Казино «Руаяль»

ДОРОГИЙ МІЙ ХЛОПЧИКУ

Кімната була великою, голою та убого обставленою у стилі французького ар-нуво[154]. Важко було визначити її призначення — чи то вітальня, чи їдальня — оскільки хиткий на вигляд буфет, на якому хизувалися жовтогаряче з кракелюрами блюдо для фруктів і два фарбовані дерев’яні свічники, що займав більшу частину стіни напроти входу, різко контрастував з вицвілою рожевою софою на протилежному боці кімнати.

Стола, що мав би стояти в центрі під ліпною розеткою з гіпсу на стелі, не було; на його місці лежав невеличкий квадратний замизканий килимок футуристичного дизайну в контрастних брунатних тонах.

Біля вікна було розташоване недоречне тут троноподібне крісло з різьбленого дуба з червоним оксамитовим сидінням, поруч — низький столик із порожньою карафкою для води та двома склянками і ще одне легке крісло з круглим плетеним сидінням без подушок.

Напівзісунуті венеційські штори перешкоджали виду з вікна, але пропускали смужки вранішнього сонячного світла на вбоге умеблювання, частину стіни з веселими паперовими шпалерами та бруднуваті коричневі дошки підлоги.

Ле Шифр указав на плетене крісло.

— Це підійде якнайкраще, — звернувся до худого. — Підготуй його швидко. Якщо чинитиме супротив, зроби боляче, але не переборщуй.

Він повернувся до Бонда. Широке обличчя не відображало жодних емоцій, в круглих очах застигла знеохота. — Роздягайтесь. Якщо будете пручатися, Базиль зламає вам палець. Ми — люди серйозні, й ваше здоров’я нас не цікавить. Ваше життя чи смерть залежатиме від перебігу бесіди.

Він зробив знак довгалю і вийшов з кімнати.

Дії того здалися спочатку незрозумілими. Він відкрив складаний ніж, яким недавно розпоров брезентовий верх автомобіля Бонда, схопив маленьке крісло і вправним рухом вирізав кругле сидіння.

Потім, наблизившись до Бонда, тицьнув у нагрудну кишеню піджака відкритого ножа, немов то була авторучка. Розвернувши Джеймса обличчям до світла, розв’язав дріт на зап’ястях. Потім різко відскочив убік з ножем у правій руці.

— Vite[155].

Бонд стояв, розтираючи почервонілі зап’ястя та розмірковуючи, скільки часу виграє, якщо не виконає наказ. Але довго роздумувати не довелося. Довгаль зробив швидкий крок убік і, схопивши вільною рукою за комір смокінга, смикнув униз так, що руки Бонда опинилися стягнутими за спиною. Бонд моментально відреагував на цей старий поліцейський трюк — упав на коліно, але разом з ним присів і довгаль, приставивши ножа до його спини. Бонд відчув, як лезо ковзнуло вздовж хребта. Затріщала тканина під гостро заточеним ножем, руки разом звільнились, а смокінг повиснув двома половинками на ліктях.

Вилаявшись, Бонд підвівся. Довгаль зайняв початкову позицію, ніж напоготів. Бонд скинув половинки розірваного смокінга на підлогу.

— Allez[156]! — мовив довгаль, демонструючи ознаки нетерпіння.

Бонд подивився тому в очі й почав повільно розстібати сорочку.

До кімнати беззвучно увійшов Ле Шифр. Він приніс кухоль, від якого пахло кавою. Француз поставив посудину на столик біля вікна, а поруч поклав дві речі суто хатнього вжитку — трифутову з плетеної лози вибивачку для килимів на гнучкому держакові та обробний ніж.

Зручно влаштувавшись у троноподібному кріслі, він налив каву в одну зі склянок. Носком зачепив плетене крісло з вирізаним сидінням і поставив перед собою.

Бонд стояв посеред кімнати абсолютно голий; на білій шкірі проступали бузково-сині синці. Зі сірого виснаженого обличчя можна було зрозуміти: він здогадується, що на нього чекає.

— Присідайте, — Ле Шифр кивнув на крісло перед собою.

Бонд підійшов і сів.

Довгаль витягнув шматок проводу і вправно прив’язав зап’ястя до підлокітників крісла, а щиколотки — до передніх ніжок. Потім, кілька разів пропустивши дріт під пахвами, затягнув його за спинкою крісла. Вузли зав’язав майстерно, тож надії, що вони попустять, не було. Пута боляче уп’ялися в плоть Бонда. Широко розставлені ніжки крісла не давали змоги його перекинути.

