Криве дзеркало війни. Міфи та загадки Другої світової

Останній політ Гесса Загадкова авантюра «нациста № 2»

За півтора місяця до нападу Гітлера на СРСР, 10 травня 1941 року, на пасовищі поблизу шотландського села Іглшем приземлився парашутист у формі капітана люфтваффе. Це був нацист номер два — заступник Гітлера по партії Гесс, якому фюрер цілковито довіряв.

Гесс заявив представникам британської влади, що прилетів з власної ініціативи із пропозицією припинити війну. Сказав, що фюрер нічого не знає про його політ, але бажає якнайскорішого миру з Британією.

Невже заступник Гітлера зважився на безумну авантюру без його відома і згоди? Для відповіді необхідно зрозуміти, якою людиною був Гесс і за яких обставин він діяв.

Рудольф Гесс народився 1894 року в Єгипті, який був тоді британською колонією, в родині німецького комерсанта. Місце народження має значення: Руді з дитинства непогано знав англійську і не сприймав британців як чужинців. Однак він мужньо воював з ними під час Першої світової війни, був нагороджений Залізним хрестом і отримав звання лейтенанта. Наприкінці війни здійснилася мрія Гесса: його зарахували до льотної школи поблизу Аугсбурга. Він навіть взяв участь у кількох повітряних боях, але нікого не збив і сам не постраждав. Так у його життя увійшов літак, а з ним і командир ескадрильї — Герман Герінг.

По війні Гесс вступив до Мюнхенського університету і став улюбленим студентом професора Карла Хаусхофера, генерала у відставці. Професор викладав геополітику — науку про вплив географічних факторів на політику держав і націй. Також він славився як ясновидець: міг передбачати погоду, місця падіння снарядів і результати битв. Казали, що цього він навчився в Тибеті, відвідуючи його в ті роки, коли працював у Японії німецьким військовим аташе. Особистість професора та його ідеї дуже вплинули на молодого Рудольфа.

А невдовзі, випадково потрапивши на збори в мюнхенській пивній, Гесс зустрів ще яскравішу особистість. Ось враження одного очевидця: «Кілька секунд він стояв мовчки — непоказна кульгава людина з народу, з блідим обличчям та похилими плечима, темно-каштановим волоссям, маленькими вусиками й дивними, трохи витрішкуватими блакитними очима. Увагу аудиторії він утримував нерухомим і проникливим, майже гіпнотичним поглядом. Потім заговорив — спочатку спокійно та запобігливо. Але трохи згодом його голос зірвався на хриплий крик, який за силою емоцій справляв надзвичайне враження».

Це був Гітлер. Гесс вступив до його партії одним із перших.

8 листопада 1923 року нацистська партія перейшла від слів до дії і спробувала захопити владу в Баварії. Вся мюнхенська еліта зібралась у величезному пивному залі «Бюргерброй Келлер», щоб обговорити можливість відновлення монархії для виходу з тяжкої кризи. Зал, який охороняла поліція, непомітно оточили бойовики штурмових загонів (Sturmabteilungen, чи СА). Був там і сформований Гессом студентський загін. Гітлер, Гесс, Розенберг та ще декілька нацистів зуміли потрапити до залу. Спершу вони робили вигляд, ніби мирно п’ють пиво (спонсор розщедрився на три літрових кухлі по мільярду марок кожен). Раптом із тріском розчахнулися вхідні двері, й до залу, брязкаючи орденами, увірвався Герінг, а за ним — двадцять п’ять штурмовиків із пістолетами та кулеметами. Гітлер вибіг на сцену і, стрільнувши в стелю, вигукнув: «Націоналістична революція здійснилася!». Майже дослівно з виступу Леніна шістьма роками раніше, тільки той говорив про «робітничу і селянську революцію».

