Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

У чому неправий Віктор Суворов Помилка колишнього розвідника

З дитинства я та мільйони моїх однолітків твердо знали, що товариш Сталін вів мирну політику, довіряв Гітлеру, а той цим скористався й підступно напав на Радянський Союз. З цим переконанням ми жили до початку 1990-х років, поки не стала доступною книга Віктора Суворова «Криголам». Звістка про неї розлетілася в народі: «Мужики, ви чули? Сталін не був довірливим лохом, а сам готувався жахнути по фюреру, тільки трішечки не встиг!..».

Народ поахкав і повернувся до повсякденних справ. А любителі історії, розколоті «Криголамом» на два табори, відтоді завзято сперечаються, чим був напад Німеччини на СРСР — агресією чи самозахистом.

Січневого дня 1999 року я слухав чергову передачу радіо «Свобода» з рубрики «Факти і думки». Вів її, як завжди, оглядач Лев Ройтман, а гостями в студії були Віктор Суворов та письменник Георгій Владимов. Суворов відстоював свою версію: Сталін планував завдати удару 6 липня 1941 року, а Гітлер випередив його на два тижні. Владимов, заперечуючи, висунув ряд аргументів. Зокрема такий: «Чому ж тоді радянські поїзди із зерном йшли до Німеччини до останньої миті?».

Я зрозумів, що Владимов не читав книгу Віктора Суворова «День „М“». У ній сказано, що поставки зерна німцям різко зросли в червні, але зовсім не через нашу простоту й наївність. За цим ховалася потаємна ціль: вщерть заповнити німецькі вузлові станції вагонами, щоб ускладнити противнику перевезення військ на схід. Я написав Льву Ройтману, що поважаю Владимова як письменника, але вважаю, що несерйозно дискутувати на важливу тему без належної підготовки.

Невдовзі пізно ввечері в мене задзвонив телефон:

— Алло, Леонід Сапожніков? З вами говорить із Бристоля Володимир Резун.

Я не одразу згадав, що це справжні ім’я та прізвище Віктора Суворова.

— Дякую за те, що підтримали мене на «Свободі», — вів далі голос у слухавці. — Тут, в Англії, мені бракує зворотного зв’язку із співвітчизниками.

Резун спитав мою думку про свої книжки. Я сказав:

— Доказів, що Сталін готував напад, для мене в них більш ніж досить. І я тепер навіть знаходжу власні.

— Які, наприклад?

— Ви пишете в «Останній республіці», що в червні сорок першого було видано масовим накладом російсько-німецький розмовник для червоноармійців з характерним добором фраз: «Де ховаються члени партії?», «Чи не отруєна криниця? Пий перший!» тощо. А у німців на початку війни подібного розмовника не було!

— Чому ви так вважаєте?

— А ви згадайте, як вони казали нашим селянам: «Матка, млеко!», «Матка, яйка!» Це польська мова. Отже, вони користувалися німецько-польським розмовником 1939 року.

— Боже, як я сам не здогадався! — вигукнув мій співрозмовник. — Це ж лежить на поверхні!

І одразу приточив по пам’яті строфу з поеми «Василий Теркин» зі словами «матка, млеко!» Відтак запитав:

— Ви не заперечуватимете, якщо я використаю цей факт із посиланням на вас?

Тут у мені прокинувся застарілий радянський страх перед «органами»:

— Не треба посилатися! Вважайте, що це мій подарунок.

Відтоді я чекаю, що Віктор Суворов ним скористається...

Минуло багато років. Я й тепер цілком згоден із Суворовим у тому, що Червона армія готувалася до визвольного походу в Європу, тому й не змогла оборонятися (сумнівною є лише конкретна дата — 6 липня 1941 року). Автор наводить безліч доказів підготовки нападу, з яких мені вистачило б і десятої частки. А відтак він автоматично робить висновок: «22 червня Гітлер завдав попереджувального удару».

