Казино «Руаяль»

ШЕПІТ ЛЮБОВІ, ШЕПІТ НЕНАВИСТІ

— La partie continue[139], — гучно оголосив chef de partie. — Un banco de trente-deux millions.

Глядачі повитягували шиї. Ле Шифр із такою силою ляснув відкритою долонею по «сабо», що той аж задеренчав. Потім, немов замислившись, витягнув інгалятор з бензедрином і пирснув у носа.

— Брудна тварина, — прошепотіла місіс Дюпон, яка сиділа ліворуч від Бонда.

До Бонда повернулась чіткість думок. Він дивом уникнув смертельного нападу і ще не повністю оговтався від жаху та спітнів під пахвами. Але вдалий трюк з кріслом начисто стер усі спогади жахливої низки невдач, в яку недавно потрапив.

Він зробив із себе посміховисько. Гру зупинили принаймні на десять хвилин — нечувана затримка для респектабельного казино. Проте тепер у «сабо» на нього чекали карти. Вони не мають підвести. Бонд відчув, як загупало серце при думці, що зараз станеться.

Була друга година ночі. Крім щільного натовпу навкруги великого столу, гра тривала за трьома столами «залізки» та на стількох же рулеткових.

У тиші, що раптом повисла за їхнім столом, Бонд почув звіддалік голос круп’є:

— Neuf. Le rouge gagne, impair et manque[140].

Знамення? Але кому? Йому чи Ле Шифру?

Дві карти ковзнули до нього по зеленому сукну моря.

Як восьминіг, котрий зачаївся під каменем, Ле Шифр спостерігав за супротивником з іншого боку столу.

Бонд простягнув праву руку і повільно потягнув карти до себе. Чи звеселиться серце? Може, випала дев’ятка чи хоча б вісімка?

Він припідняв кінчики карт, прикривши їх долонею. Жовна скорчило так, що занили щелепи, тіло напружилося, немов готове до захисту.

Дві дами, обидві червоної масті.

Вони хитрувато посміхалися до нього з-під долоні. Гірше не буває. Порожнє місце. Нуль. Бакара.

— Карту, — мовив Бонд, із усіх сил намагаючись не виказати голосом безнадійності. Він відчував, як очі Ле Шифра свердлять його мозок.

Банкомет повільно перевернув свої карти обличчям догори. Йому випало три очки — король та чорна трійка.

Бонд повільно випустив хмаринку сизого диму. Шанс залишався. Тепер насправді настав момент істини. Ле Шифр ляснув по «сабо», витягнув карту — карту долі для Бонда — і повільно відкрив її. Дев’ятка, чарівна дев’ятка чирв — карта, що у циганському ворожінні означає «шепіт любові, шепіт ненависті», карта, котра віщувала Бонду беззаперечну перемогу.

Круп’є обережно підсунув карту вперед. Ле Шифру вона нічого не казала. У Бонда могло бути одне очко, і в такому разі він отримував десять, тобто нічого, чи бакара, як це звалось. А могло бути два, три, чотири чи навіть п’ять очок. Тоді з цією дев’яткою він одержував максимум чотири.

Ситуація, коли у гравця на руках три очки і він отримує дев’ятку — одна з найбільш спірних у бакара. Шанси майже рівні за будь-якого рішення — брати чи не брати додаткову карту. Бонд віддав банкомету можливість вирішувати цю дилему самому. Оскільки з його дев’ятьма очками банкомет міг тільки зрівнятися з ним, якщо витягне шість, у миролюбнішій ситуації він, найімовірніше, вже розкрив би свої карти.

Карти Бонда лежали на столі — дві невиразними блідо-рожевими «сорочками» догори, та відкрита дев’ятка чирв. Ле Шифру ця дев’ятка могла сказати правду або низку різноманітної брехні.

Справжній секрет містився під двома рожевими «сорочками», там, де пара дам цілувала зелене сукно.

Піт виблискував крапельками по обох боках гачкуватого носа банкомета. Кінчиком товстого язика він облизав червоні потріскані губи. Кинув ще один погляд на карти Бонда, потім зиркнув на свої, відтак знову на карти Бонда.

Його туша здригнулася, він дістав карту зі «сабо». Перегорнув. Усі за столом витягнули шиї. Чудова карта, п’ятірка.

— Huit a la banque[141], — оголосив круп’є.

Бонд сидів не рухаючись, і Ле Шифр не витримав, а хижо посміхнувся. Він зрозумів, що виграв.

Круп’є лопаточкою, майже вибачливо, потягнувся через стіл. Ніхто не сумнівався, що Бонд програв.