Але Гітлеру з Герінгом було тоді далеко до Леніна і Троцького. Вони не зуміли встановити надійний контроль над армією і не знали до пуття, що робити далі. Незабаром «пивний путч» провалився, Герінг і ще деякі змовники втекли до Австрії, а Гітлера і Гесса за рішенням суду ув’язнили у фортеці Ландсберг. Першого на п’ять років (але випустили за дев’ять місяців), другого — на півтора року (відсидів тільки третину).

У цій в’язниці вони жили у двокімнатних «камерах» з ванними кімнатами і гарячою водою, мали право шість годин на день прогулюватися садом та приймати відвідувачів, щодня отримували по кухлю пива або по бокалу вина. «Я тут влаштувався цілком щасливо, — писав Рудольф Гесс матері, — й можу щодня спілкуватися з цим чудовим хлопцем Гітлером».

Саме в Ландсберзі Гітлер почав писати «Майн кампф». Є версія, що Гесс, виходячи з ідей Хаусхофера про розширення «життєвого простору» для Німеччини і про союз із Японією, був автором окремих глав. Принаймні він доніс ці ідеї до Гітлера, і той використав їх у своїй «біблії нацизму».

Після Ландсберга Гесс мав вибір: стати асистентом професора Хаусхофера чи особистим секретарем Гітлера. Він вибрав Гітлера, якого любив, за власними словами, навіть більше, ніж свою молоду дружину. Гесс, високий чоловік з вольовим обличчям, майже по-жіночому ревнував шефа до тих, хто його оточував. Дотепники навіть прозвали Гесса «фрау Гітлер».

Попри численні поточні справи він сідав часом за штурвал літака. Це була можливість вирости в очах фюрера. Одного разу він кружляв на спортивному аероплані низько над площею, де мітингували соціал-демократи, і глушив ревінням мотора промови ораторів. А 1927 року після першого трансатлантичного перельоту Чарльза Ліндберга з Америки до Європи хотів повторити його у зворотному напрямку. Гітлеру він сказав, що це буде чудовою рекламою партії. Проте політ не відбувся: чи то фюрер заборонив ризикувати, чи то просто не дав потрібної суми (партія була ще бідною).

30 січня 1933 року Гесс одним із перших потиснув руку законно обраному канцлеру Німеччини — Адольфу Гітлеру. З цього дня повноваження Гесса стали надзвичайно широкими. Гітлер зробив його своїм представником в уряді й дозволив створити бюро з дуже різноманітними функціями. Бюро Гесса могло втручатися в діяльність численних міністерств і навіть займалося «культурними зв’язками» із зарубіжними країнами, а насправді — створенням там нацистської «п’ятої колони».

Прийшовши до влади, Гітлер вирішив зробити її абсолютною. Приводом мала стати комуністична загроза. І тут випала чудова нагода: в одному з барів якийсь дивний молодик похвалився, що підпалить рейхстаг. Він виявився голландським комуністом Ван дер Люббе — очевидно, піроманьяком. Провокатори в цивільному допомогли хлюпнути бензину і видали хлопця поліції. Гесс знайшов лжесвідків, які стверджували, що підпал замовили четверо відомих комуністів (зокрема болгарин Димитров). Але суд вирішив, що Ван дер Люббе діяв самостійно, ухвалив йому смертний вирок, а інших виправдав.

А проте 28 лютого старий президент Гінденбург підписав підготовлений нацистами декрет «Про захист народу і держави». Скасовувалася свобода преси, зібрань, недоторканність особистості та житла, таємниця листування. Рейхстаг було переобрано, й нацисти отримали в ньому достатньо голосів, щоб зробити Гітлера фактичним диктатором (нібито тимчасово). Компартію заборонили, понад чотири тисячі комуністів заарештували, і це був лише початок.

