Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

Казино «Розвідка» Солодке життя подвійного агента

Сполучені Штати Америки вступили у Другу світову війну в грудні 1941 року після нападу японців на Пьорл-Харбор. Офіційна історія називає цей напад раптовим, але чи так було насправді? І чи причетний до нього «агент 007» Джеймс Бонд?

Цілком імовірно, що англійський розвідник і письменник Ян Флемінг створив би зовсім іншого Бонда або взагалі не створив, якби в Сербії 1912 року не народився хлопчик на ім’я Душан. Уже в юності він зводив дівчат із розуму, а потім став справжнім плейбоєм — добре, що батько, багатий промисловець Попов (наголос на першому складі!), не відмовляв йому в грошах.

Батько хотів, щоб Душко отримав юридичну освіту в солідному університеті, — сімейному бізнесу був потрібен власний адвокат. Душан вибрав університет у німецькому місті Фрайбург: його засновано у XV столітті, в ньому навчався видатний учений епохи Відродження Еразм Роттердамський, отож солідніше нема куди. Батько був задоволений. Душан — теж: адже поруч Франція з її принадами та розвагами... Однак атмосфера студентських років виявилася зовсім не безхмарною: у Фрайбурзі та по всій Німеччині безчинствували нацисти. Попов не приховував своєї відрази до них. Одного разу це могло погано скінчитися. Допоміг університетський товариш — німець Йохан Йєбсен.

Після Фрайбурга шляхи друзів розійшлися, але 1940 року Йохан знайшов Душана в Белграді. Він довірчо розповів, що служить в абвері й запропонував Попову стати агентом німецької військової розвідки. При цьому вихваляв головного шефа — адмірала Канаріса: «Він не схожий на тих нацистів, яких ти бачив у Німеччині!».

Попов дав згоду — і пішов до британського консульства, справедливо вважаючи, що там працюють англійські розвідники. Один з них, який вважався чиновником відділу паспортного контролю, зареєстрував Попова як подвійного агента. У німців Душан отримав кодове ім’я Іван. У англійців — Трицикл («Триколісний велосипед»). Можливо, за свій не по-дорослому безтурботний характер.

Попов як успішний юрист мав значні ділові інтереси в Лондоні та Лісабоні. Абвер це дуже влаштовувало: отже, агент Іван може легально перебувати в Англії і літати звідти щотижня до нейтральної Португалії для зустрічі з резидентом у німецькому посольстві. Перше отримане Іваном завдання стосувалось обороноздатності англійців: німці готувалися до операції «Морський лев», і ці відомості були для них надзвичайно важливі. Він мав також визначити коло впливових персон, спроможних добитися відставки Черчілля.

Британська контррозвідка забезпечила Івана-Трицикла дезінформацією: нібито всі гавані східного узбережжя мають залізобетонні оборонні споруди, в армії ж 27 повністю укомплектованих дивізій (насправді їх було тоді не більше п’яти). Попов також назвав абверу трьох впливових лордів: Брокета, Лондондеррі та Лімінгтона, які ненавиділи Черчілля й були за мир з Німеччиною. Якби їм дали владу, вони б погодились на будь-які умови... Останнє було майже правдою.

У Берліні мали дійти висновку, що вторгнення до Англії коштуватиме вермахту занадто дорого — простіше та дешевше замінити британський уряд. Чи не тому невдовзі з цією метою прилетів до Шотландії Рудольф Гесс?

Абвер сприймав рясну «дезу» Попова, все йшло навдивовижу вдало. У SIS (Secret Intelligence Service) працювали хороші психологи: вони годували абвер дезінформацією, яка відповідала бажанням і надіям Гітлера. А фюреру тоді було вкрай важливо припинити на своїх умовах війну з Англією, щоб зосередити всі сили на сході для удару по СРСР.

