Кузькіна мать: хроніка великого десятиріччя (До 50-річчя Карибської кризи)

1

Тепловоз якось уже дуже акуратно притулився буферами до буферів спецплатформи. Брязнули замки автозчеплення. Глибоко зітхнув головний конструктор Юлій Борисович Харитон, останній раз торкнувся рукою полірованого боку товстунки: не підведи, мила, не підкачай, голубонько. І кольнуло: але ж він її, фаворитку свою, проводжає в останню путь.

І, відвернувшись, уже не дивлячись на неї, махнув спересердя машиністу: виводь!

Тепловоз плавно, немов неохоче, потягнув платформу, вивів її з цеху і завмер. У місячному світлі блиснула красуня тим смарагдово-срібним відливом, який лягає поперек Дніпра в ясну ніч. Якщо б хтось не знав, що на платформі вивезли бомбу, то цілком міг подумати, що це зовсім не бомба, а маленький витончений підводний човник для диверсантів: до того добрий, до того прегарний, як застигла краплинка. Але сторонніх тут немає. Тут чужі не ходять. Тут тільки свої. І всі тут знають, що це не човник зовсім, а щось зовсім інше. Тут всі відають, що в цій восьмиметровій «краплинці» вкладена міць, якою ніхто раніше ніколи не володів.

Надпотужні бомби належить виводити зі складальних цехів тільки вночі. І тими ночами всім, хто просто не залучений у відвантаження виробу, належить спати. Але хто ж в таку ніч засне?

Поруч зі складальним цехом належить бути тільки тим, хто безпосередньо бере участь в останніх приготуваннях. Решті тут не місце. Їх тут і немає. Вони трохи збоку, за вікнами цехів і лабораторій. Кожне вікно, яке на майданчик складального цеху виходить, окулярниками в білих халатах обліплене. Хто ж устоїть перед спокусою глянути на своє творіння. Хоч здалеку. Хоч краєчком ока. Кожен крихітку своєї душі вніс у створення красуні. Але в готовому вигляді її рідко хто бачив. І ось виплив тепловоз із цеху, витягнув платформу з блискучою «краплинкою», і прокотився переможний крик по коридорах, кабінетах і залах: ох, до чого ж прегарна!

Як же «краплинку» повезуть? Прикриють брезентом? Зовсім ні. Спочатку її закріплять так, що не ворухнеться. І обгородять сталевими смугастими чорно-помаранчевими фермами, намертво прикрутять одну до іншої, спорудять з них міцний каркас. Навіть якщо станеться аварія і буде «краплинка» перекидатися разом з вагоном, - каркас врятує її від синяків та ударів.

При подорожі по країні платформа з «краплинкою» виглядатиме немов звичайний поштовий вагон без вікон, в міру замурзаний, в міру пом'ятий, з усіма відповідними написами на бортах. А на час складання виробу дах і стінки вагона зняли. Після завершення збирання могутній кран повернув стінки й дах туди, де їм належить бути, накривши «краплинку» немовби великою залізною скринею.

Але це не все. «Краплинка» ніжності вимагає й особливої турботи. У вагоні її затишному мікроклімат створений, - дивись, улюблениця, не замерзни. Ночі ж холодні. Жовтень уже настав.

Окинули вагон прискіпливим примруженим поглядом ті ж товариші, яким належить, кивнули: все в порядку, вагон як вагон. Ніхто на цей вагон уваги не зверне. Тепер локомотив відведе поштовий вагон на запасні колії. Тут сформують поїзд: тепловоз, вагон охорони, вагон техперсоналу, головний вагон з вантажем, вагон забезпечення апаратурою і ще один вагон охорони.

У цьому ж глухому куті змінять машиністів. Ті, які бомбу бачили, особливо перевірені. Вони тут працюють, вони тут живуть; і вони самі, і їхні діти назавжди тут і залишаться. А нова бригада машиністів поняття не має, що пощастить: вагони - вони і є вагони, всі зелені, всі однакові.

В дужках слід зауважити, що й охороні нічого знати, що вона охороняє. Охороні треба тільки пам'ятати статтю «Статуту караульної служби»: пильно охороняти та стійко обороняти. Решта - не їх собача справа.

