Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

1

Хрущов головному конструктору Корольову в слухавку:

- Молодець! Ну, молодець! Коли відправляємо наступного?

- У серпні.

- За якою програмою?

- Можна зробити один оберт, як сьогодні. Тоді він приземлиться на території Радянського Союзу, приблизно там, де злетів. Або політ на добу. Тоді після 17 обертів він опиниться в тому ж місці, що й після одного оберту.

- Давай добу! Давай 17 обертів!

Юрій Гагарін і Сергій Корольов у Сочі (1961 рік).

2

Британський дипломат захоплення стримати не міг:

- Де ви знайшли такого хлопця? З такою пролетарською біографією, з таким аристократичним княжим прізвищем, з такою голлівудською посмішкою?

Замість відповіді представник Державного комітету з науки і техніки при Раді Міністрів СРСР громадянин Пеньковський сунув йому тугий пакет:

- Передайте уряду Її Величності.

У пакеті крім пачки документів була записка: «Зустріч у Лондоні. 20 квітня. 18:00. Від входу на станцію метро «Ланкастер Гейт» я йду за годинниковою стрілкою навколо готелю «Ланкастер». Той, хто зустрічає, нехай іде у зворотному напрямку. Його загальні ознаки: зелений капелюх, окуляри, в лівій руці парасолька. Точний знак: перстень із синім каменем на правій руці. Нехай іде за мною. Запасна зустріч за тих же умов наступного дня. Алекс».

3

Через два з половиною роки, 20 вересня 1963 року, виступаючи на засіданні Генеральної Асамблеї ООН, президент США Джон Кеннеді знову заявив: «Чому перший політ людини на Місяць повинен бути справою міждержавної конкуренції? Навіщо потрібно Сполученим Штатам і Радянському Союзу, готуючи такі експедиції, дублювати дослідження, конструкторські зусилля й витрати?» Кеннеді пропонував послати на Місяць «не представників якоїсь одної держави, але представників обох наших країн».

Хрущову залишалося тільки погодитися, і першість у космосі навіки залишалася б за Радянським Союзом. У вересні 1963 року Радянський Союз залишався незаперечним лідером космічної гонки. Серед радянських перемог тепер уже був не тільки перший штучний супутник Землі, не тільки обліт Місяця безпілотним апаратом, який передав знімки його зворотного боку, а й політ Гагаріна - першої людини в космос, політ Титова - перший у світі космічний політ людини тривалістю більше доби, політ Ніколаєва та Поповича - перший у світі груповий політ двох космічних кораблів. Нарешті, влітку 1963 року - ще один політ одночасно двох космічних кораблів: «Восток-5» (космонавт Биковський) і «Восток-6» (Валентина Терешкова, перша жінка в космосі).

Микита Хрущов (праворуч), Валентина Терешкова, Павло Попович (у центрі) і Юрій Гагарін (ліворуч) на трибуні Мавзолею Леніна під час мітингу, присвяченого польоту Биковського і Терешкової.

Нічого подібного в Америці в той момент не було. Але Америка часу не втрачала, Америка стрімко надолужувала згаяне. Хрущову треба було прийняти пропозицію американського президента, і політ на Місяць готувати спільними зусиллями. І всім би було ясно: політ, звичайно, спільний, але зрозуміло, що Радянський Союз вніс більший вклад - он у нього які були досягнення! Он наскільки він вперед вирвався!

Головний конструктор ракетно-космічних систем Корольов Сергій Павлович переконував Хрущова прийняти пропозицію Америки.

Хрущов відрізав: «Я Місяць капіталістам не віддам».

Хрущов жив у світі ілюзій. Експерти представили йому розклад сил: американці позаду, але скоро доженуть. І переженуть. Але Хрущов свято вірив у переваги соціалізму. Обійдемо! Обженемо! Переможемо!

Перемагати було нічим. З ракети Корольова Р-7 було витиснуте все, що можна було вичавити. А іншої, більш потужної ракети Радянський Союз поки не мав.

