Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

Післямова

Тільки сьогодні можна підвести остаточні підсумки й оцінити події того великого десятиліття, їх вплив на долі країни та світу. Наше нинішнє життя зіткане з наслідків тих рішень, які були прийняті країною, її керівниками, народом, кожним з нас, які жили в ті роки.

Ніде у світі не було такої величезної прірви між реальним станом справ і обіцянками влади: у світлому майбутньому все для вас, громадяни, буде за потребами, а зараз - картки на продукти жахливої якості.

Але Москву не можна було кривдити. В Москві іноземці. Їм треба було показати, що в Москві іноді продається ковбаса. І хліб у Москві майже без черги. Іноді продають яйця, молоко і навіть м'ясо!

Система була простою і зрозумілою. Вся країна годувала й одягала Москву. З цілої країни в Москву звозили м'ясо та масло, сири і ковбаси, одяг і взуття, яйця і молоко, сир і сметану. А потім населення всієї країни з'їжджалося до Москви, все це скуповувало і розвозили назад по всій країні.

Люди приїжджали в столицю здалеку, ставали в черги з ночі, стояли весь день, до вечора купували шматок сиру, який чомусь називався голандським, ковбасу, вироблену з невідомого продукту, пральний порошок, і вночі поверталися додому. Щовечора з Москви в усі кінці країни вирушали сотні поїздів, доверху напханих щасливими людьми, яким вдалося урвати шматок. В народі ті потяги так і звалися - ковбасні.

Кремлівському керівництву з цим треба було боротися. А то приїжджі вимітали весь товар, спустошуючи магазинні полиці. Москвичі ображалися. Останній вождь Радянського Союзу Михайло Горбачов був страшенно талановитий. Знайшов вихід. Ввів у Москві «Візитну картку покупця». Ти живеш у Москві, тобі дають таку картку, йдеш у магазин і купуєш усе, що хочеш. А не живеш у Москві - не отримаєш картки покупця! Штовхайся в черзі хоч місяць, тобі нічого не продадуть.

В Горбачова був невеликий недолік: він ніколи не задумувався над наслідками своїх геніальних рішень.

Так, у Москві ввели «Візитні картки покупця», і приїжджим нічого без тієї картки не продають. Але тоді приїжджим нікуди подіти свої гроші. У своєму місті нічого немає, а в Москві чужим продавати не велено. Що ж робити з грошима, на які нічого не можна купити? Керівники радянської торгівлі швидко зметикували, як ситуацію використовувати. Навіщо продавати власнику «Візитною картки покупця» шматок мила за державною ціною, якщо у країні надлишок грошей і на чорному ринку цей товар заберуть за набагато вищою ціною?

І всі товари пішли наліво. Магазини Москви спорожніли.

В геніального рішення товариша Горбачова був і інший наслідок. Чужі в Москву їздити перестали, їм все одно тут не продають. І тоді далеко від Москви стало зовсім нічого їсти. І люд по провінціях заворушився. І якщо що, то громити керівництво будуть саме там, де немає «карток покупця», де порожні магазини: у Володимирі і Ярославлі, в Рязані й Тулі, в Куйбишеві та Калініні.

Місцеві князьки занепокоїлися: в разі голодного бунту бити ж нас будуть, а не московських вождів! І обурилися: нашим людям не можна в Москві навіть смердючу ковбасу купувати! Гаразд. Але звідки вона в Москві? Не на Красній же площі корів і свиней вирощують. І не на вулиці Горького. А де? Та в нас же! Ми, сусідні області, Москву годуємо, відправляючи туди продукти. Ні вже, голубчики, ви в Москві як хочете, але м'ясо з моєї області відправляти в Москву не буду. А то якби повстання, кого за ноги повісять?

І сусідні області перестали постачати Москву продовольством. Тоді жителі Москви образилися: та що ж це відбувається?

Отже, держава друкує гроші, на які нічого купити не можна. Що робити вождям? У січні 1991 року Генеральний секретар ЦК КПРС, Президент СРСР Михайло Горбачов підписав указ про вилучення з обігу в триденний термін 50 - і 100-рубльових купюр зразка 1961 року. Зарплата інженера в той час - 150 рублів на місяць. Люди працюють, створюють космічні кораблі й підводні човни, танки й кулемети, їм за роботу платять гроші. Але в магазинах нічого немає. І Горбачов оголосив видрукувані його урядом гроші недійсними. Лежали в тебе гроші в банку, ти їх вирішив узяти, а ми не віддамо! Вони списані. А то занадто багато грошей у країні розвелося.

Люблю велику картину Маковського «Крах банку». В залі збанкрутілої фінансової установи пані щось доводить поліцейському, обурений генерал намагається вилити обурення своїй молоденькій дружині, крамарюга, скрушно похиливши голову, змирився з думкою, що все скінчено, все втрачено. А в куточку моторний чепурун з правління банку, злодійкувато озираючись, швидко ховає у внутрішню кишеню якісь папери.

Ця картина намальована за сто років до краху Радянського Союзу. Але вона точно відбиває всього, що сталося за часів правління моторного чепуруна: люди вклали гроші в банк (в державний банк!), банк розорився, грошики пропали в глибоких кишенях керівництва.

Горбачов пограбував свій народ на мільярди. Причому пограбував двічі.

Перший раз: запропонував покласти гроші в банк і не повернув їх.

Другий раз: залишив без грошей тих, хто державі не вірив, гроші в державному банку не зберігав, а тримав під матрацом.

Обмін грошових знаків раптовий. На обмін три дні. Але обміняти можеш тільки малу суму. А рештою можеш обклеювати стінки в нужнику. Вони більше не приймаються.

А якщо ти геолог у пустелі, як ти гроші старого зразка на нові поміняєш? А якщо ти в поїзді з Владивостока сім діб трясешся? А якщо ти капітан атомного підводного човна, в океані супостата ядерною міццю лякаєш? А якщо ти офіцер, на Тоцькому полігоні навчання проводиш? А якщо ти космонавт у космічному польоті? А якщо ти ракетник у шахті на бойовому чергуванні? А якщо ти актор на зйомках фільму?

Відповідь у Горбачова одна: плакали ваші грошики. Я ж свої обміняти зумів.

Уявіть, що ви виконали роботу, замовник з вами розплатився, а потім оголосив, що гроші, які він вам дав, фальшиві. Саме так Горбачов вчинив з народами Радянського Союзу: ті гроші, які його уряд друкував і якими платив народу, оголосив непридатними, нічого не вартими папірцями. Горбачов і його уряд грошики в народу вкрали, поцупили, стибрили.

Повторю сто тисяч разів: Радянським Союзом правили дурні та злочинці. Пояснюю свою думку на прикладі улюбленого Заходом Горбачова. Очевидно: Горбачов - злочинець, бо підписавши указ про грошову реформу, він пограбував свій народ. До цього додам: ще й дурень. Прикинемо: хто після таких фінансових фінтів збереже йому вірність? Хто його підтримає? Чи довго йому після того в Кремлі сидіти?

Одного разу я чув похвалу Горбачову: говорили, що він нібито припинив холодну війну.

Він її не припинив, а програв, розваливши своїм «наймудрішим» керівництвом країну, пограбувавши її народ і кинувши на поталу іншим, ще більш лютим і хижим грабіжникам.

Але мені хочеться вірити: якщо світ знову опиниться біля небезпечної межі, серед нас знову знайдуться герої, які врятують його від загибелі.

Бристоль, 11 червня 2011 року.