Призначення ешелону - місто Горький. Це кінцева станція. Першим піде ешелон з локомотива і десятка товарних вагонів. За ним - основний, той, який «краплинку» везе. Машиністам основного поїзда наказ: триматися ближче до переднього, не випускаючи з уваги червоний ліхтар на останньому вагоні. Позаду - ще один ешелон, теж на видимій дистанції. Так він і мчав слідом до самого Горького. Правда, не насідаючи.

До Горького доїхали без пригод. Тільки помітили машиністи дивину: жодного зустрічного поїзда не трапилося. Що за нісенітниця? Начебто весь рух аж до Горького завмер. Дива.

У Горькому - кінець шляху.

Але це тільки так машиністам та охороні оголосили, подякувавши за ударну роботу. У Горькому змінили всі три локомотиви всіх трьох потягів разом з машиністами і всю охорону. Заодно - і всю документацію всім трьом ешелонам. Виходило за документами, що начебто прибули вони з Ташкента.

Наступний етап - від Горького до Кірова. Тепер на цій ділянці зупинили весь рух поїздів в обидва боки. Тепер тут всю лінію поставили під охорону військ і міліції. Тепер на цьому шляху блокували всі залізничні переїзди. І знову - буферний поїзд попереду, за ним - головний, услід ще один буферний. Щоб ніхто випадково не врізався в той, що делікатний вантаж везе.

У Кірові ще раз змінять машиністів та охорону. Заодно змінять номери поїздів і всю документацію. Про проходження трьох потягів будуть знати тільки якісь великі начальники в залізничному відомстві: особливо небезпечних арештантів везли... з Брянська.

Після цього - наказ: очистити всі шляхи до Котласа! Лінію під охорону! Перекрити переїзди! Повідомити в Котлас, що йдуть спецпотяги з в'язнями з Єревану. Нічого арештантам на півдні засмагати. На півночі їм місце!

Ось так - до самої Воркути.

На кожній новій станції - нові документи. Якби комусь захотілося відновити за паперами пройдений маршрут, то у нього нічого вийти не могло. А вже вирахувати початкову точку маршруту - неможливо в принципі. Тому що її немає. Населений пункт, де цю «краплинку» розробили і зібрали, вилучено з адміністративного підпорядкування місцевої влади і вилучений з усіх облікових матеріалів. Його немає ні на картах, ні в документах.

А підривати «Кузькіну мать» було вирішено на об'єкті Москва-700. Не подумайте, що це в Москві або поруч. Ні. Об'єкт Москва-700 - це ядерний полігон на Новій Землі.

2

Того самого дня, 17 жовтня 1961 року, коли «краплинку» вагою 26 тон вивезли зі складального цеху, Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії Радянського Союзу, Голова Ради Міністрів СРСР товариш Хрущов Микита Сергійович з трибуни XXII з'їзду КПРС заявив:

- Хочу сказати, що дуже успішно йдуть у нас випробування нової ядерної зброї. Скоро ми завершимо ці випробування. Очевидно, в кінці жовтня. На закінчення, ймовірно, висадимо водневу бомбу потужністю 50 мільйонів тон тротилу. (Оплески). Ми говорили, що маємо бомбу на 100 мільйонів тон тротилу. І це вірно. Але підривати таку бомбу ми не будемо, тому що якщо висадимо її навіть у найвіддаленіших місцях, то й тоді можемо вікна в себе вибити. (Бурхливі оплески). Тому ми поки утримаємося і не будемо підривати цю бомбу. Але підірвавши п'ятдесятимільйонну бомбу, ми тим самим випробуємо пристрій і для 100-мільйонної бомби. Однак, як казали раніше, дай Боже, щоб ці бомби нам ніколи не довелося підривати ні над якою територією. Це найбільша мрія нашого життя! (Бурхливі оплески).

3

XXII з'їзд КПРС обговорював нову, тепер уже Третю програму Комуністичної партії.

Перша, дореволюційна програма: взяти владу! Програму виконали, владу взяли. Тому в 1919 році прийняли Другу програму: побудувати соціалізм!

Соціалізм побудували. Що таке соціалізм? Відповідь Маркса проста: ліквідація приватної власності. Власність ліквідували. Що далі? Далі - Третя програма: побудувати комунізм!