У червні 1934 року Гесс отримав від фюрера інше завдання — координувати «Ніч довгих ножів», тобто арешти та розстріли керівників СА. Штурмові загони за минулих років були зброєю Гітлера в боротьбі з лівими, але тепер ці головорізи у брунатних сорочках вийшли з-під контролю. Вони визнавали тільки власне керівництво на чолі з Ернстом Ремом і мріяли пограбувати всіх багатіїв, а не тільки єврейських. Їм був близький лідер лівого крила партії Грегор Штрассер, який засуджував Гітлера за союз із капіталістами і вимагав відібрати їхню власність.

Час було поставити СА на місце. Гітлер звинуватив своїх недавніх товаришів у намірі здійснити переворот. Під цим приводом загони СС вбили в ніч на 1 липня понад тисячу відомих штурмовиків, зокрема Рема. Не забули і Штрассера, хоча він уже давно тихо працював у хімічній компанії.

Серед убитих було багато відомих мерзотників. Наприклад, обергрупенфюрер СА Едмунд Хейнес, права рука Рема, мав власну в’язницю, де катував політичних та особистих ворогів, часом до смерті. Але вбили його зовсім не за це!

За словами Анастаса Мікояна, Сталін, дізнавшись на засіданні Політбюро про «Ніч довгих ножів», промовив: «Молодець цей Гітлер! Він показав, як треба чинити з політичними противниками!». Мабуть, невипадково знищення старих більшовиків розпочалося того ж 1934 року з арешту Каменева та Зінов’єва. Два диктатори вчилися один в одного...

Гесс, на відміну від своїх «партайгеноссен», був досить совісною людиною. Участь у брудних справах обтяжувала його сумління, і він, напевне, неодноразово згадував слова професора Хаусхофера: «Руді, політика не для тебе, ти занадто порядний». Подеколи його мучили сумніви, але любов до Гітлера і віра в його геній незмінно брали гору. В документальному фільмі Лені Ріфеншталь «Тріумф волі» мене вразили кадри, де Гесс відкриває після «Ночі довгих ножів» з’їзд нацистської партії. Натхненно й урочисто, майже в релігійному екстазі, він звертається до Гітлера, який сидить у залі: «Ви — це Німеччина!..».

Гесс був причетний до більшості злочинних діянь свого кумира, але коли той 1 вересня 1939 року напав на Польщу, вперше дозволив собі щось схоже на протест — попросився льотчиком на фронт. Він не любив поляків, але розумів, що за них заступиться Англія, яка має з ними угоду, а з англійцями як з арійською нацією бажано жити в мирі. Фюрер сам неодноразово це казав.

Гітлер заспокоїв Гесса: війни з англійцями не буде! Їхній прем’єр Чемберлен боягуз, його французький колега Даладьє теж. Вони довели це 1938 року, здавши Рейху в Мюнхені свого союзника — Чехословаччину.

— Вони не наважаться, Руді, оголосити нам війну, а якщо оголосять, то після розгрому Польщі вона припиниться сама собою. Навіщо їм виконувати зобов’язання перед державою, якої вже не буде на карті!..

У травні-червні 1940 року вермахт поставив на коліна Францію. Англія залишилася самотньою перед Німеччиною та її союзниками, однак не просила миру. Це була заслуга її нового прем’єр-міністра Уїнстона Черчілля. Старий ворог більшовиків, він ще більше ненавидів нацизм (а фюрера — персонально) і вправно підтримував бойовий дух свого народу.

Гітлер наказав готувати вторгнення до Англії з моря і з повітря. Цій операції дали кодову назву «Морський лев». Для її успіху було конче потрібне панування в повітрі, але забезпечити його Герінг не зміг (див. главу «Битва за Англію». — Авт.). І в грудні 1940 року Гітлер поміняв місцями свої стратегічні пріоритети — дав «добро» плану «Барбаросса».

— У цієї тварюки Черчілля, — казав він, — залишився єдиний шанс — домовитися зі Сталіним. Коли російський колос на глиняних ногах завалиться, Англія потрапить у безвихідь!