Увага: слизьке місце! Так, фюрер ударив раніше, ніж це міг би зробити Сталін, але з яких міркувань? Чи дійсно цей удар був вимушений, попереджувальний, превентивний? Потрібні вагомі докази, проте їх у Резуна-Суворова я не знайшов.

Це не означає, однак, що їх немає. Спробуймо пошукати.

22 червня 1941 року о 5:30 ранку, коли вермахт уже вдерся на радянську територію, а літаки люфтваффе бомбили Київ, Геббельс зачитав по радіо звернення Гітлера до німецького народу. Завдання фюрера та його головного пропагандиста полягало в тому, щоб переконливо пояснити німцям причину нападу на вчорашнього союзника. Для цього досить було сказати, не мудруючи, приблизно так: «Наша розвідка дізналася про підступний план Сталіна. Радянська Росія збиралася напасти на Німеччину 6 липня і з цією метою зосередила на своєму західному кордоні 160 дивізій. Тому я, фюрер німецького народу і верховний головнокомандувач його збройних сил, був змушений повзяти рішення про попереджувальний удар». Коротко та ясно. Натомість фюрер вибухнув довжелезною промовою (вона звучала в ефірі у виконанні Геббельса майже 20 хвилин) і почав її від царя Гороха — з англо-іспанських, англо-голландських та англо-французьких війн минулих століть. Потім перейшов до «міжнародної всесвітньої змови євреїв, демократів і більшовиків» проти Німеччини, повторюючи тези своєї книги «Майн кампф», написаної сімнадцять років тому. Поскаржився, що апетити Росії невпинно зростають: спочатку вона зажадала, понад попередню домовленість, Литви, потім Фінляндії, а тепер зазіхає на Румунію, Болгарію та Босфор з Дарданеллами... Сказав, що має документи, які свідчать, що Росія обіцяла Югославії зброю проти Німеччини. І тільки наприкінці згадав про 160 радянських дивізій, що стоять на кордоні.

Так, стоять, треба бути напоготові, але хіба це причина розпочинати війну, якщо ти сам її не хочеш? У такій ситуації логічно будувати лінії оборони чи хоча б надіслати Сталіну з Молотовим ноту протесту. Фюрер, однак, не зробив нічого подібного. Жодних документів чи розвідданих про очікуваний напад росіян у нього не було, інакше він би на них послався. І йому доводиться брехати: «Російські льотчики бавляться тим, що безтурботно перелітають кордон, ніби хочуть показати нам, що вони вже почуваються господарями цієї території. У ніч з 17 на 18 червня російські патрулі знову вдерлися на територію Рейху й були відкинуті назад лише після тривалої перестрілки».

Це дуже старий трюк, коли злодій гукає: «Тримайте злодія!». Безліч спогадів і документів свідчать про те, що кордон перед війною порушували німецькі льотчики, і збивати їх довго не наважувались навіть 22 червня. Був суворий наказ Сталіна «не піддаватися на провокації», а вже про те, щоб самим перти на рожен, у ті дні не могло бути й мови.

Третього жовтня, на сто четвертий день війни, Гітлер знов звернувся до народу і постарався більш переконливо обґрунтувати свій напад: «Коли я поступово став отримувати інформацію про те, що на нашому кордоні виникає аеродром за аеродромом, коли через усю гігантську радянську імперію сюди почали котитися дивізія за дивізією, от тоді я відчув себе зобов’язаним ужити заходів зі свого боку... Вже у травні (виділено мною. — Авт.) не залишилося ніяких сумнівів у тому, що Росія збиралася за першої можливості напасти на нас».

І далі: «Якщо я бачу, що мій противник скинув рушницю, я не чекатиму, поки він спустить курок, а краще зроблю це першим!».

Цікаво виходить: сумніви у фюрера відпали лише в травні 1941 року, а питання про перешиття колії радянських залізниць на німецький стандарт вирішувалося в генштабі сухопутних військ вермахту ще 23 серпня 1940-го (див. щоденник його начальника Франца Гальдера)!..

