Казино «Руаяль»

МУРАШКИ ПО ШКІРІ

Увіходячи в поворот та усім тілом допомагаючи великому автомобілю подолати вигин дороги, Бонд розмірковував над планом дій, коли відстань між двома машинами ще зменшиться. Він був упевнений, що супротивник спробує за першої-ліпшої нагоди з’їхати на другорядну дорогу. Отже, промайнувши поворот і не побачивши вогнів попереду, Джеймс найперше скинув швидкість, а помітивши попереду шляховий знак, приготувався загальмувати.

Стрілка спідометра показувала шістдесят, коли він наблизився до чорного клаптика на правій стороні дороги, який нагадував тінь від дерева на узбіччі. Зреагувати не встиг. Під крилом автомобіля несподівано виникла доріжка із сталевих шипів. Наступної миті вона опинилась уже під колесами.

Бонд машинально вдарив по гальмах та вчепився з усіх сил у кермо, щоб запобігти неминучому занесенню автомобіля ліворуч, але вже за частку секунди втратив контроль. Гуму з покришок авто здерло, диски проорали борозни в асфальті, від удару Бонда жбурнуло на підлогу. Важку машину розвернуло на шосе, кинуло на узбіччя і знову винесло на трасу; передні колеса задерлися догори, машина стала дибки, фари поцілили в небо. На частку секунди, осівши на бензобак, машина завмерла, нагадуючи величезного жука-богомола, а потім повільно перекинулася назад, зминаючи кузов і трощачи скло.

В оглушливій тиші, що раптом запала, переднє ліве колесо ще трохи пооберталось і зі скрипом зупинилося.

Ле Шифру та його головорізам залишалося пройти кілька ярдів до автомобіля.

— Ховайте зброю і витягніть його, — наказав він різко. — Я вас прикрию. Обережніше з ним. Труп мені ні до чого. І покваптеся, починає світати.

Громили заметушилися, присіли, один витягнув довгого ножа, розпоров збоку відкидний верх кабріолета і схопив Бонда за плечі. Той був непритомний і не рухався. Інший охоронець протиснувся поміж насипом та перекинутою машиною і через розбите вітрове скло вивільнив ноги Бонда, затиснуті між кермом та відкидним верхом автомобіля. Дюйм за дюймом вони удвох витягли його крізь проріз.

Обидва спітніли, забруднилися землею і машинною оливою, коли нарешті поклали Бонда на асфальт.

Худорлявий перевірив пульс Джеймса й із силою кілька разів ляснув того по щоках. Джеймс застогнав і ворухнув рукою. Худорлявий ляснув його ще раз.

— Достатньо, — кинув Ле Шифр. — Зв’яжи йому руки й віднеси у машину. Ось, тримай, — він кинув тому моток електродроту. — Спочатку виверни кишені й дай мені його пістолет. Можливо, він має при собі іншу зброю, але це з’ясуємо згодом.

Він узяв речі, що худорлявий знайшов у Бонда, і разом з «береттою», не дивлячись, засунув у свої просторі кишені. Залишивши своїх людей вовтузитися з полоненим, пішов до машини. На обличчі Ле Шифра не було ні радості, ні хвилювання.

Саме біль від проводу, що врізався у зап’ястя, повернув Бонда до тями. Тіло ломило так, немов відлупцювали битою, але коли його силоміць поставили на ноги й підштовхнули до ґрунтівки, де двигун «Сітроена» працював на холостих обертах, Джеймс зрозумів, що усі кістки цілі. Проте він усе одно перебував не в тому стані, щоби планувати втечу, тому не ремствуючи, дався заштовхнути на заднє сидіння.

Бонд відчував себе повністю пригніченим та безсилим як морально, так і фізично. За останні двадцять чотири години йому довелося пережити занадто багато випробувань, і цей останній ворожий випад, здавалося, зовсім вибив ґрунт із-під ніг. Цього разу дива не станеться. Ніхто не знає, куди він поїхав, і до ранку його не спохопляться. Розбитий ущент «Бентлі» скоро знайдуть, але минуть години, поки з’ясують, хто власник.

