Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

1

Поруч з кабінетом начальника ГРУ генерала армії Сєрова - велика робоча зала. Тим гарна, що тут довгі широкі столи, на яких можна розгорнути карти будь-якого розміру. Сьогодні столи завалені теками з особистими справами офіцерів ГРУ. Робота генерала армії Сєрова така, яку не можна доручити ні заступникам, ні помічникам, ні ад'ютантам.

Всю ніч, день і ще ніч, підбадьорюючи себе кавовими порціями, генерал перебирав теки, відклавши спочатку два десятки, вибравши з них п'ять і, нарешті, залишивши тільки одну.

Отже, кандидат є. Полковник ГРУ Пеньковський Олег Володимирович. Кадровий артилерист. Закінчив військове училище. У 20 років - перша війна, страшна війна з Фінляндією. Незабаром, слідом за нею, - війна з Німеччиною. У 25 років - командир 51-го гвардійського винищувально-противотанкового артилерійського полку. Простіше кажучи, смертник. Протитанкова артилерія - це ті хлопці з гарматами, яких ставлять на шляху прориву танкового клину. Пеньковський вижив. Груди в орденах: Олександр Невський, два Червоні Прапори, Вітчизняна війна першого ступеня, Червона Зірка. Після війни - дві військові академії. В тому числі - абсолютно таємна Військово-дипломатична, кузня кадрів ГРУ. В 31 рік - полковник. Працював за кордоном, на дуже відповідальній посаді - резидента ГРУ в Туреччині. Це генеральська посада. Офіційне прикриття - військовий аташе. Це теж генеральська посада. Пеньковський одночасно займав дві генеральські посади, працював за двох генералів, але залишався полковником. У званні полковника застряг на десять років. На війні давно був би генералом, але в мирний час таким рідко дають хід: під начальство не підлаштовується, занадто стійко відстоює свою думку. Таким тільки на війну, тільки там вони розкривають свої здібності повністю. Тільки туди вони рвуться. Туди такому й дорога.

ПЕНЬКОВСЬКИЙ ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ (1919-1963).

2

Завдання надзвичайної складності - знайти людину, яка змогла б попередити Америку... Та ні ж! Не Америку! Попередити планету Земля про небезпеку. Небезпека не в тому, що у Хрущова багато ракет, небезпека якраз і полягає в тому, що ракет, здатних вразити Америку, у Хрущова в той момент не було! Від того, що їх не було, безладний Хрущов вирішив грати надувними м'язами. Він вирішив блефувати. А це - загроза всьому. Це загроза життю планети.

Так невже начальнику ГРУ генералу армії Сєрову було важко знайти людину, яка віддала б своє нікчемне життя заради порятунку людства?

Насмілюсь доповісти: важко.

На людях і смерть красна. Легко йти на смерть, коли вся рота бачить твій самогубний подвиг. А начальнику ГРУ генералу армії Сєрову Івану Олександровичу треба було знайти таку людину, яка зважилася б піти на самогубний подвиг, про який ніхто ніколи не повинен дізнатися.

Охочих увічнити ім'я своє - греблю гати. А ось віддати життя і зробити подвиг, про який ніхто не повинен дізнатися, готовий зовсім не кожен. Ба більше, тут не тільки загроза смерті. У разі провалу людина, яка рятує планету від загибелі, буде оголошена зрадником і зганьбить ім'я своє навіки.

Тому вирішили так: начальник ГРУ генерал армії Сєров Іван Олександрович шукає відповідну людину, і командувач ракетних військ і артилерії Сухопутних військ Головний маршал артилерії Варенцов Сергій Сергійович теж шукає. Потім вони зустрінуться, кожен представить свого кандидата, і вдвох виберуть кращого.

Сєров вибирав свого, Варенцов - свого.

І ось вони зустрілися. У кожного в руці - тека з особистою справою.

Сєров пояснив, що кращим для цієї справи буде Пеньковський Олег Володимирович: фронтовик, відбивав атаки «Пантер» і «Тигрів», встояв, після війни потрапив у військову розвідку, показав себе з кращого боку, працював за кордоном, в Туреччині, країні з дуже важкою агентурною обстановкою, був полковником, але справлявся одночасно з двома генеральськими посадами, особисто хоробрий, принциповий, не зловживає спиртним, зразковий сім'янин. Головне - це солдат, який не задумуюючись піде в бій і на смерть, якщо цього зажадає військовий обов'язок. А хто в тебе?

Розкрив Головний маршал артилерії Варенцов свою теку:

- Мій кандидат не гірший за твого, знаю його особисто з часів війни, він теж полковник, теж з протитанкової артилерії, його і звуть так само - Пеньковський Олег Володимирович.