Він став справжнім полоненим — голим та безпорадним.

Його сідниці та уся нижня частина тіла з причандаллям випирала крізь проріз крісла.

Ле Шифр кивнув охоронцеві, той тихо вийшов з кімнати й зачинив двері.

На столі лежала пачка «Голуаз» і запальничка. Ле Шифр запалив сигарету та зробив великий ковток кави. Потів підняв плетену вибивачку для килимів і, прилаштувавши держално у себе на коліні, завів плаский трилисник на підлогу прямо під кріслом Бонда.

Опісля пильно, майже з ніжністю заглянув в очі бранця та різким рухом п’ясті змахнув вибивачкою.

Результат виявився приголомшливим.

Тіло Бонда вигнулося дугою у рефлективному спазмі, обличчя скорчилось у німому зойку, губи розтягнулись, ощиривши зуби. Голова відкинулася назад, жили на шиї здулися. На мить усі м’язи тіла закам’яніли, а пальці на руках та ногах скоцюрбились і побіліли. Потім тіло обм’якло, шкіра спітніла. Бонд глухо застогнав.

Ле Шифр дочекався, поки бранець розплющить очі.

— Бачиш, дорогий мій хлопчику? — він посміхався широкою, доброю посмішкою. — Тепер ситуація зрозуміла?

Крапля поту зірвалася з підборіддя Бонда і впала на оголені груди.

— А зараз повернемося до справи і подивимося, наскільки швидко ми зможемо залагодити становище, в яке ви так необачливо потрапили, — француз із насолодою затягнувся сигаретою і повчально постукав по підлозі під кріслом Бонда своїм жахливим катувальним інструментом.

— Мій любий хлопчику, — мовив Ле Шифр батьківським тоном, — гра в індіанців закінчилась. Усе закінчилося. Вам не поталанило втрутитись у гру для дорослих, і ви побачили, наскільки вона може бути болісною. Вам зарано, любий хлопчику, грати в ігри для дорослих, і з боку вашої лондонської неньки доволі необачно посилати вас сюди з відерцем та совочком для піску. Дуже необачно і дуже прикро для вас. Але облишмо жарти, друзяко, хоча, я впевнений, що ви жадаєте слухати продовження моєї повчальної казочки.

Раптом він облишив жартівливий тон і кинув на Бонда погляд, повний неприхованої злості.

— Де гроші?

Джеймс відповів порожнім поглядом налитих кров’ю очей.

Новий замах вибивачки — і тіло Бонда скрутило пекельною судомою.

Ле Шифр почекав, поки серце жертви трохи заспокоїться і Бонд підніме вії.

— Гадаю, маю вам пояснити, — сказав Ле Шифр. — Я наміряюся продовжувати завдавати болю найчутливішим частинам вашого тіла доти, доки не отримаю відповіді на своє запитання. Ні милосердя, ні жалість мені не відомі. На допомогу в останню хвилину вам ніхто не прийде, а втекти звідси неможливо. Це вам не романтичний авантюрний роман, де лиходій урешті-решт буде повалений, а герой отримає медаль і одружиться з красунею. Шкода, але таке в реальному житті не трапляється. Якщо і надалі будете опиратися, вас мордуватимуть, допоки внаслідок тортур ви не опинитеся на межі божевілля, а тоді ми приведемо дівчину і займемося нею на ваших очах. Якщо і це не допоможе, вас обох уб’ють найболіснішим способом, а я із жалем залишу ваші трупи та відбуду за кордон, де на мене чекає симпатична хатинка. Там я займусь якоюсь корисною і дохідною справою й дотягну до глибокої мирної старості в колі люблячої родини, яку неодмінно заведу. Отже, як бачиш, мій любий хлопчику, я нічим не ризикую. Якщо віддасте гроші — добре. Ні — знижу плечима й піду геть.

Він зробив паузу і поворушив вибивачкою. Плоть Бонда зщулилася від легкого дотику лози.

— Але ви, друже мій, можете сподіватися лише на те, що я позбавлю вас від подальшого болю і залишу жити. На що-небудь інше надіятися недоречно. Отже, що робимо?

Бонд заплющив очі, приготувавшись до нового болю. Знав, що в тортурах найгірший саме початок. Агонія зростає за параболою, досягаючи піку, згодом нерви притуплюються і реагують на біль слабше доти, доки людина не зомліває або не настає смерть. Єдине, що залишалося, — це молитись, аби кульмінація настала швидше, і сподіватися на те, що його дух протримається до моменту вільного падіння у провалля.