Сталін заздалегідь знав від своєї розвідки про конкретну дату німецького нападу, й якби завдав превентивного удару, напевно назвав би її. Згадав би й план «Барбаросса», затверджений півроку тому. А в Гітлера жодних дат і назв, тільки голослівні звинувачення.

А може, все ж таки Гітлер вірив напередодні війни, що Сталін «скинув рушницю»? Спробуймо знайти відповідь на це запитання у щоденнику Геббельса.

14 листопада 1939

Фюрер констатує катастрофічний стан російської армії. Вона ледь здатна до боїв.

5 січня 1940

У Фінляндії росіяни зовсім не просуваються. Схоже, що насправді Червона армія мало чого варта.

29 березня 1941

Велика справа попереду: проти Р. (тобто Росії. — Авт.). Її якнайсуворіше замасковано, зовсім небагато осіб знають про неї. Вона розпочнеться з великого пересування військ на захід. Підозра впаде на будь-який напрям, але тільки не на схід. Про людське око буде підготовлено напад на Англію, а відтак блискавично назад — і вперед! Україна — чудова житниця. Коли осядемо там, ми зможемо витримати, довго...

14 квітня 1941

Добре мати силу. Сталін явно не хоче познайомитися ближче з німецькими танками.

7 травня 1941

Сталін і його люди абсолютно бездіють. Завмерли, ніби кролик перед удавом.

9 травня 1941

Сталін явно боїться.

29 травня 1941

Сталін, як і раніше, витріщився, мов кролик на удава.

12 червня 1941

Росіяни витріщились на нас, мов загіпнотизовані, й бояться. Вони будуть збиті з ніг, як досі жоден народ...

Можливо, Геббельс недостатньо поінформований, а Гітлер бачить смертельну загрозу й напружує всі сили, щоб випередити росіян? Недосипає, працює не розгинаючись?

Нічого подібного! «Незважаючи на майбутню воєнну кампанію проти Радянського Союзу, Гітлер особисто відбирав картини для галереї Лінца, — згадував його особистий архітектор, а згодом рейхсміністр озброєнь Альберт Шпеєр. — У 1941 році до Оберзальцберга надійшли великі каталоги в палітурках з коричневої шкіри з фотографіями сотень картин, і Гітлер особисто розподіляв художні твори (награбовані у Франції. — Авт.) по своїх улюблених галереях Лінца, Кенігсберга, Бреслау».

І це незадовго до 15 травня — ранньої дати нападу на СРСР згідно з планом «Барбаросса»!

Отже Геббельс, тінь і рупор Гітлера, виклав у щоденнику не тільки власну думку. Німеччину напередодні війни нацистська верхівка уявляла удавом, а Росію — кроликом. Але хто сповна розуму повірить, що напад удава на кролика був самозахистом?

Здавалося б, усе ясно. Аж раптом читаємо:

16 червня 1941

Росія напала б на нас, якби ми ослабли, й нам довелося б вести війну на два фронти, яку ми виключаємо своєю превентивною (виділено мною. — Авт.) акцією.

Деякі дослідники висновують звідси, що Геббельс, а отже й Гітлер, вважали напад 22 червня попереджувальним. Запис у щоденнику, кажуть вони, аж ніяк не можна вважати пропагандистським матеріалом.

А я аж ніяк не погоджуся з ними. По-перше, не можна вихоплювати із щоденника один запис, ігноруючи решту. По-друге, у ньому сказано не про реальну радянську загрозу, а лише про можливу («якби...», «нам довелося б...»). А по-третє, Геббельс знав, що його щоденник буде опубліковано, і вбачав у ньому специфічний засіб пропаганди. 22 жовтня 1936 року він довірив паперу радісну новину: «Я продав Аманну (першому видавцеві „Майн кампф“. — Авт.) свої щоденники. Опублікувати через 20 років після моєї смерті. 250 000 марок зараз і 10 000 щороку. Магда і я щасливі».