Перший штучний супутник Землі був виведений на орбіту 4 жовтня 1957 року. Через місяць, 3 листопада, вийшов на орбіту другий штучний супутник Землі. А через чотири дні, 7 листопада 1957 року, велике свято - 40 років Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Минуло десять років. Наближалася нова і дуже кругла дата - 7 листопада 1967 року, 50 років влади комуністів у Радянському Союзі. Світ завмер у радісному очікуванні: ось зараз вже точно росіяни полетять на Місяць!

Очікування було напруженим, загальним, зрозумілим. У наукових журналах Заходу з'явилися статті з прогнозами, як все це буде виглядати. Адже Радянський Союз ніколи не оголошував своїх планів підкорення космосу. Всі звершення були раптовими і завжди до свят. Не можуть комуністи 50 років своєї революції не відзначити грандіозним звершенням. Вони вочевидь щось готують. Світ чекає сюрпризу.

І ТАРС було змушене заявити: не треба, громадяни, чекати сюрпризів, нічого ми до свята запускати не будемо.

Заява було правильною. В іншому випадку несправджені очікування могли вилитися в потік пліток і фантастичних припущень про причини затримки.

А в цей час... Уже з 1960 року в США розроблялися проекти ракети «Сатурн». 10 січня 1962 року були опубліковані плани створення найпотужнішої ракети в історії людства «Сатурн-5», здатної виводити на навколоземну орбіту 140 тон корисного вантажу або 41 тону на навколомісячну орбіту.

Ракета «Сатурн-5» на рухомій стартовій платформі рухається на старт. У вересні 1963 року Радянський Союз залишався незаперечним лідером космічної гонки. Але й Америка часу не втрачала - Америка стрімко надолужувати згаяне. Вже з 1960 року в США розроблялися проекти ракети «Сатурн». 10 січня 1962 року були опубліковані плани створення найпотужнішої ракети в історії людства «Сатурн-5», здатної виводити на навколоземну орбіту 140 тон корисного вантажу або 41 тону на навколомісячну орбіту. 9 листопада 1962 року американці запустили перший «Сатурн-5». Запуск пройшов успішно. Всього в космос було відправлено 13 ракет «Сатурн-5». Всі старти - успішні. Ступінь надійності -100%.

7 і 8 листопада 1967 року радянський народ і все прогресивне людство відсвяткували 50-ту річницю Великого Жовтня. А 9 листопада американці запустили перший «Сатурн-5». Запуск пройшов успішно.

Радянський Союз таємно створював свою ракету приблизно таких же розмірів і характеристик. Називалася ракета Н-1 «Раскат». Було проведено чотири пуски таких ракет. Всі чотири старти ракети Н-1 «Раскат» виявилися невдалими. Ступінь ненадійності — 100%.

Радянський Союз в обстановці найсуворішої таємності створював свою ракету приблизно таких же розмірів і характеристик, як і американський «Сатурн-5». Називалася ракета - Н-1 «Раскат». Хотіли як краще, пошкодували кошти на наземні випробування та в результаті занапастили видатне досягнення техніки. Було проведено чотири пуски таких ракет. Всі чотири старти ракети Н-1 «Раскат» виявилися невдалими. Ступінь ненадійності - 100%.

Тим часом і сама ракета, і її двигуни були вершиною досконалості. Проблема полягала в поспіху і нестачі коштів. Треба було побудувати гігантські стенди для наземних випробувань. Для ракети таких розмірів ці стенди могли бути тільки циклопічних розмірів і небаченої вартості. І вирішили обійтися без них... Вирішили відпрацювати все в ході пробних запусків. Погналися за економією. Вийшло дорожче.

Транспортування ракетно-космічного комплексу Н-1 на стартовий майданчик.

Американці пішли іншим шляхом. Стенди вони побудували. Це коштувало величезних грошей. Але все було відпрацьовано на землі.

Четвертий та останній старт ракети Н-1 23 листопада 1972 року.

У космос було відправлено 13 ракет «Сатурн-5». Всі старти - успішні. Ступінь надійності - 100%. На цих ракетах американці літали на Місяць, якого Хрущов їм ні за що не хотів віддавати.

