Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

1

Отже: для чого ж ракети на Кубі?

Відповідь проста: для вирішення проблеми Берліна та Німеччини в цілому.

Задум полягав у тому, щоб у вересні та жовтні 1962 року таємно розгорнути потужне угруповання радянських військ на Кубі, перенасичене ядерними боєприпасами. А 12 листопада 1962 року товариш Хрущов мав прибути на Кубу з офіційним візитом. Зрозуміло, на крейсері. І повинен був підписати договір з Кубою про розміщення радянських військ на цьому благодатному острові. І оголосити всьому світу: он скільки тут у нас усього! А в Радянському Союзі - іще більше! Якщо у вас, панове, таке сусідство викликає занепокоєння, давайте мінятися: ви виводите американські війська з Західної Німеччини (а заодно - британські та французькі), ми виводимо свої з Куби.

А інакше...

Але Джон Кеннеді знав, що інакше нічого страшного не трапиться. Немає в Радянського Союзу ракет, щоб стріляти по Америці зі своєї території, а ті, що на Кубі, є гранично вразливими. Кеннеді був попереджений, що радянські генерали і маршали добре знають про жахливе радянське відставання в ракетах і зарядах, тому війну не почнуть. А тому нема чого боятися грюкоту хрущовського каблука по трибуні ООН, і поступатися його вимогам нічого. Нехай Хрущов грає надувними м'язами.

Заради того, щоб остаточно не заганяти Хрущова в кут, Кеннеді міг легко погодитися на вивіз 15 ракет з Туреччини, бо вони вже були непотрібні, бо рішення про відмову від цих ракет і так було прийнято.

Джон Кеннеді знав, що все радянське угруповання на Кубі - це обмінний фонд.

І полковник Пеньковський це довів американським і британським розвідникам на найпростішому прикладі. Зараз, знаючи повністю розклад сил, ми й самі можемо це вирахувати й переконатися в тому, що угруповання на Кубі створювалася саме для обміну.

2

Отже, на Кубу доставили 164 ядерні боєприпаси.

Готувалися перекидання на Кубу додатково бригади ракет 8К11 (18 пускових установок, на кожну з яких півтора комплекти ракет і ядерних зарядів для них). Туди ж був готовий відправитися цілий флот, у складі якого, крім усього іншого, задумувалося мати 7 дизельних ракетних підводних човнів і два ракетні есмінці. У цьому випадку кількість зарядів на Кубі звернула б за дві сотні.

І можна було б починати переговори, показавши американським контролерам: дивіться, скільки зарядів! Перевіряйте: вони справжні! Хочете обмінюватися? Ви забираєте одну дивізію з Німеччини, ми один заряд з Куби. Ну, добре, - два заряди за дивізію!

Три! Та хоч п'ять!

Однак президент Кеннеді знав точний розклад. І готував удар по позиціях радянських ракет на Кубі.

Уявімо собі наслідки, якби удар був нанесений у жовтні 1962 року. Найпростіший варіант - удар по позиціях радянських ракет легкими палубними штурмовиками А-4 «Скайгок».

Удар по позиціях радянських ракет на Кубі можна було нанести легкими палубними штурмовиками А-4 «Скайгок». «Скайгок» був простою, компактною і фантастично надійною машиною. Максимальна швидкість біля землі 1000 км/год, бойовий радіус 1000 км. Дві 20-мм автоматичні гармати і 3720 кілограмів бомб, напалмових баків, керованих і некерованих ракет. Уявіть собі удар декількох сотень цих маленьких, вертких і злих хижаків. «Скайхокам», які діють на малих і надмалих висотах, радянські ракети комплексу С-75 не страшні: мінімальна висота ураження С-75 - 500 метрів на рівній місцевості. А ось зенітно-ракетним комплексам від «Скайгоків» могло дістатися.

Літачок легенький, крайнє простий, компактний, при базуванні на авіаносцях навіть не треба було складати його крила. «Скайгок» був фантастично надійний. У разі відмови шасі міг здійснювати посадку на двох підвісних паливних баках. При цьому максимальна швидкість коло землі - 1000 км/год. Бойовий радіус - 1000 км.

Кабіна пілота броньована. Дві 20-мм автоматичні гармати і 3720 кілограмів бомб, напалмових баків, керованих і некерованих ракет.

