Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

1

Маршал Радянського Союзу Москаленко, беручи під командування Ракетні війська стратегічного призначення і вислуховуючи повідомлення свого колеги, Головнокомандувача Військово-Морського Флоту адмірала Горшкова про нашу підводну ракетну могутність, недарма обурювався, що в американських човнів гарні імена, а в радянських не імена, а номери, як у зеків каторжних таборів. На флоті немов відчули невдоволення маршала і ситуацію виправили: К-19 отримала дуже гарне, хоча й неофіційне ім'я - «Хіросіма».

«Хіросімі» й далі будуть супроводити невдачі. Доля така в кораблів: долі їх теж чимось схожі, чимось схожі на долі людей. Є люди-невдахи. І є такі ж кораблі. «Хіросімі» круто не щастило від самого народження. Кілька людей загинуло ще під час будівництва, до спуску човна на воду.

Під час офіційної церемонії пляшка з шампанським не розбилася. І понеслося...

Після аварії в липні 1961 року «Хіросіму» загнали в ремонт і на дезактивацію, де вона простовбичила два з половиною роки.

В 1969 році «Хіросіма» під водою зіткнулася з американським підводним човном, але з пом'ятим носом повернулася в базу своїм ходом.

24 лютого 1972 року під час пожежі на «Хіросімі» загинули 30 офіцерів і матросів. Ще 12 були блоковані в кормовому відсіку, де провели 24 дні без світла, зв'язку, їжі, з мізерними запасами води, з перебоями отримуючи повітря з інших відсіків. Цим пощастило. Всі залишилися живі.

А в народі жартували: як у темряві впізнати матроса Північного флоту? Дуже просто: він світиться.

2

Але зате вже наші працівники кіно не зганьбилися. Всьому люду вони показали сувору правду життя. У тому ж 1961 році на «Мосфільмі» режисер Юрій Вишинський зняв фільм, який так і називався: «Підводний човен». Сюжет такий: холодна війна, мир на межі ядерної катастрофи, в будь-який момент може вибухнути Третя світова війна, океан, глибина, атомний підводний човен, зв'язок з базою втрачений, капітан не знає, почалася війна чи ні, наносити ракетний удар по противнику чи ще трохи почекати... А один матрос вхопив дозу, його треба терміново зняти з корабля і доставити в госпіталь на плавбазу. Але було вирішено не переривати виконання бойового завдання заради однієї людини, нехай мучиться.

Прем'єра фільму відбулася 17 січня 1962 року.

Глядачі ридали.

А чого ж, питається, ридати? Човен у фільмі - американський. І матрос - американський. Імперіаліст. Це в них, у вовчому світі, у світі чистогану, так до людей ставляться.

В цей же час йшов у нашій великій країні фільм «Біла кров», знятий східнонімецькими братами. Режисер Ґотфрід Кольдіц. Прем'єра відбулася в Москві 15 серпня 1960 року. Сюжет: західнонімецький офіцер бере участь у випробуваннях ядерної зброї у США. Сенс випробувань: ядерним зарядом зламати оборону червоних і тут же використовувати пролам для кидка в глибину через епіцентр, щойно пролунав вибух. Агресори - що з них візьмеш? Атакують лише 7-8 осіб. Усі у сріблястих скафандрах, схожі на космонавтів. Але підступні американці не своїх людей на випробуваннях під радіацію підставляють, а молодших партнерів по блоку НАТО. У західнонімецького офіцера скафандр порвався, і він схопив дозу... Далі - драма... Далі - повільне болісне вмирання. Його лікують, але медицина безсила. В останніх кадрах прозрілий герой дивиться на глядача і шепоче щось на кшталт: «Люди, я любив вас! Будьте пильні!»

І знову глядачі ридали.

А за 6 років до прем'єри, 14 вересня 1954 року, з ініціативи і під керівництвом видатного полководця Маршала Радянського Союзу Жукова Георгія Костянтиновича той же сценарій був програний на Тоцькому полігоні Південно-Уральського військового округу. Бомбардувальник Ту-4 жбурнув одну «Тетяночку» - нагадаю, що так називали першу радянську серійну атомну бомбу РДС-4 потужністю 28 кілотон (що майже в півтора рази більше потужності атомної бомби, скинутої на Хіросіму), - на підготовлену оборону умовного противника, після чого через утворений пролам у ворожій обороні рвонули війська. 45 тисяч осіб.

