Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

Битва за Англію Чому провалилася операція «Морський лев»

Після того як у травні-червні 1940 року вермахт розгромив французьку армію, весь світ був переконаний, що того ж літа впаде останній противник Німеччини — Англія. Їй гостро бракувало військ та зброї.

Як же вона встояла? І чому німці відмовились від операції «Зеєльове» («Морський лев») — не висадились на Британських островах?..

Танкові армії Клейста і Гота за тиждень пройшли наскрізь усю Францію від Седана до проток Ла-Манш і Па-де-Кале. Британський експедиційний корпус відступав до порту Дюнкерк на півночі — тільки звідти ще можна було відплисти до Англії. Німецькі танки рвалися йому напереріз, аж раптом 24 травня від Гітлера телеграфом надійшов наказ зупинитися. А щоб не було ніяких сумнівів, фюрер надіслав його у війська ще й з особистими офіцерами зв’язку.

Обурені генерали не знали, що й думати. 26 травня начальник генштабу сухопутних військ Франц Гальдер записав у щоденнику: «Танкові та моторизовані дивізії за найвищим наказом стоять зараз наче вкопані, хоча, вони у змозі напасти на противника з тилу». «Дюнкерк був уже в межах видимості! — журився в книзі спогадів Гейнц Гудеріан. — Ми спостерігали, як британці евакуюють свої війська на суднах, великих та малих»...

Гітлер обґрунтував свій «стоп-наказ» характером місцевості: мовляв, вона там складна, з численними каналами, отож танки треба поберегти. Герман Герінг (він завжди погоджувався з фюрером) запевнив: його льотчики відмінно впораються й без танкістів! Але переправу прикривали англійські винищувачі. У запеклих боях над протокою Королівські ВПС втратили триста літаків (німці — удвоє менше), зате понад двісті тисяч британських солдатів досягли рідного берега. Якби їх було знищено чи взято в полон під Дюнкерком, війна склалася б по-іншому, справедливо стверджував Гудеріан. У тому ж був упевнений і фельдмаршал Манштейн: він заявив у мемуарах, що Англія, втративши експедиційний корпус, не змогла б воювати і стала б беззахисною.

Як же пояснити загадковий «стоп-наказ»? Версія перша: фюрер був в ейфорії від успіхів вермахту у Франції, і в нього народилася думка повторити бліцкриг на сході. Танки в цьому випадку справді треба було поберегти, але назвати генералам справжню причину Гітлер не міг — надто рано!

Однак до нападу на Росію слід було укласти мир з Англією. Відомо, чим закінчилася для кайзерівської Німеччини війна на два фронти. І Гітлер не став чавити англійців танками, перетнувши їм дорогу до Дюнкерка. Очевидно, він розраховував, що Лондон оцінить його «джентльменський вчинок» і почне перемовини про мир... На користь цієї версії свідчить дивовижний факт, наведений Черчіллем у книзі «Друга світова війна»: перехоплена британцями телеграма зі «стоп-наказом» фюрера була незашифрована!

Мені здається, що правдиві обидві версії, адже вони не суперечать одна одній. Задобрити Лондон і зберегти танки для бліцкригу в Росії! Загалом розумна ідея. Німці кажуть у таких випадках: Zwei Fliegen mit einer Klappe schlagen — «убити двох мух з одного маху».

Якби британським прем’єром, як і раніше, був боязкий Чемберлен, Лондон напевне розпочав би мирні переговори. Але 10 травня 1940 року нацистам страшенно не поталанило: уряд Великобританії очолив Уїнстон Черчілль. Він був живим утіленням британського бойового духу і мав харизму, без якої об’єднати народ у важкі часи абсолютно неможливо. На третій день новий прем’єр звернувся до країни з парламентської трибуни: «Я не можу запропонувати нічого, крім крові, важкої праці, сліз і поту. Нас чекають суворі випробування. Ви мене спитаєте, який наш курс? Я відповім: вести війну на морі, суші і в повітрі з усією міццю і силою, дарованою нам Господом; вести війну проти потворної тиранії, рівної якій ще не було в похмурому списку людських злочинів... Я беруся за це завдання з енергією та надією. Я впевнений, що нашу справу не спіткає невдача».

