Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

1

Щороку в Москві вранці після Вальпургієвої ночі гриміли оркестри, гуркотіли танки і гармати.

7 листопада 1957 року з нагоди 40-ї річниці Жовтня на Красній площі вперше з'явилися тактичні ракети ЗР7 комплексу «Коршун», оперативно-тактичні ракети ЗР2 комплексу «Філін», зенітні ракети В-300 комплексу С-25 і В-750 комплексу С- 75.

Потім кожен рік Хрущов дивував світ все новими сюрпризами. Дійшло й до стратегічних ракет Янгеля 8К63.

Ракети 8К63 на Красній площі.

1 травня 1960 року. Хрущов - на трибуні Мавзолею. Праворуч від нього маршали, ліворуч - члени Політбюро, яке в ті роки іменувалося Президією Центрального Комітету. Радник Хрущова з'явився за спиною раптово і тихо, як кіт на печі. І щось шепнув у начальницьке вухо. Усміхнувся Микита Сергійович. А радник так само тихо пішов. Знову ж таки - як кіт на м'яких лапках.

Слідом за військовим парадом - парад фізкультурників, а вже після нього мільйонна демонстрація трудящих на багато годин. Вождям на трибуні робота не з легких - п'ять-шість, а то й усі 7 годин посміхатися, долоньками помахуючи. Пливуть повз вождів їх власні портрети. А ще транспаранти і прапори. І багато квітів. І радісні обличчя. І океан посмішок.

Багато годин не вистоїш. Сечовий міхур не гумовий. І ніхто не додумався надягати шланги на відповідні органи вождів. Тому вони по черзі з трибуни спускаються перепочити. За Мавзолеєм замаскований павільйончик. Тут вам і туалет, і кімната відпочинку. Можна трохи розслабитися, посидіти, а то й полежати. Тут є чим закусити. І є що випити.

Моргнув Микита Сергійович міністру оборони Маршалу Радянського Союзу Малиновському: Родіоне Яковичу, нумо на хвилинку.

Спустилися. Налив Микита обом по склянці. Випили.

Насмілюсь доповісти: горілочку там, за Мавзолеєм, п'ють зовсім не таку, яку ми з вами п'ємо. Там - тільки шедеври лікеро-горілчаного виробництва. І закусь зовсім не така, як у наших холодильниках.

Крякнули. Закусили.

А маршал Малиновський все на Микитку поглядає: пика аж надто масна, ніби як у лисиці, що курочкою пообідала. Цю хитру пику Малиновський ще з літа 1941 року пам'ятає. Разом воювали. Хрущов - політкомісар Головного командування Південно-Західного стратегічного напрямку, до складу якого входили два фронти (Південний і Південно-Західний) і один флот (Чорноморський), а Малиновський на цьому напрямку командував корпусом, потім армією, потім Південним фронтом. У 1942 році доля під Сталінградом знову звела. Після того вважай, два десятки років один одного знають. Вивчив Малиновський хрущовські звички.

Освітився посмішкою Микита:

- Невидимки над країною літають.

- Літають, Микито Сергійовичу.

- Так от, поки ми тут на трибуні стоїмо, твої молодці сьогодні збили одну таку невидимку. Першою ракетою. Про те знаю я, знаєш ти, знає Бірюзов. Мовчи. Ну, ще по одній. Є за що.

2

Народ радянський святкує. У столиці. У великих і малих містах. У селах і малих сільцях.

І в Сибіру свято, і в Криму, на Кавказі і на Уралі. Гармошка грає. Дівчата танцюють. Так було і в селі Косуліно Свердловської області.

Раптом як жахне з лісу!

І понеслася вистава. Салют під хмарами! Ось що значить турбота про народ. Не тільки у столицях, а й тут, на селі, салюти влаштовувати стали. Краса. Потім стихло. А в небі парасолька і чорна паличка під нею хитається. Парашутист! Але літака ніхто не бачив. Зі стратосфери парашутист! Може, з космосу? Прибулець. Космос за останні два роки таким близьким став. Перший супутник! Перша жива істота в космосі - наша собака Лайка! Радянський вимпел на Місяці! Обліт Місяця! Дорога в космос відкрита! Скоро на Місяць радянська людина полетить. Потім - на Марс! На Венеру! Яку книжку про Венеру в кіоск завезли! «Країна багряних хмар» називається. Брати Стругацькі склали. Радянські люди на Венері! Це книжка про кінець XX століття, коли, в самому розпалі великого завоювання людиною навколосонячного простору, на Венері виявлені надзвичайно багаті поклади радіоактивних руд.