В жахливому фільмі про клятих імперіалістів - 7 або 8 осіб. У нашій реальності - 45 тисяч. У супостатів - атака в блискучих скафандрах. У нас - у бавовняних накидках. У них молодших партнерів по блоку НАТО підставляють, у нас - своїх. У них лікують. У нас — ні.

Центральний орган Міністерства оборони газета «Красная звезда» 9 липня 1992 повідомляє:

45 тисяч молодих чоловіків повільно (або швидко) вмирали, не маючи права розповісти лікарям, що ж з ними сталося. А лікарі, вперше зіткнувшись з ознаками невідомих їм хвороб, нічим допомогти не могли.

Але й це не все. Учасників тих навчань ніхто не попередив: хлопці, вам краще утриматися від продовження роду. Вони поверталися зі служби додому, одружувалися, заводили дітей. А в першому і наступних поколіннях мали нащадків з м'якими кістками, роздутими головами, трьома ногами при одній руці.

А ми плакали в кінотеатрах над «Білої кров'ю» і «Підводним човном».

3

Тим часом імперія Хрущова - Козлова, вірніше - Козлова - Хрущова, впевнено йшла до свого краху. 23 липня 1961 року повстало радянське місто Александров. Як завжди в таких випадках, гнів люду був спрямований проти відділень міліції та міського комітету Комуністичної партії. Заколот був придушений. І знову - тюремні терміни активістам, чотири смертні вироки призвідникам.

А через тиждень, 30 липня 1961 року, газета «Правда» опублікувала нову Третю програму Комуністичної партії Радянського Союзу. Народ повинен був її вивчити, схвалити, внести доповнення й уточнення. У жовтні 1961 року історичний XXII з'їзд Комуністичної партії цю програму повинен був затвердити.

Ось ми й підійшли до того, про що я казав на початку книжки.

Тепер тільки додам, що Третю програму Комуністичної партії писали дурні і злочинці.

Судіть самі.

Відповідно до Третьої програми Комуністичної партії до кінця 1965 року в Радянському Союзі планувалося скасувати всі податки з населення. Першу фазу комунізму було вирішено побудувати до 1970 року. Повний комунізм - ще через десять років, до 1980 року.

З гордістю повторю ті великі накреслення. До 1970 року було намічено:

* Перевершити в багато разів і залишити далеко позаду обсяг промислового виробництва США.

* Різко підвищити продуктивність праці з одночасним різким скороченням робочого дня і робочого тижня.

* Забезпечити в Радянському Союзі найвищий рівень життя в порівнянні з будь-якою країною капіталізму.

* Надати кожній сім'ї безкоштовну квартиру, користування якою теж має бути безкоштовним.

* Скасувати плату за електрику, воду, газ, опалення.

* Громадський транспорт зробити безкоштовним.

* Ввести безкоштовний одяг і харчування для школярів, безкоштовне громадське харчування на виробництві.

* Санаторії, курорти, будинки відпочинку, туристичні бази зробити безкоштовними.

* Те ж саме - щодо дитячих садків, спортивних залів, басейнів, стадіонів, цирків, театрів, кінотеатрів, масових видовищ, футбольних матчів і тому подібного.

* Всі магазини зробити магазинами без продавців.

* Різко поліпшити медичне обслуговування трудящих. Медицина і всі медикаменти - безкоштовно.

До 1980 року передбачалося поступове відмирання держави і всіх її функцій, перехід до громадського самоврядування людей і здійснення великого принципу: ВІД КОЖНОГО - ЗА ЗДІБНОСТЯМИ, КОЖНОМУ - ЗА ПОТРЕБАМИ.

Простіше кажучи - люди будуть працювати не тому, що потреба змушує, а тому, що усвідомлюють: робота кожного йде на добробут всього суспільства. А отримувати кожен буде не за результатами праці, а за потребами - тобто стільки, скільки захочеш. Примушувати ніхто нікого не буде. Держава відімре. Залишаться тільки вільні спільноти людей.

Цілком зрозуміло, що в комуністичному суспільстві не буде злочинів. Вони не потрібні. Якщо тобі чогось захотілося - піди і візьми.

Все це гарно. Однак веселі хлопці, які все це складали, забули, що наші потреби завжди перевершують наші можливості. Тут я ставлю наголос на слові «завжди».

