Казино «Руаяль»

ROUGE ЕТ NOIR

[92]

Бонд мав намір сісти за гру, що могла розтягнутися до ранку, бадьорим після доброго відпочинку. На третю годину дня він запросив масажиста. Коли залишки обіду забрали, Бонд сидів біля вікна, спостерігаючи за морем, поки в двері не постукали. На порозі стояв масажист-швед.

Масажист працював мовчки, довго розминаючи Бонда від ніг до шиї, знімаючи напруження з тіла і надаючи спокій натягнутим нервам. Навіть розлогі синці на лівому плечі та боці припинили нити, і, коли швед пішов, Бонд забувся глибоким сном без сновидінь.

Він прокинувся ввечері, відчуваючи себе повністю відновленим.

Прийнявши холодний душ, вирушив до казино. Оскільки минулої ночі відчуття гри було втрачено, зараз мав повернути зосередженість, яка частково ґрунтувалася на математичному розрахунку, частково — на інтуїції і, за розміреного пульсу і сангвінічного темпераменту, становила суттєвий елемент будь-якого гравця, націленого на виграш.

Бонд був природженим гравцем. Йому подобалося сухе шелестіння карт при їхньому тасуванні, та нескінченний прихований драматизм, що відчувається у нерухомих фігурах навколо столів під зеленим сукном. Подобався йому солідний та звичний комфорт гральних салонів та казино; м’які підлокітники крісел, бокал шампанського чи віскі під рукою, ненав’язлива увага з боку вишколеного персоналу. Його забавляла абсолютна неупередженість рулеткової кульки чи гральних карт і при цьому їхня споконвічна суб’єктивність. Подобалося поєднання глядача і гравця в одній особі та зі свого крісла впливати на долі й учинки інших людей, коли доходила його черга казати насущне «так» чи «ні», розуміючи, що ймовірність успіху — п’ятдесят на п’ятдесят.

Та найбільше йому подобалося, що відповідальність за дії лягає тільки на гравця. Вихваляти чи картати — нікого, крім самого себе. Тут талан був слугою, а не господарем. Його слід сприймати несерйозно або вичавлювати до останньої краплі. Однак слід відрізняти талан від помилкового відчуття уявно обчисленої імовірності, бо в азартних іграх смертний гріх — вважати погану гру невдачею. Тим часом удачу в усіх її проявах треба любити, а не жахатися. Бонд уявляв удачу в образі вродливої жінки, якої слід домагатися ніжністю, а не хапати брутально, ніколи не переслідувати чи добиватися силоміць. Проте він міг щиро визнати, що ні карти, ні жінки не примушували його страждати, хоча одного дня — і він сприймав це як даність — любов чи вдача поставлять його на коліна. І коли це станеться, він знав, що його затаврують тим самим клеймом, яке частесенько бачив на інших — готовністю заплатити ще до програшу та визнанням власної недосконалості.

Того червневого вечора Бонд, пройшовши через «кухню» до salle privee, з відчуттям упевненості та п’янким передсмаком перемоги, обміняв мільйон франків на фішки по п’ятдесят тисяч і зайняв місце поруч з chef de partie за столом номер один.

Тут попросив надати картку шефа зі списком виграних номерів за останню сесію, що почалась о третій дня, і ретельно його вивчив. Він неодмінно робив так перед початком гри, хоча, звісно, знав, що кожен поворот колеса та кожне падіння кульки в пронумеровану комірку не мають жодного зв’язку з минулим. Також знав: гра починається наново щоразу, коли круп’є правою рукою бере кульку зі слонової кістки, штовхає один із чотирьох держаків тією ж рукою, запускаючи колесо за годинниковою стрілкою, і нарешті тією ж рукою кидає кульку на зовнішній обід колеса проти його обертання.

Вочевидь цей ритуал, а також усі механічні дрібниці будови пристрою, пронумеровані комірки та циліндр розробляли та вдосконалювали роками для того, щоб ані майстерність круп’є, ні будь-яке відхилення в механізмі не мали змоги вплинути на траєкторію кульки. А все ж таки, згідно з негласною традицією серед гравців у рулетку, і Бонд свято її дотримувався, треба ретельно вивчити історію останньої сесії та керуватися будь-якими поміченими дивнотами у поведінці рулетки. Наприклад, помітити і взяти до уваги послідовності двох та більше номерів, що випадали, чи якщо чотири рази випадали інші комбінації, у тому числі парний-непарний, чорний-червоний.

Бонд не був прихильником такої традиції. Він просто покладався на принцип — чим більше уваги приділяєш грі та чим більше винахідливості докладаєш, тим більше від неї можеш отримати.

