Казино «Руаяль»

L’ENNEMI ECOUTE

[67]

Деякі з цих подій двотижневої давнини промайнули в пам’яті Джеймса Бонда, коли прокинувся в номері готелю «Сплендід».

Він дістався Руаяль-лез-О два дні тому саме перед обідом. Жодних спроб зв’язатися з ним ніхто не робив, і коли він написав у книзі реєстрації «Джеймс Бонд, Порт-Марія, Ямайка», це не викликало й найменшого зацікавлення в очах консьєржа.

Здається, М. не дуже переймався прикриттям.

— На момент, коли ви з Ле Шифром вмоститеся за гральним столом, легенда у вас уже має бути, — наказав М. — Але виберіть щось таке, аби не надто виділятися з публіки.

Бонд добре знав Ямайку, тому попросив тримати зв’язок через Кінгстон, видаючи себе за багатого ямайського плантатора, батько якого заробив капітал на тютюні й цукрі, а син марнотратить його на біржі та в казино. Якщо хтось зацікавиться деталями, він відішле того до Чарльза ДаСільва з «Каффері», що в Кінгстоні, свого повіреного. А Чарльз підтвердить легенду.

Наступних два вечори та більшу частину ночі Бонд провів у казино, граючи в рулетку з рівними шансами за складною системою збільшення ставок. Якщо сповіщали про великий банк в «залізку», то неодмінно приєднувався. Коли програвав, ставив ще раз і відмовлявся продовжувати, програвавши удруге.

Таким чином він заробив три мільйони франків, надаючи собі змогу потренувати витримку і так зване «чуття гри». Вивчив географію казино й міцно тримав картинку в пам’яті. А найголовніше, він отримав змогу поспостерігати за Ле Шифром за різними столами й із жалем констатував, що той грає бездоганно і йому щастить.

Бонд любив ситно поснідати. Прийнявши холодний душ, він влаштувався за писемним бюро перед вікном. Милувався чудовим ранком та випив півпінти[68] охолодженого апельсинового соку, з’їв яєчню з трьох яєць із беконом і закінчив сніданок подвійною кавою без цукру. Потім запалив першу за день цигарку зі суміші балканського й турецького тютюну, виготовлену за особливим замовленням у фірмі «Морландз», що на Гросвенор-стрит, і спостерігав за лінивими хвилями, котрі лизали берег довгого пляжу. Рибальські човни з Дьєппа, витягнувшись у лінію на горизонті, маячіли у синьому червневому серпанку в супроводі зграї сріблявих чайок.

Телефонний дзвінок перервав його роздуми. Консьєрж повідомив, що директор компанії «Радіо Стентор» чекає на нього у вестибюлі зі замовленим у Парижі радіоприймачем.

— Саме вчасно, — відповів Бонд. — Запросіть його піднятися.

Таке прикриття використало Друге бюро для свого зв’язкового, надісланого для співпраці з Бондом. Бонд в очікуванні дивився на двері, сподіваючись, що радіоди-ректором виявиться Матіс.

Коли у дверях постав Матіс — респектабельний бізнесмен з великою прямокутною коробкою, яку тримав за шкіряні рукоятки, — Бонд широко усміхнувся і сердечно б обійняв Матіса, якби той раптом не нахмурився і не підняв застережливо вільну руку, обережно зачиняючи за собою двері.

— Я щойно прибув з Парижа, месьє, і це радіоприймач, який ви замовили — п’ятиламповий, супергет[69] — здається, саме так це зветься англійською. Зможете ловити з Руаяля майже всі європейські столиці. Тут у радіусі сорока миль нема жодної гори.

— Виглядає чудово, — зауважив Бонд, піднімаючи брови на знак здивування такою таємничістю.

Не звертаючи уваги, Матіс поставив розпакований радіоприймач на підлогу поруч з вимкненим електрокаміном.

— Початок дванадцятої, — мовив, — зараз із Риму мають передавати на середніх хвилях «Compagnons de la Chanson[70]». Вони гастролюють Європою. Подивимось, який прийом тут. Заодно й апарат перевіримо, — підморгнув Матіс.

