Королева пустелі

Подяки

Коли ця книга була лише примарним задумом, моя давня подруга і колишня колега Валері Пекенгем сказала: «Ти маєш її написати». Надзвичайно надихав мене і Саймон Тревін з літературної агенції Peters Fraser and Dunlop. Нам неймовірно пощастило отримати підтримку і незгасаючий ентузіазм з боку Джорджини Морлі із лондонського видавництва Macmillan. Вона не побоялася взятися за цей дещо незвичний за стилем біографічний текст і разом із Сарою Крайтон з Farrar Straus and Giroux, нью-йоркського підрозділу видавництва, майстерно відредагувати його.

Коли я писала свій перший матеріал для журналу The Sunday Times Magazine присвячений Ґертруді Белл, я мала честь співпрацювати із нині покійною Леслі Ґордон, архіваріусом Бібліотеки Робінсона Університету Ньюкасла-на-Тайні і хранителькою архіву Ґертруди Белл. Як виявилося, вона все своє життя присвятила збереженню пам’яті про Ґертруду; вона склала брошуру і підібрала матеріали для організованої 1994 року Британською Радою виставки, присвяченої Ґертруді Белл. Історики і письменники мають бути довіку вдячні їй за «Проект „Ґертруда Белл”», завдяки якому вона збирала кошти на оцифрування і викладання у вільний інтернет-доступ щоденників і листів Ґертруди, а також семи тисяч її фотографій. Опісля виходу книжки ми написали до Леслі Ґордон і зі смутком дізналися про її смерть. Та навіть з інших світів вона все ж допомагає нам: її виставкова брошура «Ґертруда Белл 1868-1926» — це найкращий із нині існуючих стислий довідник з цієї теми.

Наші пошуки оригінальних документів суттєво полегшилися завдяки терплячим бібліотекарям і архіваріусам Бібліотеки Робінсона: Гелен Аркрайт, а також Мелані Вуд, Ілейн Арчболд, Френку Аддісону і Алану Коллендеру. Ерудит і шанувальник Ґертруди, Джим Кроу зі Школи Історичних Досліджень Університету Ньюкасла, допоміг нам загалом усвідомити внесок Ґертруди в археологічну і фотографічну науки. Фахівці в зовсім іншій галузі, Івонн Сіббольд із Альпійського Клубу (в Лондоні) і альпініст Майкл Вестмакотт люб’язно погодилися прочитати п’ятий розділ цієї книги, де йдеться про альпінізм, сюжет якого ми збирали по крихтах із нагромадження у щоденниках Ґертруди детальних описів гірських кряжів, урвищ, хребтів і сідловин. Ми завдячуємо Тімоті Донту за детальну інформацію про Ґалліполійську військову операцію і Патрисії Донт, яка буквально крок за кроком простежила маршрут Ґертруди в Анатолії й відзначила на карті місця, які досліджувала і полюбила Ґертруда.

Ґвен Гауел вичитувала розділи одразу ж опісля написання кожного з них, робила скромно зауваження і знаходила тексти, яким професійні дослідники не надавали значення. Том Булер поділився з нами досвідом самого процесу написання книжок, і від самого початку розвивав «сутність» книги.

Всеохопне розуміння характеру книги Шарлоттою Стаффорд також ще від початку роботи стало для нас провідною зіркою. Деніел Бейлі брав активну участь іще на стадії обговорення книги і потім протягом двох років постійно підтримував нас, одночасно консультуючи з військових і воєнних питань. Еліс Віттлі виявила активну зацікавленість і протягом усієї роботи підкидала оригінальні ідеї.

Критики Ґертруди відразу ставлять під сумнів її демократичні погляди. Сподіваємося, ми трохи похитнули їхні переконання; однак те, що Ґертруда була категорично проти надання жінкам виборчих прав, важко збагнути нині, більш як сто років потому. З обох питань ми отримали добре підібрані тексти від Джоанни Морріт.

Пол Майлз аналізував Йоркширські сади Ґертруди в контексті поствікторіанського ландшафтного дизайну, а також роз’яснив, що криється за легендами і міфами про мандрагору.

Гуляючи занедбаним і зруйнованим маєтком Беллів «Раунтон-Ґрандж», ми випадково зустріли внучатого небожа Ґертруди, Боба Ричмонда, і його батька, Майлза. Їхня допомога відтоді й надалі була суттєвою. Сюзанна Ричмонд, донька Ґертрудиної зведеної сестри Ельзи, певний час жила разом із дідусем і бабусею — Г’ю і Флоренс. Її спогади стали багатим матеріалом для осмислення постаті Ґертруди Белл. Сюзанна й досі читає лекції про свою тітку і пам’ятає чарівний момент емоційної близькості під час її останнього приїзду до Англії. Ми отримали величезне задоволення від візитів до Ґертрудиної небоги Патрисії Дженнінґс, яка досі згадує тітку з захопленням. У себе вдома в маєтку родини Тревельян у Даремі вона показала нам сімейні альбоми і кедр, що виріс із посадженого Ґертрудою зернятка, яке вона привезла з Лівану.