Третю програму Партії опублікували 31 липня 1961 року у всіх центральних газетах. Програму Партії обговорювали всім народом: в цехах і на фермах, у вибоях і на польових станах, в наукових установах і військових частинах, на великих будовах і в далеких гірських аулах. Це була найвеличніша програма дій, яку коли-небудь знало людство: до 1970 року побудувати першу фазу комунізму, до 1980 року - повний комунізм! Багато було в тій програмі мудрих задумів:

* Перевершити у багато разів обсяг промислового виробництва США.

* Забезпечити в Радянському Союзі найвищий рівень життя в порівнянні з будь-якою країною капіталізму.

* Кожній родині - безкоштовна квартира, користування житлом безкоштовне.

* Електрика, вода, газ, опалення - безкоштовно.

* Безкоштовний громадський транспорт.

* Безкоштовний одяг і харчування для школярів. (Правда, цей пункт містився ще в програмі 1919 року, але поки що не був виконаний).

* Безкоштовне громадське харчування на виробництві.

* Різке підвищення продуктивності праці з одночасним різким скороченням робочого дня і робочого тижня.

* Санаторії, курорти, будинки відпочинку, туристичні бази - безкоштовно.

* Різке поліпшення медичного обслуговування трудящих. Зрозуміло, що платної медицини бути не може. Всі медикаменти - безкоштовно.

* Дитячі садки, ясла, спортивні зали, басейни, стадіони - безкоштовно.

* Впровадження комуністичної моралі в народні маси: перейти до системи магазинів без продавців, громадського транспорту - без кондукторів.

До 1980 року передбачалося поступове відмирання держави і всіх його функцій, перехід до суспільного самоврядування та здійснення великого принципу: ВІД КОЖНОГО - ЗА ЗДІБНОСТЯМИ, КОЖНОМУ - ЗА ПОТРЕБАМИ.

Завершувалася програма потужним гаслом: ПАРТІЯ УРОЧИСТО ПРОГОЛОШУЄ: НИНІШНЄ ПОКОЛІННЯ РАДЯНСЬКИХ ЛЮДНЙ ЖИТИМЕ ПРИ КОМУНІЗМІ.

Партія урочисто проголошує: нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі.

І все б добре, але досягненню осяйних вершин заважали обставини зовнішні. Якщо життя в нас стане таким прекрасним, якщо можна буде працювати скільки душа бажає, а отримувати - скільки хочеш, якщо все буде безкоштовним, відмінної якості і в невичерпних кількостях, то ж і пригнобленим пролетарям усіх капіталістичних країн захочеться такого життя. І вони повстануть. А буржуї цього допустити не можуть. Тому вони неминуче будуть нам заважати, вони будуть вставляти рейки в наші колеса, насаджувати в нас все найниціше, запудрювати і обдурювати наших людей, вони будуть заохочувати в нас аморальність, нахабство і хамство, брехню й обман, наркоманію та пияцтво, злодійство, проституцію, розпусту і злочини. Але цим вони обмежитися не можуть. Заради збереження свого способу життя вони будуть змушені нас знищити, щоб ми своїм прекрасним прикладом не показували пролетарям усього світу великий зразок того, як можуть жити люди, що скинули ланцюги капіталістичного рабства. Буржуї неминуче повинні прагнути повалити у нас владу робітників та селян, а то й зовсім нас усіх знищити.

Тому ми змушені захищатися.

Комуністична партія та її ленінський Центральний Комітет, на чолі якого стояв вірний ленінець товариш Хрущов, чітко розуміли, що для перемоги комунізму в Радянському Союзі необхідно створити зовнішні умови, тобто зробити так, щоб капіталісти нам не заважали. А завадити вони не зможуть тільки тоді, коли їх зовсім не буде на цій планеті. Думка проста і зрозуміла. Але кожна хороша ідея повинна бути підкріплена справою.

Ось чому два делегати XXІІ з'їзду КПРС, Славський і Москаленко, таємно покинули залу засідання. Під час перерви Микита Хрущов у коридорі, де не було сторонніх, потиснув їм руки і побажав успіху.

На Центральному аеродромі Москви Славського і Москаленка чекав урядовий Іл-18. Курс - на північ.

Москаленко - Маршал Радянського Союзу, Головнокомандувач Ракетними військами стратегічного призначення. Славський - міністр середнього машинобудування.