Гітлер вважав, що дуже швидко впорається на сході. І все ж думка про Черчілля за спиною заважала йому спати спокійно, тим паче що англійці у відповідь на бомбардування Лондона почали бомбити Берлін. Говорячи про Черчілля, Гітлер мінився на обличчі, називав його алкоголіком, жалюгідним солдатом і політиком. З Англією цілком можна було б порозумітися, якби не він та його уряд! Невже не можна їх скинути руками самих англійців?

Можна, казав Гесс. Він сам візьметься за це заради фюрера і перемоги. В Англії чимало впливових персон, аж до членів королівської родини, хочуть союзу з Німеччиною проти більшовиків. «Комунізм, — говорив перший секретар Чемберлена Ракер, — небезпечніший за нацизм: це чума, для якої немає державних кордонів».

Найкращою кандидатурою для переговорів здавався Гессу герцог Дуглас Гамільтон, з яким дружив син професора Хаусхофера Альбрехт. Коли Гамільтон 1936 року приїхав до Берліна на Олімпійські ігри, Гесс завдяки Альбрехту неофіційно з ним познайомився. Вони легко знайшли спільну мову: обидва були завзятими авіаторами. Дуглас прославився тим, що 1933 року вперше пролетів на літаку над Еверестом. Він був герцогом у чотирнадцятому поколінні і впливовою особою при королівському дворі. А до того ж мав у родовому шотландському маєтку злітно-посадкову смугу. Отже, міркував Гесс, до нього можна прилетіти в темряві і після перемовин непомітно відлетіти. Загалом це реальна справа.

Нові обставини в житті Гесса змусили його поставитись до цієї ідеї серйозно.

Коли Гесс 1933 року створив своє бюро, йому довелося вирішувати далекі від його інтересів питанння — насамперед фінансові. Знадобився заступник. На цю роль Гесс запросив Мартіна Бормана, який управляв касою взаємодопомоги НСДАП.

Борман виявив неабиякий талант, здобуваючи гроші для Фонду Адольфа Гітлера. Він здогадався, наприклад, брати відсотки від продажу поштових марок із зображенням фюрера, а ці марки друкувалися мільйонними тиражами. Він обклав капіталістів даниною у вигляді «добровільних внесків на розвиток індустрії Рейху». Насправді головним призначенням цього фонду було покриття витрат Гітлера, включаючи подарунки для Єви Браун. Не дивно, що Гітлер охоче приймав Бормана і навіть почав ставити його Гессу за взірець: мовляв, він завжди, на відміну від тебе, приходить з гарними новинами.

Не тільки Борман віддаляв Гесса від фюрера. З початком війни дуже зросла роль Герінга, Геббельса та генералів. Гітлер постійно спілкувався з ними, а зі своїм Руді бачився дедалі рідше. Для Гесса це було нестерпно, і він більше не вагався...

10 травня 1941 року він погуляв з маленьким сином і попрощався з дружиною, сказавши, що повернеться за день-два. За штурвал винищувача Ме-110, наданого Вільгельмом Мессершмітом, сів у бадьорому настрої. Він сам зробить те, чого цей Герінг з тисячами своїх бомбардувальників не зумів, — припинить війну з Англією! Успіх майже гарантовано. Відомий астролог сказав півроку тому, що йому судилося принести на землю мир, а Карл Хаусхофер недавно бачив уві сні, як Гесс переможно крокує залами старовинного замку з гобеленами на стінах. До Шотландії, щоправда, неблизький шлях, але літак обладнали додатковим паливним баком.

Гесс стартував від заводу Мессершміта в Аугсбурзі з таким розрахунком, щоб наблизитися до цілі після заходу сонця. На аеродромі сказав, що летить до Норвегії, тому довго тримав курс на північ уздовж Рейну і лише потім повернув на 90 градусів. Біля берегів Британії його засікли три радіолокаційні станції. У повітря піднялись винищувачі, але саме в цю мить Me-110 пірнув з висоти 3000 метрів під низький шар хмар, і радари з перехоплювачами його загубили. Гесс потім писав дружині, що летів у густому присмерку низько над землею, ледь не зачіпаючи будівлі та дерева.