«Скайгок» надійшов на озброєння в жовтні 1956 року; останній літак побудований в лютому 1979 року. Знаходився на озброєнні американського флоту майже півстоліття, до 2003 року. В інших країнах перебуває на озброєнні й понині.

І от уявімо удар цих маленьких, вертких і злісних хижаків.

Всього на Кубі 60 стратегічних зарядів - півтора боєкомплекти для 40 пускових установок ракет 8К63 і 8К65. Це страшна зброя. Один вибух заряду мегатонного класу над великим містом - це мільйони жертв.

Однак два полки ракет 8К65 ще не прибули. Американський флот блокував підходи до Куби. Судна з цими ракетами повернули додому.

16 зарядів по одній мегатоні і 8 зарядів по 2,3 мегатони залишилися без носіїв. Половина термоядерної потужності, зосередженої на Кубі, - марна. Вона використана бути не може.

На Кубі були тільки 24 пускові установки 8К63 і 36 зарядів по одній мегатоні для них. Але півтора боєкомплекти нічого тримати. Якщо 24 пускові установки здійснять один пуск, то не повірю, що хтось їм після цього дозволить підготувати та запустити другу ракету.

Отже, на Кубі стратегічний потенціал 70 мегатон, але в жовтні 1962 року реально можна було нанести удар потужністю тільки в 24 мегатони.

Тепер уявімо, що президент США не став чекати, коли ракети піднімуть у вертикальне положення і почнуть заправляти. Він, скажімо, завдає удар парою сотень «Скайгоків». І навіть не з авіаносців, а з аеродромів Флориди, Алабами, Джорджії. Розміщення кожної радянської пускової установки відомо з точністю до метра. Однією тони осколкових бомб цілком достатньо для виведення з ладу будь-якої відкритої пускової установки. А тут по десятку зубастих дракончиків на кожну пускову, та по три тони бомб у кожного, та вогонь автоматичних гармат. І ніякого ядерного конфлікту після того не станеться.

А якщо мало двох сотень «Скайгоків», так буде чотириста. Або шість сотень.

Недарма Хрущов здригнувся, коли йому доповіли про таку перспективу.

Стривайте, але на Кубі дві дивізії радянських зенітних ракет С-75! 144 пускові установки. П'ять боєкомплектів!

Це, звичайно, так, але «Скайгок», який діє на малій і надмалій висоті, особливо в районах з дуже нерівною місцевістю, «літальні телеграфні стовпи» не страшні. У ракети С-75 мінімальна висота ураження - 500 метрів. Але це на рівній місцевості. А на місцевості нерівній вести боротьбу з раптовими появами вертких літачків ще важче. А ось зенітно-ракетним комплексам від «Скайгоків» могло дістатися.

Але на Кубі 40 радянських МіГ-21! Це велика сила. Однак аеродром, на якому сидів 32-й гвардійський винищувальний полк, не був би залишений без уваги. Та й «Скайгоки» вже вочевидь прийшли би з належним для такого випадку супроводом винищувачів.

Райони розташування радянських військ на Кубі прикривали 40 винищувачів МіГ-21Ф-13 з 32-го гвардійського винищувального авіаційного полку. Це один із найзнаменитіших радянських авіаційних полків; у 1943 році ним командував полковник Василь Йосипович Сталін.

Удар по радянських установках стратегічних ракет міг бути завданий літаками F-4 «Фантом II». У 2008 році, коли відзначалася 50-та річниця першого польоту цієї чудової машини, вона все ще перебувала на озброєнні Німеччини, Японії, Ізраїлю та низки інших держав, які ніяк не запідозриш ні в бідності, ні у відсутності уваги до свого арсеналу. Швидкість «Фантома» в два рази більша від швидкості звуку. На момент Карибської кризи він був дивом військової техніки. У 1961 році «Фантом» встановив рекорд швидкості на малій висоті - 1452 км/год. Цей рекорд протримався 16 років.

Удар по радянських установках стратегічних ракет на Кубі міг бути нанесений і літаками F-4 ​​«Фантом II» - як з території США, так і з авіаносців. У момент Карибської кризи «Фантом» був дивом військової техніки: розвиваючи швидкість у два рази більшу за швидкість звуку, він був першим у світі бойовим літаком, здатним без допомоги наземної станції наведення знаходити і знищувати цілі, що знаходяться за межами візуального контакту. При підході до цілі на малій і надмалій висоті «Фантому» не страшні ні С-75, ні МІГ-21.