Із записів про номери, що випали за останні три години саме на цьому столі, Бонд не побачив для себе нічого цікавого, хіба що остання дюжина майже не випадала. Він дотримувався правила йти за рулеткою та змінювати стратегію і починати новий раунд після того, як випадало «зеро». Тож він вирішив розіграти один з улюблених гамбітів і ставити на дві — в даному випадку, на перші дві — дюжини по максимальній ставці, сукупно сто тисяч франків. Таким чином він накривав дві третини номерів на полі, крім «зеро», і, оскільки за дюжини платили два до одного, мав шанс отримувати сто тисяч щоразу, коли випадала цифра менше двадцяти п’яти.

За сім раундів він виграв шість разів. Сьомий програв, коли випала тридцятка. Чистий дохід Бонда становив півмільйона. Він пропустив восьмий круг. Випало «зеро». Така удача підбадьорила Бонда. Сприйнявши число «тридцять» за дороговказ, він вирішив ставити на першу та останню дкокини, допоки не програє двічі. Десять раундів по тому друга дюжина випала двічі, що обійшлося йому в чотириста тисяч франків, але з-за столу він вийшов із мільйоном сто тисяч прибутку.

Тільки-но Бонд почав грати за максимальною ставкою, він одразу опинився в центрі уваги. Оскільки йому вочевидь щастило, кілька дрібних рибчин-причеп спробували пополювати разом з акулою. Зайнявши місце напроти, один такий тип, котрого Бонд упізнав як американця, почав виказувати більш ніж доброзичливе ставлення та відчайдушно радів кожному виграшеві. Не раз широко посміхнувся через стіл і, старанно копіюючи рухи Бонда, розміщував свої скромні фішки по десять тисяч поруч з великими ставками Бонда. Коли Джеймс підвівся, той теж скочив на ноги і привітно крикнув:

— Дякую, що підвезли. Гадаю, я винен вам випивку. Можна пригостити?

Бонд подумав, що це, мабуть, той хлопець із ЦРУ. Він переконався у своїй правоті після того, як кинув фішку — десять тисяч — круп’є і дав тисячу huissier[93], який послужливо відсунув його крісло, й вони удвох вирушили до бару.

— Мене звати Фелікс Лейтер, — відрекомендувався американець. — Радий познайомитися.

— Бонд. Джеймс Бонд.

— Чудово, — відізвався супутник. — Подивимось, як можемо відсвяткувати.

Бонд наполіг, щоб Лейтер узяв собі «Хейґ & Хейґ»[94]з льодом, і пильно подивився на бармена.

— Сухе мартіні, — сказав. — Одне. У глибокому бокалі для шампанського.

— Qui, monsieur![95]

— Хвилиночку. Три частини «Гордонс», одна частина горілки, півчастини «Кіна Лілле»[96]. Добряче збийте, поки не стане крижаною і додайте тонку спіраль лимонної шкурки. Зрозуміло?

— Звісно, месьє, — бармену рецепт, здається, сподобався.

— Ух ти, оце так рецепт! — здивувався Лейтер.

Бонд розсміявся.

— Коли треба... е-е-е... сконцентруватися, — пояснив, — я не вживаю більше одного напою до обіду. Проте люблю, щоб той один був великим, міцним, холодним і правильно змішаним. Терпіти не можу половинчастість будь-де, особливо якщо від цього страждає смак. Цей коктейль — мій власний винахід. Хочу його запатентувати, тільки-но придумаю назву.

Він уважно спостерігав, як високий бокал запріває від блідо-золотистого напою, що лився із шейкера. Потім посунув бокал до себе і зробив довгий ковток.

— Просто чудово, — похвалив бармена. — Але якщо взяти пшеничну горілку замість картопляної, він вийшов би кращим. — Mais nenculons pas des mouches[97], — додав.

Бармен посміхнувся.

— Цей вульгарний вираз означає: «Не будемо чіплятися до дрібниць», — пояснив Бонд.

Лейтер усе ще не міг заспокоїтися.

— Бачу, ви уважні до деталей, — весело зауважив американець, коли вони з напоями прямували до столика в кутку. І, понизивши голос, додав: — Назвіть свій винахід «коктейль Молотова». Тим паче, що одним таким вас уже пригостили сьогодні.

Вони сіли. Бонд посміхнувся.

— Я бачив, що місце вибуху загородили і пускають машини в об’їзд тротуаром. Сподіваюся, це не відстрашить великі гроші звідси.

— Люди сприйняли версію про болгарських комуністів, інші впевнені, що вибухнув газопровід. Увечері обгорілі дерева спиляють, і, якщо тут працюють не гірше, ніж у Монте-Карло, на ранок від безладу не залишиться і сліду.

Лейтер витрусив із пачки «Честерфілда» сигарету.

— Буду радий попрацювати з вами, — сказав, втупившись у бокал. — Але ще більше я радий, що сьогодні ви не долучилися до сонму героїв. Наші люди дуже зацікавлені в цій операції і вважають її такою ж важливою, як і ваші колеги. На їхню думку, витівка зовсім не божевільна. По правді, Вашингтон лікті кусає, що не ми тут граємо першу скрипку, але ви не гірше мого знаєте це начальство. Думаю, в Лондоні у вас такі самі сидять...