А що це таке - Міністерство середнього машинобудування СРСР?

Пояснюю. Ще під час Другої світової війни сказав товариш Сталін: треба вирішити Проблему № 1. Тут же було створено Головне управління з Проблеми № 1. Але така назва, нехай навіть і зовсім таємна, мимоволі наводила на питання: а що це таке - Проблема № 1? Тому незабаром цю організацію назвали інакше: 1-е Головне управління при Раді Міністрів СРСР. Погодимося, назва стала не настільки зухвалою. Але якщо розібратися, то назву можна було б і не міняти, адже про існування такої організації знали лише одиниці.

Проблема № 1 неминуче тягла за собою Проблему № 2. Тому було створено Головне управління з Проблеми № 2, яке незабаром було перейменовано в 2-е Головне управління при Раді Міністрів СРСР.

1-е Головне управління незабаром розрослося до Міністерства середнього машинобудування, 2-е Головне управління з роками перетворилося на Міністерство загального машинобудування.

Міністерство середнього машинобудування - атомна промисловість, виробництво ядерної зброї.

Міністерство загального машинобудування - виробництво ракет для доставки цієї зброї.

4

Приволзька контора Головбуду, КБ-11, Будуправління 880 НКВС, місто Кремльов, Ясногорськ, Арзамас-16, Арзамас-75, Горький-130, Лабораторія № 2 АН СРСР, Завод 550, Об'єкт 550, База 112, - всі ці назви однієї і тої ж установи, одного і того ж місця. Того саме, де розробляють і роблять ядерні заряди. Найпотужніші у світі.

Пішов поїзд, моргнув червоними вогниками кінцевого вагона, пропав у темряві.

А люд не спить. І на ранок ні в кого робота не йде. Яка до біса робота. Тиняються люди по коридорах. У всіх одне на думці: аби гримнула! І легка прикрість: навіщо Микита Сергійович на з'їзді оголосив про випробування? Куди простіше було б дочекатися, поки красуню довезуть до місця призначення, перевірять ще раз і підірвуть. Вийде - ура! Не вийде - ніхто про це не дізнається. Але ж може не вийти. Ніхто в світі ніколи нічого подібного не створював і не підривав. Імовірність того, що не спрацює, велика. От ганьби буде: оголосив Микита про 50 мільйонів тон, а вона візьме та й покаже значно менше. І математичні розрахунки вказують на те, що центральна ідея всієї конструкції від початку хибна. Були ж пропозиції йти іншим шляхом. А якщо не спрацює? Ох, якби тільки гримнула!

Академік Харитон Юлій Борисович у своєму кабінеті замкнувся, завмер біля телефону. А чекати ж ніяк не менше десяти днів: поки довезуть, та поки ще раз перевірять... Якби тільки гримнула. Якби...

А командир далекого стратегічного бомбардувальника Ту-95В майор Дурновцев Андрій Єгорович зовсім по-іншому на речі дивиться: аби не гримнула!

Ні, вона, звичайно, нехай гримне, але тільки після того, як відчепиться від носія і дозволить літаку втекти хоча б на сотню кілометрів. А до того: ох, як би не гримнула! Одне заспокоює: якщо гримне, то це буде миттєвим зникненням і літака, і його екіпажу, моргнути не встигнеш. Так що не страшно. Вірніше, страшно, але не дуже.

Ту-95В, особлива модифікація стратегічного бомбардувальника.

Скидання Виробу 602 з цього літака на Нову землю було здійснено 30 жовтня 1961 року, в передостанній день роботи XXII з'їзду КПРС.

Ту-95В - це особлива модифікація стратегічного бомбардувальника. Біленький він весь, немов пароплав. Білі предмети найкраще відбивають світлове випромінювання. Ще тим відрізняється цей бомбардувальник від однотипних, що кабіни екіпажу захищені зсередини плитами з особливого матеріалу, який іменується піносвінцем. Легкий і проникливу радіацію послаблює. В чудодійні властивості піносвінцю не особливо віриться. В екіпажі жартують:

Але не радіаційний захист вважається головною проблемою для керівництва країни. Схоплять хлопці дозу - не біда. За ціною не постоїмо. Відійдуть. А ось як бомбу кидати? Разом з парашутом - 27 тон. Як зробити бомботримачі на такий вантаж? Але якщо його й зробити, виникає інша проблема: непомірна вага зосереджена, сконцентрована в одній точці. Це створює неймовірні навантаження на корпус літака. Навантаження треба розподілити. Тому одного тримача мало. І двох - теж. Мінімум - три. Але тоді проблеми множаться: натиснув штурман кнопку скидання, замки на двох тримачах спрацювали одночасно, а на третьому замок на частку секунди затримався. В цьому випадку бомба пішла вниз, а один замок на мить вантаж затримав... але ж бомба вирве той утримувач разом з балкою, на якій весь вантаж висів, разом зі шматками силового каркасу і обшивкою. І полетить стратегічний бомбардувальник до землі разом із бомбою.

У кращому випадку миттєва затримка може призвести до деформації корпусу. А це, як не крути, - все одно смерть. Але якщо ривок і не пошкодить корпус, то все одно літак може так труснути від найменшої затримки на одному замку, що після цього летіти доведеться тільки вниз.

Проблему одночасного розкриття трьох замків вирішили. На випробуваннях всі три одночасно спрацьовували. А як з бойовим виробом вийде?

На аеродромі Оленяча був зведений спеціальний ангар для передстартового зберігання та останньої перевірки Виробу 602. З вагону «краплинку» величезним краном перевантажили на сорокатонний причіп МАЗ 5208. На таких причепах Радянська Армія возила танки Т-54. На стоянці № 41 заздалегідь була споруджена бетонна яма зі сталевим перекриттям. У стратегічній авіації навіть термін такий був - стояти на ямі. Це коли бомбардувальник у повній готовності, а під його черевом бетонна яма з бомбою, яку в будь-який момент можна буде підвісити. Для «Кузькіної матері» яма приготована була особлива, тітка попалася габаритна. Яма тут не для зберігання. Просто інакше як з ями її під черево носію не підведеш.

Підняли її, причепили. Після того Ту-95В вирулив на старт. Слідом за ним - такий же біленький Ту-16. Його завдання - зняти параметри вибуху. Ще один літак підніметься трохи пізніше. Делегати XXII з'їзду КПРС Славський і Москаленко з його борту будуть спостерігати картину збоку.

Всі інші цивільні та військові літаки й вертольоти на безкрайніх просторах півночі сьогодні навіть і не прогрівали двигуни. Сьогодні всім заборона на зліт. Зрозуміло, без оголошення причин.

5

Час від зльоту до скидання - 2 години 3 хвилини. Штурман капітан Кліщ Іван Никифорович натиснув кнопку. Бомботримачі, створені творчим генієм радянських конструкторів, спрацювали разом. «Краплинка» зірвалася з трьох замків і випала з черева носія. Літак не струсонуло, а жбурнуло і хитнуло. Хитнуло так, як тільки раз у житті хитає.

З кабіни хвостового стрільця радісний крик: розкрився!

Радісний видих всього екіпажу був йому відповіддю. Тепер - двигуни на всю потужність і, розганяючись із невеликим зниженням, - подалі від цього згубного місця.

На тлі матової імли розкрився помаранчевою квіткою величезний купол, ніби гнійник сифілісу на білому тілі прегарної дами. Бомба йде до землі зі швидкістю 360 метрів на хвилину. За три хвилини - трохи більше кілометра. Але це на останній ділянці. Рване бомба на висоті чотири з половиною тисячі. Літаку начебто 15 хвилин часу на втечу випадає. Але це не так. Перші секунди «краплинка» летить без парашута. Потім кілька секунд на те, щоб парашут розкрився. А «краплинка» наша за ці секунди вже он скільки пролетіти встигла і швидкість встигла набрати. Поки парашут зможе погасити цю швидкість, до висоти підриву залишиться зовсім небагато... Лише три хвилини. Точніше - 188 секунд.

6

Червоний телефон на столі головного конструктора КБ-11 раптово загримів, немов будильник, тим огидним дзвоном, який повертає нас із чарівного сну в паскудні будні.

- Зв'язок втрачений, - повідомив спокійний голос.