При підході до цілі на малій і надмалій висоті «Фантому» не страшні ні «телеграфні стовпи», ні МіГ-21. Удар «Фантомів» по пускових установках стратегічних ракет на Кубі міг бути нанесений як із території США, так і з авіаносців, які могли знаходитися далеко за межами досяжності радянських берегових ракет. «Фантом» був першим у світі бойовим літаком, здатним без допомоги наземної станції наведення знаходити і знищувати цілі, які знаходяться за межами візуального контакту. А ніс він сім тон бомб і ракет.

Це найпростіші варіанти. І без застосування ядерної зброї. Але були й інші, більш складні і більш дієві ходи. Нейтралізувати 24 пускові установки ракет 8К63 було чим.

І що б товариш Хрущов мав після такого нальоту? Він би мав шість бомбардувальників Іл-28А, носіїв ядерних бомб. Якби вони вціліли в ході першої повітряної операції. Іл-28 - гарна машина. Але радіус дії - до тисячі кілометрів. Швидкість - дозвукова. Уявімо, що можуть зробити шість дозвукових бомбардувальників в умовах повного панування тисяч надзвукових винищувачів?

На Кубу були перекинуті 6 бомбардувальників Іл-28А - носіїв ядерних бомб. Іл-28 - гарна машина, що вирізнялася простотою і надійністю, але її радіус дії до тисячі кілометрів, швидкість - дозвукова. Із 104 радянських тактичних ядерних зарядів, які вже були доставлені на Кубу, теоретично небезпечними для США могли бути тільки шість бомб для шести бомбардувальників Іл-28А, але ймовірність того, що на дозвуковій швидкості ці літаки могли долетіти до цілі в умовах повного панування в повітрі американських надзвукових винищувачів, вкрай мала.

Але в Хрущова інші ядерні засоби на Кубі! Правильно. До них і звернемося.

На Кубі було три дивізіони некерованих тактичних ракет, у їх складі 12 ракетних комплексів 2К6. Боєкомплект - 24 ракети ЗР9 з осколково-фугасним зарядом і 12 ракет ЗР10 з ядерним зарядом. Дальність ЗР10 - 32 кілометри. На землі комуністичного острова Куба розташована американська військова база Ґуантанамо. Один ядерний заряд, зрозуміло, буде випущений по американській військовій базі. Це святе. Пара зарядів - по районах висадки морських десантів. Якщо такі будуть. А рештою зарядів куди стріляти? Далі території Куби вони все одно не полетять. 12 ядерних ударів по острову Куба, щоб врятувати острів від проклятих імперіалістів? Так кому ця Куба після тих ударів буде потрібна?

Ще 80 зарядів, тобто майже половина всього ядерного арсеналу, призначалися для двох полків фронтових крилатих ракет ФКР-1.

Радянська крилата ракета ФКР-1 - безпілотний літальний апарат, зменшена копія винищувача МіГ-15, що злітає з громіздкого стартового пристрою за допомогою порохового прискорювача. На Кубу перекинули 16 пускових установок, 80 ракет і стільки ж ядерних зарядів до них (по 5 боєкомплектів на установку). Подумаймо: якщо вибухне ядерна війна, то який противник дозволить провести з уразливих пускових установок по 5 пусків ракет? У 1962 році ФКР-1 повністю застаріла: вона летіла на дозвуковій швидкості, і будь-який надзвуковий винищувач міг збити її у польоті. Та й куди ними стріляти? Максимальна дальність - 125 км, навіть до Флориди не дістати.

Що є ФКР-1? Це безпілотний літальний апарат, зменшена копія винищувача МіГ-15. Але злітала ця штука не з аеродрому, а з громіздкого буксиру стартового пристрою за допомогою порохового прискорювача.

На території Радянського Союзу в кожному полку було 8 пускових установок і два з половиною боєкомплекти, тобто 20 ракет. На Кубу перекинули два такі полки, але кожному дали по п'ять боєкомплектів. Всього у двох полках 16 пускових установок, 80 ракет і стільки ж ядерних зарядів до них.

А тепер подумаємо: якщо дійсно вибухне ядерна війна, то який же противник дозволить провести з кожної з 16 громіздких уразливих пускових установок по 5 пусків ракет?