Порівняльні розміри ракет-носіїв Н-1 (крайня праворуч) та «Сатурн-5» (друга праворуч) і модифікацій ракет серії Р-7 (зліва направо: перша випробувальна модель 8К71, ракета-носій для запуску першого штучного супутника Землі, ракета-носій «Восток» (8К72), ракета-носій «Восход», ракета-носій «Союз»).

Але це було потім. А ми повернемось у весну переможного 1961 року. Коли під час прийому в Кремлі з нагоди першого польоту людини в космос вже пристойно набравшись Микита Хрущов у відкритий ефір віщав радянському народу і світу: Юрко з космосу точно бачив, хто на нас сокири точить! Але ми їм...

На цих словах оператори Всесоюзного радіо врубали на всю міць музику Чайковського.

4

Явка і явочна квартира - речі різні.

У термінології ГРУ явка - це конспіративна зустріч розвідників чи агентів, які не знають один одного.

Найпростіше зустрітися на явочній квартирі: завербували людину і тепер використовуємо її квартиру або її частину для таємних зустрічей. Чого простіше: запам'ятай адресу, добре перевіряючи, чи немає хвоста, і тисни на дзвіночок. А то й зовсім просто: ось тобі ключик...

Але конспіративна квартира добра для контррозвідки. Дали стукачу адресу, розклад зустрічей, і нехай доповідає щочетверу на конспіративній квартирі, щоб не миготів і не світився поруч з обласним управлінням КДБ.

Конспіративна квартира добра і для розвідки, але тільки якщо ми працюємо на своїй або нейтральній території.

Але якщо ми працюємо на ворожій землі, то конспіративна квартира нам вийде боком. Одного разу її засічуть веселі хлопці з місцевої контррозвідки, в сусідній квартирі обладнають пост і будуть роками підслуховувати, а то й підглядати в дірочку.

Тому розвідкою на ворожій землі використовуються не явочні квартири, а явки.

Явка підбирається заздалегідь і використовується тільки один раз. Кожен видобувний офіцер ГРУ, потрапивши за кордон, починає облаштування свого театру бойових дій. Перш за все йому треба знайти маршрути перевірки. Їх треба мати багато. Кожен - не менше чотирьох годин з десятком місць перевірки. Адже це не просто: став біля дзеркальної вітрини і дивися, хто за тобою вийде слідом. Ні, тут все набагато серйозніше. Кожне місце має забезпечувати можливість не просто переконатися в тому, що верткі не ув'язалися слідом, а й невимушено перевірятися - перевірятися легко, елегантно, не викликаючи підозр, не показуючи навіть досвідченим агентам, що ти професіонал, що ти перевіряєшся.

Маршрути повинні бути легендовані: не просто провулками вештаєшся, а ось з такою-то метою, і мета ця повинна виглядати цілком переконливо.

Одні й ті ж маршрути й місця перевірок використовувати не можна. На повторенні погориш.

Вибравши маршрути, починай шукати місця сигналів, схованок, зустрічей і явок. І не тільки для себе. Для заступника резидента, для резидента, для начальника дільниці, напрямку, управління, Головного управління.

Знайшов місцину - опиши її: «Абсолютно таємно. Явка «Горизонт-5». Місце... Час... Загальні знаки... Точний знак... Пароль... Відгук...»

Все це відправляється адресатам і десь зберігається. Раптом знадобилося начальнику напрямку місце графічного сигналу в Мілані - він відкриває сейф і вибирає один варіант з можливої сотні. Після того на описі ставиться червоний хрест. Ніколи більше це місце для встановлення сигналу не буде використовуватись. У кожного начальника на кожен випадок підготовано достатньо місць зустрічей, маршрутів перевірки, явок. Потрібен короткотерміновий тайник у Марселі? Ось опис місця. Потрібен довготерміновий тайник у горах Норвегії? І це не проблема.