Лопатка перегорнула дві рожеві карти номіналом догори. Веселі червоні дами радісно посміхнулися присутнім.

— Et le neuf[142].

Сидячі за столом разом видихнули, здійнявся неймовірний гомін.

Бонд не зводив очей з Ле Шифра. Товстун відкинувся на спинку крісла, немов при серцевому нападі. Його рот двічі відкрився і закрився у німому протесті, рукою Ле Шифр схопився за горло, тоді відсахнувся. Його губи посірішали.

Круп’є підсунув до Бонда велику гірку фішок. Бан-комет рвучко витягнув із внутрішньої кишені пачку банкнот і жбурнув її на стіл.

Круп’є перелічив купюри.

— Un banco de dix millions[143], — виголосив і поклав на сукно десять великих фішок номіналом по мільйону.

«Ставка на смерть», — подумав Бонд. Ця людина досягла межі, звідки повороту нема. Він ставить на кін останні гроші. Він зараз у тому стані, в якому я перебував годину тому, і, як я, робить відчайдушний крок. Але якщо він зараз програє, жодна жива душа не допоможе йому, другого дива не станеться.

Відкинувшись у кріслі, Бонд запалив сигарету. На столику поруч хтозна-звідки з’явилися напівпорожня пляшка «Кліко» та бокал. Не запитуючи, кому він завдячує таким щедрим дарунком, Бонд наповнив бокал до вінця і двома довгими ковтками осушив його.

Потім сів, поклавши руки на стіл перед собою, наче борець джиу-джитсу, який чекає на сигнал до двобою.

Гравці зліва затихли.

— Банко! — вигукнув Джеймс, напряму звертаючись до Ле Шифра.

І знову дві карти пустилися через стіл, але цього разу круп’є спрямував їх так, щоб вони опинилися в зеленій лагуні точнісінько між долонями Бонда.

Той прикрив їх правицею, мимохідь глянув на них і кинув обидві на середину столу.

— Le neuf, — оголосив круп’є.

Ле Шифр очманіло дивився на свою пару чорних королів.

— Et le baccarat, — сказав круп’є і посунув до Бонда стос фішок.

Ле Шифр провів їх поглядом, поки ті не приєдналися до інших мільйонів, що вишикувалися стрімкими рядами в тіні лівої руки Бонда, тоді важко підвівся і, не сказавши ні слова, пройшов за спинами гравців до виходу. Там відстебнув кінець оксамитового ланцюжка, кинув його на підлогу й пішов крізь натовп, який розступився перед ним. Люди дивилися з цікавістю та перестрахом, немов від нього віяло смертю. Потім Бонд загубив його слід.

Вставши, Джеймс витягнув з купи перед собою стотисячофранкову фішку і посунув через стіл у бік chef de partie. Він перервав гарячкуваті висловлювання подяки і попросив круп’є віднести виграш до каси. Інші гравці почали залишати свої місця. Без банкомета нема гри, та ще й о пів на третю. Бонд обмінявся приязностями зі сусідами зліва і справа, потім пірнув під поруччя та приєднався до Веспер і Фелікса Лейтера.

Утрьох вони підійшли до каси. Бонда запросили до офісу ради директорів казино. На столі громадилася купа фішок, яку він поповнив вмістом своїх кишень.

Загалом виявилося трохи більше сімдесяти мільйонів франків.

Бонд узяв частину, що належала Феліксові Лейтеру, банкнотами, решту — сорок мільйонів — чеком «Креді Ліонне». Його гаряче привітали з виграшом та щиро запросили завітати до казино знову.

Бонд ухилився від прямої відповіді. Він повернувся до бару і вручив Лейтеру його гроші. За пляшкою шампанського вони обговорили гру, потім американець вивудив з кишені й поклав на стійку кулю сорок п’ятого калібру.

— Зброю я віддав Матісу, і він забрав її зі собою, — сказав Лейтер. — Ваша вистава спантеличила його не менше, ніж нас. Коли це сталося, він зі своїми людьми перебував позаду натовпу, тому охоронцеві Ле Шифра вдалось утекти без особливих зусиль. Можете уявити, як вони картали себе, коли побачили тростину! Матіс дав мені кулю, щоб показати, чого ви уникнули. Головка кулі має хрестоподібний надпил, як у кулі «дум-дум». Вас би розірвало на шматки. Але повісити це на Ле Шифра неможливо. Той кульгавий прийшов сам. Матіс віднайшов реєстраційну картку. Звісно, надана у ній інформація виявилася брехнею. Він отримав дозвіл пронести тростину, оскільки пред’явив посвідчення інваліда війни. Ці люди серйозно підготувались. Із тростини зняли відбитки пальців і беленографом[144] відправили до Парижа, отже, назавтра у нас буде більше інформації, — Фелікс Лейтер вибив з пачки нову сигарету. — Як там не є, але добре те, що добре закінчується. Наостанок ви знатно вительбушили Ле Шифра, хоча, маю визнати, якогось моменту я перенервувався. Гадаю, ви також.