Він вів щоденник не так для себе, як для історії! Часом у поспіху забував про це, але потім, схаменувшись, ізнову віщував прийдешнім поколінням. Думаю, так сталося й 16 червня: нехай нащадки вважають, що вожді Третього рейху — а отже й він сам — напали на союзника превентивно, а не з метою його пограбувати.

Марні намагання! В тому ж довжелезному запису від 16 червня він вибовкав справжні наміри фюрера: «Сталін тремтить перед наступаючими подіями... Ми використаємо сировинні ресурси цієї багатої країни... А отже, вперед! Багаті лани України ваблять».

Ось вам і «превентивна війна»... Та досить наразі про Геббельса. Прикличмо у свідки провідних дипломатів Третього рейху.

Слово міністру іноземних справ Ріббентропу: «Велика концентрація радянських військ у Бессарабії (восени 1940 року. — Авт.) викликала в Адольфа Гітлера серйозні побоювання щодо подальшого ведення війни проти Англії: ми за жодних обставин не могли відмовитися від життєво важливої для нас румунської нафти. Просунься тут Росія далі, й ми стали б залежні від доброї волі Сталіна. Такі перспективи, зрозуміло, будили в Гітлера недовіру до російської політики»...

Щоб убезпечити свій «нафтовий кран», Гітлер за домовленістю з румунським диктатором Антонеску ввів у район нафтопромислів війська. Москва офіційно висловила невдоволення. Берлін відповів, що цей запобіжний захід спрямовано лише проти англійців, які можуть висадитися в Греції з прицілом на Румунію.

Тепер Гітлер, за власним зізнанням, почувається в безпеці. «Я не передбачаю будь-якої ініціативи росіян проти нас, поки живий Сталін», — пише він своєму найближчому союзнику Муссоліні 31 грудня 1940 року. Але ж він уже увімкнув «таймер війни», затвердивши 18 грудня своєю директивою №21 план «Барбаросса»! Припустімо, він побоюється відкрити власні карти навіть перед дуче, але з цього листа видно, що принаймні Муссоліні не вбачав загрози з боку СРСР для «осі» Рим-Берлін.

Як пояснював Гітлер майбутній напад вузькому колу втаємничених? Свідчить друга після Ріббентропа особа німецької дипломатії — статс-секретар Ернст Вайцзеккер:

«Навесні 1941 року Гевель (представник Міністерства іноземних справ у ставці фюрера. — Авт.) сказав мені: Гітлер дотримується думки, що рано чи пізно доведеться з росіянами воювати, а тому треба починати просто зараз. Нашу армію, казав Гітлер, відмобілізовано, і вона простоює».

Зазначимо, що не йдеться про превентивну війну, просто фюрер вважає цей момент дуже вигідним! Вермахт після бліцкригу у Франції в повній бойовій готовності. Червона армія внаслідок сталінських «чисток» втратила більшість досвідчених командирів і не змогла подолати навіть фіннів. А її дислокація біля самого кордону дозволяє одним потужним ударом завдати їй колосальних втрат. При цьому Сталін явно не чекає нападу, бо певен, що Гітлер не ризикне воювати на два фронти. Однак на заході наразі спокійно: Англія, втративши свою «континентальну шпагу» — Францію, думає лише про оборону, а Сполучені Штати Америки дотримуються формального нейтралітету.

Унікальний, неповторний збіг обставин!..

За словами Черчілля, напасти на Росію Гітлер твердо вирішив наприкінці вересня 1940 року, не зумівши забезпечити висадку своїх військ в Англії (У. Черчілль. «Друга світова війна», т. 2, гл. 14). Але сам напад він замислив ще в 1923 році, коли писав у «Майн кампф», що німцям конче потрібно завоювати «життєвий простір» на сході. Питання було тільки в терміні. 28 січня 1937 року фюрер, за свідченням Геббельса, сказав на нараді, що мир з Росією може тривати ще шість років, «але якщо трапиться дуже зручний випадок, ми його не проґавимо». І ось такий випадок трапився.