У кожного розвідувального начальника заготовлені варіанти на багато років наперед. Начальнику ГРУ генералу армії Сєрову знадобилося організувати явку в Лондоні. Для цього треба тільки відкрити величезний сейф. Це - тайники малогабаритні, це - великогабаритні, це - місця сигналів, а це - явки. Ось придатна - «Малий ведмідь 41». Чим добра? Тим, що чітко прив'язана до місцевості: станція метро «Ланкастер Гейт». Вихід тут тільки один. Не помилишся. На весь квартал - один величезний будинок, готель «Ланкастер». Це майже центр Лондона, але натовпу тут ніколи немає. Якщо наша людина піде за годинниковою стрілкою від входу, а той, хто його повинен зустріти, - проти годинникової, то вони один одного побачать. Їм обом не треба стояти на місці й чекати. Якщо вони не зустрінуться на першому колі, на то є друге...

У ГРУ немає управління нелегальної розвідки. Кожен начальник напрямку та управління веде кілька легальних і нелегальних резидентур. Найважливіші нелегальні резидентури начальник ГРУ веде особисто. Для цього в нього є група помічників.

У справі Пеньковського начальнику ГРУ генералу армії Сєрову Івану Олександровичу допомагати ніхто не міг. Операції він розробляв сам, використовуючи полковника Пеньковського і як радника, і в якості виконавця.

Отже, «Ланкастер»... Якщо тільки англійці виявляться не такими обережними, як той дипломат у Москві.

5

Громадянин Пеньковський з'явився рівно о 18:00. Від виходу - за годинниковою стрілкою. На тротуарі - нікого. І на протилежному боці вулиці - теж порожньо. Повернув за ріг - нікого. Повернув ще. Назустріч самотній перехожий: капелюх зелений, окуляри, в лівій руці парасолька. Пеньковський пройшов повз нього, зупинився на розі, ніби роздумуючи, а чи туди я йду? Повернув назад. Побрів до вокзалу Паддингтон. Зелений капелюх майнув на іншому боці вулиці - її власник рухався вслід. Дотримуючись дистанції. Вокзал Паддингтон - за два квартали від готелю, але тут зовсім інше оточення. Паддингтон - перший у світі залізничний вокзал. Паддингтон - одне з див XIX століття. Звідси Брюнель, найбільший інженер усіх часів і народів, проклав залізничний шлях на Бристоль. Дорога вражала своєю протяжністю. Тому була названа Великою західною. А в Бристолі Брюнель звів перший у світі металевий підвісний міст, з'єднавши дві скелі потужного каньйону. І тут же побудував перший у світі трансокеанський лайнер «Ґрейт Британ»: їдь в Лондоні на вокзал Паддингтон, сідай у потяг, у Бристолі тебе чекає лайнер з величезною чорною трубою і трикутними вітрилами на семи щоглах - прямий шлях з Лондона в Нью-Йорк.

Так це не все. Від Паддингтона пролягла перша у світі лінія метро Паддингтон - Фарингтон. Сім станцій. 1864 рік. З тих часів коло Паддингтона людський вир. Герой дитячих книжок, ведмежа без імені, звідси починало свої подорожі. І його назвали Паддингтон. На вокзалі Паддингтон ціла галерея магазинів з ведмедями на ім'я Паддингтон. Той, хто колись підбирав явку в Лондоні коло готелю «Ланкастер», назвав її «Малий ведмідь», натякаючи на близькість до вокзалу Паддингтон.

Місце вибрано зі знанням справи і, я б сказав, - зі смаком. На місці контакту - майже завжди немає нікого. Легко в останній момент примітити стеження. І так же легко визначити хто зустрічає. Але поруч - вирує Лондон з тисячею шинків, крамничок, грандіозних готелів і незліченною безліччю дрібних готелів на п'ять-сім номерів. На Паддингтоні є на що подивитися. І є чим пояснити свою тут появу: гріх побувати в Лондоні, не побачивши Паддингтона.

А ще тут тим добре, що так легко загубитися.

6

Зустріч зовсім коротка. Але крім основних, видимих здалека знаків, повинен бути ще й зовсім невеликий, який переконує остаточно, що це саме той, хто потрібен.

У кіоску пан у зеленому капелюсі взяв у руку плюшевого ведмедя, оцінюючи, обернув на світло. Блиснув перстень з синім каменем.

Пеньковський, дивлячись убік:

- Готель «Маунт Роял», номер 413.

- Можете сьогодні?