А парашутист все ближче. Біжить люд туди, куди парашутиста вітром несе.

Гепнувся невдало. На спину кинуло. Ногу підвернув. Добре, що в ріллю потрапив. Тут м'якше. А міг би на камені. А гірше - он на ті ялинки. Або на високовольтну лінію. Підняли його. Обтрусили. Купол погасили. Всі одночасно говорять. Всі посміхаються. А він мовчить. Шолом на ньому космічний, одіяння неземне, матеріал добрий, блискучий, закордонний. А на грудях - ворожі літери! І на парашуті. І пістолет якийсь дивний не на боці, а на стегні, майже коло коліна. Не по-нашому це.

Пілотував літака американський пілот Френсіс Гері Пауерс; після приземлення він був затриманий місцевими жителями в районі села Косуліна Свердловської області недалеко від уламків збитого літака. Засуджений Військовою колегією Верховного суду СРСР до 10 років позбавлення волі з відбуванням перших трьох років у в'язниці. У 1962 році Пауерса обміняли на радянського розвідника Вільяма Фішера (він же Рудольф Абель).

Тракторист Ваня останню спробу здійснив вирішити конфлікт мирним шляхом. Можливо, що це наша людина. З космосу повернувся. А букви закордонні на ньому, щоб людожери в Африці не з'їли. Не ясно ж, куди вітром може занести. І пістолет у нього для того ж: від людожерів відстрілюватися.

Щоб розсіяти нерозуміння і недовіру, Ваня інтернаціональним жестом показав, що непогано б і випити з нагоди Першотравня і вдалого приземлення. Випити в нас є що. Тому - ласкаво просимо.

Не зрозумів парашутист таких простих і всім зрозумілих сигналів. І тоді раптом настала проста і страшна ясність: не наш!

Тут би його і прибили, але врятував шолом. По ньому хоч молотом стукай. Так що пару раз граблями по тому шолому, що дитячим брязкальцем.

Дуже вчасно військові підскочили на ГАЗ-БЗ, люд відігнали, а йому: руки за голову! І показали, як. Зрозумів прибулець. Дурний, а розуміє.

Добре, що зброї на ньому немає. Тільки кобура порожня.

– Перестріляю всіх, - радянський капітан кричить. - Хто пістолет смикнув? Повернути!

Прибулець в ліве зап'ястя пальцем тицяє: мовляв, і годинника непогано б віддати.

3

3 травня 1960 року уряд США оголосив, що американський літак, який займався збором наукової інформації у високих шарах атмосфери, збився з маршруту і пропав десь у горах Туреччини. За кілька хвилин до втрати зв'язку пілот повідомив, що в нього проблеми з кисневим приладом. Того ж дня керівництво НАСА влаштувало прес-конференцію. Було висловлено припущення, що літак упав у озеро Ван. Але не виключений і інший варіант: від нестачі кисню пілот знепритомнів, а літак міг полетіти в будь-який бік, хоч в Африку, хоч в Індійський океан.

5 травня Микита Хрущов, виступаючи на сесії Верховної ради, заявив: так ні ж, не наукою тут пахне, громадяни-товариші, а шпигунством. До нас він залетів. Збили ми його, сердешного.

Коли рано вранці 1 травня 1960 року загадковий порушник з'явився знову, він був збитий першою ракетою. 11 травня в Москві в шаховому павільйоні Центрального парку культури і відпочинку імені М. Горького для загального огляду були виставлені рештки збитого літака-шпигуна.

І тоді 6 травня американці оголосили: пілот заблукав.

Микита Хрущов оглядає спорядження пілота U-2 Пауерса на виставці решток збитого літака-шпигуна у шаховому павільйоні Центрального парку культури і відпочинку імені М. Горького у Москві (травень 1960 року).