Потреби недосяжні як горизонт.

Межа мрій зека в концтаборі в часи правління товариша Леніна - буханець чорняшки. Змолотити б цілого буханця - після того можна й помирати. Але той, хто мав цілого буханця, мріяв мати ще й казанок гарячої баланди. А той, у кого була і чорняшка, і баланда, думав про горнятко бурякового самогону. Нам завжди хочеться чогось понад те, що маємо. Курсанту страшенно хочеться стати лейтенантом, а лейтенанту - капітаном. Той, у кого є мільйон, мріє про десять. Той, у кого десять, мріє про сто. Далі - з наростанням.

Чи намагався хто-небудь з авторів цього епохального документа визначити, нехай навіть теоретично, матеріальні потреби хоча б однієї нашої жінки? Візьмемо для прикладу мою любу Тетяночку. Чи здатний хто підрахувати її матеріальні потреби? Чи рахував хтось, скільки пар туфель не вистачає їй до повного щастя, скільки шуб, плащів, суконь та капелюшків, скільки пар рукавичок, сумок і шарфиків, скільки діамантів, опалів, смарагдів, рубінів і сапфірів? Чи рахував хтось, скільки буде потрібно каблучок, браслетів, перснів, брошок, ланцюжків, годинників, щоб задовольнити її бажання? Чи уявив хтось, скільки потрібно автомашин, яхт, палаців, щоб задовольнити її матеріальні потреби? Чи зрозумів хтось, у яких би літаках вона літала, в яких готелях зупинялася б, в яких лімузинах носилася б по дорогах, якби все обмежувалося не нашими з нею скромними можливостями, а її широкими матеріальними потребами?

Так ось: проживши вже сорок років з однією жінкою, красунею й розумницею, потратившись до Рубінового весілля на скромну каблучку з відповідним камінчиком, зваживши й оцінивши разом пройдене і пережите, урочисто проголошую: комунізм неможливий. У принципі.

Та й у чоловіків потреби є. Особисто у мене є потреба жити під пальмами на березі блакитного моря. І ні дідька не робити. Мені палацу не потрібно. Я людина проста. Мені б вілли вистачило - сім-вісім кімнат з верандами і балконами над пустельним, білого піску, пляжем. Моя скромна потреба - сніданок з шампанським, великі червоні омари до обіду, зовсім небагато осетрової ікри до вечері під «Байкальську» горілочку.

Проблема в тому, що не я один такий. В інших чоловіків теж є потреби. Різноманітні й невичерпні. І якщо всі будуть отримувати за потребами, то кому захочеться животіти в малярійних болотах, мерзнути в тундрі, відбиватися від мошкари і комарів в непролазній тайзі, знемагати в пісках, жадібно ковтати солону воду в спекотному степу.

Правильно люди метикують: знав би прикуп, жив би в Сочі. Але в 1961 році рідна Комуністична партія опублікувала програму, з якої випливало: не треба, громадяни, прикуп знати! Не треба навіть і карти брати в руки - скоро всі будемо жити за потребами!

Але якщо так, то ж усі в Сочі кинуться. І хто після цього захоче ковтати отруйний дим Магнітогорська, ростити своїх дітей в радіоактивному Челябінську або коротати вік у навіки отруєному Джезказгані?

Люди в ті роки рвалися не тільки в Сочі, а й у Москву, до Пітера, до Києва. Але туди не пускали. У Москві (а також в Одесі та Ростові, в Єревані та Тбілісі, у Воронежі і Конотопі) могли жити тільки ті, хто тут народився і виріс, хто тут завжди жив чи той, хто отримав сюди призначення на роботу. А так, «ні сіло, ні впало», приїхати в якесь місто і в ньому жити не можна було. Так була система влаштована, що всілякого-різного в місто не пускали. Ні в яке. І з дрібного зубожілого містечка в більше теж не було ходу.

Уявімо собі комунізм. Ось місто, мільйонів десь на десять люду, і кожен бере собі квартиру за потребою. Кожному хочеться і до центру ближче, і щоб тихо було, і щоб балкони на сонячний бік. І ще багато всього хочеться. Ви уявляєте, що буде, коли кожен почне свої потреби задовольняти? А якщо туди ж кинуться мешканці далеких і ближніх околиць?

