо того, скільки Ле Шифру вдалося виграти за два останні дні. Можливо, мільйонів п’ять, отже, капітал банкомета навряд чи перевищував двадцять мільйонів.

Насправді, сьогодні вдень Ле Шифр сильно програвся, і тепер у нього залишилося тільки десять мільйонів.

Бонд, з іншого боку, до першої години ночі виграв чотири мільйони, і зараз його капітал становив двадцять вісім мільйонів.

Будучи задоволеним перебігом гри, він, проте, не розслаблявся. Ле Шифр не виказував жодних емоцій. Він продовжував грати, як автомат, мовчазно, лише зрідка тихо віддавав круп’є розпорядження щодо ставки при відкритті нового банку.

За межами великого столу, де панувала напружена тиша, атмосфера величезного залу була куди гучнішою: з інших столів, де грали в «залізку», рулетку й «тридцять-сорок», линув гомін, який переривали гучні оголошення круп’є і раптові вибухи сміху чи збуджені вигуки розчарування.

У глибині, за кулісами невблаганно відраховував свій відсоток з кожного повороту рулетки, з кожної покладеної карти невидимий метроном казино — товстосум-ненажера із «зеро» замість серця.

Годинник Джеймса Бонда показав десять на другу, коли хід гри за великим столом круто переломився.

Греку на першому номері, як і раніше, не щастило. Він програв півмільйона при першій роздачі та стільки ж при другій. Третього разу він спасував, коли в банку було два мільйони. Другий номер — Кармель Дилейн — ставку також не підтримала, як і леді Денверс на номері три.

Дюпони переглянулися.

— Приймаю, — мовила місіс Дюпон й одразу ж програла «натуральній» комбінації банкомета, в якого виявилося вісім очок.

— Un banco de quatre millions[124], — проголосив круп’є.

— Банко, — мовив Бонд, відсовуючи від себе пачку банкнот.

Він втупився в очі Ле Шифра. Тоді кинув оком у свої дві карти і коротко мовив:

— Ні.

Бонд мав на руках п’ятірку. Ситуація була загрозливою.

Ле Шифр перегорнув карти — валет і четвірка. Ляснувши долонею по «сабо», витягнув трійку.

— Cept a la banque, — оголосив круп’є. — Et cinq[125], — додав, відкриваючи карти Бонда. Підсунув до себе пачку банкнот, відлічив чотири мільйони, а решту повернув Бонду. — Un banco de huit millions[126].

— Suivi, — мовив Бонд.

І знову програв «натуральній» дев’ятці.

За дві партії він програв дванадцять мільйонів. Тепер у його розпорядженні залишилося шістнадцять мільйонів франків — саме стільки, скільки було треба поставити на кін у наступному раунді.

Раптом Бонд відчув, як спітніли долоні. Капітал танув, як сніг на сонці. З підкресленою обачністю гравця, якому нарешті посміхнулася доля, Ле Шифр легко барабанив по столу пальцями правої руки. Бонд заглянув у супротивникові очі кольору мокрого базальту, в яких застигло насмішливе запитання: «Бажаєте, щоб вас обідрали за повною програмою?»

— Suivi, — тихо мовив Бонд.

Із правої кишені він витягнув банкноти, що там лишалися, разом із жетонами, а з лівої — пачку грошей і поклав перед собою. Жодним рухом він не видав, що це — його остання ставка.

У роті стало сухо, як у пустелі. Підвівши очі, він на місці охоронця з тростиною побачив Веспер із Феліксом Лейтером. Бонд не помітив, коли вони зайшли. Лейтер виглядав трохи схвильованим, але дівчина підбадьорливо посміхалася.

Позаду почулося легке постукування по поруччю. Він обернувся, щоб побачити гнилі зуби під чорними вусами.

— Le jeu est fait[127], — сказав круп’є, і дві карти ковзнули до Бонда по зеленому сукну, яке вже не було таким гладким, а стало шерехатим, майже кудлатим, задушливим, неприродно-салатовим, як молода трава на свіжій могилці.

Світло з-під забраних під атласні абажури світильників, яке напочатку здавалося таким затишним, тепер зробило руки Бонда мертвотно-блідими, коли він при-підняв карти. Потім подивився ще раз.

Гірше бути не могло: король чирв і туз. Туз пік. Туз косився на нього, як павук «чорна удова».

— Карту, — мовив Бонд голосом, позбавленим емоцій.

Ле Шифр відкрив свої дві карти. Він мав даму та чорну п’ятірку. Зиркнувши на Бонда, витягнув із «сабо» товстим вказівним пальцем ще одну карту. Стіл завмер. Він перевернув карту і кинув її на сукно. Круп’є ретельно підчепив її лопаткою і передав Бонду. Карта була гарна, п’ятірка чирв, але Бонду червоне серце нагадало відбиток скривавленого пальця. Тепер він мав шість, а Ле Шифр — п’ять, але банкомет з п’ятьма очками міг і був зобов’язаний узяти іншу карту, щоби спробувати поліпшити свій стан за допомогою туза, двійки, трійки чи четвірки. Усі інші витягнуті карти означали програш.

Шанси були на боці Бонда, і тепер Ле Шифр невідривно дивився йому в очі. Мигцем глянувши у карту, він кинув її лицем догори.

Нею виявилася найкраща з можливих — четвірка, що давала в сумі дев’ять очок. Він виграв, причому цілком та повністю.

Бонд був звалений та вительбушений.