7

Всі ілюмінатори носія, всі шиби кабін, все, що може пропускати світло, щільно зачинене. Ту-95В іде від епіцентру наосліп. Спалах ударив раптово, освітивши все всередині. Шторки - вони, звичайно, світло не пропускають. Але тут блискотіння особливе. Перед цим диявольським, потойбічним світлом, як перед рентгенівськими променями, не встоять ніякі шторки.

І здалося командиру стратегічного бомбардувальника майору Дурновцеву, що Землю він розкроїв надвоє. Так гримнуло, як може грюкнути тільки розколота на шматки планета. Світлова дія - 70 секунд. Фронт ударної хвилі наздогнав літак на 115-му кілометрі від епіцентру через 8 хвилин 23 секунди після скидання. Ударна хвиля саднула у хвіст бомбардувальнику так, як б'є розігнаний паровоз забутий на шляхах порожній вагон.

Майор Дурновцев у штурвал вчепився, штурвал дрібним тремтінням дрижить. Другий пілот кнопку натиснув, шторки відкрив. Але сам на площини і двигуни поглянути не наважується: чи цілі? Так поранений боєць погляд опустити сам на себе боїться: тільки ноги відірвало чи всього розірвало аж до грудей?

Дійові особи

Хрущов Микита Сергійович (1894-1971). Один з найстрашніших катів у всій тисячолітній історії Росії. Під час Громадянської війни політпрацівник у 1-й Кінній армії. Далі - партійний працівник районного, обласного, республіканського масштабу. Поступив у Промислову академію, де навчався разом з дружиною Сталіна Надією. Вона звернула увагу чоловіка на «вірного сталінця». З цього моменту починається стрімкий зліт Хрущова.

Сталін і Хрущов у президії сесії ЦВК Союзу РСР (січень 1936 р.).

У 1932 році він стає другим секретарем Московського міського і обласного комітету партії, в 1934 році - першим секретарем, тобто господарем Москви. Хрущов проявив нечувану жорстокість у боротьбі проти всіх, хто був або міг бути ворогом політики Сталіна.

З 1938 року Хрущов - Перший секретар ЦК компартії України, тобто диктатор цієї багатющої провінції Радянського Союзу. З 1939 року - член Політбюро. У Києві Хрущов зустрів генерала армії Жукова, який з 1940 року командував військами Київського особливого військового округу, і комісара державної безпеки 3 рангу Сєрова, який був шефом НКВС України. У ті роки Хрущов звернув увагу на інженера Брежнєва і підніс його.

Під час війни Хрущов був політкомісаром Південно-Західного стратегічного напрямку, до складу якого входили Південний і Південно-Західний фронти і Чорноморський флот. Хрущов особисто винен у двох найстрашніших військових катастрофах у всій світовій військовій історії: поразці радянських військ на землі України влітку і восени 1941 року і Харківській катастрофі травня 1942 року. Після війни - диктатор Україні. З 1949 року - диктатор Москви.

У 1953 році - учасник змови і вбивства Сталіна. Після смерті Сталіна - Перший секретар Центрального Комітету Комуністичної партії. Учасник змови проти Берії. У 1956 році на XX з'їзді Партії оголосив Сталіна злочинцем усіх часів і народів, зваливши на нього всі прорахунки та злочини.

Хрущов зустрічається з колгоспницями під час поїздки по країні (серпень 1961 року).

У 1957 році Хрущов завдяки підтримці маршала Жукова переміг і усунув від влади Молотова, Маленкова, Кагановича і Шепілова, а потім усунув від влади і самого Жукова. З 1958 року Хрущов одночасно займав пост Першого секретаря ЦК КПРС і голови Ради Міністрів, тобто був очільником і Комуністичної партії, і уряду СРСР. Герой Радянського Союзу, тричі Герой Соціалістичної Праці.

ХАРИТОН ЮЛІЙ БОРИСОВИЧ (1904-1996). Доктор фізико-математичних наук (1935), академік АН СРСР (1953). У 1939-1941 роках Харитон і Зельдович здійснили розрахунок ланцюгової реакції розпаду урану. З 1946 року Харитон - головний конструктор ядерних боєприпасів. Тричі Герой Соціалістичної Праці (1949, 1951,1954), лауреат трьох Сталінських (1949, 1951, 1953) і Ленінської (1956) премій. Кавалер п'яти орденів Леніна.