Улітку 1941 року Попов отримав від німців нове завдання: вирушити до США, створити там агентурну мережу і здобути відповіді на 97 запитань. 35 з них стосувалися Пьорл-Харбору — бази американського тихоокеанського флоту на Гавайських островах. Абвер цікавило багато що: від системи її протиповітряної оборони до розташування складів з боєприпасами та пальним. Але навіщо німцям ці відомості? Адже ні люфтваффе, ні крігсмаріне не діють у Тихому океані!..

Світло пролив Йєбсен. Він тільки-но повернувся з італійської військово-морської бази в Таранто, яку розбомбили англійці. Японці просили абвер описати всі подробиці цієї операції. Йєбсен натякнув, що питальник, отриманий Поповим від резидента абверу, складено в Японії...

З британського боку поїздку Попова до США курирувала SIS. Її глава Стюарт Мензіс попередив американських колег, що агент Трицикл везе дуже важливу інформацію, і запропонував використати його приїзд, щоб створити «шпигунську мережу абверу» для радіогри з німцями. Директор ФБР Гувер дав згоду.

Попов вилетів до Нью-Йорка з Лісабона. Резидент абверу майор Карстхофф (справжнє ім’я фон Ауенроде) видав йому на витрати в Америці 80 тисяч доларів готівкою і наказав особисто побувати на Гавайях, якнайближче до Пьорл-Харбору. Попов отримав також книжку Вірджинії Вульф «День і ніч» для кодування повідомлень і порцію кристалів, що перетворюють вино на невидиме чорнило. Та найцікавішим був спеціальний фотоапарат — найновітніша розробка технічної служби абверу. При багаторазовому фотографуванні документа він стискав зображення у крихітну точку. Її можна було нанести на конверт, наклеїти зверху марку і спокійно надіслати листа невинного змісту до Португалії. А вже там люди Карстхоффа за допомогою мікроскопа повернуть документу первісний розмір.

До Нью-Йорка Іван-Трицикл прибув 12 серпня 1941 року і зупинився в розкішному отелі «Уолдорф Асторія» (звання плейбоя зобов’язує!). 14 серпня під час зустрічі з главою нью-йоркського відділення ФБР Фоксвортом він показав йому питальник і розповів про великий інтерес японців до атаки на Таранто. Проте Фоксворт, на подив Попова, відреагував дуже мляво: «Надто конкретні запитання. Схоже, японці хочуть нас переконати, що завдадуть удару на Гавайях, а самі вдарять в іншому місці. Найімовірніше, по росіянах».

— Я хотів би зустрітися з містером Гувером, — сказав Попов.

— Найближчого місяця це неможливо, він тільки-но вирушив у відпустку. Ми передамо йому вашу інформацію.

До нападу на Пьорл-Харбор залишалося 115 днів.

Помічник Гувера сказав Попову, що йому не можуть дозволити поїздку на Гавайські острови. З вербуванням псевдо-шпигунів теж доведеться зачекати. Місяць вимушеної бездіяльності! А в кишені 80 тисяч баксів (понад 1 млн 200 тис. сучасних доларів)...

Попов винайняв шикарні апартаменти, купив кабріолет «Бьюїк» із червоними шкіряними сидіннями, закрутив роман із французькою кінозіркою Симоною Симон, з якою познайомився ще до війни в Парижі. Коротко кажучи, сів із чистим сумлінням у свої сани. Потім схаменувся: в нічних клубах та ресторанах обличчя залишиться блідим, а німцям же доведеться збрехати, що він побував на Гавайях! І Душан, недовго думаючи, вирушив засмагати до Флориди, взявши з собою одну з нью-йоркських коханок.

Рано-вранці у двері готельного номера постукали. Ввійшли два агенти місцевого відділення ФБР і звинуватили Попова в тому, що він порушив федеральний закон Манна, ухвалений 1910 року: перемістив жінку через кордон штату з аморальною метою.

— Ікскьюз мі! — усміхнувся Попов. — Я готовий сьогодні ж відвезти її назад до Нью-Йорка.

— Тоді ви знову перетнете з нею кордон і вдруге порушите закон!..