Це було сказано до Дюнкерка, де англійцям довелося покинути 120 тисяч автомашин та возів, 2300 артилерійських гармат, 8 тисяч кулеметів, 90 тисяч гвинтівок, 7 тисяч тонн боєприпасів... Їхні дивізії залишилися майже неозброєними перед лицем грізного ворога, але британський уряд, на превеликий подив Гітлера, не змінив свою позицію. «Фюрера понад усе турбує питання, чому Англія досі не шукає миру», — записав 11 червня генерал Гальдер.

19 липня Гітлер дав Лондону ще один шанс. Виступаючи в рейхстазі, він сказав, що Англія фактично переможена і Черчіллю незабаром доведеться шукати притулок у Канаді.

— Але совість, — вів далі Гітлер, — наказує мені ще раз звернутися до розуму і здорового глузду Британії. Я вважаю для себе можливим виступити з цим закликом, бо я не переможений ворог, який просить милості, а переможець. Я не бачу підстав продовжувати цю війну. Мені тяжко думати про жертви, яких вона вимагатиме...

Хижак начепив ангельські крила. Коли Гітлер говорив ці зворушливі слова, у Головному управлінні імперської безпеки вже три тижні складали «Спеціальний пошуковий список по Великобританії». До нього увійшли 2300 діячів, яких після вторгнення слід було якнайшвидше арештувати і передати гестапо. Починався він, звісно, з Черчілля і його міністрів, були там письменники, журналісти та вчені, відомі антинацистськими поглядами, й навіть керівник бойскаутів лорд Баден-Пауелл (мовляв, ця дитяча організація може згодитися англійцям для збирання розвідувальної інформації). Як визнав Вальтер Шелленберг, було надруковано 20 тисяч примірників цього списку — відповідно до кількості майбутніх нишпорок...

Бути посередником між Берліном і Лондоном зголосився сам Папа Римський Пій XII. Але уряд Черчілля рішуче відхилив пропозицію Гітлера. Розпочався майже не відомий у нас етап Другої світової війни — «битва за Англію».

Кажуть, що кожна людина за своєю вдачею схожа на якусь тварину. Гітлер полюбляв ототожнювати себе з вовком (згадаймо хоча б назви його ставок: Wolfschanze — «Вовче лігво», Wehrwolf — «Озброєний вовк»). Але вовк, на відміну від гієни, доволі благородна істота. Фюрер себе тішив...

Уїнстон Черчілль характером і навіть зовнішньо нагадував розумного бульдога з мертвою хваткою. Він відважно діяв у двох війнах — англо-бурській і Першій світовій, був рішучим міністром внутрішніх справ, жорстким міністром у справах колоній. Особливо багато Черчілль зробив на посту першого лорда Адміралтейства: створив уже 1911 року британську морську авіацію і перевів військово-морський флот з вугілля на рідке паливо. У 1938 році він різко засудив Чемберлена за мюнхенську угоду з Гітлером: «Ви мали вибір між війною і безчестям. Ви обрали безчестя, тепер ви отримаєте війну»... Одне слово, король Георг VI призначив прем’єр-міністром найнезручнішу для нацистської Німеччини людину.

Насамперед Черчілль запровадив посаду міністра оборони і сам її обійняв. Тепер у нього була вся влада над армією, авіацією і флотом. Другим «подарунком Гітлеру» став арешт глави Британського союзу фашистів Освальда Мослі. Цей колишній лейборист і член парламенту не тільки проповідував нацистські ідеї, а й створив загони штурмовиків. Союз фашистів було заборонено, а Мослі ув’язнено разом із дружиною Діаною. Дружина тут, здавалося б, ні при чому. Але британська аристократка Діана Мітфорд у 1930-ті роки жила в Німеччині, товаришувала з Магдою Геббельс і захоплювалась фюрером. Гітлер навіть був почесним гостем на її весіллі з Мослі.

Наступний крок Черчілля, за його словами, був жахливий, але необхідний. Умови перемир’я Франції з Німеччиною передбачали роззброєння французького флоту під німецьким контролем. Гітлер урочисто заявив, що не має наміру використовувати французькі кораблі у своїх цілях. «Але хто, перебуваючи при здоровому розумі та твердій пам’яті, — пише Черчілль, — повірив би слову Гітлера?.. Приєднання французького флоту до німецького загрожувало Англії смертельною небезпекою».