І ось наша рідна Комуністична партія опублікувала програму своєї діяльності та устрою нашого майбутнього життя: будемо жити за потребами!

Якщо б цю програму спробували здійснити, то десятки мільйонів людей рвонули б туди, де краще, залишаючи вовкам і лисицям Братськ і Абакан, Магадан і Тайшет, Усть-Ілім і Находку.

Жити там, де не хочеться, нас змушує нужда. Вона ж, лиходійка, змушує ще й займатися тим, чим при першій можливості ніхто добровільно займатися б не став. Заради необхідності нам треба вставати о третій або о п'ятій ранку, а лягати - за північ. З-за жорстокої необхідності люди змушені виконувати важку, нудну, брудну, невдячну, принизливу і небезпечну роботу: тягати мішки з цементом і мити громадські нужники, дихати азбестовим пилом, дробити скелі в уранових рудниках, забирати чужі недоїдки в ресторанах, чистити каналізаційні труби і копати могили на цвинтарі. А ви коли-небудь бували на бойні, на фермі, на звалищі радіоактивних відходів, у крематорії, в сталеплавильному цеху? Та що там звалище. На звичайному тартаку вереску стільки, що до вечора в голові дзвенить. А на прядильній фабриці - пил і гуркіт. Якщо всі будуть отримувати за потребами, якщо потреба не буде гнати людей на Нову Землю і Шпіцберген, в Анадир і Барабаш, то хто ж буде гарувати там, де не хочеться? Хто буде за нами хлів чистити? Та якби в мене (і в моєї Тетяночки) було всього за потребами, чи став би я цю книжку писати? У мене на це нудне виснажне заняття немає ні здоров'я, ні нервів. Мені відпочивати і лікуватися наказано.

Так от, якщо десь колись комусь вдасться забезпечити споживання за потребами, то ніхто не буде працювати на шкідливій, небезпечній, нудній, брудній і невдячній роботі.

Тут мені й заперечать: напевно, при комунізмі буде встановлений якийсь мінімум роботи, яку кожен зобов'язаний виконати, і буде визначений якийсь максимум споживання.

Це ви, громадяни, гарно придумали. Але ні в працях теоретиків марксизму, ні в Третій програмі Комуністичної партії Радянського Союзу ніяких застережень щодо обмеження споживання не містилося. Там просто сказано: кожному - за потребами! І про мінімально необхідну кількість виконаної роботи теж - ні натяку, ні слова. Працювати за здібностями - і баста!

Але якщо ж автори цього документу мали на увазі, що кожен повинен буде якийсь мінімум роботи виконати і що потребам нашим буде встановлений якусь стелю, то в цьому випадку слід було називати речі своїми іменами:

ВІД КОЖНОГО - НОРМА, КОЖНОМУ - ПАЙКА.

Так я про що? Я про те, що осетрової ікри на всіх все одно не вистачить. Як і розкішних особняків на блакитних берегах.

Якщо хтось із авторів Третьої програми Комуністичної партії Радянського Союзу цього не розумів, значить, був він дурнем.

А якщо все розумів, але вів народ до досягнення свідомо недосяжних цілей, - значить, був він злочинцем.

Комуністи бувають добрими і поганими.

Добрі - це ті, які до верховної влади не дорвалися: Маркс, Че Гевара, Бухарін.

А ті, які до влади дорвалися, всі без єдиного винятку потрапляють у категорію дурнів або злочинців: Чаушеску, Кастро, Пол Пот, Ракоші... Список продовжуйте самі.

І це не випадково. Вести народ до майбутнього, в якому кожен буде отримувати за потребами, могли тільки відчайдушні негідники або безпросвітні дурні. В діапазоні між цими крайніми точками жила більшість з цієї зграї (або стада) борців: злочинні дурні.

Хрущов на обкладинці журналу Time від 8 вересня 1961 року - ніяких заголовків, все зрозуміло без слів. Що ж робити, якщо ворога розтрощити не виходить? Залишається погрожувати.

18 листопада 1956 року на прийомі в Москві Микита Хрущов заявив послам західних країн: «Історія на нашому боці. Ми вас поховаємо». Це в нас такий тон дипломатичний: «We will bury you».

23 вересня 1960 у Нью-Йорку з трибуни ООН Хрущов представив Радянський Союз у всій красі і знову обіцяв американцям показати Кузькіну матір.