На ціль він вийшов у темряві. Маєток герцога десь поруч, але через світломаскування не видно ані вогника, тільки місяць ледь світить крізь хмари. Гесс зрозумів, що посадкову смугу не знайде, та чи й придатна вона для важкого, майже семитонного літака? Залишалося стрибати з парашутом — уперше в житті. Він набрав двокілометрову висоту, насилу вибрався з кабіни (заважав зустрічний потік повітря) і став падати...

— Ви хто, сер? — спитав його селянин, який підійшов, коли він, лежачи на траві, звільнявся від парашута.

— Я німець, гауптманн Хорн. Мені необхідно терміново побачити герцога Гамільтона!..

Загін місцевої самооборони доставив прибульця до поліції. Невдовзі там з’явився майор Королівських ВПС, щоб допитати його. До війни майор кілька років жив у Німеччині. Пильно дивлячись на затриманого, він сказав:

— Отакої! Ви просто вилитий Рудольф Гесс!

— Я знаю. Мені це часто кажуть, — незворушно відповів «Хорн».

На ранок герцог Дуглас Гамільтон приїхав до військового шпиталю, куди загадкового «капітана люфтваффе» помістили через травмовану під час стрибка з парашутом ногу. Охорона залишила їх наодинці. Герцог, не вірячи своїм очам, упізнав заступника Гітлера, якого бачив п’ять років тому в Берліні під час Олімпіади.

— Я прибув з місією миру, — сказав Гесс, — і можу говорити від імені фюрера, хоча він наразі не знає, що я тут. Фюрер упевнений в перемозі Німеччини, але хоче зупинити кровопролиття. Я прошу вас зібрати для мирних переговорів провідних членів опозиції, а також сказати про мене королю.

— Чому ви не прилетіли раніше? — спитав ошелешений герцог.

— Тому що в Північній Африці перевага була на боці ваших військ, і ви могли тлумачити пропозицію миру як нашу слабкість. Однак тепер там зовсім інша ситуація. Наша перемога неминуча, і мир з нами — у ваших інтересах. Ви не будете заважати нам в Європі, повернете наші колонії, відібрані 1918 року, а ми не чіпатимемо ваші. Але ви маєте замінити Черчілля на посту прем’єра.

— Британці не люблять, коли з ними намагаються говорити з позицій сили, — зауважив герцог.

— Але такою є реальність, — сказав Гесс. — Фюрер дасть вам шанс вийти з війни без втрати гідності. Якщо ви відмовитесь, він буде змушений розгромити Британію і по війні панувати над нею.

Гамільтон, вибачившись, перервав розмову і пішов телефонувати до Лондона.

Була неділя, Черчілль дивився кінокомедію. Уїк-енд для британця святий навіть під час війни. Секретар доповів, що його просить до телефону герцог Гамільтон.

— Спитайте, чого він хоче, — незадоволено сказав прем’єр.

— Сер, він каже, що у нього важлива державна справа. До Шотландії прилетів Гесс.

«Я вирішив, що це фантастика», — згадував Черчілль. Він був упевнений, що Гамільтон помилився. Але британський дипломат Кіркпатрик, який багато разів бачив Гесса в Берліні, з’їздив до шпиталя і підтвердив: це не двійник і не самозванець!

Черчілль, обмірковуючи неймовірну новину, палив сигару за сигарою. Потім покликав секретаря.

— Пишіть: «Гесс має бути суворо ізольований у достатньо комфортабельному будинку не надто далеко від Лондона. Слід докласти всіх зусиль, щоб вивчити його душевний стан та отримати від нього цінні відомості. Необхідно слідкувати за його здоров’ям та забезпечити йому харчування, книжки, письмове приладдя і можливість відпочинку. Він не повинен мати жодних контактів із зовнішнім світом чи приймати відвідувачів, за винятком указаних прем’єр-міністром. Він не може отримувати газети і слухати радіо. З ним треба спілкуватися поштиво, ніби він видатний генерал, захоплений нами в полон. До нього слід приставити спеціальну варту». Написали? Останню фразу підкресліть: дуже ймовірно, що Гітлер підішле до нього вбивць.