Ще Веспер. Він скосив погляд ліворуч: вона лежала за худорлявим, який знову відкинувся на спинку і сидів із заплющеними очима. Першим відчуттям було презирство. Чортова дурепа, дозволила скрутити себе, немов курча, а тепер валяється тут із сукнею на голові, немов непотріб. Але раптом злість щезла. Її оголені ніжки виглядали по-дитячому безпорадно.

— Веспер, — прошепотів Джеймс.

Відповіді не було, і серце Бонда раптом захололо, але за мить дівчина ворухнулася.

Раптом довгаль ребром долоні врізав йому по грудях:

— Мовчати!

Бонд навпіл зігнувся від болю і спробував захиститись, але отримав міцного запотиличника, що змусив його вигнутися дугою і зі свистом видихнути крізь зуби.

Довгаль бив професійно сильно і впевнено, ребром долоні. Від його точних та невимушених рухів віяло безнадією. Він знову відкинувся на сидінні, заплющивши очі. Такі персонажі завдавали страху вже своїм упевненим спокоєм. Бонд сподівався, що матиме шанс убити цього мерзотника.

Раптом багажник машини відчинився, почувся сталевий ляскіт. Бонд подумав, що вони чекали на третього співучасника, який забрав із дороги смужку зі шипами. Дещо подібне використовували бійці французького руху Опору проти німецьких штабних машин.

Джеймс не міг не відзначити серйозну підготовку та винахідливість супротивників. Може, М. недооцінив їхню спритність? Бонд переборов бажання звинувачувати у провалі Лондон. Він мав здогадатися, помітити незначні сигнали, що вони надавали, і вжити відповідних заходів. Бонд сіпнувся від думки, що розпивав шампанське в «Галантному королі», а тим часом ворог готувався завдати контрудару. Джеймс кляв себе і свою пихатість, яка дозволила йому повірити в те, що битва вже виграна, а ворог утікає.

За весь цей час Ле Шифр не сказав ані слова. Тільки-но багажник зачинився, третій співучасник, котрого Бонд одразу розпізнав як «корсиканця», плюхнувся на сидіння поруч з Ле Шифром, машина дала задній хід і вирулила на головну дорогу. Потім Ле Шифр перемкнув передачі, швидко розігнався до сімдесяти і поїхав уздовж узбережжя.

Почало розвиднюватися. Бонд прикинув, що зараз близько п’ятої, а через милю-другу зрозумів, що вони ось-ось дістануться повороту до вілли Ле Шифра. Слід було відразу здогадатися, що саме туди вони везуть Веспер. Тепер, коли він зрозумів, що дівчина була лише приманкою, щоби вполювати велику рибу, вся картинка склалася.

А вона була неприємною. Уперше з моменту викрадення Бонд по-справжньому злякався. Спиною побігли мурашки.

За десять хвилин «Сітроен» вивернув ліворуч, проїхав сотню ярдів вузьким путівцем, частково зарослим травою, обминув кілька занедбаних потинькованих колон і в’їхав на запущене подвір’я, огороджене високою стіною. Машина зупинилася перед облупленими дверима, колись білими. Над іржавим дзвінком висіла дерев’яна табличка з написом маленькими сріблявими літерами: «Les Noctambules»[152], а нижче — «Sonnez SVP»[153].

Судячи з деталей бетонного фасаду, які встиг помітити Бонд, то була типова французька приморська вілла. Він жваво уявив, як покоївка, котру поспіхом найняла місцева агенція нерухомості, вимітає здохлих мух та провітрює затхлі кімнати перед початком нового курортного сезону. Раз на п’ять років кімнати білять, підправляють дерев’яні частини фасаду, щоб на кілька наступних тижнів вілла стала уособленням заможності та достатку. Потім за роботу беруться зимні зливи та ув’язнені комахи, і вілла швидко набуває занедбаного вигляду.