Тут Хрущов 7 травня і врізав: живий він, пійманий, у всьому зізнався.

Один з експонатів виставки, голка з отрутою, виявлена в екіпіруванні збитого пілота.

4

Начальник Головного розвідувального управління Генерального штабу (ГРУ ГШ) генерал армії Сєров Головнокомандувачу ППО країни Маршалу Радянського Союзу Бірюзова:

- Сергій Семенович, твої-то молодці майстерно спрацювали. А чи правда, люди базікають, що першою ракетою?

- Правда. - Висловився тут маршал якимось соромітньо, сплюнув і додав: - Чиста правда. Тільки не вся.

5

Бойова тривога 2-му дивізіону 57-ї зенітно-ракетної бригади була оголошена одночасно з усіма зенітно-ракетними бригадами і полками 4-ї окремої армії ППО. Командир дивізіону на перепідготовці. Замість командира - начальник штабу майор Воронов Михайло Романович.

Привести дивізіон в готовність - секунди. Ступінь - найвища. Але проходить година - ціль не з'являється. Проходить друга. Потім - третя. І хочеться спати. Підняли он як рано. Але мовчать телефони.

Раптом задзвеніли, заторохтіли відразу всі чотири - від сусідів, з КП корпусу, зі штабу армії, з Москви: ціль іде на вас! Точніше - поруч з вами! По самому по краєчку! Якщо в зону потрапить, - задушити! розтрощити! знищити! До бісової матері! До чортової бабусі!

Далі нецензурними фразами, але все про те ж: не сміють крила чорні над Батьківщиною літати! Мать його перемать.

А порушник іде по самій межі зони обстрілу, начебто знаючи, де вона, або відчуваючи її. Як на гріх - наші винищувачі в повітрі.

Виконавець обов'язків командира дивізіону майор Воронов у телефонну слухавку на КП зенітно-ракетної бригади: так приберіть їх до біса, працювати заважають.

З КП зенітно-ракетної бригади на КП корпусу ППО: приберіть цих...! Далі щось про маленьких комах, які передаються від однієї людини іншій під час статевого акту.

І раптом - порушник у зоні вогню.

Майор Воронов:

- Ціль 8630. Три ракети. Пуск.

Лейтенант Фельдблюм ударив пальцем по першій кнопці, по другій, по третій.

- Перша пішла!

Стійте. Давайте зупинимося. Зізнайтеся, поклавши руку на серце: ви ж бачили, як сходить з направляння зенітна ракета В-750?

Ні? Не бачили?

Так ось, вона сходить ривком з ревом, гуркотом і скреготом. І просто на очах набирає швидкість. Звук ракети гавкітливий, як у надзвукового винищувача.

- Пішла, рідна! Ох, краса!

- Друга!

- Друга не зійшла! Кут заборони!

- Третя!

- Третя не зійшла! Кут заборони!

Так буває в житті: в найневідповідніший момент усі випадковості зливаються в ланцюг. Сталося те, що буває раз у житті. Кабіна наведення - на рукотворному кургані. Навколо - шість пускових. Навколо кожної пускової - насип кільцем. Це і маскування від стороннього погляду, і захист від ворожого вогню. У кожної пускової майже круговий обстріл. За винятком двох градусів, коли в поле наведення потрапляє кабіна, розташована в центрі вогневої позиції. Перша ракета пішла, а друга - ні. Між ціллю в небі і пусковою якраз і виявилася кабіна наведення. Якби стався старт, то ракета, зірвавшись з направлення, тут же врізалася б у командний пункт, рознесла б його разом з операторами. Конструктор таку можливість передбачив і повністю виключив. У разі виникнення подібної ситуації спрацьовує автоматика, не дозволяючи провести старт.

У цей момент надійшла команда на третю ракету, але літак за кілька секунд перемістився в просторі, і тоді виникла така ж ситуація і для третьої ракети: кабіна наведення стала перешкодою, що скасувала пуск.

А на екрані вакханалія точок. Піди розбери: порушник перешкоди поставив чи це падають шматки збитого літака. Трохи розсіялися точки і стала ясна картина: перша ракета продовжує політ! З цього випливає: промахнулись!

