Казино «Руаяль»

СМЕРТОНОСНИЙ СТВОЛ

Приголомшений програшем, Бонд сидів нерухомо. Він відкрив свій великий чорний портсигар і витягнув сигарету. Клацнув, розкривши дрібненькі щелепи «ронсона», запалив і поклав запальничку на стіл. Глибоко затягнувся, з ледь чутним присвистом випустив дим крізь зуби.

Що тепер? Повернутися до готелю і залягти у ліжко, щоб не бачити співчутливих поглядів Матіса, Лейтера та Веспер? Зателефонувати до Лондона, а завтра летіти додому, взяти таксі до Рідженс-парку, піднятися сходами, пройти коридором і наштовхнутися на крижаний погляд М. по той бік столу, його облудливе співчуття, його «пощастить іншим разом», якого, звісно, ніколи не буде — ні разу, ні шансу, як сьогодні.

Він оглянув стіл, підняв очі на глядачів. Мало хто дивився на нього. Усі спостерігали, як круп’є відлічує гроші та збирає фішки в акуратні стоси перед банкометом. Вони жадали дочекатися, чи хтось кине виклик негаданій низці везіння — величезному банку з тридцятьма двома мільйонами франків.

Лейтер щез, напевне не бажаючи дивитися Бонду в очі після розгромного програшу. Тільки Веспер виглядала на диво спокійною та підбадьорливо посміхалась. Але вона нічого не розуміє у грі, подумав Бонд. Лейтер навіть не здогадується про прикрість поразки, що його спіткала.

До Бонда наблизився служник, зупинився, нахилився і поклав на стіл поруч з ним важезний конверт, товстий, як словник. Промимривши щось із приводу каси, відійшов.

Серце Бонда забилося сильніше. Він узяв важкий конверт без жодних написів, поклав на коліна під столом і відкрив нігтем великого пальця, наразі помітивши, що клей навіть не засохнув.

Усе ще не вірячи своїм очам, хоча й розуміючи, що це правда, він намацав товсті пачки банкнот. Обережно переклав їх до кишень; у руках залишився аркушик паперу, прикріплений до верхньої пачки. Бонд крадькома розгорнув його під столом. Там був лише один рядок, написаний чорнилом. «Допомога за планом Маршалла[128]. Тридцять два мільйони франків. З найкращими побажаннями від США».

Бонд глитнув. Піднявши голову, подивився на Веспер. Фелікс Лейтер стояв поруч з дівчиною і посміхався. Бонд посміхнувся у відповідь та підняв руку на знак подяки. Потім спробував остаточно заспокоїтись і стерти з пам’яті усі сліди відчуття безвиході, яке засмоктало його кілька хвилин тому. Це було відтермінування, але тимчасове. Чудес більше не буде. Цього разу він має виграти — якщо тільки Ле Шифр не набрав свої п’ятдесят мільйонів, якщо тільки він продовжить грати!

Круп’є закінчив підрахунок комісійних, обміняв купюри Бонда на фішки і висипав їх великою купою посередині столу.

На кону стояло тридцять дві тисячі фунтів. Можливо, подумав Бонд, Ле Шифру потрібна ще одна гра, менша, на кілька мільйонів, щоб досягти мети. Тоді він забере свої п’ятдесят мільйонів франків і залишить стіл. Назавтра нестача у профспілковій касі буде погашена, і його позиції зміцняться.

Але Ле Шифр не виказував жодних ознак готовності завершити гру, і Бонд із полегшенням визнав, що напевне перецінив ресурси супротивника.

Єдина надія, подумав Бонд, — знищити його зараз. Не ділити банк зі столом, не брати частину, а піти ва-банк. Для Ле Шифра це стане справжнім потрясінням. Він розлютиться, навіть якщо ставка буде десять чи п’ятнадцять мільйонів, і, звісно, він не очікує, що хтось виставить проти банку аж тридцять два мільйони. Можливо, Ле Шифр не здогадується, що Бонд повністю програвся, але розуміє, що резервів у його розпорядженні мало. Про вміст конверта він не здогадується, інакше обнулив би банк і почав гру заново з п’ятисот тисяч франків.

Розрахунок виявився правильним.

Ле Шифру бракувало вісім мільйонів.

Нарешті він кивнув.

— Un banco de trente-deux millions[129], — почувся голос круп’є.

За столом запанувала тиша.

— Un banco de trente-deux millions.

Гучно, урочистим голосом chef de partie повторив ставку, сподіваючись привернути крупних гравців із сусідніх столів, де грали в «залізку». Крім того, це була чудова реклама. В історії бакара таку ставку зробили лише раз — 1950 року в Довілі. Конкурент — казино «Де ля форе» в Ле-Туке — й близько не підходило до такої суми.

І тоді Бонд нахилився вперед.

— Suivi, — тихо мовив.

Навкруги здійнявся здивований гомін. Новина відразу ж облетіла казино. Люди повалили до столу. Тридцять два мільйони! Більшість із них не зароблять такі гроші за все життя. Таку суму може накопичити хіба що за кілька поколінь. Справжнє багатство!

До столу підійшов один з управителів казино і переговорив із chef de partie. Той збентежено повернувся до Бонда:

— Excuze-moi, monsieur. La mise[130]?

Це означало, що Бонд має пред’явити гроші, аби продовжити гру. Звісно, їм було відомо, що Бонд — заможний клієнт, але йшлося про тридцять два мільйони! Траплялися випадки, коли клієнти у відчаї робили ставки без су в кишені, а потом радісно сідали у в’язницю в разі програшу.