Бонд посміхнувся.

— Той конверт — найчарівніше, що зі мною траплялось. Я думав, мені кінець. Чесно кажучи, неприємне відчуття. Таки правда, що друзі пізнаються в біді. Одного дня я вам віддячу.

Він підвівся.

— Я тільки зайду до готелю, щоби звільнитися від цього, — поплескав себе по кишені. — Нема бажання вештатися навкруги з цим смертним вироком. Упевнений, що Ле Шифр не заспокоїться. А потім відсвяткуємо перемогу. Як вам мій план?

Бонд повернувся до Веспер. Відтоді, як закінчилася гра, дівчина не мовила ні слова.

— Може, вип’ємо перед сном по бокалу шампанського в нічному клубі? Називається «Галантний король». Туди можна дістатися через загальний зал. Клуб достатньо приємний.

— З радістю, — відповіла Веспер. — Поки ви віднесете свій виграш, я піду припудрю носика. Зустрінемось у вестибюлі.

— А щодо вас, Феліксе? — Бонд сподівався залишитися з дівчиною удвох.

Лейтер поглянув на нього й одразу все зрозумів.

— Я би краще трохи поспав до сніданку, — відізвався він. — День видався важким, і гадаю, що Париж завтра попросить мене зачистити все до кінця. Лишилися деякі «хвости», які треба підтягнути, але ви не переймайтеся. Це моя турбота. Я пройдуся з вами до готелю. Заразом відконвоюю галеон із золотом до порту.

Вони пішли вулицею, залитою місячним сяйвом. Обидва тримали пальці на курках. О третій годині ночі на вулицях зустрічалися люди, а перед будівлею казино було припарковано кілька автомобілів.

Прогулянка обійшлася без пригод.

У готелі Лейтер наполіг на тому, щоб супроводити Бонда до номера. Там було так, як Бонд його залишив шістьма годинами раніше.

— Жодного комітету з урочистої зустрічі, — зауважив Лейтер. — Але не вірю, що вони не вдадуться до останньої спроби. Може, краще скласти вам обом компанію?

— Вам насправді треба відпочити, — сказав Бонд. — За нас не турбуйтеся. Без грошей я їм не цікавий, а щодо чека, то зможу про нього подбати. Дякую за все, що ви для мене зробили. Сподіваюся, ми ще попрацюємо разом.

— Домовилися, — сказав Лейтер, — за умови, що ви, коли знадобиться, витягнете дев’ятку. А також прихопите зі собою Веспер, — додав сухо. Потім вийшов і зачинив за собою двері.

Бонд залишився наодинці з гостинністю свого номера.

Після гомінкого казино і напруженої тригодинної гри за великим столом він був радий залишитися на самоті й хоча б ненадовго побути в товаристві своїх піжам на ліжку та гребінців на туалетному столикові. Джеймс зайшов до туалетної кімнати, освіжив обличчя холодною водою та прополоскав рот їдким зубним еліксиром. Садна на потилиці й на правому плечі ще боліли. Він згадав, що двічі за день ледь уникнув загибелі, й ця думка його звеселила. Що далі — сидіти та чекати всю ніч на прихід незваних гостей, чи, може, Ле Шифр уже на шляху до Гавра або Бордо, куди спробує втекти подалі від очей та куль СМЕРШу.

Бонд стенув плечима. «Кожен день має досить своєї турботи[145]». Він подивився у дзеркало і запитав сам себе, наскільки міцні моральні засади Веспер. Джеймс жадав її холодного та гордовитого тіла. Бажав побачити сльози і бажання в байдужих очах, схопити чорне волосся і змусити гнучке тіло схилитися перед ним. Його очі звузилися, відбиток у свічаді набув хижого вигляду.

Відвернувшись, він витягнув з кишені чек на сорок мільйонів франків та згорнув його в кілька разів. Потім відчинив двері, визирнув назовні, перевірив коридор. Залишив двері відчиненими і напружив слух, щоб почути кроки або шум ліфта, тим часом узявся за діло, озброєний маленькою викруткою.

Через п’ять хвилин він критично поглянув на роботу, додав у портсигар свіжих сигарет, зачинив і замкнув двері, пройшов коридором, вестибюлем й опинився на вулиці, залитій місячним сяйвом.