- Можу після десятої.

7

Делегація Державного комітету СРСР з науки і техніки вибрала «Маунт Роял». Тому саме тут найзручніше проводити агентурну зустріч. Зрозуміло, не в номері Пеньковського. Краще за все в тому ж коридорі зняти інший номер. Якщо Пеньковському їхати кудись, то товариші по делегації можуть поцікавитися: куди це ти, проти ночі? А так: та тут я, нікуди не виходив, он і плащ сухий.

Британців четверо. Відрекомендувалися: Джон, Девід, Грем, Боб. Назвали й прізвища. Але Пеньковський їх навіть не намагався запам'ятати і не перепитував. Ясна річ, справжніми вони все одно бути не можуть.

За вимовою зрозумів, що британців двоє, а двоє інших - американці.

Всі четверо подякували Пеньковському за копії документів. Далі запитання: чому Пеньковський зважився на такий крок?

Відповідь було отримано просту й очікувану: гроші потрібні.

Ключовий момент

Політ Гагаріна-12 квітня 1961 року.

Микита Хрущов і Юрій Гагарін на трибуні Мавзолею Леніна.

Кожен, хто стежив за пульсом планети, чітко розумів: тепер Хрущов негайно вимагатиме вирішення проблеми Берліна на користь Радянського Союзу.

Так і сталося. Планета раділа. В нетрях Ріо-де-Жанейро і в далеких селах Непалу матері давали новонародженим синам ім'я Юрій.

Звістка про політ людини в космос сколихнула планету. Портрети Гагаріна друкували на поштових марках десятків країн. Під цей радісний гомін Микита Хрущов висунув ультиматум з питання Берліна. Це стало вихідним моментом Берлінської, а потім і Карибської кризи. Почалося сповзання світу до Третьої світової війни.

Для Хрущова все складалося чудово. 16 квітня 1961 року Фідель Кастро виступив із публічною заявою про соціалістичний характер кубинської революції.

Фідель Кастро звертається до війська.

20 квітня на острові Куба в затоці Свиней був висаджений десант контрреволюціонерів. Вони готувалися до тяжких боїв. Вони чекали щільного кулеметного вогню. Але армія Куби була переозброєна Радянським Союзом. Нам не шкода зброї для молодших братів по класу. Не щільний кулеметний вогонь зустрів контрреволюціонерів, але залпи реактивних установок БМ-13, інтенсивний обстріл 152-мм гаубиць-гармат МЛ-20, кожен снаряд яких важить 44 кілограми, і тут же атака танків Т-34-85 за підтримки самохідок Су-100 . Розгром був швидким, рішучим і повним.

Фідель (стрибає з борту танка) приїхав у район бойових дій, щоб особисто керувати військами "республіки".

Війська "республіки" атакують десант заколотників на підступах до Плайя Хірон.

Фідель Кастро спостерігає за бойовими діями на Плайя-Хірон.

Полонені повстанці.

У боях заколотники втратили понад 100 осіб убитими, близько 1200 бойовиків були взяті в полон.

Кубинці святкують перемогу.

Річниця перемоги на Плайя-Хірон щорічно відзначається на Кубі 19 квітня.

Фідель Кастро на пляжі Плайя-Хірон після розгрому десанту.

Але в ці дні сталася й інша подія. 20 квітня 1961 року відбулася перша ґрунтовна розмова полковника Пеньковського з представниками британської розвідки в Лондоні.

Стільки всього за вісім днів:

- політ першої людини в космос;

- перша держава західної півкулі повернула на шлях соціалістичного розвитку, про що офіційно оголошено;

- спроба задушити соціалістичну Кубу силою зброї з успіхом відбита;

- перша розмова полковника Пеньковського з британською розвідкою.

Хтось може вважати, що це прості збіги в часі. А ми звернемо увагу на послідовність подій і постараємося вловити логіку.

Для того, щоб у логіку остаточно вникнути та її оцінити, треба знати, що першій розмові з розвідниками Британії передувала миттєва зустріч Пеньковського з англійським дипломатом у Москві в день першого польоту людини в космос. Так, так, саме в той день, 12 квітня 1961 року.