Ядерний заряд - це колосальна матеріальна і стратегічна цінність. У 1962 році ФКР-1 повністю застаріли морально й фізично. Цей зменшений безпілотний МіГ-15 летів по прямій на дозвуковій швидкості. Будь-який надзвуковий винищувач міг збити його в польоті. Навіщо ж 80 надцінних зарядів віддавати нікчемній кількості застарілих носіїв? По п'ять ракет з одної пускової установки в разі війни все одно неможливо запустити, тим більш прицільно.

Та й куди ними стріляти? Максимальна дальність ФКР-1 - 125 кілометрів. До Флориди все одно не дістати. Громити ворожі угруповання в морі? Але крилата ракета ФКР-1 для цього не призначена, у неї немає відповідних засобів виявлення противника і наведення. Стрілянина ракетами ФКР-1 - це стрільба із землі і по землі. Невже усі 80 ядерних зарядів будуть використані на землі Куби заради порятунку її революційного пролетаріату?

Ще 6 зарядів було в полку берегових протикорабельних крилатих ракет 4К87. Це все той же зменшений безпілотний МіГ-15. І теж дозвуковий. І така ж у нього дальність. А корабельним угрупованням зовсім немає потреби триматися в межах радіусу стрільби цими ракетами. Тим більше що американці цей радіус тепер точно знали.

Так от, повторюю: 164 заряди й носії до них - це обмінний фонд, матеріал для того, щоб виторгувати виведення американських і союзних їм військ із Західної Німеччини, а то й з усієї Європи.

На Кубу планувалося перекинути бригаду оперативно-тактичних ракет 8К11. Але й у них дальність стрільби 150 кілометрів. Але й вони до американського берега не діставали. Тому з їх допомогою можна було глушити акул в океані, але Америці вони загрожувати не могли.

На Кубу мав прибути радянський флот. Але надводні кораблі в акваторіях, де цілковито панує авіація противника, марні. Як і дизельні підводні човни в акваторіях, де панують флот і авіація противника.

Якби американці не знали характеристик усіх радянських ракет, то з ними можна було б торгуватися.

Але американці знали, що обмінний матеріал - це щось на зразок обгортки без цукерки. Їм хтось доставив цілком таємні інструкції та описи. Тому нашої показової моці вони не злякалися.

3

Ось уже 50 років спочатку пропаганда Радянського Союзу, а тепер Росії твердить: ми перемогли на Кубі! Ми врятували Жеребця Гаванського!

Давайте ж послухаємо пропаганду, усвідомлюючи, що цим хлопцям задають ціль і багато платять. У них робота така: подвиги і звершення оспівувати. А наслухавшись їх промов, звернемося до свідка дуже високого рангу, який бачив Хрущова 27 жовтня 1962 року.

Ім'я свідка - Семичастний Володимир Юхимович. Військове звання - генерал-полковник. Посада в момент Карибської кризи - Голова КДБ при Раді Міністрів СРСР.

Його розповідь: іде засідання вищого керівництва Радянського Союзу, увійшов Хрущов, важко гепнувся в крісло і скрушно кинув: «Усе. Справа Леніна програна».

Слова генерал-полковника Семичастного я чув особисто, розлігшись перед телевізором, підкидаючи цурки в камін і попиваючи пивце бельгійське Leffe Brune. (Настійно рекомендую. Не вважайте за приховану рекламу.) Виступав Семичастний по «Бі-Бі-Сі». Будь-хто може звернутися в цю телевізійну компанію і зажадати запис. Зараз пошук здійснюється миттєво. Лише ім'я назвати: Се-ми-частний. Тобто складається з семи частин. Вже не знаю, з яких саме.

Чим я був вражений, слухаючи колишнього очільника найстрашнішого карального відомства в історії людства, - так це тим, що не розповідав Семичастний про радість Хрущова з приводу виведення 15 застарілих американських ракет з Туреччини, і порятунок кубинської революції його не радував, не тішив.

До речі, обіцянка американців не нападати на Кубу ніяк юридично не була закріплена. Пообіцяв один президент, його через рік убили, а новий нам нічим не зобов'язаний, він таких обіцянок не давав.

4

На тій нараді у Кремлі було не тільки швидко і чітко встановлено, що справа Леніна, справа Світової комуністичної революції остаточно і безповоротно програна. Там трапився і ще один епізод, що круто повернув хід історії в несподіване русло.