Що б ми, дорогий читачу, зробили на місці Попова в цій абсурдній ситуації? Правильно, він теж запропонував агентам хабара! Але Гувер недарма пишався, що викорінив у своєму відомстві корупцію. Агенти вийняли наручники, і тільки дзвінок помічникові Гувера врятував Івана-Трицикла від американської буцегарні.

Майбутня зустріч з Гувером не обіцяла бути легкою. У SIS Попову дещо розповіли про нього. Народився 1895 року, у двадцять дев’ять став директором Бюро розслідувань і перетворив його на потужну організацію — грозу злочинців усіх мастей. Він був хорошим поліцейським, але постійно розширював поле діяльності ФБР і, мало розуміючись на контррозвідці, заходився боротися зі шпигунством.

— Проте він вважає себе асом у нашій справі, — сказав Попову співробітник SIS. І довірчо додав: — За вдачею пуританин. Масон. Переконаний холостяк. Особисте життя — темний ліс. Ходять чутки, що він гомосексуаліст...

Як побудувати розмову з такою людиною, щоб вона уважно тебе вислухала? Мабуть, слід почати з тонкого комплімента його відомству... Але зустріч з Гувером сталася раптово і захопила Попова зненацька: він увійшов до кабінету Фоксворта, а там уже сидів у кріслі могутній директор ФБР.

Не встиг Попов відкрити рота, як Гувер почав на нього кричати, червоніючи від злості: мовляв, він вважав, що англійці надішлють серйозного професіонала, а приїхав марнотратник життя, нероба, аморальний тип, що порушує федеральні закони і заслуговує в’язниці! Сама кличка Трицикл наводить на думку, що ця людина воліє знаходитись у ліжку одночасно з двома жінками!..

Попов намагався заперечити, що він завжди жив широко, і якби раптом змінив свій стиль, німці могли б щось запідозрити.

— І я зовсім не нероба, містере Гувер, — просто за вашої відсутності мені тут не надали жодної підтримки...

Від цих слів директор ФБР розлютився ще більше і вказав Попову на двері.

Гувер проігнорував інформацію Попова про Пьорл-Харбор і не доповів про неї президенту. Мабуть, через відразу до Трицикла він охоче погодився з Фоксвортом, що це японська дезінформація.

7 грудня 1941 року японці атакували Пьорл-Харбор з повітря і з моря. Потопили багато військових кораблів — зокрема чотири лінкори, знищили понад двісті літаків. Американці втратили тільки вбитими 2400 осіб. Генерал з поняттям про честь на місці Гувера застрелився б того ж дня. Але Гувер був поліцейським і честь розумів по-своєму. Він навіть у відставку не подав й очолював ФБР до самої смерті в 1972 році. Кажуть, його побоювалися всі президенти США...

Втім, Пьорл-Харбор — провина не тільки Гувера. Після Попова американців попередили про те ж саме, незалежно один від одного, Китай і СРСР. Секретна служба Чан Кайші розгадала наміри японців, перехоплюючи їхні радіоповідомлення і працюючи з японськими військовополоненими. А Москву про запланований напад сповістив на початку жовтня, незадовго до свого арешту японцями, Ріхард Зорге. Ці попередження надійшли у Вашингтон по дипломатичних каналах, оминувши ФБР, і потрапили до президента Рузвельта. Але він поставився до них, як Сталін у квітні 1941 року до попередження англійців про скорий напад Гітлера на СРСР. Одне слово, не повірив.

Сталін вважав, що Черчіллю в його протистоянні з Гітлером вигідно неправдивим повідомленням зруйнувати радянсько-німецьке партнерство. Рузвельт півроку потому, схоже, міркував аналогічно: Червона армія зазнає від німців нищівних поразок, Сталін побоюється японського вторгнення на Далекому Сході, а отже, СРСР кровно зацікавлений втягнути США у війну. Про те ж, напевне, мріє і Чан Кайші, який воює з Японією. Ні, вірити не можна!..