Колеги, які пережили тортури японського й німецького полону і вижили, розповідали, що під кінець стає тепло, огортає приємна знемога, що веде до сексуального осяяння, коли біль перетворюється на справжню насолоду, а ненависть та страх до катів — на мазохістську пристрасть. Найвищий прояв самовладання, як казали, — не виказувати, що досягнув стадії відчуження. Якщо кати дізнаються про це, жертву одразу вбивають, щоб не марнувати час, або надають можливість очуняти, відновити первісну чутливість нервів, і тоді починають спочатку.

Бонд трохи розплющив очі.

Ле Шифр саме на це й чекав, його тріпачка стрепенулась і заторохтіла, немов гримуча змія хвостом. Ле Шифр завдавав удару за ударом: Бонд загорлав, його тіло засіпалось у кріслі, немов маріонетка.

Ле Шифр припинив биття тільки, коли реакція змордованого тіла почала слабшати. Він посидів, сьорбаючи каву, насупившись як хірург при погляді на кардіограф під час важкої операції.

Коли вії Бонда здригнулися та відкрилися, Ле Шифр знову заговорив, але тепер уже з ознаками нетерплячки.

— Нам відомо, що гроші у вашій кімнаті, — сказав. — Ви отримали чек на сорок мільйонів франків і повернулися з ним до готелю, щоби сховати.

Бонд здивувався, що француз настільки впевнений у своїх словах.

— Як тільки ви пішли до нічного клубу, — продовжив Ле Шифр, — четверо моїх людей обшукали вашу кімнату.

Не інакше, як Мюнци підсобили, подумав Бонд.

— Ми виявили купу цікавих речей у ваших дитячих схованках. Поплавець в унітазі приніс нам кумедний довідник з кодами, а деякі папери ми знайшли за шухлядою столу. Усі меблі ми розібрали по дощечках, а одяг та штори пошматували на клаптики. Прочесали ваш номер дюйм за дюймом, усі прилади розкрутили. Шкода для вас, що ми так і не знайшли чека. Якби знайшли — ви би зараз спокійно спочивали у своєму ліжку, можливо, навіть з чудовою міс Лінд, а не сиділи б тут, — і він знову запрацював вибивачкою.

Крізь криваве марево болю Бонд подумав про Веспер. Можна тільки здогадуватися, що з нею зараз витворяють ті двоє головорізів. Вони з неї душу витягнуть, перш ніж відправлять до Ле Шифра. Джеймс згадав пухкі губки «корсиканця» та методичну жорстокість худорлявого. Бідна дівчинка, в яку халепу вона ускочила! Бідолашна маленька дурепа.

Ле Шифр знову заговорив.

— Катування — страшна річ, — мовив, попихкуючи новою сигаретою, — але для ката нічого складного, особливо, якщо твій пацієнт, — він посміхнувся точному терміну, — чоловік. Бачите, мій дорогий Бонде, з чоловіком нема потреби вдаватися до тонкощів. Цим простим інструментом, щоправда, як і будь-яким іншим, можна завдати чоловікові скільки завгодно чи скільки потрібно болю. Не вірте тому, що пишуть у романах про війну. Гірших тортур не буває. Вони не тільки заподіюють нестерпні муки, а й дають розуміння того, що чоловіча гідність поволі нищиться і, врешті-решт, якщо не здатися, втратиш її назавжди.

— І це, дорогий мій Бонде, доволі сумна та страхітлива думка — довга низка фізичних і душевних страждань, а потім настає кошмарна мить, коли ви благатимете прикінчити вас. Це все неминуче, якщо не скажете, де сховали чек.

Він націдив собі ще кави і випив залпом, залишивши на краєчках губ коричневі сліди.

Бонд розчепив пересохлі губи, намагаючись щось вимовити. Нарешті йому вдалося прохрипіти: «Пити». Він облизав розпухлим язиком порепані губи.

— Ну звісно, мій любий хлопчику, як егоїстично з мого боку, — Ле Шифр налив трохи кави в іншу склянку. На підлозі довкола крісла Бонда утворилося кільце з краплин поту. — Ми маємо змастити тобі язика.