На світанку 3 липня англійці раптово захопили французькі військові кораблі, що стояли в їхніх портах. А головна операція під назвою «Катапульта» розпочалася того ж дня біля берегів Африки. Британська ескадра підійшла до Орана (Алжир) — основного місця стоянки французького флоту. Адміралу Марселю Жансулю було запропоновано на вибір три варіанти: 1) ввійти до складу британського флоту й битися з Німеччиною; 2) перейти до британських портів і залишити там кораблі до кінця війни; 3) затопити їх негайно на місці.

Жансуль відхилив ультиматум, і англійська ескадра відкрила вогонь по своїх недавніх союзниках. Ті не були готові дати відсіч. Один лінкор вибухнув, два інших вийшли з ладу. Четвертий лінійний корабель, «Рішельє», був атакований 8 липня в порту Дакар (Сенегал) літаками-торпедоносцями й отримав тяжкі ушкодження. В обох портах загинули майже 1300 французьких моряків.

«Англія завдала жорстокого удару по своїх кращих учорашніх друзях і забезпечила собі беззаперечне панування на морі», — прокоментував Черчілль результати операції «Катапульта». Як тут не згадати його знамениту фразу: «Англія не має постійних ворогів і постійних друзів, а має тільки постійні інтереси»...

Ширина протоки Па-де-Кале в найвужчому місці — усього 32 км. Німецьке вторгнення здавалося неминучим. Черчілль спішно створював загони внутрішньої оборони з мирних громадян — чоловіків і навіть жінок. Їхня чисельність перевищила мільйон осіб — чудово, але чим їх озброїти? Сполучені Штати Америки пообіцяли продати мільйон гвинтівок калібру 7,6 мм, а тим часом ополченці патрулювали місцевість з мисливськими рушницями, спортивними пістолетами, ба навіть із вилами. Диверсантам і шпигунам було практично неможливо просочитися крізь це решето. Недарма Рудольфа Гесса, який приземлився в шотландській сільській місцевості на парашуті в травні 1941 року, затримав саме загін внутрішньої оборони.

У Франції солдати вермахту спочатку почувалися як на курорті: вино, жінки... В Англії їх чекав зовсім інший прийом. Черчілль зізнався після війни, як він його собі уявляв: «З обох боків почалася б різня, страшна і нещадна, без співчуття і жалю. Вони вдавалися б до терору, а ми готові були на все».

«На все»? На що ж? Черчілль не уточнив. Але письменник Пітер Флемінг (старший брат автора бондіади Яна Флемінга) стверджує у своїй книжці про операцію «Морський лев», що у критичній ситуації Черчілль був готовий застосувати проти загарбників хімічну зброю.

Гітлер, звичайно, розумів це. Йому взагалі було важливо перед війною з Росією вберегти вермахт від великих втрат. Тому він наказав масовим бомбардуванням придушити здатність англійців до опору і лише потім, якщо не капітулюють, розпочати операцію «Морський лев».

Німці кинули проти Англії 2600 літаків, зокрема півтори тисячі бомбардувальників. Їм протидіяли приблизно 700 англійських винищувачів. Спочатку метою люфтваффе були каравани суден у Ла-Манші та порти від Дувра до Плімута.

Дата перших нальотів — 10 липня 1940 року — увійшла до історії як початок битви за Англію.

Для форсування проток німцям було конче потрібне повне панування в повітрі. Герінг обіцяв Гітлеру, що порівняно невелику авіацію противника буде швидко знищено. Зробити це просто на аеродромах, як у Польщі, не вдалося: англійці врахували гіркий досвід поляків і розосередили літаки на великій території. А щоб зменшити свої втрати в повітряних боях, вони змінили тактику: тепер їхні винищувачі, нападаючи на бомбардувальники, ухилялися від боїв з «мессершмітами». Німецькі аси злостилися, проте розуміли, що це не боягузтво. «Англійські льотчики здійснювали по кілька бойових вильотів на день, доводячи тим самим, що їхня упертість не поступається їхній мужності», — згадував генерал люфтваффе Вернер Крейпе.

Німці втрачали над Англією майже вдвічі більше машин, ніж Королівські ВПС. До того ж якщо пілот «спітфайра» чи «харрікейна» вистрибував з парашутом, він, як правило, приземлявся на своїй території, натомість екіпаж німецького бомбардувальника — чотири особи — потрапляв у полон. Льотні кадри в тій битві мали особливу цінність.

