Казино «Руаяль»

ПРИРОДА ЗЛА

Одужував Бонд швидко. Коли через три дні Матіс прийшов відвідати його вдруге, той сидів на ліжку, руки були вільними. Нижня частина тіла все же залишалася під саваном, але Бонд виглядав жвавим і лише деколи морщився від болю.

Вигляд у Матіса був пригнічений.

— Ось твій чек, — сказав Бонду. — Мені страшенно приємно було таскати в кишені сорок мільйонів франків, але тобі краще поставити уступний напис, щоб я міг покласти гроші на твій рахунок у «Креді Ліонне». Жодних слідів твого приятеля зі СМЕРШу. Жодних зачіпок. На віллу він дістався вочевидь на велосипеді, оскільки ні ти, ні обидва головорізи нічого не почули. Яке неподобство! Ми знаємо мізерно мало про СМЕРШ, та й у Лондоні відомо не більше. У Вашингтоні сказали, що у них є деяка інформація, але вона виявилася звичайними домислами та чутками політемігрантів. Сам розумієш, це однаково, як розпитувати пересічного англійця з вулиці про Секретну службу або француза — про Друге бюро.

— Найімовірніше, він дістався до Берліна чи Варшави з Ленінграда, — сказав Бонд. — Ну, а звідти легко потрапити в будь-який куточок Європи. Напевно, він уже вдома й дістав прочухана за те, що залишив мене жити. Гадаю, у них неабияке досьє на мене у зв’язку з парочкою завдань, котрі М. доручив після війни. Впевнений, він пишається своєю витівкою вирізати мітку.

— До речі, що це має означати? — спитав Матіс. — Лікар сказав, що порізи нагадують перевернуту друковану літеру «m» і нічого не означають.

— Я бачив порізи кілька разів, коли мене перебинтовували, і впевнений, що це російська буква «Ш». Вона справді нагадує перекинуту латинську «m». Тут є смисл, оскільки «СМЕРШ» означає «СМЕРть Шпіонам», отже, він заклеймив мене як шпигуна. Це прикро, бо гадаю, що М. обов’язково відправить мене до шпиталю на пересадку шкіри, тільки-но я з’явлюсь у Лондоні. Хоча це вже більше не важливо. Я вирішив подати у відставку.

Матіс, відкривши рота, витріщився на Бонда.

— У відставку? — недовірливо перепитав. — Якого біса? Навіщо?

Відвівши очі, Бонд узявся вивчати перебинтовані руки.

— Коли мене катували, — мовив, — мені раптом сподобалося бути живим. Перш ніж Ле Шифр взявся до справи, він сказав одну фразу, яка чомусь закарбувалась у пам’яті: «Грати в індіанців». Це те, чим я, на його думку, займаюсь. І я чомусь подумав, що він, можливо, правий.

— Розумієш, — продовжив Бонд, і далі роздивляючись пов’язки на руках, — коли ти молодий, здається, що межа між добром і злом очевидна, та з роками розрізняти їх стає важче. У школі без зусиль розділяєш людей на злодіїв та героїв, і мрієш, що коли подорослішаєш, станеш героєм і вбиватимеш злодіїв.

Він подивився Матісу в очі.

— Що ж, за кілька останніх років я вбив двох злочинців. Першого — в Нью-Йорку. Японський шифрувальник, який зламував наші коди на тридцять шостому поверсі Ар-Сі-Ей Білдінга[158] Рокфеллерівського центру, де містилось японське консульство. Я винайняв кімнату на сороковому поверсі сусіднього хмарочоса і через вікно міг бачити його за роботою. У напарники мені надали колегу з нашої Нью-Йоркської філії, а також два «ремінгтони» 30/30 з телескопічними прицілами та глушниками. Ми пронесли їх в офіс і кілька днів вичікували влучного моменту. Мій напарник вистрелив на секунду раніше. Його завданням було пробити у вікні дірку, щоб дати мені змогу через неї влучити в япошку. В них у Рокфеллерівському центрі товсте скло, щоб не чути шуму з вулиці. Усе вийшло якнайкраще. Як і очікували, перша куля відхилилася від цілі й полетіла хтозна-куди. Я вистрелив одразу після нього через отвір, зроблений першою кулею. Влучив японцю прямо в рота, якого той роззявив, коли витріщився на розбите скло. — Бонд задумливо затягнувся.