Не біда! Порушник тепер повинен влетіти в зону сусідів. І тоді їм наказ: Вогонь! Вогонь! Вогонь!

Але він уже був не потрібний. Літак був-таки збитий першою ракетою. Причому збитий так, як ніхто і не мріяв: не пошкодивши пілота-шпигуна.

Порушник пройшов по самому краю зони досяжності. Тільки зайшов, тут уже і вихід. Ракета мчала навздогін на межі дальності. Вибух був ззаду. Вибухом відірвало хвостове оперення і розвернуло двигун. Але двигун врятував пілота, послуживши надійним щитом. Після неконтактного підриву головної частини сама ракета ще кілька секунд продовжувала політ, і це було видно на екранах, створюючи ілюзію промаху. Тому стрілянина тривала. Тому сусідні села бачили першотравневий салют під хмарами.

Правда полягала в тому, що порушник був збитий першою ракетою.

Але це не вся правда.

Літак-порушник проходив зону вогню 2-го дивізіону по самому краю, але тут же потрапляв під багатошаровий вогонь відразу кількох дивізіонів. Вся правда полягала в тому, що після першої ракети 2-го дивізіону по цілі вів вогонь 3-й дивізіон. Він випустив усі шість своїх ракет: дві серії по три. Тут же включився і 5-й дивізіон. І теж торохнув двома серіями по три. Так що - перша ракета... і ще дванадцять.

Через декілька днів був опублікований Указ Президії Верховної Ради СРСР про нагородження офіцерів, сержантів і солдатів.

Але в цьому списку відсутні генерали. У цьому списку відсутній і сам Головнокомандувач військ ППО країни Маршал Радянського Союзу Бірюзов. Хоча, здавалося б, чому не нагородити Головкома, який особисто керував усією операцією з самого початку? Чому не нагородити, якщо вперше у світовій історії справжній порушник знищений над нашою землею на недосяжній раніше висоті, якщо всьому світу продемонстрована незламна міць радянської оборони?

Замість маршала у списку нагороджених був старший лейтенант Сафронов Сергій Іванович, ведений пари МіГ-19. Він був нагороджений орденом Червоного Прапора. В указі чомусь - мабуть, через недогляд - було пропущено слово «посмертно».

6

Радянський Союз був здатний на багато що. Радянський Союз міг запустити перший у світі штучний супутник Землі, першим відправити в космос свого громадянина, підірвати найпотужнішу в світі термоядерну бомбу, збити першою ракетою літак-невидимку на майже недосяжній висоті. Але прогодувати себе Радянський Союз не міг. Причиною тому була економічна система соціалізму.

З ранньої юності я намагався розібратися в тому, що ж це таке - соціалізм. За довгі роки зібрав понад чотириста визначень. Потім збирати визначення перестав, зрозумівши, що соціалізмів рівно стільки, скільки й соціалістів. І навіть більше. Вчора товариш Ленін так розумів соціалізм, сьогодні - інакше.

Але все ж загальну ідею - так би мовити, спільний знаменник - я-таки знайшов. Всі соціалісти проповідують у тій чи іншій формі одне і теж. Візьміть програму будь-якої соціалістичної партії, матеріали будь-якого їх конгресу, промову полум'яного революціонера чи заклики прогресивної профспілки, вичавте порожні слова і фрази - а їх там багато - добре вичавіть, і в сухому залишку отримаєте суть: ПРАЦЮВАТИ БУДЕМО ВСЕ МЕНШЕ І МЕНШЕ, ОТРИМУВАТИ - ВСЕ БІЛЬШЕ І БІЛЬШЕ.

Головне в тому, що людина, група людей, профспілка чи партія, проводячи в життя цей принцип, виглядають борцями за свободу і справедливість: не для себе ж намагаємося, а заради добра всього цеху, всього класу, всієї країни і людства.

Використовуючи цей гарний лозунг (зрозуміло, не в голому й відвертому його вигляді, а в оточенні квітчастих фраз), можна зруйнувати будь-яку, навіть найпотужнішу економіку. Це гасло допомагає пробивати шлях до влади. Натовп завжди вас підтримає: кому ж не хочеться працювати все менше і менше, а отримувати все більше і більше?