Недільним ранком 11 травня 1941 року, коли Черчіллю доповіли про Гесса, Гітлер перебував на своїй віллі Берхгоф біля колишнього австрійського кордону. Близько десятої години ранку прибув ад’ютант Гесса Пінч із пакетом для фюрера. До кабінету його пропустили поза чергою. Ось свідоцтво міністра озброєнь Шпеєра, який чекав у приймальні:

«Я раптом почув нерозбірливий, майже тваринний крик. Відтак Гітлер проричав: „Бормана негайно до мене! Де Борман?!..“ Бормана знайшли і наказали якомога швидше зв’язатися з Герінгом, Ріббентропом, Геббельсом та Гіммлером. Усіх гостей відправили на другий поверх. Минуло багато часу, перш ніж ми дізналися, що трапилось: заступник Гітлера перелетів до ворожої Англії».

— Понад усе мене турбує, — сказав Гітлер на нараді, — що Черчілль зобразить цю витівку Гесса моєю власною мирною ініціативою. Хто мені тоді повірить, що Гесс полетів без мого відома і що це не змова за спинами моїх союзників?!

Він спитав Герінга, чи реально долетіти до Шотландії на «Мессершміті-110». Рейхсмаршал зв’язався з експертом і сповістив, що шансів обмаль: пануючі бокові вітри знесуть літак у відкрите море. Це підбадьорило Гітлера: «О, якби він потонув!..».

Англійці мовчали — схоже, Гесс не долетів. У цьому разі можна вигадати безневинну причину його зникнення — наприклад, розбився в Альпах через несправний двигун. Та якщо Черчілль, отримавши Гесса, тільки цього й чекає? Хоче спіймати вождя німецької нації на явній брехні і виставити перед усім світом на посміховисько... Доведеться визнати в офіційному повідомленні, що Гесс все-таки полетів до англійців, але оголосити його божевільним.

«Важкий, майже нестерпний удар, — пише Геббельс 13 травня. — Наразі його наслідки навіть неможливо уявити. Фюрер абсолютно розчавлений. Яка картина для всього світу: душевнохворий є другою після фюрера особою!».

Він день за днем повертається в щоденнику до болючої теми: «Я страшенно страждаю через цей сором з Гессом. Почуваєшся так, ніби тобі надавали ляпасів, навіть соромно з’являтися на вулиці. І це перша після фюрера людина в партії! Ніби кошмарний сон»...

Та от англійці нарешті заявили, що Гесс в їхніх руках і що прилетів він з пропозицією про мир з власної ініціативи. Гітлер полегшено зітхнув:

— Черчілль проґавив величезний шанс! Він міг би використати цей випадок, щоб підірвати до нас довіру росіян! Тепер, я сподіваюся, Сталін нічого не запідозрить.

Фюрер помилявся. Сталін був упевнений: Гесса послав Гітлер, щоб, припинивши війну з Англією, розв’язати собі руки на сході. Однак англійці, міркував Сталін, відмовились укласти мир, інакше б тримали приліт Гесса в таємниці. План Гітлера провалився, а воювати на два фронти він не наважиться — не такий же він дурень!

І товариш Сталін поставився до польоту Гесса благодушно, навіть із гумором.

«Коли ми прочитали про це, то просто очманіли, — згадував Молотов. — Отакої! Не тільки сам сів за керування літаком, а й вистрибнув із парашутом... Чим не подвиг розвідника? Сталін спитав мене, хто з наших членів Політбюро здатен зважитися на таке? Я порекомендував Маленкова, оскільки він шефствував у ЦК над авіацією... Сталін запропонував скинути Маленкова на парашуті до Гітлера — нехай, мовляв, усовістить його не нападати на СРСР»...

