Казино «Руаяль»

НОМЕР 007

Начальник відділу «С» (підрозділу, що опікувався Радянським Союзом) настільки ревно ставився до плану ліквідування Ле Шифру, — оскільки це була насправді його власна розробка, — що він сам піднявся з меморандумом на верхній поверх похмурої будівлі з видом на Ріджентс-парк та крізь двері, оббиті зеленим сукном[63], попрямував коридором до кабінету в його кінці.

Рішуче підійшов до столу начальника канцелярії М. — молодого хлопця, у минулому сапера, якого призначили до секретаріату начальника канцелярії через бойове поранення, отримане в 1944 році під час диверсійної операції. Незважаючи на обидва ці нелегкі випробування, він не втратив почуття гумору.

— Послухай, Біле. Хочу дещо втулити шефу. Гадаєш, момент слушний?

— Як думаєш, Пенні? — начальник канцелярії звернувся до особистої секретарки М., з якою ділив кімнату.

Міс Маніпенні можна було б вважати заворожливою, якби не її погляд — холодний, прямий та глузливий.

— Думаю, слушний. Він уранці трохи поторсав Ф.-О.[64], а опісля півгодини до нього ніхто не заходив, — і вона підбадьорливо усміхнулася начальникові «С», який їй подобався й сам собою, і як очільник важливого відділу.

— Гаразд, Біле, ось тобі секретна інформація, — «С» простягнув чорну папку з червоною зіркою на обкладинці, що означала «цілком таємно». — Але заклинаю тебе: прояви трохи ентузіазму, коли передаватимеш. А також скажи, що я чекатиму на його рішення тут, студіюючи довідник із шифрування. Можливо, у нього виникнуть питання, а також я пригляну за вами обома, щоб ви не докучали йому своїми дурницями, поки він не дочитає рапорт до кінця.

— Добре, сер, — начальник канцелярії натиснув кнопку і схилився над переговорним пристроєм, що стояв на столі.

— Слухаю, — почувся спокійний рівний голос.

— У голови відділу «С» терміновий документ для вас, сер.

Пауза.

— Несіть, — наказав голос.

Начальник канцелярії прибрав палець із кнопки й випрямився.

— Дякую, Біле. Почекаю в сусідній кімнаті, — мовив «С».

Начальник канцелярії перетнув офіс і пройшов через подвійні двері до кімнати М. За хвилину вийшов, і над входом у кабінет спалахнула маленька синя лампочка — повідомлення про те, що М. не можна турбувати.

Згодом начальник «С» на радощах сказав своєму заступникові:

— Ми ледь не прокололися з останнім пунктом. М. заявив, що це диверсія і шантаж. Він висловився різко. Але план таки схвалив. Мовив, що ідея божевільна, однак спробувати варто, якщо тільки казначейство погодиться, на що він сподівається. М. збирається сказати, що це краще, ніж вкладати гроші в російських полковників-перебіжчиків, які все одно стають подвійними агентами через кілька місяців після надання притулку. М. страшенно прагне добратися до Ле Шифра і має на прикметі підходящу людину, яку хоче спробувати на цій операції.

— І хто це? — спитав заступник.

— Хтось із «подвійних нулів», думаю, 007. Гарячий хлопець, до того ж М. вважає, що в ході операції можуть виникнути проблеми з головорізами Ле Шифра. Цей 007, здається, добре знається на іграх, інакше не став би два з лишком місяці перед війною просиджувати у казино Монте-Карло, спостерігаючи, як румунська банда махлює з невидимим чорнилом і затемненими окулярами. Тоді разом з Другим він вивів їх із гри та ще повернув мільйон франків, що виграв у «залізницю». Тоді то були значні гроші.

Розмова Джеймса Бонда з М. тривала недовго.

— Що скажете, Бонде? — запитав М., коли Джеймс повернувся до його кабінету, перед тим ознайомившись із меморандумом начальника «С», а потім добрих десять хвилин милувався через вікно приймальні деревами в парку, що бовваніли віддалік.

Бонд пильно подивився у проникливі, ясні очі начальника.

— Дуже люб’язно з вашого боку, сер. Я би взявся за цю справу, але не можу обіцяти, що виграю. Шанси в «бакара» більші, ніж у «trente-et-quarante»[65], особливо при невеликих ставках — але можу потрапити в чорну смугу й загубити все. А тут відбуватиметься солідна гра — почнеться десь із півмільйона, не менше.

Крижаний погляд змусив Бонда осіктися. Все це було відомо М.; він не гірше Бонда знав, які шанси в «бакара». Така у нього була робота — оцінювати шанси на успіх і, знаючи можливості своїх людей, визначати шанси в операції свої та опонента. Бонд уже пожалкував, що поділився зі шефом побоюваннями.

— Йому теж може не поталанити, — зауважив М. — У вашому розпорядженні буде достатній капітал. Під двадцять п’ять мільйонів, як і в супротивника. Ми відправимо вас з десятьма і надішлемо ще десять, коли ви оглянетесь. Іще п’ять можете виграти самі, — він посміхнувся. — Поїдьте заздалегідь до початку великої гри, розімніться. Поговоріть із К’ю щодо готелю, квитків та обладнання, яке може знадобитися. Скарбник видасть кошти. Я попрошу Друге бюро підтримати нас. Це їхня територія, і будемо сподіватися, що вони не здіймуть бучу. Спробую переконати надати нам Матіса. Здається, ви добре з ним спрацювались у Монте-Карло. Я також повідомлю Вашингтон, оскільки це стосується НАТО. ЦРУ має кілька надійних хлопців у Фонтенбло[66] та в об’єднаній розвідці. Що ще?

Бонд похитав головою.

— Звісно, я радо попрацюю з Матісом, сер.

— Добре, спробуємо. Подбайте про перемогу. Ми виглядатимемо дурнями, якщо схибимо. І не ловіть ґав. Збоку це виглядає як розвага, але насправді не все так райдужно. Ле Шифр — небезпечний супротивник. Що ж, щасти вам.

— Дякую, сер, — відповів Бонд і попрямував до дверей.

— Хвилинку!

Бонд зупинився.

— Гадаю, вас треба підстрахувати. Дві голови краще, ніж одна. До того ж вам знадобиться зв’язковий. Я подумаю над цим. Із вами зв’яжуться в Руаялі. Хвилюватися не слід. Це буде надійна людина.

Бонд краще працював сам один, але з М. сперечатися було не варто. Бонд вийшов із кабінету, сподіваючись, що йому надішлють перевіреного агента, який не страждатиме дурістю або, що гірше, честолюбством.