— Mez excuses, monsieur Bond[131], — додав chef de partie улесливо.

Бонд вивалив на стіл велику пачку банкнот, і поки круп’є заходився перелічувати купюри по десять тисяч франків — найкрупніший номінал, що випускають у Франції, — перехопив погляд Ле Шифра, яким той обмінявся з «корсиканцем», котрий стояв за спиною Бонда.

Тієї ж миті Джеймс відчув, як щось тверде уткнулося в низ спини, там, де спинка крісла мала виріз, а низький голос з південнофранцузьким акцентом м’яко, але настійливо прошепотів у праве вухо:

— Ця штука стріляє, месьє. І абсолютно безшумно. Я можу рознести вам половину спини, і ніхто не почує. Ви ніби знепритомнієте, а я буду вже далеко. Зніміть ставку, рахую до десяти. Покличете на поміч — стріляю.

Голос звучав упевнено. Бонд йому вірив. Ці люди показали, що без вагань переступлять межу. Тепер стало зрозумілим призначення тростини. Бонд знав цей тип зброї. Ствол має всередині кілька м’яких каучукових гасильників, що поглинають звук пострілу, але не заважають вильоту кулі. Цю зброю винайшли під час війни і застосовували для замовних убивств. Одну таку Бонд випробував сам.

— Un[132], — мовив голос.

Бонд повернув голову. Позаду, нахилившись, стояв «корсиканець» і щиро посміхався з-під чорних вусів, немов бажав удачі гравцю. В шумному натовпі він відчував себе безпечно.

Гнилі зуби зімкнулися.

— Deux[133], — прошепотів той з посмішкою.

Бонд озирнувся навкруги. Ле Шифр спостерігав за розвитком ситуації. Очі блищали, рот розкрився, він натужно дихав, немов бракувало кисню. Чекав, що Бонд подасть знак круп’є чи раптово осяде в кріслі зі спотвореним від болю обличчям.

— Trois[134].

Бонд перевів погляд на компаньйонів. Веспер жваво розмовляла з Феліксом Лейтером, вони посміхалися. Дурні. Де Матіс? Де його хвалені люди?

— Quatre[135].

А інші глядачі довкола — натовп базік-дурнів. Невже ніхто не розуміє, що коїться? Невже ні .chef de partie, ні круп’є, ні служник нічого не бачать?

— Cinq[136].

Круп’є акуратно складав стоси купюр. Chef de partie посміхнувся і вклонився Бонду. Як тільки закінчать рахувати гроші й ставка буде прийнята, він оголосить «Le jeux е fait», і тоді, ще до того, як «корсиканець» дорахує до десяти, зброя вистрелить.

— Six[137].

Бонд прийняв рішення. Це його шанс. Він обережно поклав руки на край столу, схопився за нього і посунувся назад, відчуваючи, як небезпечна тростина сильніше уп’ялася в куприк.

— Sept[138].

Chef de partie повернувся до Ле Шифра й запитально підняв брови, очікуючи, коли банкомет кивком дасть згоду на початок гри.

Несподівано Бонд хитнувся на кріслі та з усієї сили • беркицьнувся назад. Швидкий ривок зламав перекладину спинки, заодно вибив тростину з рук охоронця, який не встиг натиснути на курок.

Бонд упав на підлогу, майже під ноги глядачів, перекотився через голову. Спинка крісла розлетілася вщент. Пролунали перелякані вигуки. Глядачі відсахнулись, але відразу ж отямились і допомогли Бонду піднятися та обтруситися. Служник із chef de partie підбігли разом. Скандалу треба уникнути за будь-якої ціни.

Бонд схопився за поруччя. Вигляд у нього був розгублений і засоромлений. Він витер рукою лоба.

— Раптове запаморочення, — пояснив. — Нічого страшного — хвилювання, задуха.

Із усіх боків лунали співчутливі вигуки. Звісно, така напружена гра! Месьє бажає відмовитися від гри, прилягти, повернутися до себе? Може, викликати лікаря?

Бонд похитав головою. З ним уже все гаразд. Він попросив вибачення у гравців. І банкомета.

Принесли нове крісло; Бонд сів і поглянув на Ле Шифра. Крім приємного відчуття бути живим, він спізнав тепер мить тріумфу, оскільки прочитав на жирному блідому обличчі супротивника вираз страху.

За столом жваво обговорювали подію. Сусіди Бонда з обох боків схилилися до нього і навперейми стурбовано заговорили про спеку, нестачу кисню, тютюновий дим та ремствували на пізню годину.

Бонд увічливо відповідав на співчуття. Мимохідь обернувся на юрбу, яка стояла позаду. «Корсиканця» й слід пропав, а служник шукав того, хто загубив бамбукову тростину. На вигляд вона була непошкоджена, але кудись подівся гумовий оскіп. Бонд подав тому знак.

— Якщо віддасте її ось тому джентльменові, — показав на Фелікса Лейтера, — то він обов’язково передасть її хазяїну. Це його знайомий.

Служник уклонився.

Бонд похмуро подумав, що навіть поверхового огляду досить, аби Лейтер зрозумів причину, навіщо він виставив себе посміховиськом перед народом.

Знову повернувшись до столу, Джеймс постукав пальцем по зеленому сукну, даючи зрозуміти, що готовий продовжити гру.