— Робота була виконана на «відмінно». Красиво та чисто. Дистанція — триста ярдів. Жодного особистого контакту. Наступного разу в Стокгольмі пройшло не так гладко. Наказали вбити норвезького подвійного агента, який працював на німців. Йому вдалося викрити двох наших людей, яких схопили і, наскільки розумію, стратили. З різних причин завдання мало бути виконано безшумно. Місцем виконання я вибрав його спальню, а зброю — ніж. Так от, помирав він довго.

— За ці два завдання мене нагородили номером з двома нулями. Я відчував себе дуже розумним та здобув репутацію крутого і надійного хлопця. Подвійний нуль у нашому відомстві означає, що під час виконання завдання ти спроможний убити ворога холоднокровно.

— Усе це, звісно, благородно, — продовжив Бонд, поглянувши на приятеля. — Герой розправився з двома злочинцями, але коли герой Ле Шифр починає вбивати лиходія Бонда, причому лиходій Бонд думає, що він ніякий не лиходій, відкривається інший бік медалі. Й уже незрозуміло, хто справжній герой, а хто лиходій. Природно, — додав Джеймс, побачивши, що Матіс збирається заперечити, — коли виникає тема патріотизму, все одразу стає на свої місця. Але розумування про добро та зло трохи застарілі. Сьогодні ми боремось із комунізмом. Гаразд. Але якби я жив півсторіччя тому, той консерватизм, який маємо нині, впритул наближається до того, що тепер називається комунізмом, проти якого нас закликають воювати. У наш час історія розвивається інтенсивно, і герої постійно міняються місцями з лиходіями.

Матіс приголомшлено дивився на Бонда. Потім постукав по скроні й поклав руку на плече товариша.

— Хочеш сказати, що наш дорогий Ле Шифр, який доклав максимум зусиль, щоб перетворити тебе на євнуха, не належить до категорії злочинців? — спитав він. — Що ти верзеш! Можна подумати, він відбив тобі мізки, а не... — Матіс жестом показав на нижню, сповиту бинтами, частину тіла. — Зачекай, поки М. кине тебе боротися з черговим Ле Шифром. Готовий закластися, ти побіжиш вистрибом. А щодо СМЕРШу?.. Маю зазначити, мені не подобається, що ці хлопці вештаються Францією і вбивають тих, хто, як вони вважають, зрадив їхній режим. Ти просто чортів анархіст! — він сплеснув руками і безвільно їх опустив.

Бонд розсміявся.

— Гаразд, — сказав. — Для прикладу, наш друг Ле Шифр. Доволі легко назвати його злочинцем, принаймні, мені легко, оскільки він змусив мене страждати. Якби він попався мені зараз, я без вагань убив би його, але тільки через особисту ненависть, а не через якісь там високі моральні міркування чи для слави вітчизни.

Бонд глянув на Матіса, щоби зрозуміти, наскільки він натомив приятеля своїм інтроспективним самоаналізом матерій, які для Матіса були тільки питанням службового обов’язку.

Той у відповідь посміхнувся.

— Продовжуй, друже мій. Страшенно цікаво бачити нового Бонда. Ви, англійці, такі дивні! Немов китайські скриньки, які вкладають одну в одну. Поки доберешся до середини, сім потів зійде. В результаті отримуєш розчарування, хоча сам процес повчальний та цікавий. Давай, шквар! Наводь аргументи! Можливо, якимось я навіть зможу скористатись у розмові зі шефом, коли наступного разу мені закортить здихатися неприємного завдання, — він уїдливо посміхнувся.

Бонд проігнорував репліку і повів далі.

— Для того, щоб пояснити різницю між добром та злом, ми створили два образи, що уособлюють крайності, — чистісінько-біле та брудно-чорне — й нарекли їх Богом і Дияволом. Правда, тут ми трохи змахлювали. Образ Бога настільки кришталево чистий, що можна розгледіти кожну волосину в його бороді. А Диявол як виглядає? На кого схожий? — і з цими словами Бонд тріумфально поглянув на Матіса.

— На жінку, — пирснув Матіс.

— Дуже дотепно, — відгукнувся Бонд. — Але чим більше міркую над цим, тим гірше розумію, на чиєму я боці. Мені стає шкода Диявола та його підручних, таких, як наш добрий знайомий Ле Шифр. У Диявола були паскудні часи, а я завжди прагнув ставати на бік знедолених. Ми не даємо бідоласі жодного шансу. Є Книга Добра про чесноти та як поводитися гарно, але нема Книги Зла, що вчила б, як бути поганим. У Диявола нема ні пророків, щоби скласти свої Десять заповідей, ані команди послідовників, аби записати його біографію. Щодо нього уся справа пущена на самоплив. Про нього ми не знаємо нічого, крім байок, що розповідають нам батьки та вчителі. Нема книги, з якої ми б дізналися про природу зла в усіх його проявах, як нема ні притч про лихих людей, ані прислів’їв чи іншого фольклору. Ми маємо тільки живі приклади людей, яких вважаємо менш доброчесними, ніж інші, й то, тільки покладаючись на власну інтуїцію.