Вайцзеккер наводить дуже цікавий факт: «18 червня 1941 року, за чотири дні до вторгнення, російський посол (Володимир Деканозов. — Авт.) попросив мене прийняти його. Гітлер і Ріббентроп перебували в Берліні, й їхнім головним занепокоєнням було те, що в останню мить Сталін зробить якісь кроки до примирення і в такий спосіб завадить здійснити задумане. Вони наказали тримати на станції напоготові локомотиви й мали намір залишити місто в спеціальних поїздах, якби росіяни запропонували щось значне».

Панічно боялися мирної пропозиції! Про який же вимушений напад можна після цього говорити?

Для повноти картини вислухаємо видних воєначальників.

Генерал Гейнц Гудеріан: «14 червня Гітлер зібрав у Берліні всіх командувачів груп армій і танкових груп, щоб викласти причини нападу на Росію... Логіка його була така. Англію перемогти не вдається, отож, щоб завершити війну, треба здобути рішучу перемогу на континенті. Німеччина буде непереможною тільки за умови підкорення Росії. Детальний виклад причин, що спонукали його до превентивної війни з Росією, звучав украй непереконливо».

На цих зборах був присутній і генерал Вальтер Варлімонт, заступник начальника штабу оперативного управління вермахту. Він згадував, що майбутній напад на Росію породив у нього та його колег відчуття несправедливої війни, «чогось такого, що ніколи не входить у розрахунки офіцера, вся кар’єра якого базується на принципі справедливості своєї справи. Щоправда, пізніше з’ясувалося, що Совєти були набагато краще готові до війни, ніж вважала більшість, та все це не допомогло позбутися стійкого відчуття несправедливості».

А полковник Адам, ад’ютант фельдмаршала Паулюса, висловився ще ясніше. За його словами, він ніколи по-справжньому не вірив у превентивну війну і поступово дійшов переконання, що Гітлер використав цей термін як суто пропагандистський, щоб морально виправдати напад на Радянську Росію.

Цікаво, а в який спосіб Сталін пояснив би своє вторгнення в Німеччину? Воно не змусило б себе довго чекати, якби Гітлер у період «дружби» з Москвою розпочав операцію «Морський лев» — десантування в Англію. У цьому випадку перед кремлівською пропагандою постало б складне завдання, але будьте певні: вона дала б собі раду!

У 1939 році треба було пояснити радянському народові несподіване братання з Гітлером. В’ячеслав Молотов зробив це зі спритністю фокусника. 31 серпня він сказав на сесії Верховної Ради: «Учора ще фашисти Німеччини проводили стосовно СРСР ворожу нам зовнішню політику. Так, учора ще у сфері зовнішніх відносин ми були ворогами. Сьогодні, однак, обстановка змінилася, і ми перестали бути ворогами».

Чим не фокус? Щойно був ворог — і раптом зник, от вам друг! Молотовську комбінацію з трьох фраз можна використовувати багато разів, заміняючи залежно від «обстановки, що змінилася» ворогів друзями і навпаки.

Славнозвісний ілюзіоніст Копперфільд нервово палить у кутку...

Гітлер і Сталін були «запеклими друзями»: обидва добре розуміли, що їхня сутичка неминуча. Але Гітлер дуже недооцінював можливості Червоної армії, Після швидкого розгрому Франції вермахт славився як непереможний — і що йому великий «російський кролик», який толком не впорався навіть з фіннами? Тому причиною затвердження плану «Барбаросса» у грудні 1940-го було не стільки побоювання, що кролик випустить кігті, скільки бажання його з’їсти.