Сер Джон і Леді Венетія Белл, які володіють у Йоркширі фермерським маєтком, придбаним іще Ґертрудиним дідусем, люб’язно показали нам фотографії та інші сімейні реліквії. Ми особливо вдячні Венетії за рекомендації і знайомства, світлини і дозволи. Доктор Вільям Плауден залюбки поділився з нами веселими історіями, а також дорогоцінною неопублікованою біографією Шляхетної Флоренс Белл.

Ми також вдячні за контакти, надані нам Ніком Вестером. Особливо хотілося б висловити вдячність Джейн Мулво і Ентоні Борну — за дивовижну гостинність і корисні знайомства, Анні-Франсуазі Норман — за за консультацію з історії Іраку, Мартіну Брауну, Секретарю Ради Раунтонської Парафії — за консультації з техніки фотографії, Террі Гаку — за те, що показав нам матеріали Раунтонських ярмарків і фестивалів. Малкольм Гемлін із бухгалтерської фірми Edmund Carr заслужив нашу вдячність за професійні поради протягом усієї роботи над проектом. Коли ми зупинялись у готелі, переобладнаному з Ред-Барнс — будинку, в якому Ґертруда провела дитинство — Мартін Купер, власник готелю, дозволив нам облазити всі підвали і горища, в яких любила бавитися Ґертруда. Коли ми обходили місця, де колись були ливарні родини Беллів у Кларенсі, Мідлсбро, Ґрем Беннет із Музею Мосту показав нам оригінальні кадри із Сером Г’ю і Леді Белл на церемонії відкриття знаменитого транспортно-відвального Мосту через річку Тіз. Ми вдячні місіс Джейн Гоґан із бібліотеки Даремського Університету за допомогу в збиранні матеріалу, зокрема й за надзвичайно важливі листи Ґертруди до Валентина Чирола. Джилліан Робінсон із Імперського Воєнного Музею допомогла нам знайти останній лист підполковника Доті-Вайлі, де він пише про свою дружину.

Місіс Абу Хусейні з Національного Архіву, Джуді Гантон із Публічної Бібліотеки міста Редкар, Бренда Мітчел з телестудії Tyne Tees Television, Даяна Райт із Літературно-Філософського Товариства Ньюкасла, Девід Спунер зі Секретаріату Кабінету Міністрів, Джулі Каррінґтон з королівського Географічного Товариства і Гелен Пу із Червоного Хреста заслужили нашу величезну вдячність за їхню допомогу. Джессіка Стюарт із Університету Берклі, Каліфорнія, зробила нам величезну послугу, надавши розшифровки ледь прочитуваних рукописних текстів Ґертруди у Некласифікованому Архіві родини Беллів, що зберігається в Бібліотеці Робінсона. Дослідниця Аніта Бурдетт, спеціалістка із Близького Сходу, вела пошуки в записах Національного Архіву, Жіночої Бібліотеки, архівах Червоного Хреста і Імперського Воєнного Музею. За допомогу і корисні пропозиції ми дякуємо шеф-редакторові Джорджині Діффорд, а також Кейт Гарві з видавництва Macmillan; Зої Паньямента, нашому нью-йоркському представнику літературної агенції Peters Fraser and Dunlop; а також Клер Ґілл і Емілі Склар із Peters Fraser and Dunlop у Лондоні. Наша подяка Еммі Ґрей за оформлення обкладинки.

Серед багатьох друзів у книжковому світі, які надихали нас ідеями та зауваженнями, ми особливо вдячні Вірджинії Айронсайд, Джонатану Ментлу, Джен Мур і Нікі Гессенберґ. Фіона МакКарті пролила світло на те місце в листі Ґертруди, де вона згадує Байрона з гускою. Міркування над особистістю Ґертруди стали невичерпним джерелом дискусій із Бетті Вудолл. А Пітер і Антея Пембертон підбадьорювали нас своєю невпинною цікавістю і жартівливим осудженням того, що ми не пишемо цю книжку, сидячи на спині верблюда.

Велика кількість листів, щоденників і доповідей Ґертруди Белл відтворені в цій книзі з дозволу Бібліотеки Робінсона, Університету Ньюкасл-на-Тайні. Листи ҐЛБ до Валентина Чирола, листи від сера Гілберта Клейтона, лорда Кромера та Ф. К. К. Балфура про неї, листи сера Льюїса Маллета до сера Едварда Грея про її подорож до Хаїля відтворені з дозволу бібліотеки Даремського університету.

Останній лист Діка Доті-Вайлі до місіс Джин Кої відтворений з дозволу виконавця заповіту покійної місіс М. Інаунд; і завдяки компанії Tyne Tees Television, яка надала відеоплівку «Ґертруда Белл: Некоронована королева Іраку», програма № 2, «Таємничі» випуски.