11 жовтня: «Ми вас поб'ємо! У нас виробництво ракет поставлене на конвеєр. Нещодавно я був на одному заводі і бачив, як там ракети виходять, як ковбаси з автомата».

Важко віднести Микиту Сергійовича Хрущова до тієї чи іншої категорії. Він був запеклим, кровожерливим і хитрим злочинцем. В цьому ніхто не сумнівається. Але й дурості теж вистачало.

4

А світ радів. 6 серпня 1961 року в Радянському Союзі був виведений на орбіту навколо Землі космічний корабель «Восток-2» з людиною на борту. Цією людиною був Титов Герман Степанович. Майор у 25 років. На найближчі півстоліття він так і залишиться наймолодшою людиною, що побувала в космосі. Політ Титова - перший космічний політ тривалістю більше доби. Корабель зробив 17 обертів навколо Землі і наступного дня приземлився.

9 серпня Москва зустрічала героя. Над радісним містом пронісся урядовий Іл-18 з ескортом із семи винищувачів - по два біля кожного крила і ще три замикальним клином. На аеродромі - Хрущов, Козлов і все їх найближче оточення. Червона килимова доріжка - від місця, де має зупинитися літак, до самої урядової трибуни. Іл-18 з ескортом пройшов над аеродромом, розвернувся і плавно пішов на посадку. А винищувачі перебудувались і пішли з набором висоти, ніби відкланявшись. Плавно виїхав Іл-18 і завмер точно на тому місці, яке йому вказане. Спустився по трапу майор Титов, пройшов червоним килимом, доповів: завдання виконав, готовий виконати будь-яке завдання Батьківщини!

На вулицях і площах Москви - мільйони людей. На Красній площі - демонстрація. На трибуні Мавзолею Хрущов і Козлов з Гагаріном і Титовом.

І тут же піонерську клятву змінена:

Уже надвечір - прийом у Великому Кремлівському палаці. Голова Президії Верховної Ради товариш Брежнєв Леонід Ілліч зачитує указ: за виконання відповідального урядового завдання, за мужність, відвагу і героїзм, виявлені при його виконанні, надати звання Героя Радянського Союзу майору Титову Герману Степановичу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».

І тут же - промова Хрущова. Тут вже без Кузькіної матері обійтися ніяк не можна було. Пом'янув її Микита: вже ми вам її покажемо! І оголосив товариш Хрущов, що є у нас що показати. Є у нас бомби в 50 мегатон, є і в 100, є й більш того!

5

Світ тріумфував, преса сяяла захопленням. Під цей захват 12 серпня 1961 року Радянський Союз порушив Потсдамську угоду. Підписана в 1945 році очільниками Радянського Союзу, США і Великобританії, угода передбачала вільне пересування по Берліну. Ставлячи свій підпис, товариш Сталін розраховував на те, що пролетарі Заходу, скориставшись можливістю, втечуть через Берлін у соціалістичний рай. Але вони побігли в капіталістичне пекло. Щоб утримати їх від самогубного божевілля, 12 серпня 1961 року довелося блокувати Західний Берлін загонами східнонімецької поліції та збройних стукачів, оперезати весь периметр колючим дротом, припинити рух між західною і східною частинами міста. А о першій годині ночі 13 серпня 1961 року почалося спорудження Берлінського муру.

«Кордон на замку! З раю не втечеш! »

Будівництво йшло під контролем і прикриттям поліції та військ, які отримали наказ вбивати будь-кого, хто спробує втекти з «раю». Наказ поширювався на дітей будь-якого віку. До Кримінального кодексу була вписана стаття: за спробу втечі - вісім років, за надання допомоги в приготуванні втечі - довічне ув'язнення.

Східнонімецькі солдати охороняють периметр ділянки будівництва Берлінського муру біля Бранденбурзьких воріт. За складеною з бетонних плит основою Берлінського муру солдати вивантажують з вантажівки опори, які потім будуть використані для встановлення спеціальних загород перед муром на місці тимчасової загорожі з колючого дроту.

Західний Берлін з усіх боків був оточений муром протяжністю 155 кілометрів. Спочатку це був сам мур з бетонних блоків заввишки три з половиною метра. Але його розвиток і вдосконалення тривали постійно.