Почувши слова Хрущова, що прозвучали вироком світовому комунізму, всі мовчали. Мовчав і Хрущов, уперши погляд у стелю. А потім раптом схопив важку кришталеву чорнильницю і пожбурив її просто в голову товаришеві Козлову Фролу Романовичу, який днем раніше повернувся з кремлівської лікарні.

Фрол Романович від чорнильниці ухилився. Але це його не врятувало. Чорнильниця, просвистівши повз вуха, врізалася в стіну. А Фрол Романович, рвонувши вбік, осів. І його знову відвезли в лікарню, з якої він виходив на короткі терміни, але до роботи більше не приступав.

Хрущов намагався врятувати Козлова так, як озвірілий монарх рятував свого смертельно пораненого спадкоємця на картині Рєпіна «Іван Грозний вбиває свого сина».

Врятувати не вдалося. Хрущов наполягав, щоб Козлов залишався на високих постах, незважаючи на хворобу. Але Козлов до роботи не повертався. Козлов повільно згасав.

Так ера Козлова завершилася, не починаючись. Козлов помер 30 січня 1965 року в віці 56 років. А на звільнене місце піднявся Брежнєв Леонід Ілліч.

Замість того шляху, яким Радянський Союз збирався вести товариш Козлов, країна рушила по шляху, який вказав товариш Брежнєв.

Але в будь-якому випадку це були два шляхи до однієї прірви.

5

Отже, справу Леніна програно. Що мали на увазі?

А то було, що комунізм на Західну Німеччину можна було б поширити тільки після того, як американці та їх союзники заберуть звідти свої війська. Це можна було організувати лише нахрапом. Не вдалося. Якщо так, то в осяжній історичній перспективі Німеччина Західна проковтне Німеччину Східну. За цим піде крах усієї системи соціалізму в Європі. Після того й Радянському Союзу недовго жити.

Не маючи можливості розширюватися, комунізм загине, бо не може існувати поряд з нормальним людським суспільством, бо нормальне людське суспільство є прикладом для підкорених комунізмом людей.

Карибська криза була останньою спробою обманом підготувати Західну Німеччину до навернення в комунізм. Спроба зірвалася. Отже, ні Великобританія, ні Франція, ні Італія, ні Греція ніколи в комунізм навернені не будуть. І це кінець Радянського Союзу. Після Карибської кризи Радянський Союз буде довго гнити і вмирати, він буде ще стояти, як зігнилий зсередини баобаб. Але надії більше не було. Хрущов зрозумів це 27 жовтня 1962 року.

6

Після Карибської кризи понеслося-покотилося. Хрущов дискредитував СРСР в очах всього світу: таємно ввіз ракети в західну півкулю, а його звідти з ганьбою виперли. Хто його після цього буде поважати?

Після такої поразки у Хрущова виникла ще одна проблема: що робити з учасниками змови? Пеньковського стратити. Тут немає питань. А що робити з тими, хто носить великі зірки на золотих погонах?

Хрущов не міг оголосити на весь світ, що його полководці не згодні з ним, що генерали і маршали саботують його рішення. Тому генералів і маршалів Хрущов не міг судити. Учасників змови треба було покарати так, щоб не розкрити факт незгоди армійського керівництва з діями верховної влади. Тому карали не трибуналом і розстрілом за видачу державних таємниць противнику і змову проти верховної влади, а м'якше - з формулюванням «за втрату пильності».

Головний маршал артилерії Варенцов був позбавлений звання Героя Радянського Союзу і розжалуваний в генерал-майори.

Генерал армії Сєров (чотири зірки) теж був позбавлений звання Героя Радянського Союзу і розжалуваний в генерал-майори (одна зірка). Можливо, у змові були інші воєначальники, але в мене на цей рахунок немає нічого, крім припущень.

Але що робити з найвищим за рангом і посадою учасником змови? Звали його Бірюзов Сергій Семенович. Звання - Маршал Радянського Союзу. Посада - Головнокомандувач Ракетних військ стратегічного призначення.

Хрущов довго вагався, сумнівався, роздумував, прикидав. А в березні 1963 року, через п'ять місяців після кризи, підвищив Маршала Радянського Союзу Бірюзова на посаді, призначивши його начальником Генерального штабу.