Але ті, хто верхи на принципах справедливості в'їдуть у владу, змушені будуть від цих принципів тут же відмовитися. Бо, працюючи все менше і менше, неможливо отримувати все більше і більше. Впаде країна. І от питання: самі ж вони розуміють, куди кличуть дурний натовп? Самі ж вони розуміють, що від своїх же закликів і накреслень доведеться відмовитися?

Якщо не розуміють - отже, вони ідіоти.

Якщо керівники все розуміють, але свій народ туди ведуть, тягнуть, волочать, отже, такі керівники - ошуканці, аферисти, жуліки, шахраї, злочинці.

Й інших серед них бути не може, тільки проміжний прошарок - дурні злочинці.

Але якщо новий суспільний лад і його економічну систему створюють кретини й урки, то й результат їх діяльності може бути тільки безглуздим і злочинним.

А комунізм - це вища стадія соціалізму. Працювати - за здібностями, отримувати - за потребами. Простіше кажучи, працювати будемо не просто все менше і менше, а взагалі - скільки душа бажає. І отримувати не просто більше і більше, а теж за велінням душі - скільки хочеш!

У 1917 році владу в Росії захопили люди, які проповідували саме це: працювати - за спроможністю, отримувати - за потребою.

І тут же, дорвавшись до влади, ці борці за справедливість і рівність від своїх гасел відмовилися. Вони оголосили: так, буде вам за потребою. Тільки не зараз. Спочатку треба побудувати соціалізм, а це - кілька десятків років. А побудувавши соціалізм, перейдемо до будівництва комунізму. Це теж тривалий історичний період. Поки ж будемо жити, як вийде, закривши кордони перед тими, хто намагається втекти, знищуючи мільйонами тих, хто не вірить гарним обіцянкам про чудове життя у світлому майбутньому.

7

Країна у нас величезна. Кордон на замку. Втекти було майже неможливо. За межами - нам підвладні землі: Польща, Східна Німеччина, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія. Там все було майже як у нас. А от далі починалося щось недобре. Неподобство, відверто кажучи. Далі - проклятий капіталізм. Там люди жили якось зовсім не так. І скільки не пояснюй, що там у них все дуже навіть погано, люд наш несвідомий так і норовив жити, як там живуть. А цього допустити не можна. Чому? А тому, що якщо жити, як там, тоді керівна партія буде змушена звітувати перед народом не тільки за свої перемоги і звершення, але крім того - за помилки і злочини, за брак ковбаси та сиру, за кілометрові черги. У вільній країні ніхто за таку партію голосувати не буде. І залишаться вожді безробітними.

Найголовніша неприємність полягала в тому, що Радянський Союз не міг довго співіснувати поряд з нормальними державами, бо планова (тобто керована бюрократами) економіка не здатна конкурувати з економікою вільних країн. Саме тому не можуть довго процвітати, перебуваючи поруч, два магазини, в одному з яких чистота і порядок, доступні ціни, ввічливі продавці, достаток товарів, а в іншому - порожні полиці, бруд, таргани, щуряча метушня, хамське ставлення до покупця.

Перед власником другого магазину дилема: або оголосити себе банкрутом, або пустити успішному сусідові «червоного півня».

Саме тому Північна Корея не може в історичній перспективі довго співіснувати з Південною Кореєю, не може підтримувати з нею нормальні стосунки. Там - корейці, і тут - корейці. Ті ж самі люди, та ж історія, та ж психологія, ті ж самі здібності. Але Південна Корея - економічна наддержава, а в Північній Кореї - справедливість, світле завтра і голодне сьогодні. Якщо відкрити кордон, весь люд перебіжить з півночі на південь. Тому кордон на замку. Тому будь-кого, хто в Північній Кореї скаже, що в Південній Кореї життя краще, садять у концтабір на перевиховання.

Південна Корея випускає чудові, приголомшливі для уяви автомобілі, телевізори та комп'ютери, а Північна Корея будує ракети й атомні бомби.

Ось у такому становищі опинилися й вожді Радянського Союзу: ресурси в надлишку, землі - скільки хочеш, люд талановитий. Але в магазинах черги за ковбасою, яку роблять з якихось підозрілих продуктів.