Сталін і Рузвельт керувалися стародавнім принципом «Шукай, кому вигідно». Часто він допомагає знайти істину. Часто, але не завжди.

Виникає природне запитання: чому Попов, коли Гувер вигнав його геть, не звернувся по допомогу до ЦРУ? Напевне, воно б, на відміну від ФБР, било на сполох!

Попов не міг туди звернутися з двох причин. Конспірація вимагала, щоб про його справжню роль знало якомога менше людей. Усі вони були з керівництва ФБР. Аж раптом, уявіть, він з’явився б до іншого відомства: «Хелло! Тут така справа: я подвійний агент. Can you help me?». Це був би непрофесіоналізм, ускладнений ідіотизмом. Головне ж, Центрального розвідувального управління тоді ще просто не було: його створили 1947 року, коли президентом був Гаррі Трумен. А в 1941-му армія мала свою розвідку, флот — свою, державний департамент — свою. Кожна з них діяла окремо, не обмінюючись інформацією з іншими. Гувера це цілком влаштовувало: він терпіти не міг сильних конкурентів. Коли в липні Рузвельт наказав створити єдину розвідку — Управління стратегічних служб на чолі з нью-йоркським адвокатом Донованом, — Гувер з перших кроків новонародженого відомства всіляко перешкоджав йому. І постарався, щоб одразу після війни його розпустили.

Попов неодноразово намагався поновити контакти з ФБР — треба ж було виконати хоч одне завдання абверу! — але все закінчувалося сварками. Крім того, він виявив, що його розкішна квартира на Манхеттені прослуховується. Залишалося одне: сказати Америці «гуд бай!». Усе-таки він приніс їй певну користь: спеціалістів ФБР дуже зацікавив апарат для мікрофотографування...

Куратори Трицикла в SIS утримували його від поїздки до Лісабона: як він звітуватиме німцям, тим паче що витратив усі їхні гроші?!

Але Попов ризикнув. Він вірив у свою фортуну, а життя в манірній Англії з безліччю обмежень воєнного часу було для нього нестерпно нудне.

Найкраща оборона — це напад. Попов не виправдовувався перед Карстхоффом, а звинуватив його в тому, що операцію було погано підготовано! Розмова вийшла гострою, але, враховуючи колишні заслуги Попова, резидент не запідозрив його в подвійній грі. Зате старий товариш Йохан Йєбсен здогадався: щось тут не так. І... зізнався Попову, що він теж агент британської SIS (кодове ім’я — Художник)!

Друзі почали працювати разом. Одна з їхніх сміливих операцій — створення «коридору» для втечі з окупованої Югославії до Англії ста п’ятдесяти антифашистів. Удалося переконати абвер, що всі ці люди — потенційні агенти Німеччини...

Сказано: кинь щасливчика у воду — і він випливе з рибиною в зубах. Попов, безперечно, товаришував з удачею. Та мабуть, не меншу роль відіграла особистість шефа абверу. Багато фактів свідчать про те, що адмірал Канаріс працював на англійців. Наведу тут тільки один: у січні 1938 року він прибув до Англії під чужим прізвищем, щоб перевірити, як ідуть справи у його агентів. SIS знала про це, але ніяк не реагувала. Канаріса навіть не затримали за незаконний перетин кордону. Очевидно, британська секретна служба завербувала його ще до війни. Невипадково він став учасником змови проти Гітлера.

Після невдалого замаху на фюрера 20 липня 1944 року Канаріс був заарештований разом з іншими змовниками і після багатомісячних допитів у гестапо повішений. Та ж доля спіткала в абвері багатьох. Був страчений і Йохан Йєбсен. Він не виказав Попова, але німці почали стежити за Душаном. Одного разу він побачив, як нова коханка переглядає його папери...

За допомогою SIS йому вдалося благополучно повернутися до Англії. Там не було ні казино, ні розкішних пляжів, ані величезних грошей, які платив йому абвер (в англійців же зарплату він принципово не отримував). Зате не було й агентів гестапо.

