Казино «Руаяль»

ВЕЛИКИЙ СТІЛ

Поки Бонд розказував правила гри, передбачаючи майбутню битву, його обличчя знову посвітлішало. Перспектива нарешті схопитись у двобої з Ле Шифром розпалювала, примушуючи кров бігти швидше. Здавалося, він цілком забув про недавню незлагоду та скоробіжне охолодження, і Веспер з полегшенням піддалася настрою супутника.

Бонд розплатився і залишив щедрі чайові сомельє. Веспер підвелася, першою пройшла через залу ресторану та спустилася сходами.

«Бентлі» чекав на них, і Бонд відвіз дівчину до казино, зупинившись прямо перед входом. Поки вони йшли витіювато оздобленим вестибюлем, Бонд майже не розмовляв. Дівчина помітила, що його ніздрі трохи сіпались. У всьому іншому він виглядав повністю спокійним і радо відповідав на привітання персоналу казино. Перед дверима salle privee у них навіть не спитали членських карток. Бонд, який грав по-крупному, вже став поважним клієнтом, а його супутниця ділила з ним цей привілей.

Перш ніж вони заглибились усередину, від одного з рулеткових столів підвівся Фелікс Лейтер і привітав Бонда як старого знайомого. Після того, як його відрекомендували Веспер Лінд і вони обмінялися світськими люб’язностями, Лейтер зауважив:

— Що ж, оскільки сьогодні ввечері на вас чекає бакара, я, з вашого дозволу, покажу міс Лінд, як зривають банк у рулетку. В мене у запасі три щасливі номери, котрі мають ось-ось випасти, і я сподіваюсь, у міс Лінд також є такі. А потім, коли ви увійдете в гру, ми, можливо, поспостерігаємо.

Бонд запитально поглянув на Веспер.

— Із задоволенням, — відповіла вона. — Та чи не підкажете мені одне з ваших щасливих чисел?

— У мене нема щасливих чисел, — Бонд відгукнувся серйозно. — Я роблю ставки, тільки коли шанси рівні або майже рівні. Гаразд, отже, я залишу вас. Із моїм другом Феніксом Лейтером ви будете в надійних руках, — він посміхнувся їм обом і неспішно попрямував до каси.

Лейтер відчув підкреслену стриманість Бонда і поспішив пояснити:

— Він дуже серйозний гравець, міс Лінд. Думаю, так і має бути. А зараз підемо, будь ласка, зі мною і подивимось, як число сімнадцять підкориться моїм екстрасенсорним здібностям. Ви відчуєте, як приємно робити купу грошей з нічого.

Бонд полегшено зітхнув, коли залишився на самоті й отримав можливість повністю зосередитися на власному завданні. Підійшовши до каси, він одержав двадцять чотири мільйони в обмін на квитанцію, видану вдень. Розділив суму на дві рівні частини, поклав у кишені смокінга і неквапливо пройшов крізь залу проміж гральними столами в дальній кінець, де за латунною огорожею стояв широкий стіл для бакара.

За столом тривали приготування, круп’є, розклавши перед собою колоди, сорочками догори, повільно тасував карти тим особливим круп’єрським чином, за якого, як вважають, підтасувати карти неможливо.

Chef de partie відстебнув обшитий оксамитом ланцюжок, відчиняючи прохід до столу.

— Я зарезервував за вами шостий номер, як ви і просили, месьє Бонд.

За столом залишалося ще три вільні місця. Бонд пройшов за огорожу, зайняв люб’язно відсунуте для нього крісло і розкланявся з гравцями праворуч та ліворуч. Він витягнув плаский портсигар з воронованої сталі, чорну матову запальничку і поклав їх на зелене сукно праворуч. Служник витер серветкою важку скляну попільничку і поставив поруч. Запаливши сигарету, Бонд відкинувся у кріслі.

Місце банкомета напроти було порожнім. Бонд оглянув стіл. Більшість гравців він знав у обличчя, деяких — на ім’я. Сьомий номер, праворуч, займав месьє Сікст, заможний бельгієць, який володів копальнями в Конго[112]. На дев’ятому номері сидів лорд Денверс, шляхетний, але кволий на вигляд чолов’яга, якому гроші на гру видала, напевне, його багата дружина-американка — жінка середнього віку з хижим ротом баракуди, котра займала третій номер. Бонд припустив, що подружжя гратиме нервово та метушливо і, найімовірніше, першим вийде з гри. На номері першому, праворуч від банкомета, сидів відомий грецький картяр, власник вельми прибуткової, як, схоже, і будь-якої іншої у Східному Середземномор’ї, суднової компанії. Цей гратиме розсудливо, вправно і протримається довго.

Бонд попросив у служника аркушик паперу, на якому написав під акуратним запитальним знаком номери 2, 4, 5, 8 та 10 — і наказав передати записку chef de partie.

Незабаром вона повернулась із написаними іменами.

Другий номер, поки порожній, був зарезервований за Кармель Ділейн, американською кінозіркою, яка тринькала аліменти від трьох чоловіків, і, наскільки розумів Бонд, мала приціл на четвертого — супутника, якого вона притягла в «Руаяль». Сангвінік за темпераментом, вона гратиме життєрадісно та відчайдушно, і їй може пофортунити.