Англійські льотчики мали ще одну важливу перевагу: вони захищали батьківщину. Мені важко уявити, щоб пілот люфтваффе, втративши обидві ноги, повернувся за штурвал винищувача. А Дуглас Бейдер став знову літати у складі Королівських ВПС і в битві за Англію збив 11 німецьких літаків. Легендарний Олексій Маресьєв — це радянський Бейдер. Він теж вів справедливу війну.

До кінця серпня Герінг переконував себе й Гітлера, що в англійців майже не залишилося літаків. Коли стало безперечним, що це ілюзія, вирішено було діяти по-новому. Раніше німці бомбили здебільшого промислові та воєнні об’єкти, портові споруди тощо. У вересні ж головними цілями стали житлові квартали великих міст — насамперед Лондона. Розрахунок був на те, що семимільйонне населення столиці, не витримавши жахливих бомбардувань, вимагатиме відставки Черчілля і миру з Німеччиною.

Лондон бомбили 57 діб поспіль, переважно вночі. Прилітали в середньому двісті літаків, інколи їх було до тисячі. «Місто нагадувало якусь величезну доісторичну тварину, знівечену і знекровлену, яка попри це зберігала здатність жити й рухатися», — писав Черчілль.

У Берліні прорахувалися: бомбардування мирних жителів дало зворотний ефект. Народ вимагав від Черчілля не йти у відставку, а відплатити німцям. Він обіцяв. І повною мірою виконав цю обіцянку наприкінці війни... А перші нальоти англійських бомбардувальників на Берлін були слабкими — занадто далеко летіти. До столиці рейху пробивалися щонайбільше п’ятнадцять-двадцять літаків. Однак ці нальоти мали велике психологічне значення. Один з них збігся з візитом Молотова у Берлін 13 листопада 1940 року (див. с. 63), а можливо, був навмисне приурочений до цієї події.

«Ніколи ще в історії людських конфліктів не було випадку, коли так багато людей були б зобов’язані дуже небагатьом», — сказав Черчілль в палаті громад у розпал битви за Англію. Він мав на увазі льотчиків, які зірвали план Герінга. Втім, величезний внесок у порятунок Англії зробили також фізики, особливо шотландець Роберт Уотсон-Уотт.

1934 року він створив радар, спроможний виявляти літаки на відстані понад 60 км. Британське міністерство авіації оцінило винахід, і вже за два роки англійська ППО (протиповітряна оборона) мала на узбережжі п’ять перших радіолокаційних станцій. До початку битви за Англію Уотсон-Уотт та його колеги збільшили дальність виявлення літаків до 160 км. Німці не могли захопити англійців зненацька навіть уночі. Винищувачам ППО не доводилось безперервно патрулювати в небі, вони злітали в потрібну мить і одразу виходили на ціль.

Німецькі фізики теж не байдикували. Вони створили систему радіомаяків, за «променями» яких бомбардувальники люфтваффе орієнтувалися в густій імлі та в темряві. Але англійці швидко навчилися глушити ці спрямовані сигнали, ба навіть викривляти радіопромінь. Через це бомбардувальники нерідко збивалися з курсу і падали, витративши пальне.

Герінг так покладався на радіомаяки, що вважав зайвим навчати пілотів мистецтва аеронавігації. «Німецькі льотчики сліпо йшли за променем, як німецький народ за фюрером», — уїдливо завважив Черчілль.

Тим часом у Франції вермахт готувався до операції «Морський лев». Перебіг підготовки скрупульозно описав у щоденнику Франц Гальдер. Читаєш — і мимоволі згадується відома басня Крилова. Три роди військ: армія, авіація і флот — ніяк не можуть дійти згоди. У кожного з них свій генеральний штаб, який бажає воювати за власним планом. Рак в особі Гальдера і його підлеглих уже з місяць планує операцію, аж раптом Щука, тобто штаб флоту, сповіщає 28 липня, що десант може вантажитись на судна винятково в гаванях, а не з відкритого берега. Всі розрахунки Рака летять шкереберть, а Щука ще й додає, що на переправу тільки першого ешелону потрібно десять діб... Рак хоче висадитись в Англії рано вранці на широкому фронті, а Щука бажає вночі й на вузькій ділянці. Рак вважає за потрібне, щоб зенітні дивізіони були надані на час операції армійським частинам, а Лебідь, тобто Герінг, більше схожий на борова, гордовито заявляє: «Я ухвалив рішення, що вони залишаться в підпорядкуванні люфтваффе!». Рак вимагає, щоб парашутний десант було скинуто в Дуврі, Брайтоні та на мисі Бічі-Хед, а Лебідь погоджується тільки на Дувр...

