Казино «Руаяль»

РОЖЕВІ АБАЖУРИ І ШАМПАНСЬКЕ

Бонд повернувся в номер, де і цього разу не побачив слідів проникнення, скинув одяг, довгенько постояв під холодним душем, відтак розтягнувся на ліжку. До зустрічі з мадемуазель Лінд у барі «Сплендіду» залишалася година — пора відпочити та зібратися з думками, година, щоби детально проаналізувати план майбутньої гри, а також розвиток подальших подій у всіх можливих комбінаціях виграшу чи поразки. Крім того, слід продумати ролі другорядних учасників — Матіса, Лейтера та дівчини і прорахувати можливі дії супротивника у відповідь. Він заплющив очі, й у його уяві, наче в калейдоскопі з кольоровими скельцями, почали одна за одною складатися ретельно відрежисовані сцени прийдешнього вечора.

За двадцять до дев’ятої він вичерпав усі варіанти протистояння з Ле Шифром. Бонд встав, одягнувся і викинув з голови видіння майбутніх подій.

Пов’язуючи вузьку двосторонню краватку з чорного атласу, він на хвилину затримався й ускіпливо розглянув себе в дзеркалі. Відображення дивилось на нього сіро-блакитними очима спокійно, трохи іронічно. Коротке непокірне пасмо чорного волосся, котре ніколи не вдавалося приборкати, комою закручувалося над правою бровою. Тонкий вертикальний шрам, що розсікав праву щоку, надавав обличчю дещо піратського вигляду. Далеко до Хогі Кармайкла, подумав Бонд, набиваючи плаский портсигар із воронованої сталі п’ятдесятьма сигаретами «морланд» із трьома золотими смужками. Матіс передав йому слова дівчини.

Засунувши портсигар у задню кишеню штанів, Бонд клацнув чорною матовою запальничкою «ронсон» — перевірити, чи не пора її заправити. Поклавши до кишені тонку пачку десятитисячних купюр, висунув шухляду, витягнув легку замшеву кобуру і надів її з лівого боку так, щоб вона висіла приблизно на три дюйми нижче пахви. Потім з іншої шухляди дістав з-під сорочок пласку автоматичну «беретту» двадцять п’ятого калібру з гладкою рукояткою, вийняв обойму, розрядив пістолета, кілька разів перевірив затвор, натиснув на спусковий гачок. Тоді вставив обойму на місце, дослав патрона у ствол, клацнув запобіжником і сховав пістолет у неглибоку кобуру. Нарешті прискіпливо оглянув номер, перевіряючи, чи не забув чогось, і одягнув поверх шовкової вечірньої сорочки однобортний смокінг. Відчував себе спокійно та впевнено. Перевіривши у дзеркалі, чи не помітний плаский пістолет під лівою рукою, ще раз поправив краватку і, вийшовши з номера, замкнув двері на ключ.

Коли наблизився до коротких сходів, що вели до бару, то почув, як позаду відчинилися двері ліфта і чийсь голос сухо мовив:

— Добрий вечір.

То була мадемуазель Лінд. Вона зупинилася біля ліфта, очікуючи, що Бонд підійде.

Він не забув, яка вона вродлива, тому не здивувався, що його знову зачепила її краса. Дівчина вдягнула чорну оксамитову сукню — просту і разом з тим вишукану, на що спроможні хіба що півдюжини кутюр’є у світі. Тонке діамантове кольє, що охоплювало горло, та діамантова брошка на глибокому V-подібному викоті лише підкреслювали привабливі округлості грудей. Вбрання доповнювала скромна чорна вечірня сумочка, яку дівчина тримала в зігнутій руці на рівні талії. Чорне, як смола, пряме волосся було укладене, лише кінчики пасемок трохи закручувалися нижче підборіддя.

Вона була просто чарівною, і серце Бонда забилося частіше.

— Ви пречудово виглядаєте! Напевне, справи в радіо-бізнесі поліпшуються.

Мадемуазель Лінд узяла Бонда під руку.

— Ви не будете проти, якщо ми відразу ж підемо вечеряти? — запитала. — Я хотіла справити враження, але маю відкрити вам страшенну таємницю. На чорному оксамитові залишаються сліди, коли сідаєш. Отже, якщо почуєте сьогодні увечері мій крик, значить, я сіла у плетене крісло.

Бонд розсміявся.

— Звісно, ходімо вечеряти. І вип’ємо по чарчині горілки, поки будемо вивчати меню.

Помітивши здивування в погляді дівчини, він одразу поправився:

— Чи по коктейлю, якщо бажаєте. А кухня тут найкраща в Руаялі.

На мить його трохи кольнула іронія мадемуазель із легким нальотом зневаги, з якою вона зустріла його піддатливість, і те, як швидко він погодився на поступки.

Проте вони лише на секунду завмерли в німотному поєдинку, схрестивши шпаги, і, поки метрдотель чемно вів їх через переповнену публікою залу, момент незручності минув. Бонд, ідучи позаду супутниці, спостерігав, як голови відвідувачів повертаються, щоби провести її поглядом.

Найвишуканіша частина ресторану містилась у широкій сферичній частині приміщення, що виступала в зимовий сад готелю подібно до кормової частини судна, але Бонд вибрав столик в одному з прикрашених дзеркалами альковів у віддаленій його частині, що лишилися тут ще з едвардіанських часів[99]. Такі усамітнені ніші були витримані в світлій гамі з позолотою, із настільним світильником під червоним шовковим абажуром і такими самими на стінах у стилі пізнього ампіру[100].