Таке бажання фюрер чітко озвучив ще 31 липня на нараді в альпійській резиденції Берхгоф. Начальник генерального штабу сухопутних військ Гальдер законспектував це у щоденнику: «Якщо Росію буде розбито, Англія втратить останню надію. Тоді панувати в Європі й на Балканах буде Німеччина. Згідно з цим міркуванням Росія має бути ліквідована».

У тому ж липні 1940-го Гітлер сказав Кейтелю в окупованому Парижі: «Повірте мені, фельдмаршале, що порівняно з французькою кампанією війна проти Росії буде дитячою забавкою» (ці слова чув і навів у своїх мемуарах Альберт Шпеєр).

Але, можливо, фюрер будував ці плани на далеке майбутнє, а потім, побачивши занесену над ним російську сокиру, поспішив з нападом? Я теж так думав, поки не прочитав щоденник Геббельса.

Дамо фору прихильникам «попереджувального удару» — забудьмо наразі про цей щоденник. І згадаймо виявлений мною факт — відсутність у вермахту на початку війни німецько-російського розмовника. Мені здавалося: командування вермахту так поспішало випередити Червону армію, що просто не встигло його видати. Але ця версія виявилась помилковою. Я дізнався, в якій величезній таємниці готувався напад на СРСР. Наприклад, з друкарні, яка 18 червня розпочала друкувати листівки з промовою Гітлера, гестапо чотири доби нікого не випускало! Але скласти й видати розмовник — це не листівку надрукувати. Це досить складний проект, який не замкнеш тупо на ключ. Ризик витоку інформації тут набагато вищий. А оскільки бліцкриг на сході планували завершити за три-чотири місяці, то, мабуть, вирішили, що на цей час вистачить і польського розмовника. Тим більше, що в Україні та в Білорусі багато хто добре розуміє польську мову.

Гітлер називав Росію колосом на глиняних ногах, який завалиться після кількох потужних ударів. А під Москвою він переконався, що це просто колос. Та було вже пізно.

Наприкінці розмови з Віктором Суворовим я попросив у нього електронну адресу. Він не дав, пославшись на те, що багато хто, особливо ізраїльтяни, звинувачують його у відмиванні образу Гітлера і мстяться:

— Нещодавно тамтешні хакери вивели з ладу мій комп’ютер!

В Ізраїлі День Перемоги над гітлерівською Німеччиною — державне свято, і цим усе сказано. На іншу реакцію ізраїльтян Суворов і не міг розраховувати.

У 1992 році в передмові до російського видання «Криголама» він попросив вибачення у свого батька, артилериста протитанкової батареї Південно-Західного фронту, за те, що зруйнував його уявлення про Велику Вітчизняну війну. Покаявся також перед читачами, а отже, й переді мною. І я, син офіцера Червоної армії, його пробачив. Більше того, згоден з автором багато в чому, але тільки не з його висновком про «попереджувальний удар Гітлера»! Сталін, безперечно, мав агресивні плани, але Гітлер напав незалежно від них з інших причин.

Хтось іще сумнівається? Тоді відкриємо наостанку спогади дуже авторитетного свідка — ад’ютанта Гітлера Ніколауса фон Бєлова: «30 березня (1941 року. — Авт.) Гітлер знову скликав керівників вермахту. В залі засідань при його службовому кабінеті він виголосив двогодинну концептуальну промову, в якій виклав свої думки щодо походу на Росію... Він заявив: „У даний час Англія покладає свої надії на Америку та Росію“. Америка зможе забезпечити свою максимальну військову міць лише за 3-4 роки. „Росія — останній ворожий фактор в Європі. Її конче треба розбити в цьому чи наступному році“...».

Треба зовсім не дружити з логікою або совістю, щоб і надалі вважати напад Гітлера вимушеним самозахистом.

Гітлер, як ми бачили, не зміг переконати Гудеріана у тому, що війна з Росією є превентивною. А Віктор Суворов, ігноруючи напевне відомі йому факти, сам себе в цьому переконав. Літератор переміг у ньому колишнього розвідника.