6 серпня Гальдер пише в щоденнику про «непримиренні розбіжності». Усунути їх може тільки Гітлер, але йому не до деталей операції, він захоплений «високою стратегією». 31 липня він збирає воєначальників у резиденції Бергхоф і відкриває їм вершини полководчої мудрості: «Під час переправи слід враховувати: а) умови погоди, проти якої нічого не поробиш (наприклад, штормовий прибій тощо), б) опір противника» (цитату взято із щоденника Гальдера). Після цього фюрер двадцять шість (!) днів не повертається до теми операції. «Верховне командування (тобто Гітлер. — Авт.) не подає ознак життя», — скаржиться Гальдер своєму щоденнику.

Гальдеру і головкому сухопутних військ Браухічу дуже прикро: вони зробили все можливе для успіху «Морського лева». Зібрано близько чотирьох тисяч барж, поромів, плотів-понтонів, реквізовано навіть річкові судна на Луарі. Готові до вторгнення і, за словами Гальдера, «справляють дуже хороше враження» 52 плаваючих танки (див. записи в його щоденнику від 2.08 та 18.08.1940). Водночас понад сто танків Т-ІІІ і T-IV мають пірнути з поромів на глибині до 15 метрів і вийти по дну своїм ходом на берег. Відпрацьовано технологію димової завіси наприкінці переправи... А Гітлер цим чомусь майже не цікавиться!

14 вересня він знову зібрав воєначальників та оголосив, що завоювати необхідну для висадки десанту перевагу в повітрі завадили... несприятливі умови погоди! А далі (оцініть логіку!) сказав, що «ми ще не відмовляємось від проведення операції», але не повинні припиняти підготовку, щоб відмова не дала противнику психологічного полегшення.

Присутні зрозуміли, що це кінець. «Морський лев» відкинув ласти. Не витримав «несприятливої погоди».

Цікаво, як виправдовувався Герінг, який обіцяв знищити англійську авіацію за кілька тижнів? Теж посилався на антинімецькі погодні умови? Ні, з вуст головнокомандувача люфтваффе це звучало б зовсім ідіотично. Він сказав, що для розгрому Англії необхідна чотирикратна перевага в повітрі, а добитися її не можна, тому що англійці (хто б міг подумати?) теж виробляють літаки...

Офіційне рішення про відмову від операції було схвалено 12 жовтня. Німці програли найбільшу в історії повітряну битву, яка точилася три місяці. Їхні нальоти тривали тепер здебільшого для маскування плану «Барбаросса». Напад на Англію було відкладено до кращого часу — Гітлер вирішив спочатку перемогти на сході.

А чи не була операція «Морський лев» грандіозним блефом? Можливо, Гітлер просто лякав англійців зловісною підготовкою, щоб примусити їх до миру?

Цікава версія. Та якби він блефував, то обмежився б приготуваннями, помітними англійській розвідці, насамперед повітряній. Однак до вторгнення готувалося в суворій таємниці головне управління імперської безпеки. Його керівник Гейдріх навіть призначив своїм повноважним представником в Англії полковника СС Сікса, який мав розгорнути там нацистський терор. Сікс отримав завдання створити шість айнзатцкоманд — у Лондоні, Брістолі, Бірмінгемі, Ліверпулі, Манчестері та Глазго.

Гітлер поводився в історії з «Морським левом» дуже дивно: вимагав прискорити підготовку операції, а відтак тижнями не згадував про неї. Як це пояснити?

Річ у тім, що він, на відміну від своїх генералів, часто приймав рішення під впливом інтуїції і навіть комплексів. Згадаймо, як у липні 1941 року він відмовився від успішного наступу на Москву, побоюючись повторити долю Наполеона. А влітку 1940-го інтуїція підказувала йому, що волю англійців до опору ось-ось буде зломлено, вони проситимуть пощади, і «Морський лев» не знадобиться.

Але була ще одна причина — на перший погляд несерйозна, — яку назвав у мемуарах Вальтер Шелленберг:

«Гіммлер сказав мені: „Гітлер до смішного боїться води; у нього з нею пов’язано уявлення про нещастя“ Гіммлер вважав, що цим пояснюється інстинктивна відраза Гітлера до операції „Морський лев“».

Повіримо Гіммлеру: він добре знав свого фюрера.