Жителі Західного Берліна (праворуч) спостерігають за зведенням першої лінії Берлінського муру східнонімецькими робітниками поперек Вільденбрюгштрасе і Гайдельбергштрасе в серпні 1961 року; за робітниками пильно стежить охоронець (зліва).

Незабаром мур перетворився на потужний комплекс інженерних споруд, що складався з п'яти ліній загороджень загальною шириною до 150 метрів: ескарпи, рови, контрескарпи, стіни, дротяні мережі, протитанкові їжаки, зварені зі шматків рейок, бетонні тетраедри, через які не прорвешся і на танку, ділянки місцевості, завалені гострими сталевими шипами, складні системи спостереження і сигналізації, які дозволяли не тільки піднімати тривогу в разі порушення кордону, а й убивати порушника навіть без участі прикордонників.

На знімку: східнонімецькі поліцейські прибирають вулицю (Гайнріх Гайне Штрасе) після будівництва пропускного пункту 4 грудня 1961 року.

Але й прикордонники не залишилися без роботи. Через кожні півкілометра була зведена бетонна башта з амбразурами для стрільби, прожекторами, телекамерами, засобами спостереження, зв'язку і так далі. Загальне число таких веж - 302.

Пильну охорону муру, крім людей, несли півтори тисячі вартових собак.

6

Зведенням муру в Берліні Радянський Союз порушив Потсдамської угоду. Це був крок до загострення стосунків. Крок до війни. І Центральне розвідувальне управління США поспішило нагадати президенту Кеннеді: але ж ми попереджали! Але ж ми знали, що влітку полетить другий радянський космонавт. Ясна річ, Хрущов спробує цей тріумф використовувати для вирішення проблеми Берліна.

4 червня 1961 року у Відні на зустрічі з президентом США Джоном Кеннеді Хрущов висунув ультиматум щодо Західного Берліна, заявивши, що підпише мирний договір зі Східною Німеччиною (НДР) до кінця року і перекриє США, Великобританії і Франції доступ до Західного Берліна.

Зустріч лідерів двох держав, яка спочатку виглядала тріумфом дипломатії обох країн, обернулася новою кризою.

Хрущов заявив Кеннеді: «На силу ми відповімо силою. Якщо США хочуть війни - немає проблем», «США можуть вибирати, бути війні чи миру», «Наше рішення підписати мирний договір тверде й остаточне, і Радянський Союз підпише його у грудні».

На це Кеннеді відповів: «Отже, буде війна. Нас чекає довга холодна зима».

Микита Хрущов і Джон Кеннеді покидають американське посольство в Австрії після переговорів.

Оптимізм і посмішки на їхніх обличчях - для преси; насправді, цього дня були закладені перші серйозні передумови для початку Берлінської та Карибської криз; почалося повільне сповзання світу до Третьої світової війни.

З цього моменту Центральне розвідувальне управління США стало вважати полковника Пеньковського джерелом виняткової важливості.

А міністерство оборони США - крайнє незручним джерелом виняткової важливості.

7

Мур не міг вирішити проблему співіснування двох систем. Це було ясно всім. У першу чергу - Хрущову. Треба було шукати радикальне рішення. А воно, радикальне, полягало в тому, щоб знищити базу для порівняння. Не повинно бути такого становища, коли наші люди бачать, що робиться на тому боці і хитають головами: так, машини у них кращі за наші, а взуття яке, а одяг... Заради того, щоб наші несвідомі громадяни не порівнювали своє життя з життям нормальних людей, витрачалася колосальна енергія електростанцій, щоб глушити ворожі радіоголоси! Заради цього міліція і дружинники рвали на танцмайданчиках вузькі штани тих, хто хотів наслідувати ворожу моду. Заради цього ми годували комуністичні партії в усіх країнах світу, - нехай вони на наші гроші підривають проклятий капіталізм зсередини!

Але все це - напівзаходи.

Треба було зробити так, щоб у них було так само погано, як і в нас. А для цього слід було хоча б Німеччину поставити «на шлях істинний». Чому б не вивести американські, британські та французькі війська з Західної Німеччини? Чому б не об'єднати Німеччину в єдину демократичну державу, з робітничою партією на чолі, з соціальною справедливістю, з перспективою побудови світлого майбутнього?

Що для цього треба?