І люд задає питання: а чому так? Тих, хто такі питання задавав, доводилося шукати, знаходити, саджати, перевиховувати.

Правий був товариш Ленін: або одне, або інше переможе.

Або прокляті буржуїни розбестять і затягнуть весь наш народ у таке життя, як у них. Або ми їх придушимо, і тоді в усьому світі всі будуть жити так, як у нас живуть. І тоді не буде куди втікати. І тоді не буде зразка для порівняння і наслідування. Тоді ні з чим буде порівнювати. Тоді всі будуть знати, що іншого життя просто не буває.

Визнавати себе банкрутами кремлівські вожді не бажали. Залишалася ставка на «червоного півня». Без варіантів. У найперші дні й роки існування нової влади її вожді відкрито й нахабно оголосили: «Ми розпалюємо пожежу світову». Про це навіть і в піснях співали. А як розтрощити буржуїв? Сталін намагався, але, за великим рахунком, програв. Сталін відірвав від Європи дещо, встановив там щасливе життя. Але Європа Західна встояла. Після провального для Радянського Союзу завершення Другої світової війни постало питання: що ж далі? Невже оголошувати банкрутство? Відразу після смерті Сталіна розпочався інтенсивний пошук виходу з глухого кута.

У 1954 році Головне розвідувальне управління Генерального штабу ЗС СРСР видало так звану «локомотивну» (вона ж - «паровозна») доповідь.

Суть полягала в тому, що локомотив капіталізму, - точніше, локомотив капіталістичної економіки - знищити неможливо без застосування ядерної зброї. Проте чи потрібно ламати весь паровоз? Чи не простіше знайти якусь деталь, викрутивши яку можна зупинити рух?

Цією деталлю, цим вразливим елементом конструкції ГРУ вважало нафту. Треба захопити головні родовища нафти на планеті Земля або хоча б узяти під контроль шляхи її доставки.

Кремлівськими вождями ця програма була визнана розумною і прийнята за основу зовнішньої політики. Її здійснення почалося негайно. З того моменту увагу Радянського Союзу було перенесено на Єгипет, Сирію, Алжир. Туди Хрущов гнав гармати і танки, літаки, тисячі військових радників і мільйони тон різноманітних вантажів. У 1955 році радянські будівельники почали прокладати дороги й рубати тунелі в горах Афганістану. З півночі на південь, природно. До Белуджистану. До теплих морів, до основних потоків нафти.

У 1956 році уряди Великобританії, Франції та Ізраїлю зметикували, заради чого Радянський Союз озброює Єгипет і чим це може обернутися. Не може Єгипет похвалитися запасами нафти. Зате через його землі лежить Суецький канал, по якому нафту в Європу женуть. Перекрити канал - і що буде робити Європа? Спробували єгипетські товариші (за кремлівською підказкою) перекрити - це поставило світ на грань війни. Але й тут Європа встояла.

Суецьку кризу жовтня 1956 року перемогою Радянського Союзу ніяк назвати не можна. Перекрити не пройшло. Не вийшло.

Що ж робити, якщо ворога розтрощити не виходить? Залишається погрожувати.

18 листопада 1956 року на прийомі в Москві Микита Хрущов заявив послам західних країн: «Історія на нашому боці. Ми вас поховаємо».

Це у нас такий тон дипломатичний: «We will bury you».

Ключовий момент

Американський висотний стратегічний розвідувальний літак-невидимка U-2 являв собою гібрид планера і реактивного винищувача. Довжина - 15 метрів, розмах крил - 24 метри. У наступних модифікаціях довжина - 19,2 метра, розмах крил - 31,4 метра. Максимальна швидкість - 850 км/год.

Літак був обладнаний унікальною розвідувальною апаратурою, в тому числі фотокамерою, здатною відзняти в одному польоті ділянку поверхні землі шириною 320 і довжиною 3500 кілометрів з неймовірною для того часу роздільною здатністю.

Літак міг літати як зі швидкістю дозвукового реактивного винищувача, так і ширяти у стратосфері як планер, вимкнувши двигун. Корпус і крила літака були покриті спеціальним складом, який різко ускладнював виявлення літака засобами ППО.

Існування такого літака було абсолютною таємницею Сполучених Штатів Америки.