Англійці високо оцінили його заслуги: надали звання полковника та громадянство, нагородили орденом Британської імперії. А король Георг VI, батько Єлизавети, подарував йому зі своєї колекції картину Модільяні.

Легендарний плейбой споважнішав і завів сім’ю. За дружину взяв ефектну шведську блондинку Джил, на тридцять років молодшу за себе. Вона народила йому трьох дітей.

Помер Душан Попов 10 серпня 1981 року — за два дні до сорокаліття свого прильоту до Америки з інформацією про Пьорл-Харбор...

Попова вважають одним із головних прототипів Джеймса Бонда. Найкращим доказом є історія, яка сталася з ним у серпні 1941 року в Лісабоні.

Того дня Попов запримітив, що за ним скрізь ходить похмурий зосереджений тип зі зламаним носом. Душан бачив його в Лондоні і знав: це агент SIS Флемінг. Уранці Попов отримав від німців для виконання завдань в Америці 80 000 доларів і носив їх у кишенях. «Отже, — здогадався він, — Флемінг дістав завдання охороняти ці гроші. Хоч охороняти слід було б мене, бо секрети в моїй голові набагато дорожчі».

Можливо, у SIS побоювалися, що Трицикла пограбують (хоча гроші й німецькі, але вже ніби свої). Але найімовірніше, знаючи Попова, британці передбачали, що він може перед відльотом програти долари в казино. Те, що було далі, описав сам Душан:

«Ми прогулювалися залами казино, моя „тінь“ і я, спостерігаючи гру. І тут я не знаю, що в мене вселилося: можливо, постійна присутність Флемінга за спиною так на мене подіяла. Але коли один з гравців у мою улюблену Bete noire вкотре почав блефувати, я незворушно оголосив: „П’ятдесят тисяч доларів!“ — і, відрахувавши цю суму, поклав на зелене сукно солідну пачку купюр. Усі принишкли. Я глянув на Флемінга. Його обличчя позеленіло зі злості.

Було очевидно, що зарозумілий гравець таких грошей із собою не мав. „Вважаю, — звернувся я до головного круп’є, — що казино підтримає ставку цієї людини“. Той, похитавши головою, відмовив. Удаючи гнів, я згорнув гроші зі столу і сказав: „Сподіваюся, ви повідомите про це управителя і в подальшому подібна ситуація не повториться“. Флемінг був винагороджений за своє хвилювання. На його обличчі з’явилася задоволена усмішка».

Ця сцена за ігровим столом справила на Флемінга таке сильне враження, що стала ключовою в його першій книжці про Джеймса Бонда «Казино „Рояль“», написаній 1953 року.

Попова часто питали:

— Чи відомо вам, що Флемінг списав Джеймса Бонда з вас?

Він скромно відповідав:

— Мені розповідали. Можливо, це й так...

Попов був очевидним і найяскравішим прототипом «агента 007». Але були, звичайно, й інші — насамперед сам Йєн Флемінг, відомий читачам під іменем Ян. Він наділив Бонда навіть своїми зовнішніми ознаками: той самий зріст, колір очей, зачіска...

А ім’я та прізвище свого героя Флемінг позичив у орнітолога Джеймса Бонда, автора монографії про птахів Карибських островів. Вийшовши у відставку, Флемінг жив на Ямайці, полюбляв милуватися пернатими, і книга Бонда була його настільною. На жаль, орнітолог, на відміну від свого повного тезки, не дружив із почуттям гумору. Він образився і, щоб помститися, назвав відкритого ним фазана з неоковирно великим хвостом «флемінгом»...

Наклад романів про Бонда перевищив 40 млн примірників. Голлівуд зняв про нього за півстоліття дві дюжини фільмів. Тільки один з них — «Казино „Рояль“» (2006 рік) — дав 402 млн доларів чистого прибутку, а виконавець головної ролі Деніел Крейг отримав 10-мільйонний гонорар. Гроші, видані абвером Попову на створення шпигунської мережі в Америці, виглядають на цьому тлі справжньою дрібницею.