Перш за все - викинути американські, британські та французькі війська з Західної Німеччини. Щоб не заважали. А як? Погрозами. Як же ще?

Через два з половиною тижні після початку будівництва Берлінського муру, 31 серпня 1961 року, Радянський Союз заявив про відмову від прийнятого на себе зобов'язання утримуватися від випробувань ядерної зброї. У 1959 і 1960 роках Радянський Союз, Великобританія і США добровільно припинили ядерні випробування. Тепер товариш Хрущов сказав: досить! Ви як хочете, а ми випробування відновлюємо!

8 вересня 1961 року Хрущов оголосив: «Нехай знають ті, хто мріє про нову агресію, що в нас є бомба, рівна за потужністю ста мільйонам тон тринітротолуолу, що ми вже маємо таку бомбу, і нам залишилося тільки випробувати вибуховий пристрій для неї».

Світ бачив небувалу нищівну міць Радянського Союзу. Але світ не бачив зворотнього боку. Імперія розповзалася. 15 вересня 1961 року повстало радянське місто Беслан. Повстання було придушене військами і міліцією. Натовп несвідомих громадян навчали димовими шашками, а коли це не допомогло, - автоматною стріляниною. Про це газети не повідомляли. Вони сурмили про нові нечувані досягнення науки, техніки, мистецтва, промисловості, транспорту, сільського господарства.

Газети були забиті рапортами трудових колективів. Країна готувалася до відкриття історичного XXII з'їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.

Ключовий момент

Наші вожді, товариші Хрущов і Козлов, Андропов і Брежнєв, Косигін і Горбачов, Маленков і Молотов, Берія й Абакумов, і багато, багато, багато інших жили при комунізмі. Все, що вони нам обіцяли в прийдешньому, самі мали в сьогоденні: вілли на березі блакитного моря, шампанське до сніданку, омарів до обіду і трохи осетрової ікри на вечерю під «Байкальську» горілочку. І все в них там було безкоштовним: санаторії й будинки відпочинку, басейни та спортивні зали. Були в них безкоштовні квартири з безкоштовною водою, опаленням і електрикою. Одяг та взуття, зрозуміло, безкоштовні, як і харчування на виробництві. Їх лікували кращі лікарі, й отримували вони безкоштовно кращі медикаменти з проклятого зарубіжжя.

Автомобіль товариша Леніна - «Ролс-Ройс». Розумівся вождь в автомобілях. Товариш Дзержинський ходив у солдатській шинелі (хоча в армії ніколи не служив), але це, як зараз кажуть, - «понти». А жив товариш Дзержинський в особняку, який до перевороту належав найбагатшій людині Росії. І їв відповідно. Відпочивали вожді в царських палацах під шум прибою.

Але це не все. Ті, хто нас вів у світле майбутнє, мали в теперішньому навіть більше того, що нам обіцяли в прийдешніх десятиліттях. Вони мали цілі легіони слуг: кухарів і перукарів, прибиральниць і водіїв, охоронців і кравців, зубних лікарів і кухарів, масажисток, офіціанток та єгерів, садівників і особистих пілотів.

І от уявімо собі: настав той самий обіцяний 1980-й рік. І всі рівні. Осетрової ікри і палаців під пальмами, як ми вже встановили, на всіх вистачити не могло. В принципі. І довелося б нашим вождям ділитися з підвідомчим людом житлоплощею і ковбасою. Вони, мабуть, про те тільки і мріяли.

Уявімо, що настало прекрасне завтра, і колишні слуги вождів отримують за потребами. А потреби холуя, треба мати на увазі, навіть вищі за потреби пана. Недаремно сказано: не дай Боже свині роги, а холопу панства. Але якщо вчорашній холоп отримає за потребами, то навіщо йому прибирати брудні тарілки вождя, вибивати килими і чесати йому п'яти вечорами?

Прикинемо: чи дуже хотілося вождям побудувати комунізм і жити в ту пору прекрасну, коли ніхто не буде їх охороняти й обслуговувати? Коли ніхто не буде заганяти дичину в їх мережі та масажувати їх натруджені спини?

Так от: комунізм вождям Радянського Союзу, від Кремля до останнього сільського райкому, був не потрібен. Всі три програми Комуністичної партії були примітивним обманом: затягніть, громадяни, пояси сьогодні, а вже завтра всім буде за потребами.