Бонд побачив, що той до упору повернув ручку гучності; засвітилася червона лампочка — індикатор довгих хвиль, але приймач мовчав.

Матіс підкрутив щось на задній стінці, й невеличка кімната раптом наповнилася статичним шумом радіоперешкод. Матіс кілька секунд схвально поглядав на апарат, потім вимкнув його і голосом, повним тривоги, сказав:

— Дорогий месьє... Вибачте щиро... Поганий прийом... — і покрутив ручку налаштування. Після кількох спроб із динаміків полилася мелодійна французька пісня. Матіс підвівся, наблизився до Бонда, поплескав того по спині й стиснув руку так сильно, що хруснули пальці.

Бонд посміхнувся.

— Що в біса це означає? — запитав.

— Мій любий друже, — радісно повідомив Матіс, — тебе розкрито на всі сто. Там нагорі, — він показав пальцем на стелю, — зараз перебуває або месьє Мюнц, або його псевдодружина, начебто прикута до ліжка грипом, і він чи вона повністю оглухлі та, сподіваюсь, у сильному розпачі, — задоволено посміхнувся Матіс, побачивши недовірливо-похмурий вираз Бонда.

Сівши на ліжко, Матіс нігтем великого пальця розпечатав пачку «капораль». Бонд чекав.

Задоволений враженням, яке його слова справили на Бонда, Матіс заговорив серйозно.

— Як це сталося, не знаю. Думаю, вони сіли тобі на хвіст за кілька днів до твого приїзду. Підготувалися ґрунтовно. Поверхом вище живе подружжя Мюнців. Він — німець, вона — звідкілясь із Центральної Європи, можливо чешка. Це — старомодний готель, за електрокамінами є димарі, якими давно не користуються. А тут, — він показав на стіну кількома дюймами вище каміна, — розміщений потужний радіомікрофон. Дроти тягнуться по димареві до електрокаміна Мюнців, де встановлено підсилювач. У кімнаті є записувальний пристрій і пара навушників, через які Мюнци слухають по черзі. Саме тому мадам Мюнц хворіє і через це харчується тільки в ліжку, а месьє Мюнц має невідривно перебувати біля дружини, замість того, щоб насолоджуватися сонцем і азартними іграми на цьому чудовому курорті.

— Дещо з цього зуміли дізнатися, бо, з одного боку, ми, французи, неймовірно розумні. Ну, а все інше — після того, як розгвинтили камін за кілька годин до твого приїзду.

Бонд недовірливо наблизився і оглянув болти, що прикріплювали панель до стіни. У пазах виявилися свіжі подряпини.

— А зараз ще трохи поклеїмо дурня, — мовив Матіс, підійшов до приймача, який транслював присутнім на обох поверхах слухачам мелодійні пісні, й вимкнув його.

— Сподіваюся, месьє задоволений? — спитав. — Ви помітили, який чіткий звук? Хіба це не чудовий ансамбль? — він зробив рукою широкий жест і скинув брови.

— О, вони просто чарівні, — підтвердив Бонд. — Я бажав би дослухати програму до кінця, — він посміхнувся при думці про роздратовані погляди, якими, ймовірно, зараз обмінюється подружжя Мюнців. — А апарат просто чудовий. Саме такий я шукав, щоби забрати на Ямайку.

Матіс саркастично посміхнувся і налаштував приймач на концерт із Риму.

— Ох ця твоя Ямайка... — він знову присів на ліжко.

Бонд кинув похмурий погляд.

— Що ж, не будемо плакати над розлитим молоком, — мовив. — Ніхто не очікував, що легенда протримається довго, але мене тривожить, як швидко вони нас розкусили.

Він перебрав у голові можливі варіанти. Чи могли росіяни зламати наші коди? Якщо це сталося, можна пакувати валізи та їхати додому. Тепер він і вся операція були як на долоні.

Матіс немов прочитав його думки.

— Це не могло статися через шифри, — сказав. — У будь-якому разі ми негайно повідомили Лондон, спричинивши справжній переполох, — він посміхнувся з єхидством давнього товариського суперництва. — А тепер — до справи, поки наші чудові «компаньйони» не видихнулися.