Далі за столом — леді Денверс під номером три, а номери чотири і п’ять випали містеру та місіс Дюпон, які виглядали заможними й цілковито могли мати стосунок до грошей справжніх Дюпонів[113]. Бонд бачив у них солідних гравців. Ділові на вигляд, вони невимушено по-приятельськи перемовлялися, відчуваючи себе у грі, як удома. Бонд був радий такому сусідству — місіс Дюпон займала номер п’ять — і був готовий пристати до спілки з ними або з месьє Сікстом, який сидів праворуч, якщо запропонована ставка виявиться для них зависокою.

За восьмим номером розмістився магараджа маленького індійського штату, який, можливо, прихопив із собою державні стерлінгові авуари часів війни. Із досвіду Бонд знав, що азіати рідко виявлялися відважними гравцями, навіть хвальні китайці втрачали рівновагу, коли пахло смаженим. Проте магараджа, найімовірніше, залишиться у грі надовго і не кидатиме карти, якщо тільки не програє багато за раз.

Десятим номером був молодий елегантний італієць синьйор Томеллі. Цей, певне, набув статків, установивши вбивчу оренду за житло в Мілані. Такий легко може скипіти, загубити голову й учинити сцену.

Бонд тільки-но закінчив аналізувати гравців, коли до столу безшумно наблизився, економлячи рухи, як і личить великій рибі, Ле Шифр. Він пройшов крізь отвір у латунній огорожі та, обдарувавши холодною посмішкою присутніх, зайняв місце банкомета напроти Бонда.

Таким самим скупим рухом прибулець зрізав товстий стос карт, які круп'є виклав на стіл поміж його великими нерухомими руками. Поки круп’є одним зграбним рухом заклав усі шість колод у зроблений з дерева та металу «сабо», Ле Шифр щось прошепотів йому.

— Mesdames et messieurs, les jeux sont faits. Un banco de cinq cent mille[114], — оголосив круп’є, a коли грек на першому номері постукав пальцем по столу перед гіркою стотисячних фішок, додав: — Le banco est fait[115].

Ле Шифр схилився над «сабо», трохи ляснув по ньому, вирівнюючи колоди, і з похилого алюмінієвого зіву показався блідо-рожевий язичок першої карти. Тоді він пухким білим вказівним пальцем притиснув рожевий язичок, витягнув першу карту і посунув її правою рукою дюймів на шість чи на фут у бік грека. Ви тягнув карту для себе, потім другу для грека і ще одну собі.

Ле Шифр застиг, не торкаючись своїх карт.

Він вивчав обличчя грека.

Пласкою дерев’яною лопаткою, що нагадувала мулярську кельму, круп’є обережно підняв дві карти грека і швидким рухом підсунув ще на кілька дюймів далі, так, аби вони лягли точно перед його блідими волохатими руками, що нерухомо лежали на столі подібно до двох рожевих крабів на чатах.

Ось краби стріпонулися; грек зібрав карти широкою лівою долонею й обережно нахилив голову, щоб подивитись у тіні долоні номінал нижньої карти. Потім вказівним пальцем правої руки повільно зсунув нижню карту вбік, аби подивитися верхню.

Обличчя грека залишалося кам’яним. Він поклав ліву долоню на стіл і повільно забрав її, залишаючи дві карти рожевими «сорочками» догори, що надійно охороняли секрет.

Нарешті він підняв голову і подивився в очі Ле Шифра.

— Non[116], — мовив рівним голосом.

Рішення зупинитися на двох картах, відмовившись від третьої, свідчило про те, що грек мав п’ять, шість чи сім очок. Аби впевнено виграти, банкомет має набрати вісім чи дев’ять. Якщо у банкомета їх нема, він має право взяти третю карту, що може поліпшити або погіршити його становище.

Ле Шифр зчепив руки перед собою за чотири дюйми від своїх карт. Правицею він узяв обидві карти й, слабо клацнувши, перекинув їх «обличчям» догори.

То були четвірка та п’ятірка, неподолана «натуральна» дев’ятка.

Він виграв.

— Neuf a la banque[117], — незворушно виголосив круп’є і лопаточкою перекинув карти грека, — Et le sept[118], — додав безпристрасно; обережно підняв биті сімку й даму та опустив у широкий проріз у столі, через який відіграні карти потрапляли у великий металевий контейнер під стільницею. Карти Ле Шифра вирушили слідом; вони впали з легким стуком, який видає порожній ящик на початку гри, перш ніж карти покриють його металеве днище товстим шаром.

Грек відділив від стосика п’ять фішок по сто тисяч, і круп’є долучив їх до великого півмільйонного жетона Ле Шифра, що лежав посередині столу. З кожної ставки казино отримує невеличкий відсоток — cagnotte[119], але коли грають по-крупному, банкомет зазвичай бере їх на себе, наперед виплачуючи обумовлену суму, або розраховується після закінчення кожної партії, щоби банк завжди становив кругле число. Ле Шифр обрав другий варіант.

Круп’є опустив у проріз кілька жетонів, що потім будуть пред’явлені до сплати банкомету і незворушно сповістив:

— Un banco d’un million[120].

— Suivi[121], — промурмотів грек, користуючись правом відіграти згаяну ставку.

Бонд запалив сигарету і зручніше вмостився у кріслі. Довга гра почалася, й та сама низка жестів та фраз буде повторюватись як зануджена літанія, поки все не закінчиться і гравці не розійдуться. Опісля містичні карти пустять за димом або зіпсують, стіл накриють чохлом, і трав’яно-зелене сукно поля битви вбере у себе кров своїх жертв і нарешті відпочине.

Грек, попросивши третю карту, набрав лише чотири очки проти семи у банкомета.

— Un banco de deux millions[122], — оголосив круп’є.

— Приймаю, — відгукнувся Бонд.