До 22 червня 1941 року залишалося трохи більше місяця.

Гітлера надзвичайно хвилювало ще одне: чи не дізнаються англійці від Гесса про напад на Росію?

— Я переконаний, мій фюрер, що цього не станеться, — ручався начальник політичної розвідки Шелленберг. — Він відданий вам і не втратив глузд.

Але Гітлер вирішив застрахуватися і доручив Гіммлеру терміново готувати вбивство Гесса.

Надскладне завдання! Гесса, безперечно, добре охороняли, але була й інша проблема: англійська контррозвідка за активної допомоги населення розкрила від початку війни майже всю німецьку агентуру. Її залишки лягли на дно і не виходили на зв’язок. Отже, вбивць слід було послати з Німеччини.

Темної травневої ночі гідроплан «Дорньє» висадив у морі поблизу мису Кіннерд Хед двох агентів гестапо. До безлюдного берега вони допливли на гумовому човні, відтак розрізали його, втопили і розійшлися в різні боки. Зустріч було призначено у Глазго.

Обидва агенти відмінно володіли англійською. Кожен мав сухий пайок, щоб одразу не світитися в кав’ярнях та магазинах. Молодший із двох, 25-річний Вернер Ваелті, дійшов до маленької провінційної станції і сів у порожньому залі очікування. Поїзд буде нескоро, і він вирішив поснідати ковбасою, виданою в Берліні. Прибиральник, що замітав у залі, показав йому, куди викинути шкурку, і при цьому звернув увагу на дивну ковбасу. В Англії такої нема — явно іноземна, але ж імпортні продукти дуже давно щезли із продажу!.. У гестапо, споряджаючи агентів, прошляпили цю деталь. А головне, не врахували, що мешканцям обложеної фортеці скрізь ввижається ворог.

Прибиральник повідомив про підозрілого молодика начальника й додав, що він явно не місцевий, прийшов на станцію пішки, а звідки — незрозуміло. Подальше було справою техніки. Прибув патруль, перевірив документи Ваелті, які виявились бездоганними. Попросили показати вміст рюкзака — і знайшли там зброю...

Другого агента, 36-річного Друекке, поліція затримала в Единбурзі. Він був міцний горішок, але молодий Ваелті зізнався в усьому. Їх судили і повісили. А Гесса почали перевозити з місця на місце, побоюючись десанту німецьких парашутистів. Декілька діб його тримали навіть у фортеці Тауер.

Тепер у нас достатньо інформації, щоб відповісти на запитання, чи знав Гітлер заздалегідь про політ Гесса. Я вважаю, що знав, але не про політ, а про намір. Гесс сам йому про це розповів і попросив дати дозвіл. А фюрер заборонив, щоб не ризикувати власним іміджем і життям свого Руді.

У щоденнику Геббельса є красномовний вислів: «Усупереч наказові фюрера Гесс вирушив на літаку і з суботи більше не об’являвся». Який наказ мається на увазі? Заборона пілотувати літак? Коли Гесс просився льотчиком на фронт, фюрер справді взяв з нього слово, що впродовж року він не сяде за штурвал. Однак рік давно минув — отже, залишається заборона летіти до Англії! Гесс уперше не послухався дорогого фюрера, але зробив це в інтересах Німеччини і для того, щоб повернути його увагу, втрачену з початком війни. Так, винен, грубо порушив партійну дисципліну, але переможців не судять. Зіг хайль!

Не досить переконливо? Є й інші доводи.

Пінч приніс Гітлеру 11 травня пакет з листом Гесса. Дружина Гесса Ільзе знайшла потім чернетку цього листа і добре запам’ятала фразу: «У разі, мій фюрер, якщо мій проект провалиться, ви завжди зможете відмежуватися від мене — оголосити божевільним».

Невже Гесс написав би такого листа, якби був у змові з Гітлером? І навіщо фюреру було б арештовувати всіх причетних до польоту, починаючи з Пінча? Його розжалували з оберфюрерів СА (майже генеральске звання!) в солдати і відправили на фронт. Хмари згустилися навіть над Мессершмітом. Не зачепив Гітлер тільки Ільзе Гесс — ну якось було у нього не в моді автоматично репресувати дружин...

Якби Гітлер санкціонував політ, то й підготовлений той був би як слід. Але Гесс навіть не знав, що посадкова смуга в маєтку Гамільтона здатна приймати тільки легкі, спортивні літаки. А 9 травня, напередодні старту, він телефонував до іноземного відділу свого бюро, щоб дізнатися... статус короля Великобританії!

Прочитавши листа Гесса, Гітлер багато днів не знаходив собі місця. Лють змінювалась відчаєм, відчай — надією, надія — бажанням помсти. Про це є чимало свідоцтв. Гітлер, безумовно, мав акторський талант. Його знамениті напади шаленства зазвичай були добре прораховані. Але такі сцени тривали хвилинами (затулив опонентам рота — і заспокоївся). А тут одинадцять днів майже безперервних виснажливих емоцій. І яких днів! Перед самим нападом на СРСР, коли було не до акторства!.. Недарма Геббельс 22 червня написав у щоденнику: «Фюрер виглядає абсолютно перевтомленим».

На закуску ще один аргумент для любителів психології. Якщо ти направив свого підлеглого на небезпечне завдання, а він потрапив у полон, можна підіслати до нього вбивць із метою збереження таємниці. Це, хоч і з відразою, можна зрозуміти. Але навіщо його принижувати, як роблять тільки з ворогами? Той-таки Геббельс, посилаючись на Бормана, пише про «недоумкуватість» Гесса. І додає від себе: «Як тепер доведено, він страждає на статеве безсилля»...

Ні, не посилав Гітлер Гесса до Англії!

Гесса судив Міжнародний трибунал у Нюрнберзі в числі двадцяти двох головних нацистських злочинців. Він симулював втрату пам’яті, щоб не відповідати на запитання суду, і робив вигляд, що не впізнає навіть Герінга. Комендант в’язниці сказав йому, що таку поведінку не можна назвати чоловічою. Після цього пам’ять до Гесса «повернулася».

В останньому слові він заявив, що визнає відповідальність за все, що зробив під началом «найвидатнішого сина свого народу», і ні про що не шкодує. Радянський обвинувач вимагав для Гесса смертної кари, але трибунал визначив йому довічне ув’язнення.

Із Нюрнберга його та ще шістьох підсудних, які уникли шибениці, перевезли до в’язниці Шпандау в Західному Берліні. 1966 року звільнилися, відбувши свій строк, останні з цієї шістки — Альберт Шпеєр і лідер «гітлерюгенда» Бальдур фон Ширах. Відтак Гесс двадцять один рік залишався єдиним в’язнем Шпандау, де було 130 камер.

В’язницю охороняли, щомісяця змінюючись, представники чотирьох колишніх союзників — СРСР, США, Великобританії та Франції. 17 серпня 1987 року над нею майорів британський прапор. Цього дня 93-літній Гесс повісився в літньому будиночку в’язничного саду під час прогулянки. Така офіційна версія, але, судячи з багатьох ознак, його задушили. Син Гесса звинуватив у цьому уряд Маргарет Тетчер, який, на його думку, боявся, що батько у зв’язку із закінченням холодної війни буде випущений на волю й чимало розповість.

Схоже, англійцям є що приховувати: архівні документи, пов’язані з Гессом, і досі в них суворо засекречені. Можливо, вони компрометують когось із королівської родини або спецслужбу, яка була готова на все, тільки б витягти з полоненого цінну інформацію. Втім, це чергова загадка, яку ще потрібно розгадати.