— По-перше, — він глибоко затягнувся «капоралем», — ти будеш задоволений своїм Номером Два. Вона — справжня красуня.

Бонд насупився. Задоволений його реакцією, Матіс повів далі: — У неї чорне волосся, блакитні очі та визначний... е-е-е... рельєф. Спереду і ззаду, — додав. — До того ж вона спеціаліст із радіозв’язку, що хоча й не додає їй сексуальності, але робить її ідеальною співробітницею «Радіо Стентор», а також моїм помічником у царині розповсюдження радіоприймачів на цьому багатому літньому курорті, — він підморгнув. — Ми оселилися в цьому готелі удвох, отже, моя помічниця буде завжди під рукою в разі, якщо ваше нове радіо зламається. Усі нові пристрої, навіть французького виробництва, спочатку завдають клопоту. Іноді навіть серед ночі, — додав і хитро підморгнув.

Бонда це не потішило.

— Якого біса вони надіслали мені жінку? — мовив розлючено він. — Вони думають, що ми тут на пікнік зібралися?

Матіс перебив Бонда.

— Заспокойся, любий Джеймсе. Вона — дівчина серйозна, такого помічника можна лише бажати, а також холодна, мов крига. Французькою розмовляє як француженка і справу знає досконало. Її прикриття ідеальне, отже, ручаюся, що ви добре спрацюєтеся. Що може бути природнішим, аніж підчепити на курорті красиву дівчину? Мільйонер із Ямайки, — він шанобливо кашлянув, — гаряча кров і таке інше, без жінки виглядатиме просто голим.

Бонд із сумнівом зітхнув.

— Ще сюрпризи є? — буркнув.

— Нічого особливого, — відповів Матіс. — Ле Шифр загніздився на своїй віллі, миль десять звідси узбережжям. Із ним — два охоронці. Виглядають вправно. Одного бачили в маленькому пансіоні у місті, де кілька днів тому оселилися три доволі загадкові суб’єкти. Можливо, вони — частина команди. Згідно з документами — чехи-апатриди, але один з наших стверджує, що мова, якою вони розмовляли у себе в номері, — болгарська. Болгар тут небагато. Їх використовують здебільшого проти турків та югославів. Вони дурнуваті, проте справні. Росіяни доручають їм найпростіші вбивства чи роблять їх цапами-відбувайлами у складніших справах.

— Щиро дякую. Цікаво, яка доля на мене чекає? — задумливо мовив Бонд. — Щось іще?

— Це все. Зайди перед ланчем до бару «Ермітаж». Я влаштую нам зустріч. А потім запросиш її на обід. Тоді виглядатиме природним твій прихід із нею в казино. Я теж там буду, але триматимуся на відстані. Прихоплю зі собою кілька надійних хлопців, які приглянуть за тобою. До речі, є один американець, на ім’я Лейтер, він зупинився в готелі. Фелікс Лейтер. Він із ЦРУ, працює у Фонтенбло. Лондон наказав тебе сповістити. Начебто непоганий. Може пригодитися.

Із радіо полилася швидка італійська скоромовка. Матіс вимкнув апарат, і вони обмінялися кількома фразами про приймач та оплату товару. Потім шумно розпрощались, Матіс, по-змовницьки підморгнувши Бонду, відбув.

Присівши біля вікна, Бонд занурився у роздуми. Нічого з того, що розказав йому Матіс, не втішало. Його не тільки повністю розкрили, а ще й приставили до нього професійне спостереження. Треба позбутися цього, перш ніж дійде до змагань із Ле Шифром за картярським столом. Росіяни не мають жодних забобонів щодо вбивства як методу розв’язання проблеми. А та жіночка — просто халепа якась! Він тяжко зітхнув. Жінки хороші для розваг. На роботі вони вічно плутаються під ногами, ускладнюють справи сексом, постійними образами та іншим емоційним мотлохом, що тягають із собою. Ці створіння потребують уваги та піклування.

— Чорт забирай! — вилаявся Бонд, потім, пригадавши Мюнців, вилаявся ще, цього разу гучніше, і вийшов із номера.