Але ця вілла сьогодні вранці, на думку Бонда, чудовим чином стане корисною планам Ле Шифра. Від часу захоплення у полон дорогою їм не здибався жоден інший будинок, а зі своєї ранкової прогулянки Бонд пам’ятав, що найближча ферма — за кілька миль на південь.

Коли його більш як відчутним стусаном ліктем під ребра запросили вийти з машини, Джеймс зрозумів, що вони з Веспер будуть у повному розпорядженні Ле Шифра, принаймні кілька годин, і що ніхто йому не завадить. Холодок знову пробіг спиною.

Ле Шифр відчинив двері ключем і зник усередині. Веспер, яка виглядала принизливо непристойно при ранковому світлі, штовхнули слідом за ним під акомпанемент похітливих жартів французькою з боку чолов’яги, якого Бонд про себе називав «корсиканцем». Джеймс увійшов сам, не даючи довгалю зачіпки зайвий раз його штовхнути.

Вхідні двері зачинили на ключ.

Ле Шифр стояв на порозі кімнати праворуч. Він націлив у Бонда скоцюрблений палець, що нагадував павучу лапку, жестом наказуючи увійти.

Веспер повели коридором у дальню кімнату задньої частини будинку. Раптом Бонд зважився.

Різко розвернувшись, він ударив ногою довгаля по гомілці. Громило скрикнув від болю, а Бонд кинувся коридором за Веспер. Не маючи іншої зброї, крім ніг, він не намислив кращого плану, як тільки максимально нашкодити головорізам і, можливо, якщо вдасться, обмінятися з Веспер хоча б кількома словами. Розраховувати на щось більше не доводилося. Він мав сказати їй, щоб вона не здавалася.

Коли «корсиканець» повернувся на шум, Бонд був поруч. Замахнувшись правою ногою, він поцілив тому в пах.

Із швидкістю блискавки «корсиканець» відсахнувся до стіни коридору, і коли нога Бонда чиркнула по його стегну, він дуже вправно, навіть дещо ніжно, перехопив її лівою рукою у щиколотці й різко вивернув.

Бонд утратив рівновагу, ліва нога відірвалася від землі. Уже в повітрі він перекинувся і, вдарившись об стіну, впав на підлогу.

Якусь мить він просто лежав, бо не міг вдихнути. Потім худорлявий наблизився, посмиком схопив за петельки і припечатав до стіни. В руці він тримав пістолета. Худий запитливо подивився в очі Бонду. Потім неквапливо нахилився і з усього розмаху вдарив його стволом пістолета в пах. Джеймс застогнав і повалився на коліна.

— Наступного разу, якщо він буде, отримаєш по зубах, — проказав довгаль поганою французькою.

Грюкнули двері. Веспер та «корсиканець» зникли. Бонд повернув голову праворуч. Ле Шифр зробив кілька кроків коридором і знову поманив Бонда скоцюрбленим пальцем. Нарешті вперше з моменту викрадення він заговорив:

— Ходімо, друже мій. Ми гаємо час.

Англійською він розмовляв без акценту. Голос був низький, м’який, неквапливий. Повністю позбавлений емоцій. Так каже лікар, викликаючи з приймальні наступного пацієнта, який щойно нервово сварився з медсестрою.

Бонда знову охопили слабкість та безвілля. Тільки справжній майстер джиу-джитсу був спроможний вирубати його, як «корсиканець» — спритно і без метушні. А холодна розважливість, з якою худорлявий відплатив йому тією ж монетою, також відзначалася неквапливістю і навіть артистизмом.

Бонд покірно пішов коридором. Унаслідок своєї незграбної спроби вчинити супротив цим людям він отримав лише кілька нових болісних синців.

У супроводі худорлявого Джеймс переступив поріг кімнати. Тепер точно знав, що цілком та безсуперечно перебуває в їхній повній владі.