Рішення було правильним. Військові ненавиділи Хрущова, за наказом якого з армії відразу вигнали мільйон двісті тисяч військовослужбовців, за велінням якого душили танками новенькі бомбардувальники як непотрібні. А після того різали і танки. Вигнати, розжалувати, судити Бірюзова Хрущов ніяк не міг. У цьому випадку він втратив би останню опору в армії. Тому просте рішення: знаю, що ти проти мене задумував, але не знімаю з постів, але піднімаю вище. Дивись! При першому порушенні загримиш казанками по зонах.

7

Очільник КДБ генерал-полковник Семичастний обурювався: як же так, маршал Бірюзов - учасник змови, причому найстарший за військовим званням та займаною посадою! А його - на підвищення!

Але обурювався Семичастний у приватному порядку. Відкрито не заперечиш. Під ним самим хиталось і скрипіло крісло головного чекіста країни.

З одного боку, все правильно - Семичастний доповів про справу Пеньковського своєму безпосередньому начальнику товаришеві Козлову. Але справа ж стосувалася долі Радянського Союзу і всього світового комунізму. Міг би збагнути, що стеження за Пеньковським затягується в момент, коли на карту поставлене все. Включаючи долю людства!

Хрущов вагався. Знімати Семичастного було небезпечно. Своя людина, її Хрущов особисто привів у владу. Зніми Семичастного, а кого на його місце ставити? І які у того, нового, плани? І з ким пов'язаний? І хто за ним стоїть?

Але й Семичастному - інформація до роздумів. Хрущов знає, що Семичастний винен. Тому Хрущов може зняти Семичастного в будь-який момент. А йти Семичастному з такого високого поста, з цих запаморочливих висот ніяк не хочеться.

Так виникла нова змова проти Хрущова, одним з ініціаторів та організаторів якого був голова КДБ генерал-полковник Семичастний.

Ключовий момент

Зовсім не просто нормальній людині зрозуміти логіку і психологію лютих прихильників Світової комуністичної революції.

Ось один з них. Звали його Квіцинський Юлій Олександрович. Обіймав посаду посла з особливих доручень, очолював делегацію Радянського Союзу на переговорах зі США про обмеження ядерних озброєнь у Європі.

В 1986-1990 роках - посол СРСР у ФРН. Потім - перший заступник міністра закордонних справ СРСР.

Ось його точка зору:

(«Красная звезда», 30 червня - 5 серпня 2008 року).

І тут же Квіцинський гнівно викриває тих, хто пропонував Берлінський мур зруйнувати.

Як зрозуміти цю людину? Східні німці за колючим дротом жити не хотіли, зніми мур - НДР завалиться. Все трималося тільки на примусі, тільки на стрілянні в спину тим, хто намагається втекти з комуністичного раю. Народи Радянського Союзу жили у страшних злиднях тому, що за їх рахунок доводилося підтримувати хоч який-небудь прийнятний рівень життя в окупованих країнах.

Східним німцям цього не треба. Народам Радянського Союзу - теж. Ця безглузда система була потрібна тільки Квіцинському й таким, як він.

В 1991 році, коли країна докотилася до того, що вже і в Москві жерти стало нічого, у Кремлі знайшлася група мудреців, яка економічним проблемам знайшла поліцейське рішення. Раз у країні магазини порожні, то треба незадоволених душити танками. І відразу все налагодиться.

Член Центрального Комітету Комуністичної партії Юлій Квіцинський негайно прилучився до тих, хто вирішив душити власний народ танками. Квіцинський очолив Міністерство закордонних справ Радянського Союзу й оголосив усім послам: підтримувати тих, хто у Кремлі, тих, хто за прикладом Гітлера кинув танки на Москву.

Тих останніх захисників рабовласницького ладу вигнали з Кремля. Але кар'єра Квіцинського пішла все вище вгору. Він увійшов до Державної Думи, став першим заступником голови комісії Держдуми з вивчення практики забезпечення прав людини та основних свобод, контролю за їх забезпеченням в чужоземних державах.

І ось товариш Квіцинський у головній військовій газеті Росії доводить, що треба було зберігати Берлінський мур, отже, вбивати всіх, включаючи дітей, хто намагається втекти з комуністичного раю, а свій народ мотати на танкові гусениці. І він же ретельно пильнує: як би це в якій іншій країні права людини не порушувались, як би де які свободи не ущемлялися.