Бонд погодився:

— Егеж, запопадливі до власної слави.

— Будь там що, а я у вашому розпорядженні й готовий усіляко допомагати. Звісно, з Матісом та його хлопцями ми багато від чого застраховані. Однак я все-таки буду поруч.

— Чудово, — відгукнувся Бонд, — оскільки супротивник розкусив мене і, можливо, вас з Матісом також. Враховуючи, як бадьоро вони розпочали, здається, що бійка буде без правил. Я радий, що Ле Шифр, на моє переконання, у відчаї, на це ми й розраховували. Боюся, просто зараз особливих завдань у мене для вас нема, проте буду вдячний, якщо цього вечора ви залишитесь у казино. У мене є асистентка, міс Лінд, і я попрошу вас подбати про неї, коли почнеться гра. Ви не будете розчаровані. Вона прекрасна, — він усміхнувся Лейтеру. — І, до речі, тримайте в полі зору охоронців Ле Шифра. Не думаю, що він спробує здійняти бучу, але хтозна...

— Можете покластися на мене, — пообіцяв Лейтер. — Перед тим, як потрапити в нашу контору, я служив у морській піхоті, якщо це вам про щось каже, — він подивився на Бонда трохи винувато.

— Звісно, каже, — запевнив його Бонд.

Виявилося, що Лейтер родом з Техасу. Поки його новий знайомий розповідав про свою роботу в Об’єднаному розвідувальному штабі НАТО і про те, яких зусиль доводиться докладати, щоби зберегти секретність в організації, де працюють представники стількох національностей, Бонд відзначив про себе, що американці, в принципі, непогані хлопці, та більшість із них чомусь родом з Техасу.

Феліксові Лейтеру було під тридцять п’ять. Високий та худорлявий, костюм кольору легкого загару висів на його плечах, як на Френку Сінатрі[98]. Рухи та мова були повільними, але складалося враження, що у нього гарна реакція, неабияка міць і те, що в бійці він не відсиджуватиметься. Тепер, настовбурчившись над столом, чимось нагадував сокола. Схожість підсилювали загострені вилиці, підборіддя та широкий із тонкими губами рот. Сірі, майже кошачі очі постійно мружилися від диму сигарет, що він витрушував з пачки «Честерфілда» одна за одною. Постійні зморшки в краєчках очниць, утворені внаслідок цієї звички, справляли враження, ніби він посміхається очима, а не ротом. Непокірна чуприна кольору соломи надавала обличчю хлопчачого вигляду, але ближче знайомство спростовувало це враження. Хоча Лейтер доволі відверто розказував про свою роботу в Парижі, Бонд помітив, що той ані разу не згадав своїх американських колег у Європі чи у Вашингтоні, та припустив, що його новий знайомий ставить інтереси своєї організації вище за спільні турботи Північноатлантичного союзу. Бонду це сподобалося.

Коли Лейтер проковтнув другу порцію віскі, а Бонд розповів про Мюнців та про свою коротку ранкову озна-йомлювальну поїздку узбережжям, було вже о пів на восьму, і вони вирішили повернутися до готелю разом. Перед тим, як піти з казино, Бонд передав на зберігання в касу двадцять чотири мільйони, залишивши на кишенькові витрати кілька банкнот по десять тисяч.

Дорогою до «Сплендіду» вони побачили бригаду робітників, які поралися на місці вибуху. Кілька дерев викорчували, а шланги з трьох поливальних машин відмивали бульвар та бруківку. Вирва щезла, а бульвар, за винятком кількох ґав, був порожнім. Бонд припустив, що подібний марафет уже навели в барі «Ермітаж» та прилеглих крамницях, фасади яких утратили вікна.

У теплих синіх присмерках Руаяль-лез-О виглядав знову мирним та спокійним.

— На кого працює консьєрж? — запитав Лейтер, коли вони наблизилися до готелю.

Бонд точно не знав. Матіс з’ясувати це не зміг.

— Допоки не підкупиш сам, — сказав той, — маєш повне право припускати, що його підкупила інша сторона. Усі консьєржі продажні, й це не їхня вина. їх привчили розглядати усіх постояльців, за винятком хіба що магарадж, як потенційних крадіїв та пройдисвітів. Твій комфорт та добробут хвилюють їх не більше, ніж крокодилів.

Бонд пригадав слова Матіса, коли консьєрж кинувся питати Бонда, чи він повністю одужав після прикрої пригоди. Бонд вирішив за краще відповісти, що досі відчуває слабкість, сподіваючись на те, якщо його слова передадуть за адресою, Ле Шифр у будь-якому разі спробує розпочати гру сьогодні, щоби скористатися поганим станом супротивника. Консьєрж солоденько побажав найшвидшого одужання.

Номер Лейтера був поверхом вище, тому біля ліфта компаньйони розділилися, домовившись зустрітися в казино о пів на одинадцяту чи об одинадцятій — звичайний час для початку великої гри.