Француз поклав вибиванку на підлогу між своїми товстими ногами, підвівся й обійшов Бонда ззаду. Зібравши його вологе від поту волосся в кулак, відкинув голову Джеймса назад і влив у рот трохи кави. Він наливав невеликими порціями, щоб той не захлинувся. Потім відпустив волосся, і голова Бонда упала на груди. Ле Шифр повернувся до крісла й підняв вибивачку.

Бонд підвів голову і ледь чутно прохрипів:

— Грошима ви не скористаєтеся, — голос звучав глухо, слова давалися важко. — Поліція їх відстежить.

Від знесилення його голова впала на груди. Він трішечки, лише трішечки перебільшував своє фізичне знесилення. Годилося будь-що, аби виграти трохи часу та відтермінувати катування.

— Ах, мій любий друже, зовсім забув сказати, — Ле Шифр хижо вищирився. — Після нашої партії ми знову зустрілися в казино; ви проявили шляхетність і погодилися на ще одну гру тет-а-тет. Галантний жест. Типовий для англійського джентльмена.

— На жаль, ви програли, і це засмутило вас настільки, що ви негайно вирішили покинути «Руаяль» у невідомому напрямку. Як справжній джентльмен ви залишили мені записку з такими поясненнями, щоб у мене не виникло проблем з отриманням готівки за чеком. Отже, як бачите, хлопчику мій, ми про все подбали, і вам не слід перейматися через такі дрібниці, — він видав смішок.

— То що, продовжимо? Часу в мене удосталь, і, чесно кажучи, мені страшенно цікаво дізнатись, як довго чоловік може витримати такого роду... хм... стимуляцію.

Він постукав вибивачкою по підлозі.

«Ось вона, межа, — подумав Бонд, і серце його впало. — «Невідомий напрямок» має означати — похований у землі чи кинутий у море, або, можливо, і це найпростіший варіант — розбився на власному «Бентлі». Тож, якщо помирати, то з музикою».

Надії на те, що Матіс чи Лейтер знайдуть його вчасно, він не плекав, проте лишався шанс, що вони встигнуть спіймати Ле Шифра, поки той не заліг на дно. Зараз приблизно сьома, і це значить, що машину, найімовірніше, знайшли. Вибір, звісно, між поганим та дуже поганим, але чим на довше він затримає Ле Шифра, тим вірогідніше, що розплата все-таки настане.

Бонд підняв голову й пильно подивився Ле Шифру в очі. Білки взялися червоними прожилками лопнутих судин, і тепер очі виглядали, як дві чорні смородини, що плавають у кривавому желе. Широке обличчя набуло жовтуватого відтінку в місцях, де волога шкіра не заросла густою чорнявою щетиною. Сліди від кави в куточках губ надавали обличчю веселого вигляду, а світло, що проникало крізь венеційські штори, робило усього Джеймса смугастим.

— Та пішов ти... — рівним голосом мовив Бонд.

Ле Шифр зітхнув і взявся за роботу з подвоєною люттю. Час од часу він ричав, як дикий звір.

За десять хвилин Бонду пощастило знепритомніти.

Ле Шифр одразу припинив екзекуцію, незайнятою рукою витер піт з лоба. Потім подивився на годинник і прийняв рішення.

Він підвівся і постояв над нерухомим, вологим від поту тілом. На обличчі Бонда, як і в тій половині тулуба, що вище пояса, не було ні кровинки. Якби з лівого боку грудей над серцем не здригалася шкіра, можна було подумати, що він помер.

Ле Шифр схопив Бонда за вуха і почав різко крутити. Потім нахилився й кілька разів вдарив по щоках. Від ударів голова Бонда теліпалася з боку на бік. Потроху його дихання стало глибшим. Нерозбірливий стогін вирвався з горла.

Ле Шифр узяв склянку з кавою і влив Бонду в рот кілька крапель, а залишок хлюпнув на обличчя. Джеймс повільно розплющив очі.

Ле Шифр повернувся до крісла і сів чекати. Запаливши сигарету, він задумливо дивився на калюжку крові, що зібралася під нерухомим тілом навпроти.

Бонд знову застогнав. То був нелюдський звук. Нарешті він широко розплющив очі й кинув затьмарений погляд на свого ката.

Ле Шифр мовив:

— От і все, Бонде. Тепер ми з тобою покінчимо. Розумієш? Не вб’ємо, а покінчимо. А тоді візьмемося за дівку і подивимося, чи зможемо що-небудь витягнути з того, що від вас обох залишиться.

Він потягнувся через стіл, і цього моменту хтось мовив:

— Попрощайся з ним, Бонде.