Поки вони обоє займалися дешифруванням написаного пурпуровим чорнилом меню величезного формату, Бонд підкликав сомельє і звернувся до супутниці:

— То на чому ви зупинилися?

— Я випила б горілки, — відповіла просто і повернулася до вивчення меню.

— Карафку горілки, тільки дуже охолодженої, — замовив Бонд. І додав: — Я не зможу випити за здоров’я вашої нової сукні, поки не дізнаюся ваше ім’я...

— Веспер, — відповіла дівчина. — Веспер[101] Лінд.

Бонд не зміг приховати здивування у погляді.

— Нудно щоразу пояснювати, але я народилася того вечора, коли, як розказали батьки, сталася сильна буря. Вочевидь вони захотіли увічнити цю подію, — вона посміхнулася. — Комусь подобається, комусь ні. А я звикла.

— Мені здається, це чудове ім’я, — сказав Бонд. Раптом його осяяла геніальна думка. — Можна його позичити? — і розповів про коктейль з мартіні власної рецептури, для якого давно підшукував назву. — Веспер, — додав, — звучить ідеально і дуже підходить до тієї присмеркової години, коли люди в усьому світі питимуть мій коктейль. Дозволите?

— Тільки після того, як скуштую його, — пообіцяла дівчина. — Судячи з опису, йдеться про винятковий напій.

— Спробуємо його разом, коли все закінчиться, — відповів Бонд. — Відсвяткуємо ним перемогу чи поразку. Отже, які страви з меню вибрали ви? Благаю, не стримуйте себе... — І додав, відчувши її вагання: — Не підведіть свою чудову сукню.

— Я розглядаю два варіанти, — зі сміхом відгукнулася Веспер, — і обидва дуже смачні. Іноді поводитись як мільйонерка — це справжня розрада, тож... якщо ви наполягаєте, гаразд, почнемо з ікри, потім підсмажені на грилі rognon de veau[102] з pommes souffles[103]. Згодом я візьму fraises des bois[104] і багато вершків. Вважаєте, що я безсоромно марнотратна у своїй прямоті? — вона посміхнулась і запитально подивилася на Бонда.

— На мій погляд, це чеснота, особливо, коли йдеться про просту здорову їжу, — він повернувся до метрдотеля. — І принесіть побільше тостів. Проблема не в тому, аби було достатньо ікри, а в тому, щоби було достатньо тостів, — пояснив він Веспер і повернувся до меню. — Щодо мене, то я приєднаюся до мадемуазель і теж замовлю ікру. Потім принесіть середнього розміру tournedos[105] з кров’ю під sauce Bearnaise[106], а також sauce d’artichaut[107]. І поки мадемуазель насолоджуватиметься суницями, я би спробував авокадо з краплею майонезу. Схвалюєте?

Метрдотель уклонився.

— Мої вітання, мадемуазель та месьє. Месьє Жорж, — він повернувся до сомельє і повторив йому перелік замовлених страв.

— Parfait[108]! — вигукнув сомельє і простягнув гостям винну карту в шкіряній обкладинці.

— Якщо ви не проти, — звернувся Бонд до супутниці, — я би волів випити з вами шампанського. Це — веселе вино, і воно дуже підходить до нинішньої нагоди... принаймні, сподіваюся, — додав.

— Гаразд, від шампанського я не відмовлюся, — відгукнулася Веспер.

Тицьнувши пальцем на потрібний рядок, Бонд звернувся до сомельє:

— Як щодо «Теттенже»[109] сорок п’ятого року?

— Чудове вино, месьє, — погодився той. — Та якщо дозволите... — він показав олівцем на інший рядок. — «Блан де Блан Брют» сорок третього року тієї ж марки не має собі рівних.

Бонд посміхнувся.

— Гаразд, хай буде так. Це не дуже відома марка, — пояснив Бонд супутниці, — але, можливо, найкраще шампанське у світі, — відчувши відтінок претензійності у своїх словах, він поквапився додати: — Прошу мені пробачити, але я отримую справжнє задоволення від смачних страв і напоїв. Мабуть, це частково тому, що я неодружений, але переважно завдяки звичці приділяти увагу дрібницям. Знаю, виглядає вередливо і старомодно, але коли я працюю, то зазвичай снідаю наодинці, отже, хоч-не-хоч, а стаєш вибагливим.

Веспер теж посміхнулася.

— Чудова вада, — мовила. — Я сама віддаюсь будь-якому заняттю сповна і намагаюся не втрачати можливості. Мені здається, жити треба саме так. Проте звучить трохи по-дитячому, — додала вона, немов просячи вибачення.

Принесли карафку горілки у відерці, обкладеному льодом, і Бонд наповнив чарки.

— Не можу з вами не погодитися, — сказав. — А тепер, Веспер, вип’ємо за те, щоби сьогодні нам пощастило.

— Погоджуюся, — відповіла дівчина тихо, підіймаючи чарку і дивлячись йому прямо в очі. — Сподіваюся, все пройде гладко.

Бонду здалося, що вона мимоволі знітилася, коли підтримала тост, але потім дівчина поривно схилилася до нього:

— У мене є для вас новини від Матіса. Йому кортить самому розказати. Це стосується бомби. Неймовірна історія.