3

В 1960 році особлива комісія переглянула особові справи трьох з половиною тисяч пілотів-винищувачів ВПС, ППО і ВМФ. З цих тисяч відфільтрували 347 кандидатів. З кожним вели серйозну роботу. Першу розмову починали запитанням:

- Ви хотіли б літати на нових літальних апаратах?

- Це на яких же?

- На нових.

- А які висоти і швидкості?

- Висоти великі. Швидкості - теж.

І який же пілот-винищувач не любить швидкого польоту?

Після другого фільтру залишилося 12 осіб. Ця команда отримала назву «Група ВПС № 1».

Члени першого загону космонавтів знайомляться з космічною технікою 14 січня 1960 року; другий зліва - Юрій Гагарін.

З цієї групи виділили шістьох. А з них - першу трійку: Гагарін, Нелюбов, Титов.

З трьох вибрали одного.

Приблизно так у тому ж році працював начальник ГРУ генерал армії Сєров. Тек спочатку було багато, потім менше і менше, поки не залишилася одна. І розмова з полковником Пеньковським почалася приблизно з такого ж запитання:

- Ви б хотіли брати участь у розвідувальній операції особливої важливості, неймовірної складності і смертельного ризику?

- Так.

- Ви готові?

- Готовий.

- Мені потрібен доброволець. Вам, полковнику, даю право в будь-який момент відмовитися від виконання цього завдання. Суть справи. Найближчим часом у Радянському Союзі буде проведений запуск космічного корабля з людиною на борту. І це може стати початком кінця. Кінця людства. Економічна система Радянського Союзу не витримує конкуренції з економікою Заходу. Рано чи пізно - думаю, рано, - Радянський Союз розвалиться. У наших правителів одна надія - торгувати ресурсами.

- Але торгувати ресурсами - торгувати Батьківщиною!

- Правильно. Ви, полковнику, як бачу, не забули заповіти товариша Сталіна. Сталін так і казав: торгувати ресурсами - торгувати Батьківщиною. А Хрущов ці заповіти забув. Вірніше - ніколи цієї точки зору не поділяв. Хрущов вирішив торгувати ресурсами, тобто Батьківщиною. В Радянському Союзі почалося будівництво найпотужнішої системи трубопроводів у світі, щоб викачувати нашу нафту. Скажу більше: Хрущов має намір російську нафту продавати за американські долари.

- Цього не може бути! Це неправда.

- На жаль, полковнику, це правда.

- Але чому за долари? Нехай вони везуть до нас свої товари, ми їх обкладемо на кордоні податком, нехай продають найкраще, що у них є. Нехай зароблять рублі, а вже на них купують нашу нафту.

- Все правильно, але Хрущову простіше продавати за американські фантики. Проблема в тому, що скільки б він їх не заробив, наша система влаштована так, що від нас люди втікають на Захід, а з Заходу до нас не втікають. Основна діра, через яку втікають - Західний Берлін. Якщо дивитися ширше - Західна Німеччина. Зараз перша людина полетить у космос, і Хрущов почне дипломатичний і політичний наступ, щоб вирішити проблему Берліна і в цілому проблему Німеччини. Дипломатичний і політичний наступ може перерости у військовий. Простіше кажучи, в Третю світову. Найстрашніше в тому, що Хрущов блефує.

- А якщо попередити американців?

- Про це й мова. Якщо впораєтеся, полковнику, то генеральські лампаси я вам гарантую.

- Подвійна гра?

- Так, полковнику.

- З усіма наслідками, що випливають?

- Саме так.

Пеньковський відповів так, як зовсім недавно відповів капітан Ментюков, який на Су-9 без компенсувального костюма йшов на таран у стратосфері:

- В разі чого - не забудьте дружину і доньку.

- Все буде зроблено. Я ризикую разом з вами, полковнику. Якщо й зі мною щось трапиться, то наша славна Система на ім’я ГРУ не забуде ні вас, ні мене.

4

Сєров і Пеньковський удвох вирахували дипломата, який потрібен. Те, що він розвідник, сумнівів не викликало. З якої країни? Скажімо так: з однієї з західних країн-членів НАТО. Йому слід було дати матеріал, цінність якого відразу, остаточно і безповоротно розвіяла б усі сумніви. Треба було розкрити таку таємницю, якою не жартують.

7 листопада 1960 року, через два тижні після загибелі Головнокомандувача Ракетних військ стратегічного призначення Головного маршала артилерії Недєліна та групи ракетників, Пеньковський зустрів цього дипломата на прийомі на честь сорок третьої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Опинившись наодинці, сунув йому пакет з тугою пачкою документів:

- Передайте уряду США.