— Отже, — продовжив Бонд, розпалюючись, — Ле Шифр слугував чудовій, життєстверджувальній ідеї, можливо, навіть найкращій і найблагороднішій місії у світі. Своє життя, яке я через своє недоумство допоміг зруйнувати, він поклав на створення еталона аморальності, тільки завдяки якому і може існувати критерій добра. Нам була надана рідкісна можливість за той недовгий проміжок взаємного спілкування побачити та оцінити глибину його гріховності й завдяки цьому стиканню зі злом стати кращими і доброчинними.

— Браво! — вигукнув Матіс. — Пишаюся тобою. Тебе треба катувати щоденно. Обов’язково придумаю собі на вечір якусь гидоту. Почну просто зараз. Є кілька ідей, хоча... — додав він із жалем, — усі вони нікчемно малі, але тепер, коли я побачив світло, працюватиму з подвійною енергією. Який чудовий час на мене чекає! Але з чого почати? Вбивство, підпал, ґвалтування? Ні, це все дитячі забавки. Треба порадитися зі старим добрим маркізом де Садом[159]. У цих справах я просто дитина, — він зробив квасний вираз обличчя. — Ось тільки як же наша совість, любий Бонде? Куди подіти її, поки ми займатимемося пікантними гріхами? Виникає проблема. Ця совість — лукавий дідуган, ще й старезний. Такий старезний, як та родина мавп, де він уперше з’явився. Треба добре покумекати, як розв’язати цю проблему, а то маємо шанс спаскудити усе задоволення. Звісно, спершу треба прибрати того дідугана, тож доведеться добряче пововтузитися. Буде нелегко, але якщо поталанить, переплюнемо самого Ле Шифра.

Для тебе, любий Джеймсе, усе просто. Почни зі звільнення. Блискуча ідея, і найкращий старт нової кар’єри. Простіше не буває. У кожного в кишені має бути граната звільнення. Треба лише витягнути чеку — і проробиш величезну діру в безпеці своєї країни і заразом у власній совісті. Вбивство й самогубство одним махом! Чудово! Яка важка, але шляхетна справа! Що ж до мене, то маю негайно взятися до роботи на благо нашого нового починання.

Він поглянув на годинник.

— Чудово, початок покладено. Я вже на півгодини спізнився на зустріч з начальником поліції, — Матіс розсміявся і звівся на ноги. — Я добре розважився, любий Джеймсе. Тобі слід спробувати виступати на естраді. Тепер щодо тієї маленької проблеми, як відрізнити поганих хлопців від гарних, лиходіїв від героїв і тому подібне. Звісно, теоретично ця проблема нетривіальна. Розгадка полягає в особистому досвіді, неважливо — китаєць ти чи англієць.

Біля дверей Матіс зупинився.

— Визнаєш, що Ле Шифр скривдив тебе, і якби ти зустрів його зараз, то вбив би без найменшого сумління? Що ж, коли повернешся до Лондона, виявиться: є чимало інших Ле Шифрів, які тільки й чекають, як знищити тебе, твоїх друзів, твою Батьківщину. М. розповість тобі про них. І тепер, коли ти натрапив на справжнього лиходія, розумієш, наскільки підступним буває зло, й боротимешся з ним, щоб захистити себе та людей, які тобі дорогі. Ти не зволікатимеш, вагаючись, бо знаєш, що то за люди і на що вони здатні. Можливо, станеш розбірливішим у виборі завдань, аби бути точно впевненим, що мішень, яку тобі пропонують, по-справжньому чорна. Таких чорних мішеней насправді хоч греблю гати. Тобто роботи — непочатий край, і ти її виконуватимеш. А коли закохаєшся, споважнієш, заведеш дружину та дітей, про яких треба буде дбати, виконувати її стане ще простіше.

Матіс відчинив двері й уже з порога сказав:

— Оточи себе живими людьми, Джеймсе. За них простіше битися, ніж за абстрактні принципи, — він посміхнувся. — Тільки не зрадь себе — сам раптом не стань людиною. Інакше втратимо відмінного робота.

І, махнувши рукою на прощання, зачинив двері.

— Гей! — крикнув Бонд.

Але кроки Матіса швидко вщухли у кінці коридору.