5

Західний дипломат ризикував, але не сильно. Дипломатична недоторканність, знаєте. Віденська конвенція 1815 року. Дипломата не можна заарештувати. Його не можна обшукати. Але якщо й заарештують через непорозуміння, то повинні відразу відпустити. Якщо вам його поведінка не подобається, витурюйте з країни. Але затримувати, тим більше обшукувати - не смієте.

На те був побудований розрахунок Сєрова і Пеньковського: миттєво без зайвих слів передати й відійти. Потім через пару тижнів зустріти та поцікавитися: ну як подаруночок?

Можна таке питання й не ставити. Отримавши такий пакет і відправивши його за інстанціями, будь-який дипломат негайно отримає наказ розшукати того, хто настільки важливе повідомлення передав. І налагодити контакт. І попросити його якимось чином виїхати за межі Радянського Союзу. Для серйозної розмови на безпечній території.

Якщо дипломат чимось і ризикував, то тільки до моменту, поки не потрапив у стіни рідного посольства. Посольство - це шматочок іншої країни в Москві. Посольство недоторканне. Напад на посольство - це напад на саму країну. З усіма наслідками.

Як тільки документ потрапив до посольства, залишається запакувати його в дипломатичний багаж. Не подумайте, що документи особливої важливості пересилають в конвертиках. Зовсім ні. Вони залишаться в сейфах розвідувальної організації, яка діє під прикриттям посольства. Сейфи ці особливі. Знаходяться вони в бетонних бункерах. У разі небезпеки треба зірвати запобіжник і все всередині згорить в кисневому струмені, не залишивши навіть попелу.

Для відправлення важливих документів у розвідувальні структури документи знімуть на спеціальну плівку з особливим рецептом проявлення. Якщо хто-небудь сторонній спробує її проявляти, зображення пропаде. Непроявлені плівки укладають в особливий контейнер з кислотою. Контейнер зовсім невеликий, він поміщається в портфелі, а портфель прищіпають до руки дипломатичного кур'єра.

Дипкур'єри та їх багаж теж недоторканні. Напад на дипкур'єра рівноцінний нападу на посла, тобто на країну, яку він представляє. Крім усього іншого, дипломатичні кур'єри озброєні. Вони можуть дати відсіч нападникам. Це їх право і привілей. Крім того, якщо виникне загроза вантажу, кур'єру слід лише натиснути на кнопку, і кислота всередині контейнера знищить плівки. А самі документи в цей час будуть зберігатись у сейфах посольства. Якщо виникнуть сумніви в достовірності отриманих документів, то найпростіше надіслати в посольство експертів, і вони на місці підтвердять сумніви або розвіють їх.

Отже, дипломату, який отримав пакет, потрібно тільки дійти до посольства...

І документ здати.

А там хай начальство розбирається.

Але він отриману пачку в посольство не здав. Він приніс пачку додому. Наступного дня він носив пачку з собою. Потім ще тиждень. І ще один.

Через два тижні питання Пеньковського: ну як подаруночок? І відповідь обережного дипломата: я, знаєте, не шпигун. Заберіть свої папери.

6

На цьому роботу можна було згортати.

Дипломат міг забути портфель з документами в таксі. Або у сквері на лавці. А люд у нас пильний. Віднесли б конвертик куди слід. І це - смертний вирок змовникам: і Сєрову, і Пеньковському. Був би розкритий і Головний маршал артилерії Варенцов. Документи були такого калібру, що тих, хто має доступ до них, можна перерахувати на пальцях однієї руки.

Знайшли б усіх. І швидко.

- Що будемо робити, товаришу полковнику?

- Будемо пробувати, товаришу генерале армії.

7

Загибель Головнокомандувача Ракетних військ стратегічного призначення Головного маршала артилерії Недєліна 24 жовтня 1960 року сплутала карти багатьом. У тому числі - ракетникам. Запуск людини в космос був перенесений з грудня на січень, потім - на лютий, потім - на березень.

Ключовий момент

Керівники Збройних Сил Радянського Союзу ніколи не приховували того факту, що полковник ГРУ Олег Пеньковський діяв не з власної ініціативи, а за наказом свого вищого керівництва. «Військово-історичний журнал», орган Міністерства оборони РФ (1992 рік, № 8, стор. 69) повідомляє:

Газета «Красная звезда», Центральний орган Міністерства оборони РФ, 29 січня 1997 року уточнює, хто саме поставив Пеньковському таке завдання - начальник Головного розвідувального управління Генерального штабу Герой Радянського Союзу генерал армії Сєров Іван Олександрович: